Боротьба за екологію: глобальний кліматичний поштовх Китаю

Обраний президент США Джо Байден проголосив, що Сполучені Штати знову приєднаються до Паризької кліматичної угоди в той же день, коли він обійме посаду президента. Нагадаємо: на початку листопада набуло чинності рішення США про вихід країни із зазначеної угоди. Натомість Франція і Китай активізували  роботу зі збереження домовленостей країн щодо зменшення викидів вуглецю. Зокрема, Китай вже анонсував власні наміри стати вуглецево-нейтральною країною протягом наступних 40 років. 

Що ж пропонує Піднебесна і чи реальні анонсовані плани, Mind проопонує дізнатися з матеріалу старшого радника Agora Energiewende, ад’юнкт-професора Пекінського нормального університету Кевіна Ту (Kevin Tu) для Project-syndicate.

Матеріал підготовлений у партнерстві з бюро перекладів «Профпереклад».

Нещодавня заява президента Китаю Сі Цзіньпіна стосовно намірів Китаю стати вуглецево-нейтральною країною до 2060 року знайшла позитивний відгук у світовій політиці щодо змін клімату. Тепер Європейський Союз повинен продовжити справу, що почав Китай, і зробити власний цільовий показник чистого нуля викидів до 2050 року юридично обов’язковим.

У своєму відеозверненні до Генеральної асамблеї ООН у вересні президент КНР Сі Цзіньпін оголосив про невелике вдосконалення зобов’язання Китаю за Паризькою кліматичною угодою 2015 року: національні викиди вуглекислого газу тепер мають досягти піку до 2030 року, а не приблизно у 2030 році. На перший погляд це незначні зміни, але в поєднанні з додатковою декларацією президента стосовно прагнення Китаю отримати статус вуглецево-нейтральної держави до 2060 року, це звернення викликало позитивну реакцію у світі кліматичної політики.

Десятиріччя виняткового зростання ВВП зробили КНР другою за розміром економікою у світі, значно більшою, ніж Японія, Германія та Індія разом узяті. Але зовнішній світ досі асоціює Китай з вугільною залежністю, зростанням викидів CO2 та забрудненням повітря – і це дійсно так.

Отже, Китай, можливо, є першою «гібридною» наддержавою сучасної епохи – світовий лідер, який ще не має достатньо розвиненої економіки. А двофазна кліматична обіцянка Сі Цзіньпіна відображає, як самі китайці бачать свій гібридний статус.

Про можливості Китаю

Скромніші кліматичні амбіції країни на період до 2030 року відображають стійкість народного менталітету країни, що розвивається. Зрештою, багато китайців, і особливо нинішнє керівництво, досі добре пам’ятають, як росли в бідній, відсталій країні. Оскільки очікується, що Китай стане країною з високим рівнем доходу до 2030 року, такий спосіб мислення поступається місцем менталітету «наддержави, що зростає», це допомагає пояснити, чому Китай прагне стати вуглецево-нейтральним лише через десять років після Європейського Союзу.

Звичайно, на сьогодні нова кліматична мета Китаю на 2060 рік є лише амбіціями, а не законодавчо закріпленою політикою. Але, як очікується, майбутні адміністрації серйозно поставляться до обіцянки президента Сі Цзіньпіна.

Не можна недооцінювати масштаб цієї мети. Наразі Китаю необхідно позбавитися близько 10 млрд тонн щорічних викидів CO2 – майже третини від загальносвітового обсягу – починаючи з 2030 року, що еквівалентно декарбонізації економіки Франції кожен рік протягом 30 років. Рано чи пізно Китай не матиме іншого вибору, окрім як подвоїти зусилля з пом’якшення наслідків зміни клімату у всіх секторах, зокрема в енергетиці, промисловості, транспорті й сільському господарстві.

Але є підстави для оптимізму щодо перспектив успішного зеленого переходу Китаю. Оскільки Китай є найбільшим у світі ринком чистої енергії, на нього припадає більше третини потужностей вітрової і сонячної енергії та (наприкінці 2019 року) майже половина всіх електричних транспортних засобів.

До того вражаючий рекорд Китаю щодо розширення масштабів використання технології чистої енергії і нещодавня обіцянка щодо досягнення нульових викидів вуглецю мають ще більше стимулювати безперервну революцію зниження рівня викидів вуглецю у всьому світі. Наприклад, якщо Китай вирішить збільшити свої амбіції в галузі водневої економіки, важко уявити, що ЄС, Японія, Південна Корея та інші великі розвинені економіки не наслідуватимуть його приклад заради підтримання конкурентоспроможності.

