Координатор «вагнерівської спецоперації» про її провал: «Це банальна зрада» (ІНТЕРВ’Ю, ВІДЕО, ДОКУМЕНТИ)

24 липня 2020 року в київському аеропорту «Бориспіль» українські спецслужби (СБУ та ГУР МО) планували схопити 33 особи, причетних до низки резонансних терористичних актів, як-от вбивство 298 пасажирів малазійського боїнгу MH17 російською ракетною установкою «Бук», збиття українських військових літаків «Іл-76» у Луганську та вертольота «Мі-8» під Слов’янськом. За кілька місяців до цього ці люди були завербовані українською стороною.

Найманці, які раніше воювали на боці РФ на Донбасі, цього разу були переконані, що летять до Венесуели за вигідним контрактом. Секретна спецоперація йшла гладко, втім, напередодні дня «Х» президент Володимир Зеленський та голова його офісу Андрій Єрмак перенесли дату затримання, хоча група найманців уже прибула до Мінську з квитками на літак до Венесуели із пересадкою у Стамбулі. Потім відбулася низка подій, вінцем якої став повний провал спецоперації та повернення російських найманців на їхню батьківщину.

Mind разом з незалежним журналістом-розслідувачем Любов'ю Величко вдалось поговорити з безпосереднім учасником цієї спецоперації, який був одним із її координаторів. У цілях його безпеки ми не називатимемо його імені та посади.

Нагадаємо, що Служба безпеки України офіційно заявила, що такої спецоперації не було. Призначений 5 серпня керівник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов також заявив, що його відомство не причетне до організації цієї спецоперації.

Але в ЗМІ є вже достатньо доказів про те, що операція дійсно мала місце, частину з них Mind також публікує в цьому матеріалі. За твердженням декількох учасників подій, у СБУ почали «зачищати сліди» операції.

Mind вважає, що зрив цієї операції може мати дуже серйозні наслідки, тому дуже важливо провести незалежне розслідування обставин перенесення та витоку інформації. У даному випадку єдиним незалежним органом, що може отримати доступ до всіх матеріалів, є Тимчасова слідча комісія у Верховній Раді. Рішення про її створення, за інформацією видання, має бути прийняте у вівторок, 25 серпня.

Нам також вдалось записати розмову з координатором операції на відео, і хоча деякі частини розмови були видалені на його прохання, вона дає певне уявлення про те, як готувалась і проводилась одна з найгучніших спецоперацій українських спецслужб у новітній історії.

Про перспективи спецоперації

– Чому ви погодилися на це інтерв'ю?

– Мене, як громадянина України, м'яко кажучи, збентежило те, як це було висвітлено в ЗМІ, і те, як на це відреагували навіть прості громадяни. Типу, що це фейк і таке інше. І хай це буде, можливо, пафосно, якщо я скажу, що це моя громадянська позиція. Але вона поєднана ще й з професійною. Тому що дивитися на ці всі речі зсередини набагато важче, ніж просто будучи цивільною особою.

Мені достеменно відомо, що вже надійшли вказівки знищувати всі матеріали справи, які стосуються даної спецоперації у всіх правоохоронних і не тільки органах України. Ще кілька днів – і не буде чого піднімати. Не буде що реанімовувати, шукати. Воно десь може «пропасти». 

– Хто був ініціатором спецоперації? 

– Це виключно оперативна робота. Вона не має жодного стосунку до якихось політичних аспектів або якихось наказів зверху. Тобто це найзвичайніша робота найзвичайніших хлопців зі спецслужб.

Це був не якийсь там один співробітник, якому вранці стрельнуло в голову, і він каже: «О! Давайте!» Ні. Це була така ідея, яка мала місце, можливо, у багатьох головах, але потім вона знайшла підтримку в керівництві…

Це класична схема. Так у 90% випадках відбувається. Коли люди думають, що це якісь накази зверху, вони глибоко помиляються. Накази зверху відбуваються уже набагато пізніше. 

– Все ж уточніть, який саме підрозділ, відділ якого департаменту почав ініціювати початок цієї спецоперації?

– Матеріали даної спецоперації надійшли до нас з головного управління розвідки.

