Mind X-ray: рентген бізнес-інтересів кандидатів від «Опозиційної платформи – За життя». Ч. 2

Mind X-ray: рентген бізнес-інтересів кандидатів від «Опозиційної платформи – За життя». Ч. 2

Аналіз інтересів партії, що бере «срібло» на дострокових виборах до парламенту

Цей матеріал також доступний російською
Mind X-ray: рентген бізнес-інтересів кандидатів від «Опозиційної платформи – За життя». Ч. 2
Колаж Mind

«Опозиційна платформа – За життя» сформувалася у своєму нинішньому вигляді лише за півроку до дострокових парламентських виборів. За шість місяців її учасники – представники різних сфер впливу, старожили і новачки – навряд чи могли налагодити між собою тісні зв'язки і заручиться довірою один одного. Однак потрібно визнати, що в публічній площині ОПЗЖ – зразок згуртованості і єдності.

Читайте також: Mind X-ray: рентген бізнес-інтересів кандидатів від «Опозиційної платформи – За життя». Ч.1

Друга частина в назві – «За життя» – внесок у загальнопартійний проект підприємця і політика Вадима Рабіновича. Під іншою назвою ця партія відома ще з кінця 1990-х років – у 1999 її зареєстрували під назвою «Всеукраїнське об'єднання «Центр». Керував «Центром» політик Степан Гавриш, а пізніше – його заступник Віктор Головко. У березні 2014 року лідером партії «Центр» вибрали Вадима Рабіновича, після чого політсила увійшла до складу «Опозиційного блоку» (тоді ще єдиного).

Разом вони посіли четверте місце на виборах у Раду, отримавши 9,43% голосів виборців – унікально високий результат, враховуючи кон'юнктуру, що сформувалася в країні після Євромайдану.

У середині 2016 року партія Рабіновича знову стала формально автономною, вийшовши з ОБ і змінивши назву на нинішню – «За життя». Наприкінці липня 2018 року вона об'єдналася з ГО Віктора Медведчука «Український вибір», а ще через декілька місяців до них приєдналася група Юрія Бойка, що залишила «Опозиційний блок». Тоді-то політсила і знайшла остаточну архітектуру: «Опозиційна платформа – За життя». Головами партії стали Рабінович і Бойко, політраду очолив Віктор Медведчук. Кожен з них отримав свої, але нерівні, частки в її складі.

«Група Рабіновича»

Mind X-ray: рентген бізнес-інтересів кандидатів від «Опозиційної платформи – За життя». Ч. 2

Вадим Рабінович

Посада/статус: співголова партії «Опозиційна платформа – За життя», бізнесмен, телеведучий, громадський активіст, №2 у партійному списку.

Як потрапив до списку: керівник партії «За життя», один з бенефіціарів об'єднання.

Бізнес-інтереси: медіа, громадська діяльність, внутрішня політика держави.

Бізнес-партнери/зв'язки:

  • Григорій Суркіс (№17) – футбольний функціонер, тісні відносини склалися, зокрема, через ФК «Арсенал», яким володів Рабінович;
  • Віктор Головко (№47) – помічник-консультант народного депутата Вадима Рабіновича, глава секретаріату партії «За життя»;
  • Андрій Альошин (№55) – помічник народного депутата Вадима Рабіновича, директор Асоціації «Українсько-ізраїльська торгова палата», член політради партії «За життя»;
  • Володимир Кацман (№71) – помічник народного депутата Вадима Рабіновича, політичний експерт, член політради «Опозиційна платформа – За життя».

Потенційні ризики: лобіювання інтересів міжнародних фінансово-промислових груп з невідомою або сумнівною репутацією, перерозподіл сфер впливу на ринку медіа.

Вадим Рабінович з його емоційною жестикуляцією та експресивною манерою спілкування може здатися фріком, але це враження оманливе.

Він стояв біля витоків українського підприємництва, брав участь у кооперативному русі та двічі був заарештований, другий раз – за розкрадання державних коштів в особливо великих розмірах, цей випадок закінчився для нього тюремним строком. Виявилося, що «простий радянський бізнесмен» створив у Харкові декілька підпільних цехів, які виготовляли дерев'яні двері для будівництв і «підроблений кришталь» з освинцьованого скла. На свободу майбутній лідер ОПЗЖ вийшов лише в 1991-му.