Хто може допомогти Піднебесній?

Звісно, до 2060 року ще далеко, тому весь світ з інтересом спостерігатиме за тим, чи буде обіцянка президента Сі Цзіньпіна втілена в конкретні заходи в межах 14-ї п’ятирічки, що охоплює період з 2021 до 2025 року. Оптимізація інвестицій у китайський енергетичний сектор до 2060 року вимагає, щоб національні викиди CO2 досягли піку якомога швидше. Але влада Китаю, особливо губернатори провінцій, повинні докласти зусилля, щоб збалансувати довгостроковий стратегічний інтерес і короткострокові економічні вигоди від вуглецевих інвестицій.

Міжнародне співтовариство, зокрема ЄС, може допомогти КНР просуватися вперед, залучаючи її до коаліції охочих до кліматичних дій. До цієї групи могли б також увійти Японія і Південна Корея, чиї зобов’язання щодо досягнення вуглецевого нейтралітету до 2050 року охоплюють усі парникові гази.

Китайська кліматична політика отримала б певні переваги від такого глобального співробітництва. Варто зазначити, що в нещодавній заяві немає ніякої згадки про закордонні інвестиції країни, не в останню чергу в країни, які беруть участь у підписанні ініціативи «Пояс і шлях», що об’єднує транснаціональні інфраструктурні проєкти. Дотепер Китай спрямовує більшу частину своїх інвестицій у «Пояс і шлях» та проєкти, пов’язані з викопним паливом, хоча ініціатива почала більше інвестувати у відновлювані джерела енергії.

Проте інвестиції в «Пояс і шлях» є відповідальністю як приймаючої країни, так і Китаю, тому екологізація інвестицій вимагає поштовху з обох боків, а можливо і глобального. Є надія, що перемога Джо Байдена на нещодавніх президентських виборах у США може привести до перелому поточної тенденції деглобалізації, що може не лише стабілізувати міжнародний порядок, заснований на правилах, але й стимулювати інвестиції в стійку інфраструктуру у багатьох частинах світу.

До чого тут США?

Але США, найбільша економіка і друге за розміром джерело викидів CO2 у світі, є великою проблемою, і, безсумнівно, президент Сі дав свою кліматичну обіцянку, пам’ятаючи про Америку. Приєднавшись до Паризької угоди, Китай допоміг президенту Бараку Обамі залишити спадщину щодо кліматичної політики в обмін на менш суперечливі китайсько-американські відносин. І хоча Байден пообіцяв повернутися до Паризької угоди в перший же день свого президентства, лідери Китаю відчувають, що наразі США має замало бажання співпрацювати з ними щодо проблем клімату.

Інакше кажучи, Китай різко і в односторонньому порядку підвищив свої довгострокові кліматичні амбіції, не просячи нічого натомість в Америки (або в ЄС). Отже, він рішуче підтримав політику, яку прийняв ЄС, і поставив Байдена в незручне становище. В умовах, коли американська громадськість розділена, а кліматична наука політизована, повернення до Паризької угоди само по собі не зробить США надійним гравцем у міжнародній кліматичній політиці.

Тим часом Китай посідає перше місце у світі за обсягом викидів СО2, що становить майже 30% загального обсягу викидів у світі. А значить, нова обіцянка президента Сі Цзіньпіна є розрахованим стратегічним кроком, який не тільки здивував вітчизняну та міжнародну аудиторію, але й суттєво просунув середньострокову й довгострокову глобальну кліматичну програму.

Після того як у червні 2017 року президент США Дональд Трамп оголосив про намір США вийти з Паризької угоди, на короткий час ЄС залишився єдиним лідером у питаннях клімату. Зараз до нього приєдналися Китай, Японія та Південна Корея, проте ЄС, як і інші, ще не зробив мету досягнення кліматичної нейтральності юридично обов’язковою. Амбіційне зобов’язання Китаю тепер повернуло м’яч на поле Європи. Тепер ЄС повинен продовжити справу, що почав Китай, і зробити власний цільовий показник чистого нуля викидів до 2050 року юридично обов’язковим під час президентства Германії, яке закінчується наприкінці 2020 року.

Матеріал підготовлений у партнерстві з бюро перекладів «Профпереклад».