Mind X-ray: рентген бізнес-інтересів кандидатів від «Європейської солідарності»

Що робити, якщо персональний рейтинг лідера партії – провальний, а політсила ставить перед собою мету пройти в парламент? Потрібно прибрати будь-які згадки про нього і провести обережний ребрендинг. Дотримуючись цієї стратегії, «Блок Петра Порошенка «Солідарність» 24 травня 2019 року трансформувався у «Європейську солідарність».

П'ятий президент України Петро Порошенко завершив свою каденцію з рівнем недовіри у 83% (сума відповідей «не довіряю» і «скоріше не довіряю» в опитуванні групи «Рейтинг»). Це не історичний антирекорд, але близько до нього. Антирейтинг Юлії Тимошенко після її повторного прем'єрства знаходився в районі 70%, та й Арсенію Яценюку (політсила «Народний фронт») виборці не можуть забути керівництва Кабміном, трансформуючи ці спогади в одновідсотковий рівень довіри.

Антирейтинг «Європейської солідарності» на початок червня перебував на позначці 52%. Тобто понад половина виборців не збиралися голосувати за цю політсилу за жодних обставин. Поступово пристрасті почали знижуватися, і зараз показник знаходиться на рівні 44%. «Порошенко перестав асоціюватися з владою, і в ньому перестали бачити основну причину всіх бід. Але в додаткові голоси зниження антирейтингу навряд чи виллється», – пояснює динаміку директор Центру «Соціальний моніторинг» Дмитро Дмитрук.

Поточний рейтинг «Європейської солідарності» – близько 8%. Основні політичні конкуренти партії – зовсім не проросійські сили, як хочеться представити Петру Порошенку, який в передвиборчій риториці позиціонує себе оплотом опору «московського реваншу». Сумарний рейтинг проросійських рухів в Україні знаходиться на рівні 16% – показник стабільний і не піддається ані розмиванню, ані нарощуванню. Ці голоси ділять між собою «Опозиційна платформа – За життя» та «Опозиційний блок» (13 та 3% відповідно).

З партією Порошенка ж конкурують вчорашні прихильники – «Українська стратегія» Володимира Гройсмана (1,6%), «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка (1,8%), «Самопоміч» Андрія Садового (1,5%). Однак основний удар було завдано новою партією «Голос» Святослава Вакарчука, яка, швидше за все, також пройде до парламенту. За даними Mind, навесні Петро Порошенко вів переговори зі Святославом Вакарчуком про членство в «Солідарності» і навіть отримав попередню згоду, проте в останній момент лідер «Океану Ельзи» вирішив розвивати власний політичний проект.

Щоб відповідати вимгам часу, в БПП не тільки змінили назву, але й істотно оновили список. Як заявили в партії, майже половина кандидатів з топ-50 ніколи раніше не були в політиці, кожен третій – результат відбору в ході праймеріз (ще одна фішка партії «Слуга народу»). Понад 30% – жінки, як і належить політпроекту з ліберальною євроатлантичною ідеологією.

Прохідну двадцятку «Європейської солідарності» умовно можна поділити на дві не рівновеликі групи: 1 – лідери громадської думки, що працюють своєрідними «магнітами» для виборця; 2 – старі соратники Петра Порошенка.

Основний репутаційний ресурс зосереджений у першій десятці списку – вона суцільно складається з активістів, волонтерів, героїв. Там значиться Михайло Забродський (№4) – ветеран АТО і командувач десантно-штурмових військ ЗСУ; Софія Федина (№5) – львівська телеведуча і громадський діяч (щоправда, поки її внесок у загальнопартійний рейтинг можна вважати швидше негативним через істеричну риторику, якої вона дотримується в дискусія на телеефірах); Мустафа Джемілєв (№6) – екс-уповноважений президента в справах кримськотатарського народу і нардеп від БПП; Яна Зінкевич (№7) – доброволець, волонтер, медик, начальник Медичного управління і реабілітації бійців Української добровольчої армії; Ахтем Чийгоз (№9) – заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу.

