Доля заводу «Мотор Січ»: як продавали «національну безпеку»

Місяць тому РНБОУ вирішила «в законний спосіб найближчим часом» повернути у власність держави ПАТ «Мотор Січ». А дещо раніше застосувала спеціальні економічні санкції проти підприємств, зареєстрованих в офшорах. Зокрема – Business House Helena та Beijing Skyrizon Aviation Industry Investment. Ще раніше України санкції проти групи Skyrizon ввели США. Хоча інтерес до китайських інвесторів, які сконцентрували 56% акцій підприємства, українські правоохоронці виявляли ще з 2017 року.

Так, у липні 2017-го Головне слідче управління СБУ відкрило кримінальне провадження за стст. 14, 113 Кримінального Кодексу «Диверсія». Учасникам угоди інкримінувався намір підірвати обороноздатність України шляхом протиправної передачі Китаю технологій військового і подвійного призначення. «Представники компанії-нерезидента, – заявили тоді в СБУ. – мають намір протиправно сконцентрувати пакет акцій, що перевищує 50% голосів у вищому органі управління акціонерного товариства, і отримати повний контроль над його діяльністю в сфері військових і оборонних замовлень».

Mind дослідив розвиток подій, використовуючи не лише зовнішні джерела, а й «погляд зсередини» підприємства.

З чого все починалося?

Про те, що диверсію нібито готували керівники китайських компаній Beijing Xinwei Technology Group і Skyrizon Aircraft Holdings, офіційно стало відомо у квітні 2018 року, хоча перший арешт на 41% акцій «Мотор Січ» було накладено 7 вересня 2017-го. Наступні два роки ця тема в широких колах не спливала. Як і не озвучувалася публічно інформація про те, що Beijing Xinwei Technology Group (входить до групи Skyrizon) опинилася на межі банкрутства: її сукупна кредиторська заборгованість удев'ятеро перевищила її біржову вартість, а в травні 2020 року Шанхайська фондова біржа (Shanghai Stock Exchange) припинила торгівлю акціями BXTG. При цьому Ван Цзінь, власник BXTG, щонайменше з 2012 року тісно співпрацював із владою Російської федерації та навіть мав спільний бізнес (СП «Ніріт Синв Телеком Текнолоджі») з Владиславом Сурковим – експомічником президента РФ Владіміра Путіна.

Але навіть через три з гаком роки приводом для рішення РНБО про введення санкцій проти «Мотор Січ» і Skyrizon стала не ця інформація. 14 січня 2021-го влада США (the Bureau of Industry and Security (BIS), Department of Commerce) офіційно внесла Skyrizon до «Списку кінцевих одержувачів» озброєнь, військової техніки та товарів подвійного призначення (Military End-User List).

«Китайський уряд підживлює свій військовий розвиток частково за рахунок агресивної політики, яка дозволяє йому отримати доступ до чутливих технологій і відтворити їх для власних зусиль із мілітаризації. Skyrizon – китайська державна компанія, і її прагнення отримувати і впроваджувати іноземні військові технології являє  собою серйозну загрозу національній безпеці та інтересам зовнішньої політики США», – зазначалося у вердикті американського відомства.

Це було пряме й недвозначне попередження для всіх резидентів США та їхніх країн-союзників: співпраця зі Skyrizon несе в собі «неприйнятний ризик». На цей меседж доволі оперативно відреагувала й Україна, запровадивши свої санкції, а пізніше ініціювавши націоналізацію «Мотор Січ» – одного з найбільших світових виробників двигунів для авіаційної техніки, а також промислових газотурбінних установок.

Таким чином Зеленський підписав наказ, який нівелював усі попередні кулуарні домовленості щодо майбутнього «Мотор Січі».

Проте питання про колективну свідому (чи несвідому) диверсію не закрите. Mind спробував на нього відповісти, поспілкувавшись з одним із ветеранів підприємства, що раніше входив до топменеджменту, а наразі побажав не розкривати свого імені. Ми наводимо основні тези розмови з ним.

