Відновлювана пауза: чому «зелені» інвестори йдуть на канікули
Призначення Ольги Буславец керівником Мінекоенерго подарувало надію всім тим, хто вклався в «зелені» енергоактиви, на пошук компромісу з владою. Йдеться про доопрацювання і прийняття довгоочікуваного законопроєкту про зміну правил гри для відновлюваної генерації в Україні. Цей документ ще називають законом про реструктуризацію «зеленого» тарифу, хоча аж ніяк не вона є кінцевою метою закону. З точки зору досягнення фінансового балансу енергоринку реструктуризація нічого корисного не дає ані власникам відновлюваної генерації, ані споживачам.
Основний пункт, що хвилює енергетиків набагато більше, – скорочення термінів надання «зеленого» тарифу для інвесторів за prePPA, а також введення відповідальності за небаланси для ВДЕ. Mind розбирався, що так «розгойдало» вітчизняну енергосистему, і чому звинувачувати одних лише представників «зеленого» крила – як мінімум нелогічно.
З чого розпочався зелено-вугільний парадокс в Україні?
5 листопада 2019 року стало для української енергетики історичним днем і одночасно – «чорною» позначкою в календарі. Того дня відбувся прецедент примусового відключення від мережі відновлюваної генерації в числі великих ВЕС.
Цю дату також можна назвати початком етапу зелено-вугільного парадоксу в країні.
Про загрозу виникнення цього явища Mind писав ще понад два роки тому.
Коротенько нагадаємо: зелено-вугільний парадокс – ситуація, коли держава будує зайві потужності сонячних і вітряних електростанцій, які не можна збалансовано адаптувати в енергосистему через відсутність достатніх маневрених і резервних потужностей.
У результаті настає момент (в умовах України), коли з метою забезпечення роботи «дорогих» СЕС і ВЕС доводиться зупиняти в базовому навантаженні «дешеві» атомні енергоблоки, а для регулювання нестійкої «зеленої» генерації запускати в напівпіковому режимі додаткові енергоблоки вугільних ТЕС. Крім того, доводиться зупиняти і самі поновлювані станції.
Саме так зараз і відбувається в українській енергосистемі, коли НЕК «Укренерго» 19–20 квітня знизила базове навантаження атомних станцій до 8300 МВт і залишила його на цьому рівні з огляду на подальше падіння нічного попиту на електрику з 25 квітня до 11 900 МВт. Це призвело до відповідного зростання попиту на напівпікову вугільну генерацію в години максимального споживання в енергомережі.
Звичайно, кінець квітня і травень відрізняються мінімальним сезонним попитом на електроенергію. А цього року рекордне падіння енергоспоживання було обумовлено багато в чому ще й додатковими об'єктивними факторами у вигляді карантину і економічної кризи.
Однак якщо Україна продовжить і надалі споруджувати СЕС і ВЕС без паралельного введення компенсуючих високоманеврових потужностей, фактори зелено-вугільного парадоксу тільки наростатимуть.
За такого сценарію зростає фінансове навантаження на споживача, а екологічні цілі, у вигляді зниження викиду парникових газів у атмосферу, не досягаються.
Зелено-вугільний парадокс свідчить, що Україна в період «зеленого» буму 2018–2020 років вибрала найбільш витратну і недалекоглядну стратегію розвитку відновлюваної енергетики, яка розбалансувала енергосистему і осіла додатковим навантаженням на худі гаманці українських споживачів.
Чому в Україні став можливим саме такий небажаний сценарій, Mind вже неодноразово пояснював.
Основна причина – нездатність клептократичної держави здійснювати збалансовану енергетичну політику в загальнонаціональних інтересах країни.
Втім, українські ЗМІ чомусь найчастіше звинувачують у тому, що відбувається, «зелених» інвесторів. Претензії ж до парламентаріїв і держменеджерів, що ухвалювали відповідні закони і нормативні акти, а також видавали технічні умови (ТУ) на підключення нових «зелених» об'єктів до електромережі, у пресі відсутні.
Як все відбувалося?