Виходячи з матеріалів справи, які надійшли до Служби безпеки, можна зробити висновок, що вказані матеріали містять дати ще минулого року. Приблизно влітку минулого року ця операція почалась, я підозрюю.

– Як ви оцінюєте складність операції від 1 до 10? 

– Дев’ять із половиною.

– Поясніть свою відповідь. 

– Немає аналогів в Україні за всю історію України. Просто немає і не було. На дві секунди задумайтеся над тим, що це все сталося би. І це все сталося би, якби не деякі обставини.

Сідає літак (звичайно, під фейковою причиною), але на руках у слідчих СБУ вже є докази причетності цих осіб до терористичних актів. Ніхто на ходу нічого не вигадує. Заочно були підписані підозри. Якщо якась особа говорить, що єдиний вихід із цієї ситуації, яка сталася, це провести перевірку на поліграфі відповідним людям, то це не так.

 
– Які виклики довелося подолати, щоб провести цю нереально складну операцію за планом? Я маю на увазі, до моменту останньої зустрічі у Офісі президента.

– З точки зору підготовки десь на 80–90% це просто дуже кропітка робота. І вона дуже методична. Це все одно, що читати щодня по 500 сторінок тексту. Береш просто і методично читаєш. Так само і тут – ти береш і методично робиш. Ти не знаєш – вийде це чи не вийде. Ти сумніваєшся – чи поведеться той вагнерівець, терорист чи найманець на той діалог, який відбудеться в телефонній розмові.
 
Виклик ще був із фінансуванням. Це все фінансувалося виключно за рахунок тих бюджетних коштів, які були в доступі Головного управління розвідки. Це спеціальні статті витрат. Просто елементарно всіх цих людей тримати в одній купі, їх селити, їх годувати, поїти. 

Копія внутрішнього та закордонного паспорту росіянина Андрєя Бакуновича, який брав участь у терористичних актах на території України у 2014–2015-му роках, за що отримав орден «За мужність»

« У яких кримінальних провадженнях об'єкти спецоперації могли бути цінними свідками та джерелами інформації?

– Мабуть, варто розпочати із найрезонанснішого – це збиття малазійського літака MH17. Дві особи були запеленговані за їх засобами зв'язку в безпосередній близькості до установки «Бук», яка здійснила цей постріл. Прямих доказів, що ці люди натискали важелі, кнопки – нема. Але вони були дуже близько до «Буку», що говорить про те, що при правильному діалозі з ними вони б щось цікаве розповіли.

П’ятнадцять осіб із двадцяти восьми, які нас цікавили, – це були особи, які вміють використовувати ПЗРК «Ігла». І не тільки вміють, а й використовують. Усі збиті військові літаки («Іл-76», «Ан-26» і всі інші) – будь-яке збиття літака або гелікоптера із нашими військовими особами – це їхніх (об'єктів спецоперації. – Mind) рук справа. 

Усі завербовані вагнерівці на прохання українських спецслужб заповнювали спеціальну анкету – начебто для працевлаштування. Це копії анкети росіянина Павла Самаріна, який брав участь у терористичних актах на території України у 2015 році
 
– А збитий вертоліт із українськими генералами?

– Вертоліт, якщо ви пам'ятаєте, коли одного із генералів вбили...також одна із цих осіб (причетних до збиття вертольота. – Mind) була в нашому списку. 

Звичайно, що це не всіх терористів ми зібрали в один літак. Але дуже велику кількість. І, мабуть, що таку концентрацію явних ворогів нашої країни ще в одному місці ніхто не збирав. І не мав реальної можливості їх зупинити і притягнути до відповідальності в майбутньому. 

Відео за участі російського найманця Дениса Харитонова після збиття українського літака в зоні АТО
 
– Усі кримінальні провадження, в яких фігурували об'єкти операції, містили статтю про організацію або участь у терористичному акті?

– Відповідно кожній особі, що знаходилась у літаку, до якої українська сторона мала претензії, в підозрі, яка би пред’являлась при арешті, містилася б однозначно стаття 258 ККУ.

Можливо, інколи стаття про участь у незаконних формуваннях.
 
– А як показує практика – затримані російські найманці охоче діляться інформацією зі слідством чи вони закриваються в собі й з них неможливо витягнути цінну інформацію?

