Геополітичний огляд тижня: Трамп встояв, коронавірус руйнує політичні константи, турки успішно громлять РФ у Сирії, НАТО зміцнюють навчаннями

У суперників нинішньої адміністрації від самого початку не вистачало голосів. І вони про це знали. Але через злокапосність організували у власній країні політичну кризу, що відвернуло США від вирішення найважливіших питань в Ірані, Україні, ЄС, Росії та Китаї.

Очевидно, за рік нервування і зв'язаних рук Трампа диктатори всього світу тепер повинні підкинути в касу демократів хоча б пару мільярдів. Як символічний презент за особливо цінну послугу. Чи вони вже це зробили?

Усе почалося з того, що Москва і Дамаск вирішили трохи провчити турків. Для цього на початку місяця вони артилерією розтрощили спостережний пункт турецької армії. У результаті чого загинули 4 і було поранено 9 солдатів.

А потім сили коаліції декілька днів гірко шкодували про свій вчинок. Бо турецька армія їх почала бити і гнати практично по всьому фронту. Так, наступ часто обмежувався кількома кілометрами. Але при цьому вогневими ударами були розбиті сотні позицій і блок-постів Москви і Дамаска.

Наступу турків Кремль взагалі нічого не зміг протиставити. Тому на сцену випустили Лаврова. Який зі звичним потойбічним виглядом почав розповідати про раніше узгоджене перемир'я і про те, що так бити партнера – погано.

Що цікаво: наступ турецької армії не викликав у Анкари розмов про те, що, може, давайте не наступати, бо РФ – ядерна держава і кине на нас ядерну бомбу. Хоча в Києві в аналогічній ситуації пораженські розмови стали б основною темою.

За два тижні стало зрозуміло, що адекватну статистику щодо ситуації отримати неможливо. У зведеннях фігурують сотні померлих і тисячі хворих. І це при тому, що вже є цілий масив повідомлень китайських лікарів, як цю статистику занижують і приховують.

У компартії КНР почалася внутрішня криза і розгорілася боротьба за владу – верхівку КПК раптом почало дуже хвилювати питання, а що робити, якщо з ватажком щось трапиться. Адже чітко позначеного наступника немає. І багато хто вирішив заявити про себе, що з огляду на економічні труднощі країни виглядає логічно, хоча і вкрай цинічно.

На тлі масового припинення польотів у КНР очільник ВООЗ для чогось сказав, що припиняти літати в Китай не треба: мовляв, це не небезпечно.

Така заспокійлива заява виглядає особливо дивною при тому, що стало відомо – хворих лікують у тому числі й препаратами, які застосовуються при лікуванні ВІЛ. Це поступово почало підтверджувати найконспірологічніші версії про походження коронавирусу з якоїсь військової лабораторії (де вчені «з добрим почуттям гумору» змайстрували щось, що працює як ВІЛ, а передається як простий грип).

На підтвердження цієї версії спостерігачі наводять і той факт, що при відносно невеликій кількості жертв Китай з найперших днів дійсно вживає грандіозних заходів з локалізації вірусу.

Водночас – після обвалення економіки Китаю, цін на нафту і світової логістики – виглядає цікаво, як якимись штучними заходами вдається стримувати біржові індекси в інших країнах. Однак довго зображати благополуччя ні у кого не вийде.

Ну, як кращі – щодо інших у цьому регіоні. Мабуть, тільки тепер до багатьох дійшло, що найбільший фінансовий центр Європи з 31 січня 2020 року вже поза ЄС. З чим Лондон, звичайно ж, треба привітати.

Отже, Берлін і Париж кинулися шляхом Наполеона. Вони хочуть «душити і різати, різати і душити» будь-які фінансові операції з островом, якщо бюрократи не вважатимуть ці операції відповідними практиці ЄС.

Тобто відбувається немов би спроба вписати в акт про розлучення пункт, за яким Лондон повинен вічно виконувати подружні обов'язки. А інакше буде покараний.

А ще Брюссель через помсту Лондону загрожує розвивати у себе і біржі, і фінансові операції, і взагалі стати краще, консолідувавши зусилля і написавши нові інструкції. Так, може, з цього треба було і починати, поки Лондон ще був на місці?

Нещодавно Петро Толстой, зі скандалом призначений віцепрезидентом ПАРЄ, заявив, що «не можна говорити про повернення певних територій, на яких влада цих країн незаконно застосувала військову силу. Це стосується південного сходу України, Абхазії та Південної Осетії».

Таким чином, політик РФ заявив про агресію Москви як якесь одне явище, що має спільні корені. Хоча раніше Кремль і його сателіти в ЄС наполягали на тому, що будь-яка з воєн РФ – це окремий складний конфлікт, кожен з яких розглядати і обговорювати треба окремо в певних комісіях.