За межами цього кола персон список втрачає свою стерильність і претензії на новизну. У першій його трійці значиться Андрій Парубій та Ірина Геращенко – відповідно, спікер і віце-спікер парламенту, які разом з Петром Порошенком (№1) асоціюються з минулою владою. І тому не тільки не працюють на поліпшення реноме колишнього президента, але навіть посилюють його антирейтинг.

До цієї ж категорії «перевірених членів команди» належать Ірина Фриз (нардеп від БПП, колишній прес-секретар Петра Порошенка), Ніна Южаніна (нардеп від БПП, колишній фінансовий директор декількох його підприємств), Ростислав Павленко (заступник голови АП, курирував отримання Томосу Україною), Артур Герасимов (лідер парламентської фракції, колишній представник президента України у Верховній Раді), Олег Синютка (екс-губернатор Львівської області – єдиної, де на президентських виборах виграв Петро Порошенко з результатом 63,73%), Ірина Луценко (нардеп від БПП, дружина Юрія Луценка – генерального прокурора і друга Петра Порошенка).

Більшість з них – професійні політики і партійні функціонери, які декларують відсутність бізнес-інтересів. У багатьох випадках особистого бізнесу в них дійсно немає, але це лише допомагає в підтримці та лобіюванні інтересів чужого.

Посада/статус: п'ятий президент України, один з найбільших українських підприємців – бенефіціар концерну «Укрпромінвест», один з найбагатших людей країни, лідер партії «Європейська солідарність», №1 партійного списку.

Бізнес-інтереси: автобудування, банківський сектор, харчопром, сільське господарство, промисловість, медіа, суднобудування, енергетика.

Бізнес-партнери/зв'язки:

• Юрій Луценко – генеральний прокурор України;
• Олег Гладковський – колишній перший заступник секретаря РНБО, президент корпорації «Богдан», друг президента з 1990-х років;
• Ігор Кононенко – бізнес-партнер, депутат від «БПП», армійський друг;
• Володимир Гройсман – прем'єр-міністр України, політичний ставленик Петра Порошенка;
• Віктор Ющенко – третій президент України, друг сім'ї, кум;
• Олег Зимін – колишній народний депутат, голова ради Національної акумуляторної корпорації ISTA, бізнес-партнер;
• Рінат Ахметов – олігарх, засновник групи СКМ, за даними нардепа Сергія Лещенка – партнер Петра Порошенка в ДТЕК, найбільшої приватної вертикально-інтегрованої енергетичної компанії України, що входить до СКМ;
• Віктор Медведчук – партнер президента (про це заявив Роман Безсмертний – дипломат, віце-прем'єр-міністр України у 2005 році – маючи на увазі узгодженість дій цих політиків, спрямованих, зокрема, на трансформацію конфлікту на Донбасі в особисті рейтинги).

Потенційні ризики: використання повернення у владу для захисту власних бізнес-інтересів і відновлення впливу, організація провокацій з метою дискредитації команди Володимира Зеленського, підтримка Віктора Медведчука як обов'язкового учасника переговорної групи щодо врегулювання ситуації на Донбасі.

В очах пересічних громадян бізнес екс-президента асоціюється в першу чергу з кондитерською корпорацією Roshen – магазини цієї мережі не раз ставали об'єктами агресії, у міру того як їх власник втрачав популярність. З нею ж пов'язана одна з ключових претензій до нього – невиконання передвиборчої обіцянки «продати Roshen».

Однак бізнес-інтереси Петра Порошенка, як і належить українському олігарху, широкі та різноманітні: охоплюють низку промислових галузей, транспорт і обов'язкові для їх захисту медіа-активи.

Петро Порошенко займається політикою понад 20 років, і весь цей час він намагався перебувати в провладних командах. У 1998 році увійшов до парламентської фракції СДПУ (о), був обраний членом політбюро партії на чолі з Віктором Медведчуком. У 2002 році став членом фракції «Наша Україна» і увійшов до президії партії «Народний Союз «Наша Україна». Був міністром економічного розвитку і торгівлі в уряді Миколи Азарова і главою МЗС за поданням президента Віктора Януковича.

