На молекули й атоми: 7 маловідомих фактів про Чорнобильську АЕС

33 роки тому – у суботу, 26 квітня 1986 року, о 01:23 ночі сталася аварія на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС. Було повністю зруйновано активну зону реактора, конструкційне допоміжне обладнання, покрівлі. Аварію кваліфікували як сьомий, найвищий, рівень небезпеки.

Згодом навколо станції було створено закриту територію діаметром 30 км, за яку сьогодні відповідає Держагенство з управління зоною відчуження. А залишками Чорнобильського комплексу управляє Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС». Необхідно розібрати, утилізувати і захоронити усі радіоактивні залишки та споруди. Тож попереду ще багато роботи, щоб зробити цю територію зоною екологічної безпеки.

Mind вирішив згадати декілька цікавих історичних фактів, на які зазвичай не звертають уваги в офіційних повідомленнях щодо самої аварії та її ліквідації.

1. Чорнобильська АЕС стала першою атомною станцією на території України, і мала б стати найпотужнішою станцією Радянського Союзу. В українському Поліссі, за 160 км від столиці України – Києва, планувалося збудувати 16 енергоблоків загальною потужністю 16 ГВт – кожен блок по 1000 МВт. З 1977 до 1984 року на станції запустили чотири енергоблоки. Ще для чотирьох були збудовані приміщення і залишалося лише встановити реактори. Також було закладено фундаменти на ще восьми будівельних майданчиках. Їх можна побачити і сьогодні.

Політика СРСР передбачала створення тотальної залежності країн Європи, перш за все – Східної та Південної, що входили до Варшавського блоку, від радянських енергоносіїв. А Україна була певним плацдармом експансії. По нашій території спочатку пройшов потужний нафтопровід «Дружба», потім газогони – «Союз» та «Уренгой – Помари – Ужгород», і третьою хвилею мала б стати електрика. Плани зруйнувала аварія на Чорнобильській АЕС.

2. Енергоблоки станції були оснащені реакторами типу РБМК – (рос. – водографитовые Реакторы Большой Мощности Канальные). Їх розробником виступав російський Науково-дослідний інститут ім. Н.А. Доллежаля (наразі ВАТ «Ордена Леніна Науково-дослідний і конструкторський інститут електротехніки ім. Н.А. Доллежаля», Москва, РФ). У 1954 році інститут розробив ядерну енергетичну установку для першого радянського атомного підводного човна (АПЧ) «Ленинский комсомол». Загалом було збудовано понад 50 АПЧ з такими ядерними установками, і успішний досвід їхньої експлуатації надихнув конструкторів інституту до створення потужних реакторів для громадянських об’єктів.

Проте конструктори дуже прорахувалися в технологічних параметрах: фізико-хімічні реакції в потужних реакторах відбувалися інакше, ніж у невеликих військових аналогах. Це з’ясувалося саме під час експерименту на 4-му енергоблоці. За завданням російського ОКБ «Гідпропрес» перевіряли способи  аварійного електроживлення насосів станції, якщо відключиться електроенергія. Реактор одразу перейшов у нестабільний стан роботи, не передбачений проектом, та експеримент таки продовжили, що через 43 секунди призвело до вибухів у реакторі.

3. Оскільки одним із завдань радянських інженерів у будь-якій галузі було зробити продукцію якомога дешевшою, то заощаджували перш за все на матеріалах, сировині та заходах безпеки. У реакторах РБМК застосовувалося дешевше ядерне паливо з низьким збагаченням урану – лише 1,8%. (Сьогодні цей показник складає від 3–5%.) Навколо реактору практично не було жодного захисту, після вибуху радіоактивний графітовий пил потрапив прямо до центральної реакторної зали, і його прибирали за допомогою звичайного віника і совка. Дозиметри на халатах працівників станції «мовчали», бо просто не були розраховані на такий рівень радіації. У першу добу люди не до кінця усвідомлювали, яка небезпека навколо.

Аварія у Чорнобилі стала поштовхом для розробки і впровадження потужних заходів безпеки і на реакторах РБМК. Блоки №1 і №2 були відключені майже одразу. Відключати 3-й блок було ризиковано, бо частково він мав спільні технологічні ланцюжки із 4-м блоком. З 1986 до 2000 року у модернізацію та безпеку останнього робочого 3-го блоку було інвестовано $300 млн. Тому співробітники станції до кінця не вірили, що його відключать та зупинять. У грудні 2000 року, під час показового відключення працівники ЧАЕС стояли з чорними пов’язками на руках.

