«Пахати й пахати»: чому українські аграрії обирають імпортну техніку

Активізація сільського господарства та збільшення врожайності основних експортних культур в Україні збільшує потребу вітчизняних агровиробників у сільгосптехніці. При цьому більшу частину парку доводиться імпортувати, що обертається додатковими фінансовими втратами. Так, у 2014–2018 роках у придбання 4200 тракторів українського виробництва землероби вклали 2,3 млрд грн, а 4300 імпортних – 12,2 млрд грн. Загалом за останні чотири роки на купівлю сільгосптехніки було витрачено 55,77 млрд грн, з яких лише 21,2% припадають на машини вітчизняного виробництва. При цьому реалізація закордонних тракторів і комбайнів в Україні – аж ніяк не «золоте дно», скаржаться дилери. Чому так, розбирався Mind.

На чому базується вибір? Сучасні українські аграрії надають перевагу новій техніці, яка б не потребувала частих і дорогих ремонтів, мала б невисокі витрати палива та дозволяла б ефективніше обробляти поля. Тому, за інформацією Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ), в останні чотири роки частка вживаних тракторів серед усіх завезених складала лише 4%, а частка таких саме комбайнів – 48%.

Найактивнішими покупцями тракторів є великі агрохолдинги. При оновленні парку вони опираються на зміни у структурі своїх посівів, а також на економічну ефективність використання того чи того виду техніки. «Наприклад, зараз компанії вважають за краще купувати трактори із потужністю двигуна у 300 кінських сил. Такі трактори універсальні й для оранки поля, й для підвозу води на господарські потреби», – коментує Антоніна Герета, старший менеджер з постачання агрохолдингу AgroGeneration.

А от малі та середні агровиробники більше фокусуються на комбайнах. За словами продукт-менеджера компанії CLAAS  Віталія Бортуна, через зростання врожайності збільшився дефіцит зернозбиральних комбайнів, і тому фермери найактивніше купують саме їх. Через обмеженість у фінансах вони вважають за краще купувати лише те, що не зможуть орендувати в інших учасників агроринку. «Холдинги таку техніку можуть взяти в оренду за ставкою  $45/га. А для фермерів така опція недоступна, тому їм доводиться купувати зернозбиральну техніку самотужки», – стверджує Бортун.

За словами Євгена Дворніка, спеціаліста із дослідження ринку та планування попиту компанії New Holland, цікавлять українських аграріїв і надсучасні розробки. Наприклад, технології безпілотного управління сільгоспмашинами та альтернативні джерела живлення, як то електричні двигуни чи такі, що працюють на метані. Але до широкого їх використання у полях поки що не дійшло. «Про таку техніку уже говорять на Заході, але вона потребує доопрацювання та вдосконалення. Крім цього, в Україні ще не врегульовано питання відповідальності за інциденти, що трапились за участі безпілотної техніки. Тому якщо до України і почнуть завозити безпілотні трактори, то це буде лише через декілька років», – коментує Дворнік.

Чи вигідно продавати іноземну агротехніку в Україні? Доволі часто дилерам агротехніки в Україні доводиться вести свою операційну діяльність на рівні нульової прибутковості. Як запевняє Віталій Бортун, на це продавці йдуть, аби утримати сталу базу клієнтів, розраховуючи на збільшення прибутку в майбутньому. І причин для такої ситуації – декілька.

Перша – ускладнена процедура сертифікації, яка може тривати декілька місяців. Недоліки має і сам принцип отримання сертифікату: Україна не використовує екологічний стандарт ЄС TR4, прийнятий для агротехніки західного виробництва; національна процедура сертифікації не виписана чітко, тому спеціалісти Держпродспоживслужби можуть висувати щоразу нові вимоги.

При цьому сертифікувати потрібно як ті зразки, що вперше завозяться до України, так і на серійні поставки. Через це затрати на сертифікацію однієї партії техніки можуть сягати до 1 млн грн, а найновіші зразки світової техніки доходять до українських аграріїв із запізненням у рік-два.

«Ми говорили із Мінагрополітики щодо цієї процедури, і нам відповідали, що таким чином хочуть захистити вітчизняного виробника. Але від чого саме захистити – пояснити не змогли. Адже ніяких поліпшень, змін у якості та конструкції техніки після сертифікації в Україні не відбувається», – нарікає бізнес-менеджер Case IH в Україні та Молдові Юрій Єгоров.

Друга складність – способи оплати придбаної техніки. Зазвичай українські аграрії обирають або поставки в лізинг чи кредит, або ж оплату в розстрочку. А це певним чином «заморожує» оборотний капітал дилерів.

Третя проблема – імпортовані в Україну трактори суттєво «перепрацьовують» порівняно з зарубіжжям, а тому вимагають інтенсивнішого сервісного обслуговування. Наприклад, за календарний рік трактор в Україні працює в середньому 15 000 годин, що суттєво перевищує світові показники у 8000–10 000 годин. Відповідно, дилерам в Україні потрібно мати більший запас комплектуючих, щоб за потреби поставити їх постійним клієнтам, замість продати іншим покупцям, стверджує Бортун.

Чому українська агротехніка не має попиту серед аграріїв? Темпи вітчизняного виробництва не встигають задовольняти потреби ринку. За даними Держстату, минулого року в Україні випущено лише 2420 тракторів та 45 зернозбиральних комбайнів. Для порівняння: сумарно українські агровиробники мають 132 700 тракторів та 27 400 зернозбиральних комбайнів. Окрім того, постачальники українських тракторів та комбайнів не надають сервісного обслуговування для своїх виробів, на відміну від іноземних конкурентів, коментує директор з маркетингу в Східній Європі AGCO Corporation Антон Костирко. 

Наприкінці 2017 року уряд взявся стимулювати попит на українські агромашини через дотації: якщо фермер купував нову техніку вітчизняного виробництва, то міг розраховувати на компенсацію 25% витрат з держбюджету. Але в підсумку у 2018 році замість планових 1,2 млрд грн за програмою компенсацій на українську агротехніку витратили лише 0,53 млрд грн, з яких 60% пішло на причіпне обладнання до тракторів. «Ця програма була виписана лише під ті зразки, що вже перебувають у виробництві, тому виробники не мали стимулу запускати в продукцію досконаліші розробки. З іншого боку, продавці української агротехніки почали різко піднімати ціни на свій товар, якраз на рівні цих 25% від вартості», – пояснює Костирко.

Тим часом один із найбільших виробників агротехніки – Харківський тракторний завод – заявляє про підготовку до модернізації та розширення власного виробництва. Як зазначав власник ХТЗ Олександр Ярославський, за 2018–2019 роки підприємство планувало витратити на оновлення виробництва 230 млн грн. Окрім цього, $2–3 млрд планується інвестувати в реконструкцію заводу.