– Взагалі, як показує статистика тих осіб, які були затримані і починали давати якісь конкретні покази, то з них відсотків дев’яносто робили це самі.

А в даному випадку, побачивши ті докази, які були б їм пред'явлені, вони (об'єкти операції. – Mind) хвилини три взагалі б не змогли спілкуватися.

– Чому?

– Тому що там не були якісь аргументи чи здогадки. Там були факти. Звичайно, що ці факти мали б бути підкріплені ще якимись фактами або ще якимись особами. Позаяк ці особи (об'єкти операції – Mind) дуже добре знають одне одного, вони би дали покази один на одного. Ну і так далі. 

– Чи була би перспектива у цих справах із точки зору доведення, що вони терористи?

– Це, мабуть, найпростіше питання, на яке можна відповісти, що – так. Ці матеріали були зібрані не з інтернету, і не за якимись довідками якихось незрозумілих третіх осіб (як їх часто називають – «агентами» або «довіреними особами»). Це не той випадок. Спосіб легалізації матеріалів, які здобуті оперативним шляхом, дуже різноманітний.

Про вербування вагнерівців

– Розкажіть про етапи підготовки до операції.

– Найголовніший етап підготовки був – встановити всіх цих осіб. Тобто виокремити коло людей з дуже великої кількості на території Росії (деякі з них навіть із паспортом громадянина України), тих осіб, які реально брали участь у протиправних діях, особливо – терористичних актах на території України або на непідконтрольній території, яку ми вважаємо досі своєю.

Навіть з точки зору тих записів всього того, що люди говорили у свої трубки на непідконтрольній території – все це документувалося і досі зберігається. І накладалися всі ці прізвища, імена, псевдоніми, які використовувалися, на тих людей, яких ми встановили. І самі для себе встановлювали, які ж з них – реальні люди, які мають стосунок до протиправних дій, до терористичних актів, до вбивств. Цей етап був найбільш скрупульозний, найважчий.
 
Далі цей список коректувався за принципом: хто може поїхати, хто не може; кому це цікаво, кому не цікаво.

– Яким чином проводилося вербування найманців?

– Знаходився саме такий вожак, в якому ми бачили особу, яка може зібрати всю цю групу осіб. Тобто має бути якийсь собака-поводир, правильно? Ось такий знайшовся.

І, відповідно, він зумів їх правильно організувати. І, як ми бачили уже потім, нікуди їх не відпускав. Хоча вніс корективи COVID-19, літаки не літали, всі ці обмеження на кордонах, і це все затягнулося. 

Розмова «куратора» від українських спецслужб із найманцем Тахіром Бахтігараєвим

Шаман – це перша особа, яка їх (найманців – Mind) і збирала. Це їхній керівник. Це людина, яка була однією із перших введена в оману за допомогою фейкового дзвінка нібито від ФСБ (Федеральна служба безпеки Російської Федерації. – Mind).

– Як ви переконали «поводиря», що пропозиція роботи – реальна?

– За допомогою спеціальної програми були зроблені дзвінки під прапором ФСБ. Відповідно, для них це служба, яка їх координує. І коли йде дзвінок від якогось місцевого ФСБ і кажуть: «Надо тут пообщаться кое с кем по кое-какому вопросу», вони (найманці. – Mind) дуже були раді тому, що їх знайшли і запропонували високооплачувану роботу.

Шаман – це та людина, яка більше за всіх ведеться на це все; яка проявляє найбільше ініціативи і каже: «Я все сделаю, я все организую», тому що він розуміє, що якщо він буде мати стосунок до організації цього процесу, він більше за всіх заробить. Не ту рядову зарплатню, яку ми запропонували всім іншим. Тому що іншим (найманцям. – Mind) було запропоновано $5000 на місяць, контракт на півроку. Для них це гарні гроші.

Розмова «куратора» від українських спецслужб із найманцем Алєксєєм Сапроновим

Кожній особі з тих, яким дзвонили, був індивідуальний дзвінок з індивідуальним підходом через індивідуальну особу. Тобто не було дзвінка: «Добрый день, Иван Петрович. Мы тут хотели поговорить, чтобы вас нанять на работу». 