Про те, як завод став приватним

– Китайців цікавив не сам завод, а технології й технічна документація. Через специфіку підприємства більшість рядових співробітників були не інформовані (чи мали дуже фрагментарну інформацію) про технологічні аспекти. Основні розробки завжди знаходилися під грифом «секретно», спочатку являючи собою державну, а потім  комерційну таємницю.

Конвертація однієї таємниці в іншу – це і є процес приватизації оборонного підприємства. Раніше завод працював за планами держави та на замовлення військових. І ніхто не переймався проблемами збуту, прибутків і збитків. Наприклад, ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР ставлять завдання: потрібно допомогти братньому індійському народові відбити ймовірну агресію. Вчені, конструктори, інженери, технологи (КБ «Прогрес» ім. Івченка». – Mind) – з'ясовують, що індійська армія потрібує доставляти війська та вантажі в гори, де повітря розріджене й різниця нічних і денних температур сягає 40 градусів. Отже, потрібен літак [АН-32] й авіадвигун, які в таких умовах зможуть працювати надійно й ефективно.

Потрібен вертоліт [Мі-8] для польотів у горах? Не важливо, в Афганістані чи в Алжирі... Або ракета (Х-55, вона ж: «виріб-120», РКВ-500, AS-15 Kent. – Mind), щоб літала низько та швидко, влучала точно в ціль, і ніхто не міг би її перехопити й знищити? Так, доведеться подумати... І робили, будували, виконували... Потім партії не стало, а замість ЦК і Радміну виробничу програму став диктувати ринок. Але ринок – це ризик.

Директор підприємства В'ячеслав Богуслаєв на цей ризик пішов. І «в обмін» отримав від тодішньої української влади гарантії невтручання держави в процес приватизації заводу. Спочатку «Мотор Січ» вивели зі списку стратегічних підприємств, що не підлягають акціонуванню та приватизації. Потім посередники почали скуповувати акції на біржах і в працівників заводу за рахунок і на користь офшорних компаній... Зрештою, 74% паперів опинилися в руках групи осіб, пов'язаних із Богуслаєвим... не лише родинними стосунками. Потім акції знову були продані, але вже у вигляді похідних цінних паперів... І знову через офшори.

Про те, чому Богуслаєв не отримав у власність конструкторське бюро

– Богуслаєв отримав «бонус» на проєктування та технічну документацію. Але не у власність – КБ «Івченко-Прогрес» так і залишилося державним підприємством. Держава без заводу, як без рук – збудувати нічого не може. А завод без дозволу держави продати нічого не може, оскільки майже вся заводська програма пов'язана з армією, зброєю та війною. Крім того, історично так склалося, що двигуни «Мотор Січ» ніде й нікому, крім як в СРСР і в країнах-союзниках, потрібні не були.

Про ринки збуту

– Наразі основні споживачі цієї продукції – РФ, а також Індія й Афганістан. Останнім простіше купити двигуни в Україні, ніж будувати власні заводи з їхнього виробництва. А ось технології та конструкторські рішення потрібні, наприклад, Китаю, щоб озброювати власну армію (авіадвигуни АІ-25ТЛ і АІ-222-25Ф. – Mind). І США потрібні, щоб не дати Китаю озброювати власну армію. Україні потрібні, щоб відновити виробництво двигунів [Р95-300] для, наприклад, ракет класу «поверхня – поверхня» і «повітря – поверхня».

Про відповідальність за зрив угоди

– Одним із найскладніших питань для української влади в цій ситуації стало те, як визначити роль В'ячеслава Богуслаєва і відповідно міру його відповідальності. По-перше, дідусь старенький (1938 р. н. – Mind). По-друге, особистість всесвітньо відома. По-третє, так, завод він приватизував не бездоганно... Але хто в 90-ті роки цим не грішив? По-четверте, сама схема продажу акцій «Мотор Січ» китайцям через офшорні компанії, тобто без сплати податків в Україні... За це й за грати потрапити можна, якщо на те буде «політична воля» відомої особи... Але дивись «по-перше» і «по-друге».