Прецедент з відключенням ВЕС стався в передранкові години найменшого енергоспоживання, коли диспетчери «Укренерго» повністю знизили до технологічного мінімуму всі види генерації. У роботі залишилися тільки ті вугільні енергоблоки, які повинні були різко збільшити потужність до 7 години ранку. Залишалося одне: або віддавати команду на розвантаження атомних станцій, або розвантажувати поновлювані джерела.
Однак атомний енергоблок на одну годину не відключити. У результаті, за командою диспетчера чергової зміни, були відключені на півгодини 400 МВт великих ВЕС.
Трохи пізніше екскерівник «Укренерго» Всеволод Ковальчук описав на прикладі цих подій технологічну проблематику балансування ВДЕ в енергомережі. Зокрема, він звернув увагу на таку деталь, як низький коефіцієнт використання встановленої потужності (КВВП) поновлюваних джерел, загальна потужність яких на кінець листопада в Україні становила 5,6 МВт при виробництві наростаючим підсумком, з початку року, близько 3,6% електроенергії в країні. Здавалося б, як можуть вплинути на стабільну роботу енергосистеми «зелені» з такою несуттєвою часткою в загальному виробітку?
«І цей прецедент нам показує, що навіть така, відносно незначна поки частка відновлюваних джерел у виробництві, робить такий суттєвий вплив на роботу енергосистеми в окремі години.
Тому що велика встановлена потужність ВДЕ і при цьому низький КВВП створюють ілюзію. Тобто, якщо КВВП для СЕС складає 15,18%, то це означає, що 10 000 МВт сонячних станцій згенерують стільки ж електроенергії, як 1500–2000 МВт атомної генерації. Але в конкретний момент низького споживання, приміром 13 000 МВт, і в хороший сонячний день 10 000 МВт СЕС можуть самостійно перекрити практично весь попит. Але куди подіти іншу генерацію, яка буде потрібна вже за дві години, коли сонце сяде?
А в українській енергосистемі немає у достатній кількості таких видів потужності, які б дозволили піднімати генерацію з нуля до 100% за хвилини або на дуже короткий період часу.
Так от, наше 5 листопада може здатися дитячою забавою порівняно з тим, що нас очікуватиме вже в травні 2020 року, – застерігає Всеволод Ковальчук.
Яку науку можна здобути?
Mind зупинився на «Дні Ч» невипадково. Описаний приклад наочно демонструє, до чого призводить хаотичне спорудження об'єктів відновлюваної енергетики заради самої відновлюваної енергетики – без паралельного розвитку інфраструктури у вигляді компенсуючих потужностей, засобів прогнозування і диспетчеризації, впровадження сучасних технологій управління попитом тощо.
Як іронічно зауважив директор з розвитку ринків у Східній Європі фінської Wärtsilä Energy Ігор Петрик, «я завжди говорив: якщо ви інвестуєте гроші тільки у «вітер» (ВЕС. – Mind), то ви інвестуєте гроші у вітер».
До того ж в Україні, крім структурних перекосів у самій енергосистемі, «зелений» бум увінчався дисбалансом у структурі самих поновлюваних джерел. За даними Держенергоефективності, якщо на початок 2020 року потужність ВЕС становила 1170 МВт, то СЕС – 4925 МВт. Хоча вітряна генерація, порівняно із сонячною, дешевше і відрізняється набагато рівнішими добовими і сезонними коливаннями вироблення.
Чому ВДЕ обмежують все частіше?
5 листопада 2019 року – це та відправна точка, яка засвідчила: поточна потужність ВДЕ, в умовах інфраструктурних можливостей української енергосистеми, досягла своєї стелі. Далі доведеться обмежувати не тільки «Енергоатом» з його 56,6 коп. за 1 кВт*год, а й самі ВДЕ.
Саме так згодом і сталося.
За даними «Укренерго», з листопада 2019 року до лютого 2020 року обмеження ВДЕ застосовувалися тричі, а впродовж одного тільки березня-2020 – уже чотири рази.
З початку квітня диспетчери НЕК почали обмежувати «зелену» генерацію майже щодня, при цьому збільшувалися як тривалість, так і обсяги відключень.
5 квітня загальна потужність обмежень склала вже 1656,7 МВт у період з 10:41 до 17:00.