І цей трюк працював – робота жодної з комісій, що засідали, не дала результатів. Але тепер справа може зрушитися з мертвої точки – коли всі війни Росії почнуть розглядатися в комплексі. І стане очевидно, що це війни, а не внутрішні конфлікти зі своїми численними особливостями.

А все тому, що верхівка партії в особі Хілларі Клінтон і Джо Байдена вирішила трохи відсунути від керма радикальних соціалістів – яких вони самі й виховали. Наївно вважаючи, що ручну марксистську заразу завжди вдасться тримати під контролем та за її допомоги збирати голоси. А не вийшло.

В Айові, де почалися внутрішні партійні вибори демократів, група Клінтон – Байдена шляхом найжорстокіших фальсифікацій зірвала процес, не давши соціалісту Берні Сандерсу або його більш молодому однодумцю здобути перемогу.

І тепер все виглядає гранично глупо. Начебто виборці приходили, голосували, комісії голоси рахували, потім перераховували, потім – довго перераховували. А тепер виникла навіть пропозиція голосувати заново.

Що ж вони нам показують? Які факти?

По-перше – те, що Захід на великі навчання може зібрати вдесятеро менше військ, ніж РФ – хоч завтра кинути в Польщу або в країни Балтії: 40 000 проти 400 000.

По-друге – навчання показують, що на рівні політичних лідерів блоку «війну вже програно». Посилаючи свої війська до російського кордону на навчання, лідери Франції, Німеччини, інших країн і НАТО поспішають відзвітувати перед РФ, що це «брязкання зброєю» – не проти Кремля.

Виникає логічне запитання: якщо це не проти РФ, то навіщо ви зігнали в купу стільки солдатів? Навіщо ганьбити себе настільки жалюгідною брехнею?

По-третє – нерішучість лідерів Європи визнати, що вони готові себе захищати, робить їх схожими на людину, що направила пістолет на грабіжника, але у неї так тремтять руки, що заздалегідь зрозуміло, що вона швидше погодиться бути 10 раз пограбованою, ніж натисне на спусковий гачок.

По-четверте – НАТО розмахує мечем перед дзеркалом у себе вдома, а скаче на коні біля кордону ворога, де дійсно можна видом показати силу і змусити противника задуматися. 40 000 людей у Грузії і Україні, біля кордонів захоплених Абхазії і Криму – ось це був би вплив навчань на ситуацію.

Як це роблять США, постійно проводячи навчання біля Тайваню і кордону з Північною Кореєю, а не в Австралії – погрожуючи пальчиком ворогові за тисячі кілометрів.

Хорошим же наслідком великих навчань НАТО може стати те, що після них війська, що прибули до регіону, залишаться тут на деякий час. Так як перед США зараз стоїть завдання не тільки стримування РФ, але і проекції сили на Берлін і Париж з метою повернення цих столиць до загального вектору розвитку.

І з цієї точки зору – гарцювання на танках у Польщі відразу знаходить очевидну доцільність.

Щоб поїздка держсекретаря США Майкла Помпео Східною Європою виглядала невдалою і скандальною, був запущений дуже отруйний медійний фейк.

Спочатку підконтрольне демократам помітне видання в Україні написало, що під час зустрічі з Володимиром Зеленським Майкл Помпео, зі слів присутньої на зустрічі людини, висловився про те, що з втратою Криму Україна повинна змиритися.

І як тільки матеріал з'явився, посилаючись на нього, сотні російських і міжнародних видань рознесли інформацію.

Звичайно, дуже швидко джерело, що надало інформацію із зустрічі, попросило поправити і правильно витлумачити його слова, в яких не було викладеного українським виданням змісту. І видання це зробило. Але в сотні заголовків ЗМІ по всьому світу правки вносити, звичайно ж, ніхто не став.

Чому те, що трапилося, не випадковість? Та тому, що попередніми роками українське видання чітко стояло на позиціях незалежності країни. І без зовнішнього втручання витлумачити якусь фразу найгіршим для України чином – просто в творчому пориві – ніяк не могло. І це далеко не перша подібна комбінація верхівки демократів США і Кремля.

У цих країнах дипломат оголосив нове послання всім державам Середньої Азії, що виглядає як нове збирання земель під протекторат США.

Прямо не критикуючи Китай, він проте запропонував державам орієнтуватися на компанії із США як на партнерів, що ведуть бізнес набагато більш цивілізовано, ніж деякі.

Момент для такого послання, безумовно, вдалий, і воно не може бути не прийнято. Бо за останні п'ять років Пекін дав усім у регіоні великі обіцянки – і далеко не всі виконав. А нещодавно так і зовсім економічно капітулював перед США, підписавши досить дискримінаційну торговельну угоду.

Отже інвентаризація і видача нового курсу – пройшли успішно.