Вплив оптом і вроздріб: як американський лобізм проникає в українську політику

Час великої нестабільності – золота пора для лобістів. Коли зміни зачіпають політичний і бізнес-ландшафт найбільш значущих держав, поле битви в боротьбі за вплив між ключовими гравцями всередині цих країн набуває глобального масштабу.

Наприклад, наслідки глибокого розколу між республіканцями і демократами в США постійно знаходять відображення в українській політиці, а також у бізнесі конкретних компаній, серед яких особливе місце належить НАК «Нафтогаз України».

Коли 28 січня Міненерго США опублікувало першу частину документів, у яких розкриваються деякі деталі контактів ексміністра енергетики Ріка Перрі з українськими чиновниками, стало ще більш очевидно, наскільки можуть бути взаємопов'язаними процеси, що визначають тенденції в бізнесі «Нафтогазу», з внутрішньополітичними розкладами у США.

Практика лобізму вже давно стала невід'ємною частиною реальної української політики і бізнесу, який її супроводжує. Для кращого розуміння, як цей процес влаштований і працює, Mind зібрав найважливіші та найцікавіші факти з практики американського лобізму – мабуть, найрозвиненішої у світі.

Чому виник «скандал» з Ріком Перрі? Основні ідеї, за які боровся Перрі, стосувалися лобіювання поставок американського СПГ і критики російських газопровідних проєктів. Він також підтверджував готовність США сприяти проведенню «прозорих конкурентних аукціонів» на розробку українських газових родовищ. За його словами, «потенціал розвитку нафтогазової галузі в Україні приголомшує», і країна може перетворитися на «європейський Техас».

Але у самого Перрі виникли проблеми після того, як його запідозрили в просуванні інтересів американського бізнесмена – колишнього харків'янина Майкла Блейзера, який вирішив взяти участь в аукціонах для роботи на українських газових промислах (Блейзер раніше спонсорував участь Перрі в губернаторських виборах і президентську кампанію Руді Джуліані, який зараз є особистим юристом Дональда Трампа). Крім того, колишнього міністра енергетики США звинуватили в спробі поміняти топ-менеджмент «Нафтогазу».

За великим рахунком, нічого поганого в таких діях немає – це звичайна практика для бізнесу.

Лобізм – це взагалі законно? З юридичної точки зору, купівля-продаж політичного впливу можлива завдяки Першій поправці до Конституції США, яка гарантує народу право «звертатися до уряду з петиціями про задоволення скарг».

Конституція України також надає таку можливість українським громадянам. У статті 38 йдеться про їхнє право брати участь в «управлінні державними справами», а в статті 40 – про загальне право «направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади» зі своїми запитами і проханнями.

Саме цим займаються в Україні численні громадські організації, галузеві асоціації та окремі депутати, коли озвучують свої коментарі, претензії або ініціативи, виносячи на публічне обговорення найбільш актуальні питання, пов'язані з їхніми інтересами.

Але відсутність національного законодавства, яке регламентує лобізм і позиціонує його в правовому полі, перетворює мало не на злочинця будь-якого бізнесмена, поміченого в Офісі президента або в ресторані з відомим політиком.

При цьому навряд чи громадські активісти, які критикують перевірених учасників політичного процесу і які ратують за справедливий, з їх точки зору, розподіл суспільних благ, замислюються про те, що краще: коли вплив на процес прийняття рішень є доступним за гроші і для багатьох (як в країнах з розвиненою ринковою економікою і конкуренцією) або тільки за правом народження, сили чи кумівства і для обмеженого кола осіб (як було, наприклад, при Радянському Союзі, а в наші дні можна спостерігати в автократії).

Як «працює» класичний лобізм? Лобісти не лише готують потрібні їх замовникам закони, а й допомагають чиновникам їх ухвалювати, що передбачає роботу з науковим середовищем і громадською думкою. Тому вони тісно співпрацюють з науковцями, дослідницькими інститутами та інтелектуальними центрами, щоб отримати потрібні їм результати.

Але частіше піар-робота лобістів зводиться до заспокоєння публіки, обуреної черговою витівкою великого бізнесу. Так, п'ять найбільших нафтових корпорацій щорічно витрачають $200 млн на лобіювання «зеленого» кліматичного порядку денного.

Формально вони піклуються про навколишнє середовище і підтримують екоактивізм, але насправді збільшують видобуток нафти і газу, а на нові екодружні проєкти витрачають лише 3% свого бюджету. А з 20 компаній 19, бізнес яких створює найбільші викиди парникових газів, представляють нафтогазовий сектор, і тільки одна – вуглевидобуток.

Як організований лобізм на Заході? У 2019 році в США працювали 11 862 офіційно зареєстровані лобісти, через яких корпорації та приватні особи з різних країн витратили на просування інтересів у американських органах влади $3,47 млрд. Це більше, ніж у 2018-му, хоча трохи не дотягує до історичного піку 2010 року, коли вашингтонський Center for Responsive Politics зафіксував рекордну суму в $3,51 млрд.

Найприбутковіші стосунки у лобістів, офіси яких традиційно розташовані на K Street у Вашингтоні, зав'язуються з бізнес-асоціаціями та компаніями з фармацевтичного, страхового та нафтогазового секторів. Суми, які вони викладають для просування своїх тем у Конгресі, перевищують десятки мільйонів доларів.