Ставши президентом, Порошенко зумів сконцентрувати у своїх руках максимально можливу владу – навіть незважаючи на те, що в парламентсько-президентській республіці, якою є Україна, ця посада надає досить урізані повноваження. Зокрема, він призначив прем'єр-міністром близького йому Володимира Гройсмана і сформував лояльну парламентську більшість. Оскільки все це відбувалося на тлі військових дії на сході, цементування такої владної вертикалі подавалося як необхідний захід щодо підвищення контролю і працездатності державної машини.

За період президентської каденції підприємства, контрольовані Петром Порошенком, не раз ставали переможцями державних тендерів. Наприклад, автоскладальний завод №1 (Луцьк), що входить до складу компанії «Богдан Моторс», переміг в аукціоні на постачання комунальному підприємству «Київпастранс» 55 низькопідлогових особливо великих тролейбусів на загальну суму в 603,9 млн грн при очікуваній сумі закупівлі 610,907 млн ​​грн. Однак тут варто зазначити, що багато з підприємств Порошенка об'єктивно є лідерами галузі й зовсім не потребували політичної підтримки бенефіціара.

Як і в бізнесі, так і в керівництві країною Петро Порошенко спирався на близьких йому людей. Найвідоміші два прізвища – Ігор Кононенко та Олег Гладковський, які є співзасновниками в низці компаній і керуючих фондів екс-президента.

Зокрема, Ігор Кононенко, колишній заступник глави президентської фракції, володів разом з ним «Міжнародним інвестиційним банком» і ТОВ «Пісківський завод скловиробів». До 2018 року він став однією з найтоксичніших персон у сприйнятті суспільства, так що БПП був змушений від нього публічно дистанціюватися.

Олег Гладковський зробив істотний внесок у розвиток бізнесу Петра Порошенка, передусім в успіхи автомобільної корпорації «Богдан», яку він очолював. Але він же був причетний до політичного краху екс-гаранта. За місяць до президентських виборів було оприлюднено журналістське розслідування, в якому говорилося, що 22-річний син Гладковського – Ігор – є одним з організаторів схеми з виведення сотень мільйонів гривень з українського оборонного комплексу.

З даних розслідування вивливало, що Гладковський-молодший з партнерами продавали державному «Укроборонпрому» неякісні запчастини і техніку, завезені контрабандою з Росії через фірми-«прокладки». Також нібито вони реалізовували старі деталі, які вже належали оборонному концерну і прямували на утилізацію – їх переоформляли як нові та продавали повторно. Це розслідування стало грандіозним ударом по іміджу президента, однією з опорних точок в передвиборчій кампанії якого були успіхи в розвитку української армії.

У парламенті, куди «Європейська солідарність» напевно проходить, можливості Петра Порошенка, нехай і в ролі лідера фракції, з лобіювання інтересів бізнесу – свого і чужого – будуть обмежені. Однак статус опозиціонера служить бронею (не факт, що непробивною) від кримінальних переслідувань, побоюватися яких у колишнього президента є підстави.

Посада/статус: екс-заступник міського голови Івано-Франківська (2002–2006), екс-депутат Івано-Франківської облради (2006–2014), колишній перший заступник мера Львова (2007–2014), екс-губернатор Львівської області (2014 –2019), №8 у виборчому списку партії.

Бізнес-інтереси: автопром, будівництво.

Бізнес-партнери/зв'язки:

• Андрій Садовий – мер Львова, лідер партії «Самопоміч»;
• Остап Семерак – нинішній міністр екології та природних ресурсів, раніше – нардеп ВР-VIII від «Народного фронту»;
• Богдан і Ярослав Дубневичі – депутати ВР VIII скликання від «Блоку Петра Порошенка», власники різнопланових бізнес-активів у Західному регіоні.

Синютка контролює фірму «Івано-Франківське АвтоЗАЗ-ДЕУ», яка продає в регіоні вітчизняні автомобілі. Оборот цієї компанії, за словами самого чиновника, – 1 млн грн на рік. «Колись це був автосалон, а сьогодні – нерухомість, активи. Колись в Івано-Франківську я був першою людиною, що стала дилером українського виробника», – пояснював він природу свого бізнесу, від якого відійшов, зайнявши високу посаду. Наразі, за інформацією з офіційних реєстрів, кінцевим бенефіціаром цієї фірми є його дружина Наталія Синютка.