На записах чути, як людина говорить: «Я от Шамана». Шаман – це псевдонім людини. Це конкретна людина, яка існує. Це не Фантомас. Його знають, з ним спілкуються. І коли від нього представляються, відповідно це для найманця вже гарантія. 

Розмова «куратора» від українських спецслужб із найманцем Ігорем Шеломєнцевим

І таким чином легенда вийшла ще більш реалістичною. Бо «Вас наймають охороняти нафтові свердловини у Венесуелі» – дуже космічно звучить. Особливо для якогось найманця в Росії.

Розмова «куратора» від українських спецслужб із найманцем Володимиром Селіховим

Далі був етап підбору і збору людей в окремі групи. Деколи кількість коригувалася. Остання група була із 47 осіб. З них було вибрано конкретно 33 особи. Наступні 14 осіб мали полетіти іншим бортом. Звичайно, вони б не полетіли, коли б ми посадили перший борт. Але для них навіть квитки були куплені, хоча всі розуміли, що вони не полетять.

Авіаквиток для Артема Міляєва (позивний «Шаман»), який був негласним вожаком групи найманців, яка відправлялася із Мінська до Венесуели із пересадкою у Стамбулі. Квитки купувалися через компанію MyWayTravel
 
Легенда була відпрацьована до самого кінця. Ні в кого не мало бути сумнівів.

– Розкажіть про кошторис спецоперації.

Він дуже простий. Найголовніший пункт по кошторису – це квитки. Вони купувалися два рази, оскільки переносився сам день вильоту. І коли ви купуєте квиток, наприклад, через сайт, то кожен наступний квиток стає дорожчим – тому що зменшується їх кількість.

Загальна кількість людей, яка нами була офізичена (тобто, встановлена її приналежність до протиправних дій, в тому числі, терактів на території України), складала приблизно 150 чоловік. Реальних терористів, яким ми могли пред'явити підозру з юридичної точки зору в Україні, у даному випадку була 28 із 33. П’ять були виключно для того, щоб розбавити це все.

Про приїзд найманців у Білорусь та переліт до Венесуели

– Чому найманців збирали саме в Білорусі?

– Ні для кого не секрет, що прямих перельотів із Російської Федерації в Туреччину не було. Тому було вибрано Білорусь – для того, щоб з Мінську вони летіли в Стамбул. Крім того, коли ви летите із Мінська в Стамбул, дуже важко пролетіти повз територію України. Ви будете летіти через територію України.

Деякі ЗМІ кажуть, що це було кимось скоординовано «згори». Це я про процес перетину кордону між Російською Федерацією та Республікою Білорусь. Коли начебто (!) був зроблений дзвінок, для того щоб вони (об’єкти спецоперації – Mind) перетнули цей кордон, бо ніби-то (!) в них були проблеми із проходженням кордону.
 
А я вам розкажу, чому ці проблеми виникли. Тому що будь-яка особа, яка є громадянином Російської Федерації і не володіє достатньою кількістю грошей для існування, їздить кудись заробляти гроші. І ті, які їдуть в Білорусь або далі в Європу через Білорусь, знають, що на території Білорусі без відповідних документів (які вказують на мету в'їзду) в країну не заїдуть. Але на кордоні з Білоруссю є такі спеціальні кіоски, де продають так звану зеленку (страховку). І в них дуже гарний бізнес з'явився. Вони продають всього-навсього по тисячу рублів контрактик на роботу в Білорусі. 

– Так само поширювалася інформація про те, що об’єкти спецоперації начебто були біля резиденції Лукашенка. Це правда?

– Дивіться: вони жили в готелі в центрі міста. А там почались в той час заворушення – це ж відкрита інформація, все видно зі ЗМІ, звичайно що було прийнято рішення переселити їх подалі, а подалі – це за місто. І, мабуть, просто знайшли в даному санаторії достатню кількість місць.
 
– Як капітана пасажирського літака можна змусити законним шляхом здійснити незаплановану посадку? Наскільки я розумію, він нічого не знав про спецоперацію?

– Якщо на борту літака ненароком виявиться якийсь саморобний вибуховий пристрій, то літак посадять. І «Аерорух», і військові піднімуть два літачки і змусять посадити цей літак. 

