Таємниці «скіфського золота»: як заробити на національному надбанні України

Таємниці «скіфського золота»: як заробити на національному надбанні України

І чому шукати справедливості доведеться ще довго

Цей матеріал також доступний російською
Таємниці «скіфського золота»: як заробити на національному надбанні України
Фото: DR

Учора, 11 червня 2019 року, Апеляційний суд Амстердама мав оголосити остаточне рішення про повернення експонатів кримських музеїв з колекції «Крим – золотий острів у Чорному морі» в Україну. Однак процедуру, не пояснюючи причин, перенесли на 16 липня. Вона пройде без публічних слухань, а рішення буде оприлюднено на сайті суду в 11 ранку за місцевим часом.

Тяганина навколо так званого скіфського золота почалася ще у 2014 році, після закінчення виставки в нідерландському музеї Allard Pierson. Тоді музей вирішив самоусунутися від вирішення проблеми: «Будь-яке наше рішення про передачу експонатів викличе протест однієї зі сторін і буде ризикованим для музею. Ми почекаємо, що скаже суд».

14 грудня 2016 року Окружний суд Амстердама ухвалив, що, оскільки лише суверенні держави, тобто Україна, можуть претендувати на об'єкти культурної спадщини, то і колекція «не підлягає поверненню» до Криму. Російська сторона негайно оскаржила цей вердикт в апеляційній інстанції.

Поки тривала тяганина, в Україні знайшлися люди, які вирішили заробити на цінних історичних експонатах. Як саме розвивалася ця детективна історія, вивчав Mind.

Як «скіфське золото» опинилося в Європі? На початку лютого 2014 року Центральна музей Тавриди, Керченський історико-культурний заповідник, Національний заповідник «Херсонес Таврійський», Бахчисарайський історико-культурний заповідник та Музей історичних коштовностей (Київ) сформували і відправили «на гастролі» Європою виставку «Крим – золотий острів у Чорному морі».

Загалом понад 2100 предметів (золоті та срібні прикраси, посуд, деталі одягу, зброя тощо. – Mind), оціночна вартість яких сягає приблизно 13 млн євро, мали виставлятися в низці європейських музеїв. Але після виставок у Бонні (Rheinisches Landesmuseum) і Амстердамі (Allard Pierson Museum) скіфське золото та інші артефакти в Україну так і не повернулися. Після окупації Криму навесні 2014 року чиновники з Москви вирішили, що «анексовані» археологічні скарби повинні стати власністю Російської Федерації.

Єдиний виняток нова «влада» Криму зробила для київського Музею історичних коштовностей. Росіяни не знайшли жодних підстав, аби претендувати на грецький «золотий шолом», сарматський меч, шийну гривну з «Товстої могили» і ще 16 предметів (оціночна вартість 11,5 млн євро. – Mind), які у вересні 2014 року благополучно повернулися до Києва.

З чого почалася афера? Поки Російська Федерація і Україна сперечалися за «золото і таємниці Чорного моря», декілька підприємливих киян вирішили передати національне надбання в треті руки. Вони представили в суд Амстердама і в музей Allard Pierson документи про те, що частина колекції нібито належить парафії с. Більківці (Житомирська обл., УПЦ КП). Голландці, далекі від реалій української повсякденності, верифікувати описи, довідки та інше не стали – і вважали за краще позбутися частини спірної колекції.

Йдеться про 115 предметів скіфсько-сарматського періоду з різних музеїв. Але замість України ці предмети були перевезені в Іспанію і поміщені в депозитарій компанії Grupo Inviam, яка надає послуги зберігання. Mind не вдалося з'ясувати, в яку суму ці експонати були оцінені в Амстердамі, але в Мадрид вони «в'їхали» вже з оцінкою в 123 млн євро. Принаймні саме на таку суму їх застрахувала компанія BKS Group. Маючи такий значний страховий поліс на руках, підприємливі люди цілком могли розраховувати на отримання кредиту в якомусь не дуже делікатному українському банку на суму до 60 млн євро.

