Новий енергоринок: як Рінат Ахметов переграв Ігоря Коломойського

Перші дні роботи нового оптового ринку електроенергії до катастрофи не призвели. З'ясувалося, що всі страшилки про небезпеку запуску конкурентної моделі з 1 липня виявилися перебільшеними. Стало також зрозуміло, що сама дата старту або перенесення ринку принципового значення не мала. Набагато важливішим у цьому процесі була наявність або відсутність відповідної мотивації в зацікавлених учасників, здатних енергореформи як прискорити, так і загальмувати.

1 липня взяла гору сила, що працювала на прискорення: Рінат Ахметов переграв Ігоря Коломойського, який намагався впровадження ринку загальмувати. Це захистило ДТЕК від серйозних збитків, а самого Ріната Леонідовича – від можливих переговорів з конкурентами з приводу майбутнього його енергетичного бізнесу.

Залишилася в певному виграші й країна, в якій нарешті вдалося запустити довгоочікувану і стратегічну галузеву реформу. Мінус, правда, у тому, що нову конкурентну модель доводиться впроваджувати в ручному режимі та «з коліс». Тестові операції на ринку не пройдено, програмне забезпечення належним чином не підготовлено, системи необхідного комерційного обліку не встановлені.

Однак подальша затримка реформи могла призвести вже до політичних і адміністративних ризиків і надовго її зупинити. І тому початок реформи – безумовний плюс.

Що передувало старту нового ринку?

Навряд-чи доля подарує пану Коломойському зручніший шанс загнати свого одвічного візаві Ріната Леонідовича в кут, ніж той, що був у нього напередодні запуску конкурентного енергоринку.

Щоб зрозуміти, про що йдеться, досить звернутися до динаміки падіння розцінок на вугілля на європейському ринку. За даними Argus, у період з кінця жовтня 2018-го і до початку липня 2019 року індекс API 2 знизився приблизно з $100 до $48,9 за тонну, тобто вдвічі.

Саме середньорічний показник індексу API 2 (ціна вугілля в портах Амстердама, Роттердама і Антверпена) НКРЕКУ використовує при розрахунку індикативної ціни вугілля та тарифів для теплової генерації в гучній формулі «Роттердам+». Відбувається це в переддень Нового року, коли оптова ціна струму і тарифи для ТЕС розраховуються на весь наступний рік.

Зокрема, на 2019 рік вартість вугілля, яка враховувалася в тарифі для українських тепловиків, була встановлена на рівні $92,79 за тонну, у 2018-му – $83,08 за тонну.

Однак дворазовий ціновий обвал вугілля в західноєвропейських портах до позначки менше ніж $50 за тонну неминуче б призвів до відповідного зниження ціни електроенергії теплової генерації в Україні. Згідно з прогнозами вітчизняних експертів, ціна струму ДТЕК та інших теплових генкомпаній могла знизитися з 1 січня 2020 року приблизно на 25%. Втім, статися це могло і раніше, якби НКРЕКУ скористалася своїм правом переглядати індикативну ціну вугілля для ТЕС не раз на рік, а раз на три місяці.

У разі перенесення запуску енергоринку на один рік, як хотів президент Володимир Зеленський, і збереження формули «Роттердам двічі мінус» замість «Роттердам+», як хотів його представник у Кабміні Андрій Герус, перед ДТЕК, «Центренерго» і «Донбасенерго» вимальовувалася досить неприємна і нетрадиційна досі перспектива.

Відтепер опонентам Ахметова залишалося «Роттердам мінус» не лаяти, а лише вітати – формула автоматично перетворювалася на найкращого друга для споживача. Зате тепловим генкомпаніям довелося б готуватися до планових хронічних збитків з невідомим результатом у цілому для національної енергосистеми країни.

Битва за ринок

Битва навколо дати запуску енергоринку розгорілася неабияка. Починаючи з травня весь світ розділився на дві частини: на тих, хто за новий енергоринок з 1 липня, і тих, хто проти. Втім, були ще ні «за» ні «проти», але швидше за «проти», ніж «за».