Про здатність Рабіновича заводити зв'язки в найнесподіваніших місцях і за найнесподіваніших обставин говорить те, що після звільнення він спільно з колишнім начальником свого табірного загону Андрієм Альошиним створив фірму «Пінта», яка спеціалізувалася на торгівлі металом.

Лише за декілька років активної підприємницької діяльності Рабінович утвердився в статусі одного з найзаможніших людей середини 1990-х років. Його бізнес-інтереси відрізняла неймовірна строкатість: футбольний клуб, торгівля металом, поставка нафти, десяток проектів у медіа-бізнесі.

У 1995 році Рабінович разом з Олександром Роднянським і Борисом Фуксманом заснував телеканал «1+1», який потім був проданий структурам Ігоря Коломойського. У січні 2014 року було оголошено про продаж Вадимом Рабіновичем телеканалу NewsOne і сайту MIGnews.com.ua. Новим власником медіа-ресурсів став бізнесмен Євген Мураєв, зараз їх контролює близький до Віктора Медведчука підприємець Тарас Козак.

Впродовж усієї своєї ділової біографії Рабінович був і залишається одним з найактивніших діячів єврейської громади, підтримуючи і очолюючи єврейські громадські організації – зокрема, він є співголовою Європейського єврейського парламенту. Завдяки цим зв'язкам Рабінович отримав славу ефективного лобіста будь-яких прибуткових проектів.

Його інтеграція з владою, за словами самого Рабіновича, – вимушений крок. «Справа в тому, що я ніколи не був опозиціонером за своєю натурю. У мене опозиційність виникає лише тоді, коли мені заважають займатися бізнесом!» – заявляв він. Однак, швидше за все, бізнесмен лукавить – його відрізняє неприхована любов до театральності та драматизму, а політика дає можливість проявитися цим якостям.

Але не варто переоцінювати майбутній вплив Вадима Рабіновича на політику і депутатів ВР-ІХ. Близьким до нього людям у списку ОПЗЖ відведені, швидше за все, непрохідні місця. Це – наочне свідчення того, наскільки Рабіновича і його команду цінують партійні соратники.

Віктор Головко – багаторічний помічник Вадима Рабіновича. У 2007 році він став генеральним директором ФК «Арсенал», купленого бізнесменом. Через вісім років клуб оголосив про банкрутство і припинення діяльності. Все, що від нього залишилося, – нерухомість у елітному районі Києва. Зараз за адресою, де знаходився офіс «Арсеналу» (вул. Мечникова, 14/1), розташований столичний штаб партії «За життя». Також на Головка зареєстровано декілька торгових підприємств і асоціація «Розвиток».

Андрій Альошин – начальник госпчастини ВТУ, де Рабінович відбував покарання в 1982–1991 роках, а після звільнення – бізнес-партнер. На Альошина зареєстровано декілька фірм, зокрема, «Житлово-будівельний кооператив Старонаводницькій 2-20» та ТОВ «Гранд Істейт Україна» (покупка і продаж власного нерухомого майна). Також Альошин був міноритарним акціонером телеканалу «112».

Володимир Кацман – колишній головний редактор газети «Столичні новини», що належала Рабіновичу, а пізніше – один з функціонерів партії «За життя». На його бажання монополізувати вплив всередині цього політпроекту пізніше скаржилися колеги, які покинули партію разом з Євгеном Мураєвим.

Група Столара

Mind X-ray: рентген бізнес-інтересів кандидатів від «Опозиційної платформи – За життя». Ч. 2

Вадим Столар

Посада/статус: колишній депутат Київради, свіввласник декількох великих об'єктів у столиці, серед яких 101 Tower, акціонер CityCommerceBank, №11 у партійному списку ОПЗЖ.

Як потрапив до списку: Вадима Столара пов'язують із Сергієм Льовочкіним, але прямих доказів немає. За альтернативною версією – прохідне місце в списку для Столара і його людей було ним оплачено – викуплена частина квоти Вадима Рабіновича.

Бізнес-інтереси: девелопмент, будівництво, міське управління, сільське господарство.

