Погляд з-за кордону: як подолати корупцію в Україні

Подолання корупції – головне захоплення української влади. Шкода, що поки воно лишається на аматорському рівні і більше схоже на хобі, аніж на основну мету. За той час, поки Україна вкотре вдається до спроб перемогти це прикре явище, авторитетні іноземні науковці вже досліджують ситуацію і намагаються розібратись, в чому ж наша проблема.

Так, економіст, професор Гарвардського університету Дарон Аджемоґлу (Daron Acemoglu)і політолог, професор Чиказького університету Джеймс Робінсон (James A. Robinson), що також є авторами бестселера «Чому нації занепадають? Походження влади, багатства і бідності», у матеріалі для project-syndicate наводять свою точку зору на ситуацію в Україні.

Mind разом із бюро перекладів «Профпереклад» пропонують переклад статті зазначених авторів.

За останні десятиріччя після падіння комунізму польський та український досвід з точки зору економічного розвитку є абсолютно протилежним. У той час як Польща обрала шлях демократичного громадянського суспільства і стала багатшою, Україна залишалася у полоні клептократичних інститутів, які прищепили культуру корупції та зруйнували довіру населення.

У стані загальної ейфорії, що настала відразу після розпаду Радянського Союзу, нікому й не спало б на думку, що Україна – промислово розвинена країна з високоосвіченою робочою силою та багата на природні ресурси – протягом наступних 28 років перебуватиме у економічному застої. Сусідній Польщі, яка у 1991 році була біднішою за Україну, протягом наступних трьох десятиліть вдалося майже у тричі збільшити свій ВВП на душу населення (за паритетом купівельної спроможності).

Більшість українців розуміють, чому вони відстали: їхня країна є однією з найбільш корумпованих у світі. Але корупція не виникає на пустому місці, тому правильніше буде поставити питання так – що є причиною її існування.

Чому Україна «пасе задніх» у боротьбі з корупцією

Як і в інших радянських республіках, в Україні влада тривалий час зосереджувалася в руках комуністичної еліти, яку, зазвичай, призначав Кремль. Але Комуністична партія України була нічим іншим як відростком Російської комуністичної партії і часто діяла, ігноруючи інтереси українського населення.

Крім того, як і в більшості інших колишніх республік Радянського Союзу (за винятком країн Балтії), відмова України від комуністичної системи відбувалася під очолюванням представників колишньої комуністичної еліти, які постали у новій ролі – націоналістичних лідерів. Такий підхід не спрацював в жодній республіці. Але в Україні ситуацію погіршувала постійна боротьба за владу між конкуруючим комуністичним бомондом та олігархами, які з'являлися і помножувалися завдяки еліті.

Через панування різних воюючих фракцій Україна загрузла у тому, що ми називали екстрактивними  інституціями: їхній соціальний устрій віддає владу вузькому сегменту суспільства, а решту населення позбавляє можливості вести активне політичне життя. Створюючи регулярні коливання на економічній арені, цей устрій довгий час заважав країні отримувати інвестиції та інновації, необхідні для сталового розвитку.

Причини корупції неможливо визначити, не розуміючи цього широкого інституційного контексту. Навіть якби в Україні вдалося взяти під контроль хабарництво та зловживання службовим становищем, екстрактивні інституції все одно б заважали розвитку країни. Так сталося, наприклад, на Кубі, коли влада перейшла до Фіделя Кастро і він поклав кінець корупції, вихованій попереднім режимом, але створив інший тип екстрактивної системи. На кшталт вторинної інфекції, корупція посіяла некомпетентність, яка виникла внаслідок екстрактивних інституцій. І в Україні ця інфекція стала особливо шкідливою через повну втрату довіри до установ.

Для вирішення суперечок, регулювання ринків та розподілу ресурсів сучасні суспільства покладаються на складну мережу інститутів. Без довіри населення ці установи не можуть виконувати свої функції належним чином. Коли звичайні громадяни починають вірити, що успіх залежить від зв’язків і хабарів, в кінцевому випадку, до цього все й приходить. Ринки стають маніпулятивними, у правосудді вирішальними стають домовленості, а політики продаються тому, хто запропонує найвищу ціну. З часом ця «корупційна культура» стане невід'ємною частиною суспільства. Авторитет підірвано навіть у українських університетів: дипломи продаються і купуються на регулярній основі.