Згідно з прогнозами НЕК, до кінця 2020 року обсяги відключень від мережі зайвої «зеленої» електроенергії тільки зростатимуть. І досягнуть, за підсумками року, позначки в 1 млрд кіловат-годин за прогнозованого річного виробництва «зеленими» близько 10–11 млрд кВт*год. Основними причинами стануть як падіння енергоспоживання, так і тривале зростання потужності ВДЕ.
Якщо за підсумками 2019-го потужність СЕС і ВЕС зросла у 2,7 раза – до 4,7 ГВт, то протягом 2020-го досягнутий показник може збільшитися ще в 1,5 раза – до 7,4 ГВт. Разом з тим українська енергосистема на сьогодні здатна прийняти в робочі дні не більше 4,7 ГВт відновлюваної генерації, а у вихідні й того менше – не більше 3,5 ГВт.
Залишається додати, що відповідно до закону, Україна зобов'язана платити за всю електроенергію, вироблену ВДЕ. Хоча джерела компенсації невикористаної «зеленої» електрики поки не визначені.
Як знизити «зелений» тариф? Приклади невдалих спроб
Крім вимушених технологічних обмежень поновлюваних джерел, Україна, починаючи з листопада 2019 року, почала відчувати дефіцит коштів з оплати найвищого у Європі «зеленого» тарифу. Із зростанням потужності «зеленої» генерації збільшувалася і частка ВДЕ у фінансовому обороті енергоринку. Одночасно наростав, через різні причини, дефіцит коштів «Гарантованого покупця», який купує «зелену» електрику. Якщо за підсумками 2019 року вартість «зеленої» електроенергії склала 28 млрд грн, то прогнози на наступний рік вже давали цифру 49,5 млрд грн, або 20% загальної вартості електрики в країні при частці ВДЕ у виробництві близько 6,5%.
Настав час реагувати на проблему безконтрольного спорудження поновлюваних потужностей. Результатом реакції стала поява законопроєкту №2543, який передбачав часткове зниження «зеленого» тарифу для діючих СЕС і ВЕС відповідно на 10 і 5 %, з продовженням його дії на п'ять років (після 2030-го). Для споруджуваних СЕС і ВЕС тарифи пропонувалося знизити на 15 і 7,5%. Також документ передбачав скорочення термінів введення відповідальності ВДЕ за небаланси і скорочення термінів надання «зеленого» тарифу.
Втім, Мінекоенерго відмовилося підтримати законопроєкт і закликало депутатів не голосувати за нього. У підсумку документ був похований.
Так само, трохи раніше, було знято з порядку денного законопроєкт №2236-2, яким передбачалося скасувати компенсаційні виплати за примусовими обмеженнями для великих ВДЕ від 150 МВт. Цей документ визнали таким, що суперечить міжнародним зобов'язанням України.
Паралельно НКРЕКП пропонувала набагато суттєвіше зниження «зеленого» тарифу з можливістю націоналізації недобудованих об'єктів ВДЕ і компенсаційних виплат інвесторам. Однак до інновацій Нацкомісії поставилися радше як до спроби психологічного тиску на «зелених» інвесторів під час переговорного процесу. Схоже виглядав і намір 49 депутатів звернутися до Конституційного суду з метою визнати незаконною саму практику затвердження «зелених» тарифів парламентом.
Таким чином, 2019 рік, у плані коригування умов роботи «зелених» в Україні, закінчився нічим.
Чому зволікали до кризи?
27 лютого Мінекоенерго опублікувало нові й більш жорсткі пропозиції щодо «вирішення «зеленого» питання» в Україні. Відповідно до них, терміни надання «зеленого» тарифу, згідно з підписаними prePPA, було запропоновано скоротити до 1 липня 2020 року – для СЕС, і до 1 січня 2021 року – для ВЕС. Також планувалося ввести повну відповідальність ВДЕ за небаланси, починаючи з моменту ухвалення відповідного закону.
Ще один цікавий пункт: «Обмеження генерації з ВДЕ, в разі загрози порушення операційної безпеки режимів і вичерпання заявок на балансуючому ринку не оплачуються». Пропозиції Мінекоенерго також включали можливість «безкоштовних обмежень» ВДЕ загальною тривалістю не більше 200 годин на рік. Тобто галузеве відомство просто вирішило не виплачувати компенсації за обмеженням відновлюваної генерації.