Прізвище Синютки фігурувало у кримінальній справі про нецільове використання 7 млн ​​грн, які були виділені на будівництво дороги до Євро-2012. Однак незабаром розгляд було призупинено. Цікаво, що в цей самий час «міністром молоді, спорту та підготовки до Євро-2012» тіньового Кабміну значився Остап Семерак – бізнес-партнер Синютки ще з 1990-х, а до 2012-го – співвласник ТОВ «Івано-Франківське АвтоЗАЗ ДЕУ».

Щодо іншого каденція Олега Синютки обійшлася без гучних скандалів, якщо не брати до уваги звинувачень у лобіюванні інтересів бізнесу на території області: він літав до Чехії літаком турецької Onur Group, яка часто виграє мільярдні тендери на ремонт автомобільних доріг у області. Ще одні часті переможці дорожніх тендерів на Львівщині – структури братів Богдана і Ярослава Дубневичів, нардепів від БПП. Крім того, ТОВ «НР Солар» і ТОВ «Солар Грін Тех», що належать братам, обладміністрація виділила 50 га землі для будівництва сонячних електростанцій.

Посада/статус: віце-прем'єр-міністр з питань євроінтеграції, №10 у виборчому списку партії.

Бізнес-інтереси: зовнішня і внутрішня політика, лобізм.

Бізнес-партнери/зв'язки:

• Віктор Пінчук – колишній роботодавець.

Іванна Климпуш-Цинцадзе – мабуть, єдина в прохідній частині партійного списку, кому можна інкримінувати зв'язок з олігархами і великим бізнесом, і то – дуже умовно. З 2011 по 2014 рік вона працювала директором «Ялтинської європейської стратегії» (YES) у рамках програм «Фонду Віктора Пінчука».

Як стверджують близькі до кандидата люди, бізнес її ніколи не цікавив. Вона позиціонує себе як потомствений політик (дочка першого міністра транспорту незалежної України Ореста Климпуша і онука Дмитра Климпуша, головнокомандувача Карпатської Січі), чим дуже хизується і що всіляко підкреслює.

Її чоловік Арчіл Цинцадзе (полковник грузинської армії, військовий дипломат, колишній повірений у справах Грузії в Україні) – директор охоронних фірм «Ангели-95», «Ангели-2» і «Служба безпеки «Ангели».

Посада/статус: представник президента Порошенка в парламенті (2016–2017), №11 у виборчому списку партії.

Бізнес-інтереси: маркетинг, корисні копалини.

Згідно з офіційною біографією, Герасимов заробляє на маркетингових і соціологічних дослідженнях. Заснованим ним на початку 1990-х ТОВ «Українська маркетингова група» керує дружина Наталя Бухалова.

Неофіційно уродженцю Горлівки приписували контроль над частиною копанок – нелегальних шахт на Донбасі. Питання викликали і неоднозначні зв'язки і знайомства Герасимова: так, Ігор Безлер, один з лідерів так званої «ДНР», у минулому – керівник охорони Артура Герасимова (останній не заперечував знайомства, проте стверджував, що той працював водієм).

На парламентських виборах 2012 року Герасимов балотувався в депутати по Горлівці від команди Сергія Шахова – нардепа, члена депутатської групи «Воля народу», якого звинувачували у співпраці з Віктором Пшонкою – одіозним генпрокурором часів президентства Віктора Януковича.

Посада/статус: віце-прем'єр-міністр – міністр економічного розвитку і торгівлі, №12 у виборчому списку партії.

Бізнес-інтереси: банківський сектор, сільське господарство, промисловість, енергетика.

Степан Кубів з середини 1990-х понад 15 років пропрацював у Західно-Українському комерційному банку (після перейменування – Кредобанк), що належить польському PKO Bank Polski. Цього досвіду вистачило, щоб бути призначеним главою Нацбанку України і впродовж чотирьох місяців – з 24 лютого по 19 червня 2014 року – керувати установою в один з найдраматичніших для неї періодів.

Степан Кубів – досвідчений політик, який змінив декілька «прописок», а з 2014-го закріпився в команді Петра Порошенка. Прізвище Кубіва рідко фігурує в скандалах. Виняток – Держрезерв, підлеглий Мінекономіки, в якому міністерство декілька років намагається поміняти керівника, Вадима Мосійчука, і лише під кінець каденції Кубіва почало набирати очки в цій битві.