Інформація із засобів масової інформації щодо якоїсь агентеси Служби безпеки України, яка мала зробити вигляд, що їй погано... це теж мало місце. Це був один із варіантів.

Але він не стовідсотковий.

Тому що в даному випадку рішення приймає командир корабля – посадити літак чи ні. Бо за законодавством він не має права навіть їй таблетку дати. І логічно, що коли б вона прийняла спеціальний засіб (який провокує виникнення симптомів серцевого нападу. – Mind) і в неї почався серцевий напад, він (командир літака. – Mind) би мав посадити (літак. – Mind). 
 
Але авіакомпанії намагаються здешевити весь процес перельоту. І посадка в аеропорту «Бориспіль» коштувала б компанії Turkish Airlines дуже багато коштів. І був варіант, що командир борту не посадить літак через таку причину. 
 
У нашому випадку все було стовідсотково, тому що ми залучили Антитерористичний центр і відповідно до їх інструкції (якщо не заглиблюватися в процес технічний) було зроблено так, що на українську сторону з білоруської сторони було б повідомлено те, що десь хтось чув, що якісь особи перед заходом на літак обговорювали те, що у них є вибуховий пристрій. 
 
Тобто дзвонила людина із білоруського номеру на український телефон і щирою білоруською мовою каже: «Я тут біля трапу стою (і реально на трапі стоїть, від трапу відходить і під камеру все це говорить на телефон). Якихось дві особи щось про бомбу балакали». Поки вони злітають, це все обговорюється між Антитерористичним центром, «Аерорухом». Це все по законодавству так відбувається – дуже швидко. 
 
Це дало б змогу підключити всі відповідні органи в Україні, консолідуватися і зробити так, щоб саме в той момент, коли літак пролітав територію Київської області, його б змусили посадити (якби капітан сам не захотів) на територію аеропорту «Бориспіль».

Якби командир корабля відмовився посадити (літак. – Mind), було підгадано спеціально так, що саме в цей день мали б проводитися «навчання одного з авіаполків». І дуже «випадково» вони б пролітали в тому коридорі, де цей літак. І вони би «дуже випадково» («так сталося») посадили б цей літак з терористами. (Але при цьому навіть Міністерство оборони не знало, який саме літак має сідати. Тобто, не зміг би сказати, «злити», скоординувати когось, попередити.)
 
А далі під виглядом служб, які б відфільтровували терористів (які начебто є на борту літака), їх (пасажирів – Mind) розвели б по різним кімнатах. Це ні для кого не було б новиною – навіть для вагнерівців, які були на літаку – тому що це стандартна процедура – фільтрації тих, хто є на літаку.

А коли їх би всіх розвели всіх по окремих кабінетах, для кожного з вагнерівців було б підготовлено два оперативних співробітника: слідчий і співробітник «Альфа». І всі ці ролі були розподілені вже в середині липня. І всі були до цього готові. 

Про можливий витік інформації

– Скільки людей знали про цю операцію за весь період, поки вона проводилася?

– Якщо говорити про звичайних співробітників, то це близько десяти. Ми сюди беремо навіть керівний склад. Якщо вже говорити про вищий керівний склад служб ГУР МО та СБУ, а також Офіс президента, і ті люди, які мають можливість зайти і слухати, це ще близько десяти осіб. Тобто всього можна і треба сказати, що це два десятки людей. Не більше.

Взагалі, до середини липня в цю інформацію ніхто б не повірив. Якби я вийшов на Хрещатик і почав людям розказувати, що в Україні готується така спецоперація, то мені б сказали, що «просто десь трохи контузило пацана». Хто в таке повірить, поки це не станеться? А зараз так все зроблено, що будь-який громадянин України думає, що її не було.
 
Бісить не те, що кажуть, що ця операція якось не так була проведена, чи вона НЕ ТАКА була. А кажуть, що її НЕ було. Ви розумієте, скільки ця спецоперація залишила слідів? Бо вона була. Але люди бояться про це говорити, бо тепер же є офіційна версія (версія СБУ. – Mind), що її не було. Кажуть, що то російська сторона проводила цю спецоперацію. 