Бізнес-партнери/зв'язки:

  • Дмитро Ісаєнко (№15) – доцент кафедри будівництва та інформаційних технологій, Інститут інноваційної освіти, Національний університет будівництва і архітектури, віце-президент Конфедерації будівельників України, колишній заступник міністра регіонального розвитку;
  • Ігор Кисельов (№18) – депутат із фракції «Єдність» у Київраді, перший заступник голови комісії з питань містобудування та землеустрою;
  • Наталія Приходько (№26) – депутат Київради, фракція «Солідарність», сестра Ігоря Кисельова;
  • Михайло Макаренко (№29) – завідувач кафедри акушерства і гінекології Національного медичного університету ім. Богомольця, депутат Київради від партії «УДАР»;
  • Тетяна Плачкова (№31) – адвокат, екс-співробітник Державної архітектурно-будівельної інспекції;
  • Михайло Наконечний (№34), екс-керівник київського «Зеленбуду»;
  • Вагіф Алієв – бізнес-партнер у декількох девелоперських проектах;
  • Яна Столар – мати Вадима Столара, власниця турфірми «Яна», яка спеціалізується на елітному відпочинку;
  • Максим Микитась – екс-голова корпорації «Укрбуд», нардеп, був помічений в одному приватному літаку зі Столаром і мером Києва Віталієм Кличком під час перельоту з Неаполя до Києва;
  • Ігор Ніконов – забудовник, бізнес-партнер у низці проектів.

Потенційні ризики: лобіювання інтересів великих компаній-забудовників на ринку Києва, захист власного бізнесу від примусового поглинання з боку конкурентів, збільшення тіньового кураторства Києвом.

Вадим Столар за свої 37 років змінив декілька політичних прописок, незмінно залишаючись на плаву. У 2006 році він балотувався до Київської облради від «Нашої України», у 2007-му – до Верховної Ради від Партії регіонів (№212 у списку. – Mind), а у 2014-му приєднався до Віталія Кличка як безпартійний фахівець. Вадим Столар безпосередньо і опосередковано фігурує в не менше як 20 ПП, ПрАТ і ВАТ, найвідомішим з яких є туристичне агентство «Яна», назване так на честь Яни Столар (мати. – Mind). Інші компанії, оформлені на батька і дядька, відповідно, на Михайла і Леоніда Столарів («Магнат Будсервіс», «Майк Будсервіс», «Естате» та ін. – Mind).

Столара називають «сірим кардиналом», «куратором», «смотрящим» за столицею – всі ці драматичні епітети документально ніяк не підтверджені. Однак столичні чиновники проговорюються, що важливі кадрові рішення в мерії ухвалюються виключно за погодженням з Вадимом Столаром.

Настільки ж незрозумілий, але величезний вплив він має і на вирішення господарських питань у місті. Серед активів Столара – найзнаковіші будівлі в Києві, такі як БЦ «Парус» і 101 Tower.

Разом зі Столаром до Верховної Ради йдуть, і зважаючи на місця в списку – мають високі шанси потрапити, ще кілька близьких йому людей.

Дмитро Ісаєнко – екс-начальник Центрального спеціалізованого будівельного управління МО України та екс-заступник міністра регіонального розвитку і будівництва. На його каденцію припав гучний скандал із директором філії будуправління «Укроборонбуд» при Міноборони В'ячеславом Мельником, силами якого було відчужено 27 військових містечок. У 2010-му він був засуджений на вісім років.

У 2015 році Ісаєнко потрапив у скандал, коли на його сторінці у Facebook виявили фото з риболовлі на Кубі, зроблене в розпал військових дій на сході, де він нібито в цей час перебував і де отримав статус учасника бойових дій, що оберігав його від люстрації.

Ігор Кисельов – один з найближчих партнерів Столара і лобіст будівельної галузі, що обіймає стратегічно важливу посаду першого заступника голови комісії з питань містобудування та землеустрою.

Наталія Приходькодвоюрідна сестра Ігоря Кисельова, начальник відділу організаційно-документального забезпечення діяльності мера Віталія Кличка. Вона також працювала помічником депутата Вадима Столара у ВР-VI.

Михайло Макаренко, який представляє сьогодні в Київраді партію «УДАР», у попередньому скликанні входив до фракції Партії регіонів. Якщо до 2015 року колеги-депутати вважали, що йому протегувала Ірена Кільчицька, то сьогодні Макаренко відносять до «орбіти» Вадима Столара.

Тетяна Плачкова лобіювала проекти Столара як у Києві – самостійно, як співробітниця ДАБІ, так і в Одесі – через керівника місцевого відділення інспекції Анатолія Шумського. Також їй приписують тісний зв'язок з братами Горовими, яких називають неформальними кураторами діяльності столичних забудовників.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті