Mind X-ray: рентген бізнес-інтересів кандидатів від партії «Голос»

Партія «Голос», незважаючи на підкреслюваний статус «нової», формально існує вже чотири роки. Рок-музикант, лідер групи «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук, який остаточно визначився з форматом участі у виборах лише у середині весни, не встигав зареєструвати партію з нуля, тому на «Голос» була перейменована створена на початку 2015-го і заморожена партія «Платформа ініціатив».

Сам Вакарчук готувався до політики куди ґрунтовніше – він був стипендіатом програми Yale World Fellow 2015 в Єльському університеті, а у 2017-му навчався в Стенфордському університеті за програмою Ukrainian Emerging Leaders Program. Участь в грантових програмах, які активно підтримують один з найбільших українських бізнесменів Віктор Пінчук і міжнародний філантроп Джордж Сорос, породила версію, що саме вони і реалізують проект «Голос».

Вакарчук заперечує будь-який зв'язок з ймовірними статусними покровителями, проте в списку його партії дійсно багато молодих людей – учасників таких програм (їх іронічно називають «грантоїдами», бо часто мета більшості їхніх активностей зводиться виключно до освоєння виділеного на програму бюджету).

Як розповідають близькі до співака-політика люди, Вакарчук, який роками декларував відсутність політичних амбіцій, дуже болісно сприйняв президентство Володимира Зеленського: «Вакарчук вважає, що на місці Зеленського повинен бути він», – сказав інсайдер.

Парламентські вибори – шанс компенсувати упущену можливість. Але впевненості, що Вакарчуку це вдасться, поки немає: соцопитування прогнозують результат його політсили в діапазоні 4,1–7,9%. Однак, з огляду на те, що на початку кампанії партія мала рейтинг на рівні 1%, то за неповні три місяці вона продемонструвала вражаюче зростання.

Низький кредит довіри до «Голосу» був обумовлений невиразною риторикою Вакарчука під час президентських виборів. Він довго не міг чітко сказати, чи балотуватиметься, записував пафосні, але плутані відеозвернення, і взагалі демонстрував повну відсутність конкретики. Він прямо не підтримав жодного з кандидатів, а його заклик напередодні другого туру «Голосуй не по приколу» можна було витлумачити двояко.

Щоправда, нещодавно в інтерв'ю одному зі ЗМІ Вакарчук сказав, що цей його заклик не має політичного забарвлення. «Коли я робив свій ролик, я згадував воїнів, які воюють зараз. Я говорив, що перед цими людьми, перед жертвами, які були на Майдані, перед пам'яттю всіх тих, хто серйозно ставиться до майбутнього України, голосувати по приколу – це безвідповідально», – заявив він.

Взагалі, найслабше місце партії «Голос» – це її лідер. Будучи її фронтменом і основним спікером, Святослав Вакарчук – постійний і обов'язковий учасник політичних дебатів і телеефірів. З них виборці дізналися, що співак погано тримає удар, занадто емоційний і не розбирається в базових економічних поняттях. У дискусії з лідером партії «Батьківщина» Юлією Тимошенко він не зміг відповісти на її запитання, скільки коштує кубометр газу, і декілька разів називав неправильні цифри. «Якщо ви не готові оперувати ні конкретними цифрами, ні конкретними фактами, нех...н [нема чого] йти ні в парламент, ні в уряд», – сказав Вакарчуку лідер партії «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко, спровокувавши майже дитячу образу у свого візаві.

«Славі Вакарчуку не треба ходити на телебачення – просто заборонено. А як ти йому це поясниш? Він мовити хоче. А це взагалі не його. Він вбиває свою партію, – сказав у одному з інтерв'ю глава Офісу президента Андрій Богдан. – Не пускайте його, нехай їздить по областях».

Однак в активі лідера «Голосу» – харизма, потужна армія шанувальників і чиста репутація. Цього може виявитися досить, аби забезпечити проходження в парламент, одночасно забираючи голоси у партії Петра Порошенка «Європейська солідарність».

Риторика цих політсил дуже схожа, і вони воюють за один електорат. «Голос», як і «Європейська солідарність», позиціонує себе як проєвропейська, правоцентристська політична сила і всіляко культивує національну ідентичність. Основна (але дуже умовна) відмінність – більш ліберальні погляди представників «Голосу» – вони відкрито виступають за ринок землі та тотальну приватизацію, чого не обіцяють представники команди Порошенка. З іншого боку, «Європейська солідарність» спекулює на зовнішній загрозі та російському реванш, тоді як «Голос» уникає мілітаристських заяв – можливо, тому що вони занадто вже не відповідають образу фронтмена.

У разі якщо «Слузі народу» не вдасться сформувати однопартійну більшість у новому парламенті, найімовірнішим партнером президентської політсили по коаліції називають «Голос». Однак, на думку політологів, швидше за все партія Вакарчука вважатиме за краще не брати на себе зобов'язань і співпрацюватиме з владою ситуативно, з окремих питань – таку стратегію свого часу реалізувала «Самопоміч». Парламентську більшість у цьому випадку буде сформовано за рахунок мажоритарників, що приєднаються до «Слуги народу».

Згідно з останніми соцопитуваннями, рейтинг «Голосу» падає. На піку, наприкінці червня, він досягав 8,1%, проте вже до кінця першої декади липня знизився до 7,5%. 16 липня Київський міжнародний інститут соціології оприлюднив результати дослідження, згідно з яким у «Голосу» – 4% підтримки виборців. У партії закликали не звертати на них уваги.

Посада/статус: музикант, лідер групи «Океан Ельзи», політик і громадський діяч, лідер партії «Голос» і №1 партійного списку.

Бізнес-інтереси: захист інтелектуальної власності, авторські права, концертна діяльність.

Бізнес-партнери/зв'язки:

• Віктор Пінчук – власник групи EastOne;
• Петро Чернишов – екс-президент компанії «Київстар», екс-президент пивоварної компанії «Карлсберг Україна», спонсор партії;
• Сергій Фурса – інвестиційний банкір, фахівець Dragon Capital з продажу боргових цінних паперів, спонсор партії;
• Тарас Лукачук – регіональний президент Jacobs Douwe Egberts у країнах Східної Європи, Близького Сходу і країнах Африки, спонсор партії;
• Томаш Фіала – засновник інвесткомпанії Dragon Capital, співзасновник Центру економічної стратегії, в якому також значився Святослав Вакарчук (вийшов напередодні виборів), спонсор стипендій Ukrainian Emerging Leaders Program, Leland Stanford Junior University, Англія;
• Рустем Умеров – керівник бек-офісу в Києві, Astem Holding, представляє родину Умерових, спонсорів Ukrainian Emerging Leaders Program, №18 у списку партії.

Потенційні ризики: слабкість політика, використання його як ширми, дефолт довіри до партії, неусвідомлений лобізм інтересів бенефіціарів.

Прекраснодушна репутація Святослава Вакарчука ускладнює комунікацію з ним на предмет підтримки сумнівних питань і схем. З іншого боку – його відірваність від реальності та відсутність досвіду спрощують їх налагодження з його менш принциповими соратниками.

Бізнес-активи лідера партії повністю відображають його суть: Вакарчук значиться як засновник або співзасновник декількох юросіб громадської та творчої спрямованості. Він – засновник громадської організації «Люди майбутнього» та однойменного благодійного фонду, громадської організації «Пам'ятник Володимиру Івасюку у Львові», ФОП «Вакарчук Святослав Іванович» і ТОВ «Канів Партнершип».

Остання займається, серед іншого, організацією конгресів і торговельних виставок. Ця компанія була одержувачем грантової допомоги в розмірі 1,5 млн грн від державного Українського культурного фонду для реалізації проекту «Арт-резиденція і Канівський міжнародний скульптурний симпозіум «ЧервонеЧорне» у червні 2019 року. Також займається наданням в оренду нерухомості, зокрема – готелю «Княжа Гора» в Каневі.

У рамках основного виду діяльності Вакарчуку належить компанія «Суперсиметрія», що займається організацією концертів ОЕ і є правовласником майнових прав на музику Святослава Вакарчука, а також компанія «Африка». Основний профіль діяльності останньої – відтворення записів з носія, видання фонограм і музичних записів. У співзасновниках «Африки» також значиться колишній учасник «Океану Ельзи» Юрій Хусточка, бас-гітарист групи Esthetic Education, і ще один екс-учасник ОЕ – Павло Гудімов. Зараз компанія ніякої діяльності не веде.

Дружина Святослава Вакарчука Ляля Фонарьова є власницею ТОВ «Лулу», яке надає послуги салонам краси і перукарням, а також торгує парфумерією та косметикою. Крім того, вона виробляє і продає молодіжний одяг під ТМEter – магазин цього бренду знаходиться в готелі «Київ».

Посада/статус: віце-президент, радник ректора «Київської школи економіки» (КШЕ), колишній заступник міністра економічного розвитку, №2 у виборчому списку партії.

Бізнес-партнери/зв’язки:

• Томаш Фіала – засновник інвесткомпанії Dragon Capital, співзасновник Центру економічної стратегії, до наглядової ради якого входила Юлія Клименко. Також Клименко працювала комерційним директором в Dragon Development – підрозділі Dragon Capital;
• Інна Совсун – колега, викладач кафедри публічного управління КШЕ, екс-заступник міністра освіти і науки, №16 у виборчому списку партії;
• Володимир Семеніхін, експерт, ГО «Фонд підтримки реформ в Україні», колеги по КШЕ, № 43 у виборчому списку партії;
• Ярослав Юрчишин – колишній глава українського відділення організації Transparency International, №7 у списку партії. Клименко входила до наглядової ради цієї організації;
• Айварас Абромавічус – колишній начальник, голова наглядової ради «Укроборонпрому», екс-міністр економічного розвитку і торгівлі;
• Андрій Сірко-Галущенко – чоловік, директор інвестиційної компанії SARS Capital, громадянин Канади;
• Ярина Ключковська – PR-фахівець, партнер Клименко по ГО «Справжні зміни», №32 у виборчому списку партії.

Потенційні ризики: лобіювання інтересів афілійованих фірм і призначень колег по бізнесу на посади у виконавчу владу і в державні компанії.

У Юлії Клименко за майже 15 років роботи сформувався вражаючий послужний список – Dragon Development, East Capital Financial Fund, Cantik Enterprises, Interbud & RTC Boryspil, Адміністрація морських портів, Мінекономіки – і широкі зв'язки. А ось власного бізнесу, принаймні видимого, не нажила. За нею в реєстрах значиться громадська організація «Справжні зміни». Партнерами Клименко по цій організації є Ярослав Юрчишин та PR-фахівець Ярина Ключковська, також члени партії «Голос» (№ 7 і №32 відповідно).

Інша справа – її чоловік, громадянин Канади Андрій Сірко-Галущенко, який очолює компанію SARS Capital і торгує цінними паперами. Список його клієнтів можна подивитися тут.

Посада/статус: фізична особа-підприємець, екс-глава стартапу Ring Ukraine, який у 2018 році купила компанія Amazon, №3 у виборчому списку партії.

Бізнес-партнери/зв’язки:

• Ярослав Железняк, начальник відділу законотворчої роботи апарату партії «Голос», екс-радник прем'єр-міністра Володимира Гройсмана зі зв'язків з ВР та член «Стратегічної групи радників з підтримки реформ» при КМУ (SAGSUR); один з творців проекту Politeyes, до якого була також причетна Кіра Рудик. №4 у виборчому списку партії;
• Роман Супрун – один з творців проекту Politeyes, №28 у виборчому списку партії;
• Вікторія Пташник – кандидат від партії «Голос» у ВО №223, екс-роботодавець Ярослава Залізняка, дружина Олександра Мамуні, співзасновника адвокатської компанії Aequo.

Потенційний ризик: лобіювання, підтримка окремих представників IT-індустрії.

Ring – компанія, що розробила застосунок для забезпечення безпеки будинку. Її основний продукт – Ring Video Doorbell – дверний дзвінок із камерою і Wi-Fi, що відправляє фото того, хто подзвонив, на смартфон. R&D-офісом Ring Ukraine з 2016 року керувала Кіра Рудик, яка носила неофіційне прізвисько «бізнес-мама». Одним з інвесторів стартапу був, серед інших, фонд Grisham Robotic, який контролює Дмитро Гришин, співзасновник і голова ради директорів Mail.ru.

У 2000-х Рудик працювала тестувальником програм у Software MacKiev (2005–2007), TAIN (2007–2013), MiMedia (2010–2013), TechTeamLabs (2013–2016). В одному з інтерв'ю Рудик називала серед людей, що найбільше вплинули на неї, Семена Гороховського, що викладав їй курс «інформаційно-обчислювальні системи» у Києво-Могилянській академії. Гороховський – відомий фахівець, який розпочинав кар'єру в Інституті кібернетики ім. Глушкова ще наприкінці 60-х років минулого століття. У колах IT-фахівців можна почути версію, що стартап Ring використовує в тому числі давні розробки Інституту кібернетики, що виконував замовлення КДБ/СБУ зі створення програм розпізнавання осіб і образів.

У 2016–2018 роках Кіра Рудик була залучена до створення телеграм-каналу Politeyes, який описували як «інноваційний підхід до лобіювання в Україні». Разом з нею над проектом працювали Руслан Супрун, радник міністра кабінету міністрів Олександра Саєнка, колишній помічник нардепа-аграрія Івана Мірошниченка (екс-«Самопоміч», зараз балотується в парламент від партії «Сила і честь») і Ярослав Железняк, екс-радник прем'єр-міністра Володимира Гройсмана зі зв'язків з ВР та член «Стратегічної групи радників з підтримки реформ» при КМУ (SAGSUR).

Посада/статус: адвокат, партнер компанії «Василь Кісіль і Партнери», екс-заступник голови фракції «Об'єднання «Самопоміч», депутат Київради, №6 у виборчому списку партії.

Бізнес-партнери/зв’язки:

• Сергій Гусовський – однопартієць по «Самопомочі», ресторатор, засновник групи «Київська команда» в Київраді, кандидат у депутати по ВО № 212 (самовисуванець);
• Василь Кисіль – бізнес-партнер, засновник юридичної фірми свого імені;
• Роман Марченко – колишній однопартієць, юрист «Ільяшев і партнери», депутат Київради, родичам якого Київрада виділила 1,4 га землі в столиці, що призвело до розколу в «Самопомочі»;
• Андрій Осадчук – колега, раніше працював у «Василь Кісіль і Партнери», член «Київської команди» в Київраді, що утворилася після розколу в «Самопомочі», №13 у виборчому списку партії.

Потенційні ризики: лобізм великого бізнесу з числа клієнтів його юрфірми.

Олег Макаров – досвідчений столичний юрист, чий перший політичний досвід закінчився не дуже вдало. Макаров пройшов до Київради у 2015 році від партії «Самопоміч», і разом з цією політсилою пережив один з найгучніших в її історії скандалів. Йдеться про одностороннє виключення з партії чотирьох її членів (Сергія Гусовського, Олексія Руденка, Сергія Харчука і Вадима Васильчука) «за втрату репутації» – вони підтримали рішення про виділення їх колезі, Роману Марченку, великої ділянки землі в Києві.

Маркова в цій четвірці не було, однак він узяв бік Сергія Гусовського – глави фракції «Самопоміч» у Київраді, коли той оголосив про саморозпуск фракції та приєднався до створеної ним автономної «Київської групи».

Макаров як юрист періодично фігурував у гучних конфліктах, зокрема, навколо забудови озера на Осокорках, де дійшло до застосування сили. Однак основний ризик депутатства Макарова, чия репутація близька до ідеальної, пов'язаний з пулом клієнтів, чиї інтереси представляє «Василь Кісіль і Партнери». Це – представники більшості фінансово-промислових груп, а також найбільші компанії в АПК.

Посада/статус – колишній глава українського відділення організації Transparency International, №7 у виборчому списку партії.

Бізнес-партнери/зв’язки:

• Таміла Ташева – голова правління ГО «КримSOS», №26 у виборчому списку партії;
• Ігор Кріль – колишній роботодавець, екс-кандидат у члени НАЗК, голова Державної податкової адміністрації Закарпатської області, депутат ВР-V і ВР-VI, глава партії «Єдиний центр» (ЄЦ);
• Леся Оробець – колишній роботодавець депутат ВР-VI, член президії ЄЦ;
• Віталій Шабунін – громадський активіст, голова правління ГО «Центр протидії корупції» (ЦПК).

Потенційні ризики: лобіювання призначень на посади у виконавчу владу і в державні компанії колег по громадських організаціях з подальшою монетизацією цих призначень.

Ярослав Юрчишин, Віталій Шабунін та Таміла Ташева починали політичну кар'єру помічниками депутата ВР-VI (фракція «Наша Україна – Народна самооборона») і ВР-VIІ (фракція «Батьківщина») Лесі Оробець. У ті роки Оробець всюди супроводжувала Віктора Балогу, голову Адміністрації президента Віктора Ющенка і засновника партії «Єдиний центр». У рамках цього проекту засвітився і Юрчишин – пізніше він став помічником її глави, нардепа Ігоря Кріля.

У 2014 році Юрчишин різко змінив курс – замість допомоги представникам влади переключився на їх критику. У статусі глави регіонального відділення Transparency International Юрчишин був членом безлічі громадських рад та конкурсних комісій з відбору співробітників при/для АРМА, НАБУ і САП. Можна не сумніватися, що в парламенті він також займатиметься питаннями створення в Україні «реального правосуддя».

Посада/статус: виконавчий директор ГО «Українська основа», екс-заступник губернатора Одеської області, №9 у виборчому списку партії.

Бізнес-партнери/зв’язки:

• Міхеїл Саакашвілі – політик, громадський діяч, екс-президент Грузії, екс-губернатор Одеської області, лідер партії «Рух нових сил».
• Анатолій Гриценко – колишній роботодавець, лідер партії «Громадянська позиція», кандидат в президенти України (6,91% голосів, 5-те місце);
• Олександр Сич – колишній роботодавець, депутат ВР-VIІ, екс-віце-прем'єр-міністр в уряді Арсенія Яценюка, член керівництва ВО «Свобода».

Потенційні ризики: у разі реалізації прогнозу про роботу в комітеті екологічної політики та природокористування – відсутність контролю через недосвідченість та нерозуміння потенційних ризиків у законопроектах, які проходять через неї.

Соломія Бобровська, уродженка Рівненської області, випускниця Львівського держуніверситету, активна учасниця Майдану-2014, керівник волонтерського проекту «Євромайдан SOS», дочка професора Рівненського державного гуманітарного університету – представник родини, відомої своїми націонал-патріотичними поглядами.

У Верховній Раді попереднього скликання вона працювала помічником у свого земляка, Олександра Сича, представника ВО «Свобода». Після Євромайдану, одним з бенефіціарів якого були націоналістичні сили, Сич за квотою «Свободи» зайняв пост віце-прем'єра з гуманітарних питань. Відтоді «гуманітарка» – медицина, освіта, екологія тощо – предмет невпинних турбот Бобровської. Цими питаннями вона займалася в Одеській ОДА на посаді заступника Міхеїла Саакашвілі та пізніше, коли у 2018 році приєдналася до партії «Громадянська позиція». «Гриценко для мене – найменш зашкваренний [політик]», – так вона пояснила свій вибір. Через рік, коли на політичній сцені з'явився ще менш «зашкваренний» Святослав Вакарчук, Бобровська скоригувала свої симпатії.

У ВР-IX їй пророкують комітет екологічної політики та природокористування.

Посада/статус: екс-заступник міністра охорони здоров'я, №10 у виборчому списку партії.

Бізнес-партнери/зв’язки:

• Наталія Лук'янова – координатор проектів ПРООН/UNDP;
• Роман Ілик – заступник міністра охорони здоров'я;
• Ігор Перегінець – колега, заступник міністра охорони здоров'я;
• Наталія Попович – керівник і співзасновник «Українського медіа-центру», дружина Ігоря Перегінця;
• Віталій Шабунін – громадський активіст, голова правління ГО «Центр протидії корупції» (ЦПК);
• Наталія Підлісна – колишня свекруха, екс-голова ГО «Коаліція ВІЛ-сервісних організацій»;
• Анастасія Дєєва – друга дружина колишнього чоловіка Стефанишиної, Георгія Дєєва, екс-заступник міністра МВС з питань європейської інтеграції.

Потенційні ризики: лобіювання збереження/зміни діючої процедури закупівлі ліків за рахунок коштів державного бюджету, збереження/зміни цілей/змісту реформи охорони здоров'я, призначень у Міністерстві охорони здоров'я і підвідомчих організаціях.

Ольга Стефанишина (раніше – Дєєва) очолювала низку впливових громадських організацій (найвідоміша – БФ «Пацієнти України») і була співавтором законопроекту, спрямованого на боротьбу з корупцією у сфері міжнародних закупівель ліків. Для розуміння «ціни питання»: у бюджеті за 2018 рік на закупівлю ліків було виділено приблизно 6 млрд грн.

«Ми знаємо випадки, коли ліки списувалися на хворих, а потім перепродували в аптеках, – описувала проблему Стефанишина. – А бувало й так: пацієнт приходить до лікаря, а той «випадково» знаходить у шафці потрібний препарат (безкоштовний. – Mind) і продає за повну вартість».

Втім, критики самої Стефанишиної вказували на її розгалужену мережу контактів і зв'язків, зокрема сімейних, які потенційно можуть мати конфлікт інтересів.

Наприклад, Наталія Лук'янова – координатор медичного спрямування в організації ПРООН, відібраної МОЗ як основний контрагент із закупок – не раз співпрацювала зі Стефанишиною та є подругою її колишньої свекрухи.

Також розслідувачі вказували на згуртованість і взаємопроникнення громадських антикорупційних та медичних організацій, котрі монополізували право на правду (що, зрозуміло, не означає, що вони цієї можливістю зловживали в корупційних цілях).

Так, Центр протидії корупції на чолі з Віталієм Шабуніним був створений як підрозділ фонду «Пацієнти України», в якому працювала Стефанишина. Один з засновників цього фонду, Дмитро Шерембей, очолює ще одну впливову громадську організацію і одержувача донорської допомоги – «Всеукраїнську мережу людей, які живуть з ВІЛ/СНІД».

Незадовго до парламентських виборів сторінка Стефанишиної у Вікіпедії була видалена, що може свідчити про екстрену «зачистку» даних.

Посада/статус: локальний партнер «Маккінзі і Компанія Україна», №12 у виборчому списку партії.

Бізнес-партнери/зв'язки:

• Олексій Сівірін – бізнес-аналітик «Маккінзі і Компанія Україна», працював у великих тютюнових і аграрних корпораціях, №21 у виборчому списку партії.

Потенційні ризики: лобізм, серед іншого – інтересів колишніх клієнтів і роботодавців.

Міжнародну консалтингову компанію McKinsey іноді називають «смотрящєй» над «Великою четвіркою» аудиторів. Серед її клієнтів – найбільші ФПГ і корпорації, некомерційні організації та держоргани.

Цабаль приєднався до її українського офісу понад 10 років тому в статусі асоційованого партнера. Але і до приходу в McKinsey він співпрацював з великим бізнесом – був спеціалістом з аналізу даних у компанії «Тетра Пак Україна» і в міжнародному гіганті Nestlé – причому не лише в українському, а й в грецькому і болгарському офісах корпорації.

Посада статус: юрист, №13 у виборчому списку партії.

Бізнес-партнери/зв'язки:

• Олег Макаров – колега, партнер компанії «Василь Кісіль і Партнери», член депутатської групи «Київська команда» в Київраді, №6 у виборчому списку партії;
• Сергій Гусовський – однопартієць по «Самопомочі», ресторатор, засновник групи «Київська команда» в Київраді, кандидат в депутати по ВО № 212 (самовисуванець);
• Олександр Животовський – голова НКРЗІ, Осадчук є його радником.

Потенційні ризики: лобіювання інтересів компанії «Київстар» та інших операторів мобільного зв'язку – зокрема, під час проведення конкурсу на розподіл частот для 5G.

У 1997–2001 роках Андрій Осадчук був асоційованим партнером ЮФ «Василь Кісіль і Партнери». Однак останні майже 15 років він працює в корпоративному секторі: у 2003–2005 роках – в юрдепартаменті групи компаній Kernel, а наступні 10 років – у «Київстар» на такій самій позиції, додавши незабаром до цієї посади і статус члена правління компанії.

У 2015 році Осадчук звільнився з «Київстар», отримавши від партії «Самопоміч» мандат депутата Київради і крісло голови комісії з питань дотримання законності, правопорядку і попередження корупції. Після розколу фракції приєднався до Сергія Гусовського і його «Київської команди» в Київраді. При цьому зв'язку з телеком-ринком не втратив: з 2016 року він є радником голови НКРЗІ Олександра Животовського.