– Із цих двох десятків людей скільки людей було безпосередньо задіяно в реалізації спецоперації?

– Реалізація спецоперації в її активній фазі розпочалася вже в липні місяці. Коли вже було зрозуміло, що потрібно буде всю цю операцію опікати ще й з точки зору юриспруденції. Тобто пред'являти елементарно підозри людям, які знаходилися на літаку. 

Це ж не просто ви зупиняєте автомобіль, знаючи, що там правопорушник, ви його виймаєте, одягаєте на нього якісь предмети, які обмежуть його рух, і на цьому справа зроблена. Тут набагато важче.

Все має бути з точки зору закону гладко. Для цього вже підключається слідчий відділ. Це просто логічно. Спочатку працюють оперативні співробітники, а потім слідчі. І в даному випадку на кожному етапі кількість людей збільшувалася. Але треба підкреслити одну просту річ: 80% людей, які використовувалися в цій операції, не розуміли, що вони роблять і для чого. 

– Як це?

– Це коли вас використовують «у темну». Вас просять допомогти (проконсультувати, зробити, подзвонити), але ви не бачите загальної картини. Ви робите якусь дію, ви розумієте (приблизно), для чого це. Але ви абсолютно не володієте всією ситуацією. Це робиться для однієї простої мети – щоб не було зливу. От і все.

Тому що злив може відбутися на будь-якому етапі від будь-якої особи. Є дуже вузький коридорчик, в якому можна стояти з дуже окремою групою осіб, в якій ти впевнений. Всі інші можуть бути не те, щоб якимось зрадником, а навіть просто по своїй тупості десь комусь скажуть при якихось обставинах – і це для когось буде дуже важливою інформацією. І потім вони далі, далі, далі це розкрутять і зрозуміють щось.

Щоб ви розуміли, деякі консультації по деяким питанням (як зробити, як діяти в конкретних ситуаціях) були зроблені через осіб, до яких приїжджали і питали з точки зору, наприклад, авіації: як посадити літак, за яких обставин літак буде обов'язково посаджений і т. д. Ці особи навіть не розуміли, для чого їх це питали. Здогадуватися можна, але це ж (отримання консультацій. – Mind) не робиться за три дні до активної фази. Це робиться дуже поступово. 

– Чи могли бути якісь витоки інформації про спецоперацію протягом часу її підготовки? На вашу думку, хто міг бути зрадником до зустрічі у кабінеті президента?

– Справа в тому, що навіть такій особі, як мені – яка координувала дії Служби безпеки України та Головного управління розвідки – не були відомі всі обставини до кінця для того, щоб можна було це «злити». Це по-перше. 
 
По-друге, всі ті етапи підготовки були зроблені без єдиної помилки.

– Чи довіряли ви керівнику Офісу президента Андрію Єрмаку?

– Ні.

– Чому?

– А хто в цій країні довіряє Єрмаку? Є, наприклад, інші дві ключові особи, які брали участь у зустрічі із президентом. Вони доповідали. Якби вони хотіли злити інформацію, вони б на будь-якому етапі цієї спецоперації це зробили. Навіщо дотягувати до кінця?

Ну це ж можна сидіти і гадати: там три ключових особи, і хто кому «внушив», що так (перенести спецоперацію операцію – Mind) треба зробити? Можливо, це і є головна мета – створення ТСК (Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України. – Mind).

Якщо у наступний вівторок (25 серпня 2020 року – Mind) народні депутати України не створять ТСК, то це буде говорити лише про одне – що вони на перспективу так мислять: що приберуть їх, і не буде їх самих (у Верховній Раді – Mind). Але у них тільки два варіанти у вівторок – подумати реально про цю ситуацію і створити прецедент в нашій новітній історії України або далі дивитися, як відбуватимуться такі речі.

Просто я не уявляю, як після такого якісь правоохоронні органи будуть планувати такого роду спецоперації. Тому що в кінцевому порядку ти для чого все це робив? Ти протягом року зробив забіг 42-кілометровий, а потім – бум! – і тобі кажуть: «Дякую! Всім пока!»

Про роль президента в спецоперації

– Коли Зеленський дізнався про спецоперацію? 

– Я думаю, десь в березні.

– Ознайомлення президента із планом подібних спецоперацій – це стандартна процедура? 