Як відомо, ситуативним союзником Ахметова і ДТЕК у боротьбі за «День 1 липня» стала НАЕК «Енергоатом». Також на боці блоку виступили НКРЕКУ, галузевий міністр Ігор Насалик і низка енергетичних асоціацій з авторитетними в галузі іменами. Сформувалася цілком самодостатня в адміністративному та фінансовому сенсі сила, здатна ефективно прискорити будь-яку реформу, що  застопорилася. Досить сказати, що частка атомних та вугільно-теплових монополістів у ринку доходить до 78%, а основним розробником нормативно-правової бази нової моделі є саме регулятор.

У свою чергу в таборі тих, хто проти, сформувалася ще більш представницька і різношерста компанія. Тут були присутні, крім команди Зеленського, депутати парламентського комітету з ПЕК, цілий інститут незалежних постачальників, інститут операторів системи передачі (колишні обленерго), а також представники відновлюваної енергетики. Армію доповнювала каста чиновників і менеджерів з Міненерговугілля, НЕК «Укренерго» та ДП «Енергоринок». До табору «проти» також приєдналися західноєвропейські партнери та міжнародні фінансові інститути, які рекомендували Києву з термінами не поспішати. Як-не-як на кону стояли кошти, інвестовані в українську «зелену» енергетику.

І нарешті, ключовим противником запуску енергоринку, згідно з популярною конспірологічною версією, був Ігор Коломойський зі своїми енергоємними феросплавними заводами.

Основний аргумент противників «Дня 1 липня» наступний: галузь до запуску конкурентного ринку не готова через технологічні та організаційні причини.

Втім, спроби опонентів Ахметова заблокувати і відкласти реформу залишилися безуспішними. Особливо безнадійним виглядав законопроект Володимира Зеленського про перенесення дати відкриття ринку на один рік, який був внесений у Раду в другій половині червня і мав радше за все підстраховочний іміджевий характер: ми, мовляв, все передбачали і намагалися зупинити, але нам не дали.

У кінцевому підсумку перехідний етап створення конкурентного енергоринку стартував у визначені законом терміни і має завершиться 1 липня 2020 року.

За підсумками протистояння прихильників і супротивників «Дня 1 липня» стало ясно, що вибір дати запуску ринку був обумовлений не стільки технологічними факторами, скільки впливом вищих олігархічних сил.

Виявилося, що запустити ринок 1 липня – це дійсно реально. Але можна було це зробити через три, шість або дев'ять місяців, через рік, два або три. У кожного з пропонованих термінів перенесення реформи були свої плюси і мінуси, але більше мінусів, ніж плюсів. Передбачити подальшу долю реформи в разі відстрочки було б вельми складно – в гру могли вступити політичні чинники, а сам процес міг затягтися на невизначений час, майже як у випадку з мораторієм на продаж землі.

ПСО і вільний ринок

Незважаючи на активну хвилю суспільного інтересу до енергореформи, нічого особливо нового і революційного на ринку не відбулося. Вітчизняні енергетики всього лише почали набивати шишки на тому шляху, який вже давно пройшли країни ЄС і навіть Росія, яка впровадила конкурентний оптовий ринок електроенергії рівно 11 років тому – 1 липня 2008 року.

Власне, Україна і до початку перехідного етапу мала прообраз ринку на добу вперед, який відпускав електроенергію постачальникам за погодинним графіком. Існувала також плата за гарячий і холодний резерв потужності. Щоб зрозуміти, як і в яких сегментах ринку розподілиться продавана потужність, досить подивитися на графіки навантажень у енергосистемі за видами генерацій до 1 липня. Різниця лише в тому, що якщо раніше вся електрика купувалася і продавалася через єдиного монопольного посередника в особі ДП «Енергоринок», то тепер товарно-грошові ланцюжки замкнулися на конкретних виробниках.

Структуру сьогоднішнього оптового ринку в його перехідному вигляді можна розділити на дві частини: продаж електроенергії в рамках виконання публічних зобов'язань ПСО і вільний ринок.

ПСО. Населення

Після довгих мук уряд наприкінці червня вибрав найоптимальніший і найпростіший сценарій енергозабезпечення побутового сектора, який споживає близько 30% електроенергії в країні за заниженим середньозваженим тарифом 1,03 грн за 1 кВт*год. «Енергоатом» і «Укргідроенерго» з метою покриття потреб населення продають відповідно до 75% і до 20% власної електроенергії держпідприємству «Гарантований покупець» за середніми тарифами, сформованими для цих двох компаній у травні-червні. Для атомників це 56,6 коп., для «гідриків» – 67,3 коп. за 1 кВт*год. «Гарантований покупець» міксує електрику цих двох компаній, докуповує на вільному ринку відсутні обсяги і вже потім реалізує електроенергію постачальникам універсальних послуг (ПУП) з подальшим перепродажем населенню.