5 липня 2019 року Кабінет міністрів призначив виконуючим обов'язки глави Держрезерву Павла Котова – першого заступника голови Держрезерву і колишнього помічника Кубіва. Мосійчук відсторонений від виконання повноважень. Раніше він заявив, що йому вдалося «виявити і поламати «кубівські» схеми щодо зерна і ситуації з Дунаєвецьким елеватором, тендерних операцій і змов «Столичного млина», спроб забрати з підпорядкування Держрезерву НДІ «Ресурс», заволодіння земельною ділянкою, на якій знаходиться інститут, і побудови на цьому місці висотного ЖК, паливні схеми з «Трейд К»... призначення «смотрящих» заступників».

Ще один радник Кубіва – Андрій Бірюков – засвітився в багатомільйонному проекті щодо отримання «Укртрансгазом» ліцензії оператора зв'язку і надання своїх кабельних ліній для передачі даних. Право експлуатувати нову мережу має перейти до інвестора, який вкладе не менше 200–300 млн євро в заміну мідних кабелів на оптичне волокно. Лобіювала цей проект, а також аналогічне використання ліній зв'язку «Укренерго» і «Укртранснафти», компанія High Tech Office Ukraine на чолі з Андрієм Бірюковим.

Посада/статус: депутат Верховної Ради VII і VIII скликань (від «Батьківщини» і БПП відповідно), екс-представник президента України у Верховній Раді, №15 у виборчому списку партії.

Бізнес-інтереси: внутрішня політика, технологічний ритейл.

Бізнес-партнери/зв'язки:

• Юрій Луценко – чоловік, генеральний прокурор України;
• Володимир Зубик – нардеп від Партії регіонів;
• Володимир Бондар – голова Держлісагентства, близький друг сім'ї Луценко.

Ірина Луценко останніми роками стала мало не більш відома, ніж її чоловік. По-перше – зовнішнім перетворенням, по-друге – проактивною позицією у відстоюванні позиції БПП, і по-третє – скандалами, пов'язаними з сімейною власністю і бізнесом.

Так, компанія «Українські новітні телекомунікації» Ірини Луценко у 2009 році, коли її чоловік був міністром МВС, виступала постачальником комп'ютерної та телевізійної техніки для української міліції. Пізніше власником УНТ значився екс-регіонал Володимир Зубик, а у 2016 році, після галасу, що зчинився з цього приводу, компанію «продали» інвестбанкіру Ігорю Мазепі.

Сину Луценко, Олександру, приписували бізнес з надання в оренду квартир у центрі Києва, а також торгівлю деревиною – він є співвласником ТОВ «Грін вейв» (Київ) і ТОВ «Грандвуд груп» (Біла Церква), видами діяльності яких значаться лісозаготівля та лісопильне виробництво. Агентство лісових ресурсів України очолює Володимир Бондар, який знаходиться в дружніх відносинах з генеральним прокурором Юрієм Луценком.

Посада/статус: юрист, співвласник компанії «Алексєєв, Боярчук і партнери», народний депутат ВР-VIII, №20 у виборчому списку партії.

Бізнес-інтереси: юриспруденція, фінансові ринки, лобізм.

Бізнес-партнери/зв'язки:

• Олександр Грановський – депутат ВР-VIII від БПП, член парламентського комітету з питань правової політики і правосуддя.

Алексєєв кілька років працював у банках. І спеціалізація його юрфірми також пов'язана з банківським сектором: вона займалася питаннями банкрутства і реструктуризації заборгованості, корпоративного управління, судового та арбітражного вирішення спорів. У 2008–2009 роках – у період масових банкрутств, викликаних світовою фінансовою кризою, компанія активно працювала з великими українськими банками.

Сергія Алексєєва називають близьким до нардепа Олександра Грановського – голови підкомітету з питань цивільного, господарського та адміністративного судочинства Комітету ВР з питань правової політики і правосуддя. Останній, згідно з даними журналістських розслідувань, виступає лобістом інтересів скандального ТОВ «Трейд Коммодіті» – активного учасника (і переможця) держтендерів на постачання палива.