Наука чужих помилок

Навіть якщо корупція є радше симптомом, аніж причиною проблем в Україні, щоб покращити ситуацію, корупційну культуру необхідно викорінити. Можна припустити, що для цього просто потрібно створити сильну державу та застосувати засоби викорінення корумпованих політиків та бізнесменів. На жаль, все не так просто.

Як показує антикорупційна політика, впроваджена китайським лідером Сі Цзіньпіном, заходи за принципом «зверху вниз» часто перетворюються на переслідування представників політичної опозиції, а не боротьбу з посадовими злочинами загалом. Немає потреби казати, що застосування подвійного стандарту навряд чи є ефективним способом формування довіри.

Натомість для ефективної боротьби з корупцією потрібно залучати громадськість. Успіх у боротьбі залежатиме від підвищення рівня транспарентності, створення незалежної судової влади та надання прав простим громадянам позбавлятися корумпованих політиків. Зрештою, відмітною рисою пост-комуністичних змін у Польщі були не ефективна політика за методом «зверху вниз» чи запровадження принципів вільного ринку. Нею було залучення польського суспільства до побудови пост-комуністичних інститутів країни з нуля.

Як ефективно «ловити відьом»

Безумовно, багато західних економістів, які накинулися на Варшаву після падіння Берлінської стіни, підтримували лібералізацію ринку за низхідною. Але ті ранні етапи західної «шокової терапії» призвели до масштабних звільнень та банкрутств, що викликало бурхливу реакцію суспільства на чолі з профспілками. Поляки висипали на вулиці, кількість страйків різко збільшилася – з 215 у 1990 році до понад 6000 у 1992, і понад 7000 у 1993.

Ігноруючи поради західних експертів, польський уряд відмовився від політики «зверху вниз» і натомість зосередився на формуванні політичного консенсусу, який би відображав спільне бачення реформ. До столу переговорів були запрошені профспілки, державному сектору було виділено більше ресурсів і запроваджено нове прогресивне оподаткування прибутків. Саме ці дії уряду завоювали довіру до пост-комуністичних інститутів. І з часом саме ці інституції не дали олігархам і представникам колишньої комуністичної еліти перехопити владу під час перебудови і поширювати корупцію, роблячи її нормою життя.

Навпаки, Україні (як і Росії) дісталося по повній від «приватизації» та «ринкової реформи» за принципом «зверху вниз». Контроль над перехідним етапом захопили олігархи та колишні КДБшники, навіть не намагаючись створити видимості розширення прав та можливостей для населення.

Хто має «увімкнути» процедуру очищення

Чи можливо розворушити суспільство у країні, яка терпіла корумпованих лідерів та екстрактивні інституції стільки, скільки це робила Україна? Якщо коротко, то – так. В Україні проживає молоде політично активне населення, як нам це показала Помаранчева революція 2004-2005 років та Майдан у 2014 році. Не менш важливо те, що український народ розуміє, що корупцію треба викорінити, щоб створити кращі інституції. Під час своєї передвиборної кампанії новообраний президент Володимир Зеленський обіцяв боротися з корупцією і одержав блискучу перемогу на виборах. Тепер він повинен запустити процедуру очищення.

Спроби президента США Дональда Трампа залучити Україну до своїх корупційних схем дали Зеленському ідеальну можливість для символічного жесту. Йому слід публічно відмовитися від будь-яких домовленостей з американцями, допоки вони не розберуться з власними проблемами корупції (навіть якщо треба буде відмовитися від допомоги).

Зрештою, США є наразі однією з останніх країн, яка повинна повчати Україну, як боротися з корупцією. Щоб мати право на це, її суди та виборці повинні дати зрозуміти, що не терпітимуть неправомірних дії адміністрації Трампа, нападів на демократичні інститути та підриву довіри населення. Тільки тоді США зможуть стати гідним зразком для наслідування.

Матеріал підготовлений у партнерстві з бюро перекладів «Профпереклад».