Необхідність посередництва «Гарантованого покупця» в цій схемі викликана невідповідністю графіків вироблення електрики атомниками і «гідриками» і його споживання населенням.

Ще до 15% обсягів виробленої електроенергії «Енергоатом» і «Укргідроенерго» продають оператору системи розподілу (ОСР) та операторам системи передачі (ОСП) для компенсації втрат, викликаних поставками струму населенню.

Затверджений порядок діятиме до кінця 2020 року. Якщо НКРЕКУ за цей час почне підвищувати розцінки на кіловат-годину для побутового сектора, атомники і «гідрики» зможуть вивільняти відповідні обсяги струму для його продажу на вільному ринку за ринковими цінами.

Зелена генерація

У 2018 році при виробництві близько 1,7% електроенергії в країні частка отриманих ВДЕ коштів з ринку склала близько 7,5%. Цього року вироблення електрики відновлюваною генерацією як мінімум подвоїться.

В Україні діють найвищі в Європі «зелені» тарифи: 15 центів за 1 кВт*год для СЕС і 10 центів – для ВЕС.

Відповідно до закону, компенсацію різниці між «зеленим» і ринковим тарифом для ВДЕ під час перехідного періоду здійснює ДП «Гарантований покупець». Джерелом компенсації є тариф на передачу НЕК «Укренерго» або, називаючи речі своїми іменами, кишеня споживача.

На початку червня НКРЕКУ встановила для «Укренерго» тариф на передачу на друге півріччя 2019 року в розмірі 34,7 коп. за 1 КВт*год, дві третини якого будуть використані на компенсаційні виплати «зеленої» генерації.

Вільний ринок

Основним системо- і ціноутворюючим майданчиком вільного конкурентного ринку електроенергії є ринок «на добу вперед» (РДВ) і внутрішньодобовий ринок (ВДР). Відповідно до закону, на ринку «на добу вперед» має продаватися не менше 15% всього обсягу електрики. У ДП «Енергоринок» прогнозують обсяги РДВ у другій половині 2019 року на рівні 20%.

У тому, що в Україні в перші дні липня найстабільніше працює саме РДВ, нічого дивного немає. Це цілком очікуване явище. Інші майданчики, такі як ринок двосторонніх договорів (ДД) і балансуючий ринок (БР), поступово підтягуватимуться за ринком «на добу вперед» у міру доопрацювання програмного забезпечення, вдосконалення договірної бази і напрацювання досвіду учасниками ринку.

Власне, ніхто з фахівців на повноцінний запуск ринку ДД і БР буквально з 1 липня і не розраховував, а сам факт їх одночасного старту є досить крутим кроком. Наприклад, попередній закон «Про засади функціонування ринку електричної енергії», що був підписаний президентом Януковичем у 2013 році, передбачав початковий запуск тільки ринку «на добу вперед» з подальшим поступовим відкриттям ринку двосторонніх договорів спочатку на 15%, потім на більший обсяг.

Щоб уникнути зростання ціни електрики, НКРЕКУ ввела на РДВ з 1 липня цінові обмеження, що діятимуть як мінімум дев’ять місяців.

ДП «Оператор ринку» встановлює граничні ціни (prices cap) на ринку «на добу вперед» на періоди максимального та мінімального навантаження. Середня гранична ціна при цьому складає близько 1,64 грн за 1 кВт*год, що відповідає середньозваженій ціні генерації трьох попередніх місяців. При цьому ціни на балансуючому ринку (БР) не повинні перевищувати котирування РДВ більш ніж на 15%.

Безумовно, говорити про запуск повноцінного конкурентного ринку поки занадто рано. Для початку потрібно хоча б налагодити стабільну роботу ринкової інфраструктури в чинній перехідній моделі, на що знадобиться до трьох місяців. Поки ж зростання цін у самому оптовому ринку не помічено.