На старті перемовин із китайською стороною аудитори оцінювали підприємство від $500 млн до $1 млрд. Ціна угоди, наскільки мені відомо, склала $575 млн. Хто і як поділив ці кошти? Навряд чи хтось зізнається.

Навіщо китайцям Мотор Січ?

– З часом небезпека продажу «Мотор Січ» і технічної документації в Китай стала очевидною – напрошувалася паралель з історією продажу авіаносного крейсера «Варяг», який китайці нібито хотіли переобладнати в плавуче казино. Крейсер продали дешево, але ще дешевше віддали повний комплект документації на корабель. Документи тоді таємно вивезли через Росію. Ціла колона вантажівок з охороною... В підсумку жодного казино немає, але є авіаносець.

Китай же, отримавши доступ до українських технологічних розробок, цілком можливо, почне серійно виробляти ракетні двигуни для протикорабельних ракет або засоби доставки тактичної ядерної зброї. А якщо ці технології – були такі прецеденти – опиняться в розпорядженні Ірану або Північної Кореї? Україна не може гарантувати, що цього не станеться. Тому рішення РНБО було чітким: санкції, арешт акцій, ревізія угоди купівлі-продажу акцій «Мотор Січ», перевірка повноти та своєчасності сплати податків із цих угод тощо.

Хто отримав гроші китайців?

– 2010 року Богуслаєв пролобіював пільги для авіабудування – звільнення від податку на прибуток, ПДВ і ввізне мито при імпорті (цільові позиції у двигунобудуванні. – Mind), пільги з податку на землю... Завдяки цим преференціям «Мотор Січ» у 2010–2018 роках показала 18 млрд грн нерозподіленого прибутку. І витратила з цих грошей 438 млн грн на купівлю «сміттєвих» векселів і облігацій... Хто перевів у готівку і як використовував ці кошти? Я думаю, Богуслаєву й іншим керівникам «Мотор Січ» це питання напередодні засідання РНБО обов'язково ставили.

Яка доля чекає на «Мотор Січ»?

– Погодьтеся, що побудувати ударний безпілотник набагато простіше, ніж, наприклад, «Мрію» або «Руслан». Скільки великих вантажних літаків і двигунів (Д-18Т, АІ-38. – Mind) для них здатен прийняти ринок? Мало. І конкуренція на цьому ринку велика. А скільки безпілотників на кшталт «Байрактар» готові купити й застосувати країни, де з тією чи іншою інтенсивністю йдуть військові конфлікти? Багато. Отже, потрібно багато двигунів, як-от АІ-450С, який вже постачається до Туреччини для безпілотника Akinci.

У зв'язку з цим підприємство цілком може зацікавити турецьких інвесторів. Пропозицію таку Україна вже зробила. Гадаєте, Зеленський просто так в Анкарі з візитом був? 50% акцій «Мотор Січ» туркам вже запропоновано. Питання лише в тому, 50% «плюс» одна акція чи 50% «мінус» одна акція?

Богуслаєв пропонує інший варіант – продати китайцям 35%, залишити в державній власності 65%, а туркам не продавати нічого... Однак я думаю, що турецький варіант Україні вигідніший. Ми ж країна, що воює? То чому б не посилити нашу армію? Akinci літає на висотах до 12 000 метрів, може підняти близько однієї тонни бомб або ракет, у повітрі здатен протриматися майже 24 години. Несе на собі купу корисного устаткування: відео, тепловізори, радари тощо. Нам лише потрібно домовитися з турками про розподіл ринків збуту...

Та й при вирішенні долі підприємства українській владі доведеться враховувати не тільки свої інтереси, а й  позицію США.

Зокрема, це стосується і «розподілу» ракетних технологій, наявних у розпорядженні «Мотор Січ». Цю проблему, знову ж таки, не Україні вирішувати. Домовиться Туреччина з США – продамо або двигуни, або технологію. А як ні – то ні. Однак, наскільки я знаю, ракети класу «повітря – поверхня» Туреччину дуже цікавлять, і відповідні перемовини з Україною вже ведуться.