– Так, звичайно. Вона має масштаб геополітичний. Вона не стосується тільки Російської Федерації, Білорусі, Туреччини та України. На це все буде дивитися весь світ. Відповідно, перша особа – головний військовокомандувач – говорить «робимо» або «не робимо».

– Хто саме доповідав про підготовку операції? 

– Дві ключові особи, які представляли свої органи, які брали участь у спецоперації – ГУР МО та СБУ – Баранецький та Бурба. Це ті люди, які доповідали. Вони говорили, а їх слухали і вже відповідали.

Баканов із СБУ ніколи цю тему не обговорював з Зеленським. Також був присутній голова Офісу президента, і зам РНБО.

– Під час презентації зазвичай називають імена об'єктів спецоперації? 

– Звичайно. Каже «Шаман. Що за Шаман?». А йому кажуть: «Це Міляєв Артем, громадянин Російської Федерації, достатньо відома особа у військовій сфері, найманець. І він – саме та особа, від імені якої представлялася телефонна сім-карта». 

– Тобто під час зустрічі не просто відбувається усний діалог. А беруться документи, фотографії?

– Тільки так. Тому що, вибачте за сленг, прийти і просити може будь-хто і будь-що, і потім не збереш докупи ті наслідки. А розумієте, що коли операція реальна, то вона залишає сліди. Коли цих слідів назбиралося дуже багато зараз, то я думаю, хтось зараз бігає по кабінетах і щось палить. Бо це дуже важко – знайти всі ці сліди зараз, які залишила ця спецоперація. 

– Чи був присутній Зеленський у момент, коли озвучувалася інформація про перенесення операції?

– А він не міг бути відсутнім. Хіба, може, штору пішов поправляти. Але так, взагалі, і бачив, і чув. 

– Я просто хочу перевірити інформацію, яка широко тиражується в ЗМІ. Начебто на останній зустрічі Зеленського не було.

– Неправда. Давайте просто розберемо ситуацію. Ви – президент. Ваш представник в кабінеті залишається. Це хіба означає, що ви не відповідаєте за те, що він говорить?

– Розкажіть детально, як саме відбувався процес перенесення цієї спецоперації? 

– 24 липня відбулася зустріч, а 25 липня мало все відбутися. Це не так важливо – прив’язка до чисел. Я можу розказати по днях. Це мав бути вихідний день. Цей політ і посадка мала бути на вихідний день. Приймається рішення перенесення на 3–4 дні. Тобто немає якоїсь конкретної дати: «Дайте нам три дні, ми діалог закінчимо, і ви полетіли». Ні, нема такого. Приблизно (!) 3–4 дні треба відкласти. Ваша спецоперація, мовляв, гарна, але в нас тут процес. 

З понеділка відбувається переселення (об'єктів спецоперації. – Mind) в санаторій. Усе норм. 
 
Купуються квитки. На перші квитки була витрачена сума в півтора рази менша, ніж на другі – тому що цього разу вони купувалися за декілька днів (до польоту. – Mind). І крім цього, ще було все відпрацьовано відносно майбутнього перельоту – зі Стамбула в Південну Америку (де знаходиться кінцевий пункт призначення найманців – Венесуела. – Mind). 
 
Все це було, і все це грало, як не може бути краще. Кожного дня, починаючи з понеділка, ми продовжуємо займатися підготовкою. Це узгодження списків: де який опер, де який слідчий, де який співробітник «Альфа». Вони всі були готові. Бам! Хтось захворів, той сюди, той – туди. Перенесли, переробили. Хто на якій машині їде. Всі технічні питання.

Всі натурально готуються до того, коли сідає літак. Які будуть дії – похвилинно – після того, як сяде літак. І коли 29-го числа всі розуміють, що біда… Ну, тобто, всі розуміють, що «жопа», але все ще якось себе тішать: «Та ні, зараз їх відпустять. Ну, нема за що їх затримувати (білоруським спецслужбам. – Mind). Ну просто нема!».
 
Єдине що хотів додати, що пацанам привіт і велика шана просто за таку роботу. За те, що вони роблять, і за те, що це відбувається не за якісь там гранти, якісь корупційні гроші, незрозумілі гроші, за чиїсь інтереси. Все це пацани робили за зарплату і за надію, що вони зроблять результат.