Безумовно, «зелених» інвесторів такі умови не влаштували, тому доля чергових інновацій галузевого відомства залишилася невизначеною.
Залишається констатувати, що протягом майже півроку, починаючи з листопада, ані Мінекоенерго, ані профільний парламентський комітет з ПЕК, ані НКРЕКП так і не зробили серйозних спроб врегулювати інвестиційний сектор відновлюваної генерації в Україні. Замість цього чиновники загрузли в так званій медіації з «зеленими» інвесторами із залученням Секретаріату Енергетичного Співтовариства, яка набула характеру нескінченного процесу.
Паралельно в українській енергосистемі наростала криза, за якої дефіцит «Гарантованого покупця» може досягти цьогоріч 21 млрд грн.
Чи потрібно побоюватися Ігоря Коломойського?
Опинившись перед перспективою зриву інвестиційних проєктів, власники ВДЕ ще з грудня заморозили будівництво нових великих об'єктів.
За словами керуючого партнера IMEPOWER Юрія Кубрушка, інвестори в сонячну генерацію, зокрема, взимку і навесні цього року добудовували тільки старі проєкти, які знаходяться на високій стадії реалізації. Відповідно, нових СЕС в Україні вже ніхто не будує, бо інвестори на 90% впевнені в тому, що парламент у ІІ кварталі цього року ухвалить пропозицію Мінекоенерго «обрізати» «зелений» тариф для сонячних станцій з 1 липня.
Водночас відносно вітряної генерації пан Кубрушко вважає за доцільне дозволити інвесторам, відповідно до закону, добудувати розпочаті об'єкти до кінця 2022 року:
«На сьогодні є prePPA на нові ВЕС загальною потужністю 4,8 ГВт. З них 2,4 ГВт інвестори готові добровільно передати на аукціони в тому випадку, якщо їм дозволять добудувати за «зеленим» тарифом 2,4 ГВт. Однак, згідно з нашою інформацією, більше половини з цих об'єктів точно не будуть побудовані. Тобто мова може йти тільки про 1,2 ГВт нової вітряної потужності і було б логічно дати можливість її добудувати. ВЕС мають реальні відмінності від СЕС – у них набагато триваліші девелоперський і будівельний цикли, більш високі капітальні витрати, а, значить, для України більш високі ризики, що інвестори звернуться до арбітражу, якщо їм не дадуть можливості завершити проєкти. Як правило, по споруджуваним ВЕС уже внесені авансові платежі за поставку турбін або побудовані підстанції. Водночас за новими сонячним проєктам основні кошти були вкладені в отримання дозволів, а вони не настільки великі, щоб виправдати зусилля і витрати на арбітражні процеси», – сказав Юрій Кубрушко в коментарі Mind.
Однак Україні, у першу чергу, доведеться врегулювати проблему дефіциту коштів «Гарантованого покупця», який наразі не здатен оплачувати «зелений» тариф. Як уже повідомляв Mind, рецепт вирішення цієї проблеми вкрай простий: потрібно просто підвищити тариф на передавання для «Укренерго».
«Проблема в тому, що ані пропозиції інвесторів, ані пропозиції Міекоенерго в переговорному процесі не вирішують проблему дефіциту коштів «ГарПока» більш ніж на 30%. Останній варіант інвесторів дає максимальну економію 3–4 млрд грн, останній варіант Мінекоенерго – 5–6 млрд грн, чого, за оцінки дефіциту «ГарПока» понад 20 млрд грн, явно недостатньо», – каже Юрій Кубрушко.
На його думку, вихід один: потрібно підвищувати тариф «Укренерго». І в цьому немає нічого страшного: починаючи з липня 2019 року ціни на ринку на добу наперед знизилися на 20%. З урахуванням цього фактора дворазове підвищення тарифу для НЕК виявиться для промислових споживачів майже непоміченим. Роздріб не стане вище за той рівень, який, наприклад, був у вересні минулого року.
Як випливає зі слів експерта, в українському енергоринку не існує нерозв'язних проблем, які не дозволять вивести енергетичну галузь з кризи або завадять знайти компромісні рішення із «зеленими» інвесторами. Важливо тільки, щоб очікуваної стабілізації знову не завадили феросплавні заводи Ігоря Коломойського.