Наступний тип радянських реакторів – ВВЕР – розроблявся вже з більшими заходами безпеки та контролю, тож інші чотири АЕС в Україні мають саме реактори ВВЕР. Сьогодні 11 реакторів РБМК працюють на російських АЕС: Ленінградській, Смоленській і Курський.

4. Саркофаг над зруйнованим 4-м блоком будували з травня по листопад 1986 року, запланований термін його експлуатації – 30 років. Та вже у 1992 році з’ясувалося, що необхідно будувати нове покриття, бо саркофаг не гарантує убезпечення навколишнього середовища від ядерного забруднення.

У 1996 році уряд України підписав меморандум про взаємодію щодо закриття ЧАЕС із Європейською комісією та країнами «Великої сімки», відразу ж було засновано Чорнобильський фонд «Укриття», до якого увійшло 28 країн-донорів. Це – Австрія, Бельгія, Канада, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Італія, Японія, Кувейт, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Польща, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Великобританія, США, Ісландія, Ізраїль, Корея, Португалія, Словаччина, Словенія та Україна. Потім до них долучилася Росія.

На сьогодні внески склали понад 1,5 млрд євро. Найбільший вклад зробили ЄБРР та США.  

У 2007 році було укладено угоду про будівництво над старим саркофагом нового безпечного конфайменту – проект НБК, саме його і фінансує фонд «Укриття». Він розрахований на 100 років. Усі контракти підписує керівництво ДСП «Чорнобильська АЕС», вони ж і курирують роботи та строки виконання.

Автором і розробником проекту конфайменту, який ще називають «Арка», виступило СП NOVARKA, куди увійшли французькі компанії VINCI Construction Grands Projets і Bouygues Travaux Publics. Та спершу необхідно було провести укріплення і ремонт вже існуючого саркофагу і деяких об’єктів поруч. Це цілий комплекс робіт, щоб саркофаг не завалився під час збирання та зведення «Арки». Головним підрядником цих робіт стало російське ЗАТ «Атомстройекспорт».

5. У вересні 2013 року на Чорнобильську АЕС приїхав Юрій Григорович Драгунов – генеральний конструктор того самого інституту Доллежаля, який розробив реактори РБМК. У період 1980-х років він був одним з керівників ОКБ «Гідропрес», яке займалося вдосконаленням реакторів цього типу, і одним з авторів експерименту на Чорнобильскій АЕС. Юрій Драгунов приїхав на станцію вперше після аварії 1986 року. 

Найбільше його цікавило, чому Україна не хоче співпрацювати з російськими атомними інститутами щодо виведення з експлуатації чорнобильських реакторів РБМК та подальшої утилізації радіоактивних відходів, натомість надає перевагу європейським та американським компаніям. Послуги російських організацій Драгунов пропонував оплатити з міжнародного фонду «Укриття».

6. Чорнобильська АЕС стала, так би мовити, родинним проектом Драгунових. Бо син Юрія Драгунова – Віталій виступив керівником чотирьох проектів зі стабілізації та підвищення безпеки об’єктів на території станції, які впродовж 2007–2013 років виконувало російське ЗАТ «Атомстройекспорт». Усі роботи оплачував фонд «Укриття».

Наразі на станції зберігається 21 000 паливних збірок з 1-го, 2-го та 3-го блоків. Вони знаходяться у старому сховищі «мокрого» типу. Нарешті побудоване друге сховище, що наразі проходить випробування  – «сухого» типу, розраховане на зберігання збірок понад 100 років. Невдовзі має початися перевезення. Та є підозри, що залізні пенали, в які складені збірки, у «мокрому» сховищі не абсолютно герметичні, тож можуть виникнути нові складнощі. І знову знадобиться участь російських інститутів, які ці пенали і «мокрі» сховища розробляли. Принаймні, ця проблема обговорювалася як можлива у 2013 році, під час візиту Юрія Драгунова на Чорнобильську АЕС.

7. За 33 роки було знято понад 30 художніх та документальних фільмів про Чорнобильську трагедію. Більше відомі все ж документальні; художні, на жаль, не стали «кіношною класикою». Та й досі ця аварія викликає зацікавленість з боку світової кіноіндустрії. Американський телеканал НВО зняв міні-серіал «Чорнобиль» на шість серій, в якому автори намагаються дослідити поведінку радянських можновладців під час катастрофи. Прем’єра має відбутися вже 6 травня. В Україні серіал поки не заявлений до прокату.