Це круть з усіх боків – це козир перед РФ, це повага від колег із США, Ізраїлю. І просто повага людська.

Що маємо натомість? Звинувачення не просто в провокації (як нас звинуватила Росія), а всередині країни кажуть «не було нічого».

Ну так не можна. Хоча би це якось обіграли. Ніхто навіть не намагався. Просто давайте скажемо «то був не я».

Достатньо підняти матеріали слідчого органу СБ України. Якщо дуже захочеться. А простій людині це не може захотітися. То треба ТСК створити. І ця тимчасова слідча комісія матиме колосальний важіль для того, щоб отримати цю інформацію.

– Чому, на вашу думку, СБУ офіційно заперечує існування цієї спецоперації?

– Важко відповісти, але команда знищувати матеріали поступила. І вона буде виконана в найближчий час. А виглядає це просто як банальна зрада. 

Документи усіх об'єктів спецоперації та їхні квитки з Мінську до Венесуели знаходяться ТУТ.

– Чому про це мовчить і президент Зеленський?

– Це питання комплексне – чому він мовчить. Якщо ви хочете почути мою особисту думку, то він, мабуть, вчасно не зрозумів усієї серйозності цих всіх справ. Я не хочу принизити світосприйняття осіб цивільних, але коли ви не працюєте в якомусь правоохоронному органі й не маєте відношення до таких речей, на деяких етапах (навіть на завершальних) ви не надаєте оцінки їм. Ви не розумієте всю серйозність.

Мені здається, що хтось не зрозумів серйозність справи. Так буває. Коли приходять і тобі кажуть, що «буде ось так, і в нас все готово; буде літак летіти і завтра все станеться». А у відповідь людина чує: «Давайте перекладемо спецоперацію на три дні, тому що зараз будуть дуже важливі переговори із російською стороною по полонених». А йому кажуть: «Та тут дуже серйозно все. Просто нереальний рівень серйозності» – «Все ж таки, зробіть все, але перекладіть операцію».

Таким чином і відбувся цей маневр, коли об'єкти спецоперації були переселені із готелю в санаторій на незрозумілий строк. 
 
Ми зрозуміли, що пахне чимось незрозумілим, одразу. Але надія не залишала. Навіть 26, 27, 28 липня була надія, що це (завершення спецоперації. – Mind) все ж таки станеться. Навіть коли прийняли їх (об'єктів спецоперації. – Mind) спецслужби Білорусі – ми ж розуміли, що вони (звинувачення. – Mind) – пусті. 

Ніяких доказів їхньої (як повідомлялося спочатку) участі майбутньої чи вже здійсненої до масових акцій у Білорусі не було. І, звичайно, їм би нічого ніхто не пред'явив. І тому ми мали надію, що все ж перекладемо третій раз їхній виліт, але вони (об'єкти спецоперації – Mind) все-таки вилетять. 
 
Бо вони не розуміли, чому їх схопили. Вони зрозуміли це так, що хтось натарабанив в Білорусі, що 33 особи характерної зовнішності, потужні такі, можуть мати стосунок до акцій. Вони так, скоріше за все, подумали. А виявилося, що – ні. Що нікуди вони вже не полетять. Полетять – але туди, звідки вони приїхали.

– Від кого з трьох осіб керівництва була ідея перенесення спецоперації?

– Мені здається, що це не те питання, яке би ми з вами якусь конспірологію включали. Просто берете і створюєте Тимчасову слідчу комісію, і вона має можливість запитати. Якщо вони не відповідають, то ви їх ведете на «поліграф». 

– Ви не боїтеся помсти за те, що розповіли?

– Я боюся того, що через років двадцять сидітиму десь на лавочці й думатиму, що я цього не зробив. Це страшніше. А помста? Від кого? Від них? Вони ненадовго. Кожні п'ять років хтось міняється. Заморяться мстити.

Я сподіваюсь, що депутати дадуть змогу всім громадянам України дізнатись правду шляхом створення в найближчий вівторок тимчасово слідчої комісії для вивчення всіх питань, пов’язаних із проведенням спецоперації.