У 2019 році лідерами за витратами стали Торгова палата США, що лобіює інтереси американського бізнесу ($77,245 млн), і політичний центр «Відкрите суспільство», пов'язаний з фінансистом Джорджем Соросом ($48,47 млн; за інформацією на офіційному сайті, центр створено, щоб «впливати на політику уряду США з внутрішніх та міжнародних питань, для захисту прав людини та підвищення прозорості органів державної влади»). А в десятці найбільших минулорічних контактів фігурує Nord Stream 2 AG – компанія, що будує газопровід «Північний потік – 2». Безуспішна спроба заблокувати американські санкції коштувала їй $1,75 млн.

Хто і як стає лобістом? Найпопулярніша серед лобістів освіта – юридична, а найбільші лобістські фірми – за сумісництвом лідируючі юридичні контори.

Коли конгресмен, незадоволений своєю зарплатою, перетворюється з чиновника на лобіста, його доходи в середньому збільшуються в 14,5 раза.

Вчорашні члени Конгресу краще за інших знають законодавчий процес, тому часто представляють інтереси своїх клієнтів вже готовими законопроєктами, які потім приймаються в Конгресі практично без змін.

Це говорить про те, що законодавчий процес у США багато в чому приватизований і переданий до приватних рук.

Лобізм і бізнес. Особливий тип лобістів – великі бізнесмени і корпоративні керівники, які потрапляють на державні та законодавчі посади. Їхня чиновницька кар'єра може тривати від кількох місяців до багатьох років, після чого вони, як правило, повертаються до свого бізнесу або стають лобістами.

Міграцію між владою і великим бізнесом в американській політиці називають «дверима, що обертаються» (англ. – Revolving Door), а деякі учасники цього процесу можуть кочувати між владою і корпораціями необмежену кількість разів.

Найкраще «двері, що обертаються» налагоджені у фінансовій індустрії. Так, Генрі Полсон почав працювати в провідному інвестиційному банку Goldman Sachs у 1970-х і більшу частину часу був його керівником. На початку 2000-х Полсон очолив групу лобістів від Уолл-стріт, які вимагали від уряду ослаблення регулювання фінансового сектору.

Закони, прийняті під тиском лобі на чолі з Полсоном, дозволили великим банкам на кшталт Goldman Sachs за два роки збільшити свою вартість більше ніж удвічі. А у 2008 році це неприродне зростання призвело до світової фінансової кризи. Але на той момент Полсон уже проштовхував свій план на посаді міністра фінансів США при президенті Буші-молодшому.

Зараз Полсон офіційно володіє статком у $700 млн, з яких $632 млн – акції Goldman Sachs.

Лобізм і політика. Один з найпоказовіших прикладів політика, що перетворився на лобіста, – Дік Чейні, який займав вищі пости в адміністрації чотирьох президентів. Але в історію він увійшов через роботу в нафтосервісній корпорації Halliburton.

У 1991 році Чейні був міністром оборони в адміністрації Буша-старшого і командував американськими військами під час військової операції в Кувейті. Після закінчення операції «Буря в пустелі» Чейні віддав значну частину контрактів на відновлювальні роботи в зоні бойових дій компанії Halliburton, а в 1995-му вже був її генеральним директором.

У 2000 році Чейні пересів з крісла гендиректора Halliburton у крісло віцепрезидента в адміністрації Буша-молодшого і став одним з ініціаторів та ідеологів Іракської війни, що тривала з 2003 по 2011 рік.

Компанія Halliburton ще за рік до початку війни отримала від держави замовлення на розробку «протипожежної безпеки» на місцях видобутку нафти в Іраку. За час проведення війни вона стала найбільшим приватним підрядником у зоні бойових дій і отримала понад $40 млрд, виконуючи державні замовлення в Іраку.

Причому там нафтова компанія займалася не лише видобутком нафти, але і налагодженням інфраструктури і навіть будівництвом таборів для ув'язнених.

Чейні пішов з поста віцепрезидента з одним з найнижчих рейтингів схвалення – 13%. Але його гонорари, отримані від роботи з Halliburton, досі складають більшу частину його офіційних статків у $100 млн.

Як ставиться до лобізму американська влада? У своєму передвиборчому ролику в 2016 році Дональд Трамп ілюстрував лобістське «болото», від якого він збирається позбавити Америку, кадрами з банком Goldman Sachs, і звинувачував банк у маніпуляціях політиками. Але вже відвоювавши крісло в Овальному кабінеті Білого дому, Трамп призначив одного з ексдиректорів Goldman Sachs, Стіва Мнучина, міністром фінансів, а іншого, Гері Кона, – старшим помічником з питань економічної політики.

Сам Трамп чесно визнає, що особисто завжди був серед тих бізнесменів, які цілком легально купували політиків і управляли їхніми діями завдяки лобістам.

Скільки лобістам із США вдалося заробити на/в Україні? Заробітки американських лобістів, пов'язані з Україною, набагато скромніші. У 2019-му їх загальна сума склала $2,33 млн – це менше, ніж за підсумками 2018-го ($2,55 млн).

Список українських компаній і осіб, що минулого року користувалися послугами «агентів впливу» в США, Center for Responsive Politics ще не опублікував. Але відомо, що в попередні роки його фігурантами були: український уряд, Київська міська організація працівників нафтогазової галузі (пов'язана з «Нафтогазом»), Дмитро Фірташ, Віктор Пінчук.