Як про неї стало відомо? Абсолютно випадково інформація про пропозицію археологічних раритетів як застави влітку 2018 року потрапила до рук Національної поліції. Сума була такою значною, що правоохоронці вирішили перевірити інформацію про такі цінні предмети старовини.

І з'ясувалося, що йшлося не про скіфське золото, що давно і благополучно повернулося до Києва, а про менш цінні предмети: готські «орлиноголові» пряжки, золоті застібки-фібули, персні, сережки тощо. А така завищена сума страховки ґрунтувалася на висновку українського експерта з гучним прізвищем. В Україні вже був практично на старті політичний сезон, тому в Нацполіції вирішили спочатку допустити «витік інформації» в ЗМІ – і подивитися, що з цього вийде.

Який зв'язок між музейними раритетами і політикою? На той момент український експерт вже фігурував у низці кримінальних справ, і за деякими з них навіть були винесені судові рішення. Наприклад, рішення №522/12848/18 від 25.07.2018, в якому слідчий суддя Приморського районного суду Одеси назвав серед підозрюваних «ОСОБУ_3, який є доктором геолого-мінералогічних наук та до 2012 року займав посаду директора та головного бухгалтера ТОВ «Музей історичного культурного надбання», видаючи себе за професора археології Київського Університету, яким він не є; він виготовив та передав ОСОБА_5 мистецтвознавчу експертизу, в якій зазначив стан колекції, кількість експонатів та їх вартість за їх відсутністю».

«ОСОБОЙ_3» виявився Володимир Індутний, який досі є керівником приватного музею «Платар». Крім того, заробітну плату він отримує від одного зі співзасновників музею, недавнього кандидата в президенти України – Сергія Тарути. Зрозуміло, що напередодні й під час передвиборчої кампанії в Нацполіції вирішили не привертати уваги виборців до такої скандальної інформації.

Чим відомі музей «Платар» і Володимир Індутний? Початок колекції «Платар» поклав Сергій Платонов, відомий наприкінці 1980-х – початку 1990-х бізнесмен, який мав відношення до видобутку золота на російській Півночі.

«У 1994 році почалася нова хвиля еміграції з України. Люди продавали цілі колекції картин, – розповідав пізніше син Платонова, Микола. – [У цей час] батько захопився живописом, віддавав перевагу роботам старих майстрів. За два роки ми придбали велику кількість робіт середньовічних європейських художників. У 1996 році батько продав більшу частину колекції, щоб отримати кошти на придбання предметів старовини». А оцінював картини, коштовності та предмети старовини Володимир Індутний, екс-директор Гемологічного центру України і самодіяльний експерт-мистецтвознавець.

Щоправда, методикою він користувався дивною: «Вартість колекції картин, переданої в заставу банку «Таврика», Індутний оцінював за ціною одного квадратного дециметра, а також на підставі особисто розрахованого «індексу соціокультурної цінності та ліквідності». [Згідно з його висновком] у 2011 році квадратний дециметр картини коштував $2,7, а у 2012 році вже $4,6. Ці цифри застосовувалися до всієї колекції, незалежно від імені художника і датування. Не дивно, що під заставу настільки «високо оцінених» картин банк «Таврика» видав кредитів на суму понад 4,3 млрд грн, або $537,5 млн (за курсом того часу. – Mind), після чого у 2013 році збанкрутував.

На сьогодні частина колекції, що зберігається в депозитарії Grupo Inviam, арештована рішенням Приморського суду Одеси. Страхова компанія BKS Group, нехай і з деякими втратами для репутації, уникла банкрутства. Знаменитому «скіфському золоту» нічого не загрожує, і Україна зберегла надію на повернення з Амстердама до вітчизняних музеїв усієї колекції раритетів і артефактів. Але поки поліція Іспанії не розбереться з цією оборудкою, а суд у Амстердамі не ухвалить остаточного рішення – історичні цінності до нашої країни не прибудуть.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті