Комерційний директор «Донбасенерго»: «Фінансування екологічних програм вже винесено на РНБО, бо в Міненерго та Мінекології конфлікт інтересів»

Україна може втратити вугільну промисловість і теплову генерацію найближчими роками. Сотні тисяч людей залишаться без роботи, а цілі регіони перейдуть у категорію депресивних. Єврокомісія в базовому документі Green Deal собі за мету поставила повну ліквідацію викидів парникових газів до 2050 року. Наша країна 2017 року ухвалила Національний план скорочення викидів від великих установок спалювання, який корелюється з планом ЄС. У документі прописано динаміку зниження викидів забруднювальних речовин (сірки, азоту та пилу).

На сьогодні об'єднана енергосистема України залежить від вугільних установок майже на 35%, враховуючи теплові станції (ТЕС), теплоелектроцентралі (ТЕЦ) і котельні, які постачають споживачам тепло в опалювальний період. Через об'єктивні причини в Україні за останні вісім років ситуація склалася так, що 2021 року ми перетнемо точку неповернення, тобто вже не зможемо виконати екологічні показники, на які мали б вийти до 2025 року.

Документи, які стосуються наявної ситуації, вже на розгляді РНБО. Бо Міністерство енергетики та вугільної промисловості та Міністерство захисту навколишнього середовища увійшли в клінч через конфлікт інтересів.

Нерозв'язані проблеми зниження викидів парникових газів та забруднювальних речовин тягнуть за собою значні проблеми в економіці, енергетиці та соціальній сфері, що особливо гостро відчувають підприємства у вугільних регіонах України. Одне з них – «Донбасенерго», що опинилося на перетині всіх перерахованих вище проблем. Mind поспілкувався з комерційним директором підприємства Олегом Ларіоновим про поточну ситуацію, можливі рішення, підводні камені та перспективи.

Про потенціал теплової генерації України

– Олеже Вікторовичу, якими об'єктами на сьогодні володіє «Донбасенерго»?

– ПАТ «Донбасенерго» керує Слов'янською ТЕС у місті Миколаївка, неподалік від лінії розмежування. Зараз там працює один блок №7 потужністю 720 МВт. Але ми плануємо побудувати ще один блок, що складається з двох частин –  №6А і №6Б по 330 МВт кожна, таке інженерне рішення – нормальна практика для теплової генерації. Він розташовуватиметься на майданчику давно виведеного з експлуатації енергоблока №6 і відповідатиме всім сучасним вимогам екології. Наразі тривають перемовини з учасниками проєкту.

На жаль, наша більш нова й модернізована Старобешівська ТЕС залишилася на окупованій території, і ми практично не маємо відомостей, що там відбувається.

– Що чекає вугільну генерацію України в найближчі пару десятків років?

– Не дивлячись на загальний тренд декарбонізації, наступні 30 років українська енергосистема не обійдеться без вугільної генерації. Повна декарбонізація економіки Європи повинна відбутися до 2050 року, хоча вже звучать і інші строки, наприклад до 2070-го. Теплова генерація забезпечує регулювання балансу загальної енергосистеми. І, за підрахунками оператора НЕК «Укренерго», на найближчі 10 років нам необхідно тримати в роботі близько 12 ГВт теплової потужності; у наступні 10 років вони знизяться до 5,7 ГВт; ще через 10 років нам достатньо буде 3–3,5 ГВт теплової пікової і напівпікової потужності.

– Яка потужність вугільної генерації зараз в Україні?

– На сьогодні в нас є близько 14 ГВт робочої потужності, тобто блоки, які реально можуть працювати. За останні 20 років на наших станціях було виведено з експлуатації лише кілька блоків. Значить, на найближче десятиліття перспективи в регіонів явно є, тому що нам треба включати в роботу всю наявну генерацію, інакше ми не протримаємося.

Електроенергія на вугіллі буде дешевшою в порівнянні з іншими видами палива, навіть якщо ми зробимо екологізацію виробництва.

Тому для країни доцільніше йти двома паралельними шляхами: проводити модернізацію теплової генерації, щоб вона могла спокійно працювати ще 15–20 років, і будувати нові блоки на 3–3,5 ГВт потужності, які дозволять відпрацювати до епохи повної відмови від викопного палива.

Чому Україна не зможе виконати екологічні зобов'язання

– Нацплан скорочення викидів містить 60 сторінок, там розписані завдання для всіх 223 великих об'єктів спалювання. Наскільки реальним є виконання цього плану?

– Проблема Нацплану в тому, що він складався на підставі даних 2013 року. Тоді в Україні, по-перше, були механізми фінансування екологічних заходів, по-друге, зростала економіка й споживання електроенергії, були кошти для вкладення в екологічні проєкти. Крім того, ми спочатку взяли на себе дуже амбітні зобов'язання: за п'ять років провести екомодернізацію енергетики, хоча в Європі вона здійснювалася від 12 до 18 років, у середньому 15 років.

Чи змогли б ми це зробити за п'ять років? Напевно, ні. Ну, зробили б за 7–8 років, якби накинулися «всім гуртом» і при наявності коштів. Усе одно ми б не порушили «криву викидів», яка закріплена за Україною.

– Що за «крива викидів»?

– Відлік кількості викидів для всіх країн починається з 1991 року. Україна тоді потужно працювала, були досить великі викиди. Реперними точками нам визначили 2013 і 2025 роки та намалювали лінію, що знижується. Україна йшла по ній досить рівно. У 2013-му ми були поруч із позначеними показниками, і 2021 року ми теж знаходилися поруч із ними. Але вже 2025-го, якщо нічого не робити, ми будемо вище цієї кривої.

– А можна перенести терміни виконання цієї «кривої»?

– У нас, згідно з Угодою про асоціацію з ЄС, є зобов'язання щодо зниження нормативів викидів. Ми вже зараз повинні, по-перше, максимально виконувати те, що взяли на себе за зобов'язаннями, по-друге, чітко визначити, що саме ми вже фізично не зможемо зробити, бо час минув. Потрібно терміново ухвалити оновлену програму, щоб всі розуміли, що, як і навіщо робимо. Після цього треба їхати до європейців і говорити: хлопці, зробіть нам нову «криву».

Ми її виконаємо, але дайте нам таку можливість. При цьому ми повинні показати чіткий план дій виконання всіх заходів відповідно до очікуваних змін щодо «кривої», зокрема, зрозумілий і прозорий механізм фінансування.

– Тобто до 2013 року фінансування екологізації було?

– Працювала стара модель енергоринку, де в тарифі була закладена інвестиційна складова на модернізацію блоків. Причому інвестскладова на звичайну технічну модернізацію була 80% і 20% власних коштів компанії, а екологію вона покривала на 95%, і тільки 5% ішли з власних коштів.

Трипільська ТЕС, наприклад, встигла зробити сіркоочищення на блоці №2 і зараз намагається ввести в експлуатацію. «Донбасенерго» тоді свою увагу зосередило на Старобешівській ТЕС, там потенціал станції для розвитку й будівництва був більше. Але, на жаль, події 2014 року порушили всі наші плани, зокрема й на Слов'янській ТЕС.

– Що ви встигли зробити на Старобешівській станції?

– Ще 2009 року «Донбасенерго» ввело в експлуатацію перший і єдиний в Україні модернізований екологічний блок №4 з технологією киплячого шару. Він уже тоді відповідав всім сучасним нормам по сірці, азоту та пилу. На 12-й і 13-й енергоблоки станції ми встановили сучасні електрофільтри, які мінімізують викиди пилу в атмосферу. У нас були плани масштабування цього досвіду на інші блоки Старобешівської ТЕС.

Паралельно ми почали здійснювати подібний проєкт на Слов'янській ТЕС. Встановили сучасний електрофільтр на котлоагрегаті №7А, уклали договір на установку електрофільтра на котлоагрегаті №7Б. Влітку 2019-го, коли почав працювати новий ринок електроенергії та були припинені виплати інвестнадбавки, ми змушені були тимчасово зупинити фінансування цього проєкту.

– Чи є пропозиції фінансування екологічних програм з боку держави?

– На державному рівні питання фінансування екологічних проєктів взагалі відсутнє. Наразі немає ані рішень, ані пропозицій. Ще 2013 року Кабмін мав розробити механізм фінансування подібних заходів в умовах вільного ринку, але нічого не розробив. Сьогодні теплові електростанції в такому стані: що заробив на ринку, то й отримав.

Це питання вже винесено на РНБО, бо в Міненерго та Мінекології конфлікт інтересів. З одного боку, екологи кажуть, що ми нічого змінювати не будемо, робіть що хочете. З іншого боку, на шальках терезів – енергетична безпека країни. Ми попереджаємо: хлопці, ви будете без світла. Вони не вірять. У матеріалах для РНБО написано, скільки людей залишиться без світла, скільки без роботи. Так що найближчим часом чекаємо реакції РНБО і її доручень. Скажуть закриватися – ми виконаємо, ми законослухняні.

Про вугілля та екологію

– Ви плануєте будівництво з нуля нового блока № 6 на Слов'янській ТЕС і називаєте його екологічно чистим. Як це можливо?

– У такому блоці спочатку використовується технологія киплячого шару, вугілля спалюється при більш низьких температурах, ніж при традиційному факельному спалюванні, і це відразу знижує викиди оксидів азоту. Також до вугілля спочатку додається вапно, яке відразу ж гасить сірку, і викиди сірки теж зводяться до мінімуму. Замість цього утворюється гіпс, який можна використовувати при виробництві будматеріалів.

Вся Європа робить із нього шлакоблоки або використовує при будівництві доріг. У нас питання, наскільки цей гіпс підходить для нашого клімату при будівництві доріг, вимагає окремого опрацювання. Але шлакоблоки робити можна.

Третій вид викидів – пил. Практично на всіх наших установках уже стоять рукавні або електрофільтри, які вловлюють майже весь пил, і він не випадає в атмосферу.

– У Європі давно використовується ця технологія?

– Цій технології близько 25 років, ми її застосували на «Старобешівці» ще 2009-го. Наскільки я знаю, цей блок зараз не використовується, оскільки щорічно необхідно міняти одну імпортну складову. Вони її просто фізично не можуть купити.

– Скільки часу треба на будівництво нового блока №6 і який період його окупності?

– Блок складатиметься з двох частин – котлоагрегата №6А і котлоагрегата №6Б, кожен по 330 МВт. Перший ми плануємо ввести в експлуатацію через чотири роки, другий – ще через рік. Тобто через п'ять років Україна може отримати 660 екологічно чистих мегават. Строк окупності становить близько 10–12 років, все залежить від ринкових механізмів. До речі, ми переробили проєкт: впровадили кілька нових технологій і перевели на марку вугілля «Г», яке видобувається в Україні. Спочатку він був на антрациті.

– Інвестиції будуть повністю китайські?

– Так. У початковому проєкті 2012 року котли передбачалися європейської міжнародної компанії Foster Wheelar (Фінляндія) і Babcock & Wilcox (B&W, США), оскільки котлоагрегати з необхідними параметрами пара та ККД в Україні просто не виробляють. Турбіни – нашого «Турбоатома», генератор –  «Електроважмашу», трансформатор – запорізької компанії ЗТР.

Але минув час, змінилися умови фінансування, і тільки китайські партнери сьогодні готові виділити нам кошти у вигляді інвестицій. Вони, звісно, наполягають, щоб усі складові проєкту були китайські.

Ми уклали контракт із китайськими партнерами на суму $684 млн, але ніяк не можемо вийти на фінішну пряму, тому що нам необхідна підтримка у вигляді державної гарантії. За користування гарантією ми будемо платити 1–1,5%. Коли отримаємо гарантію від нашого уряду, будемо обговорювати з китайською компанією українську локальну складову в проєкті. Це розумно та справедливо.

– У цих блоків є перспектива?

–  Ми вважаємо, що необхідно в кожному «тепловому вузлі» в Україні побудувати по одному новому блоку. Десь, як у нас, на 660 МВт, десь, можливо, на 990 МВт. НЕК «Укренерго» має ухвалити програму для поступового виведення з експлуатації старої теплової генерації. Нові блоки працюватимуть мінімум 40 років, значить, весь цей час спокійно працюватимуть шахтарі та енергетики.

Тобто фінансове навантаження значно скорочується. Повторюю, треба запустити паралельно два процеси: почати екологічну модернізацію якихось блоків із тих, що працюють сьогодні, і обов'язково будувати нові взамін найстаріших.

– Ви закінчуєте ремонт блока №7, який не працював майже весь опалювальний сезон. Що сталося та чи провели ви там екологічну модернізацію?

– Екологізацію блока ми не проводили, тому що на це просто немає грошей. У новій моделі ринку тепловим електростанціям не залишається коштів ані на капінвестиції, ані на екомодернізацію. При чинних ПСО і прайс-кепах тепловики можуть тільки виживати й постійно боротися за існування.

Торік, і це не секрет, ніхто з енергетиків нормально навіть капремонти своїх блоків не провів, тому що влітку була вкрай низька ціна на електроенергію. Одна справа – пакет труб поміняти, а інша – залатати дірки. Ми залатали дірки – й отримали необхідність проведення ремонту в опалювальний сезон.

Що робити з вугільними шахтами

– Де ви зараз купуєте вугілля?

– Наразі ми щільно співпрацюємо з приватною шахтою «1-3 Новогродівка» і закуповуємо практично все вугілля, яке вона видобуває. Це близько 50% нашої потреби, все інше беремо на відкритому ринку.

Структура закупівель така: для стабільної роботи нам треба 30% антрациту і 70% газового вугілля, або 20 000 – 25 000 тонн антрациту і 100 000 тонн газового вугілля на місяць. Антрацит можемо тільки імпортувати з Росії або далекого зарубіжжя морем. По газовому вугіллю: 70 000 тонн іде з Новогродівки, а 30 000 тонн закуповуємо або в українських виробників, або веземо з Казахстану. Все залежить від економічної доцільності.

– Вугільна генерація несе серйозне соціальне навантаження в регіоні. Скільки людей зараз залежить від вугільних станцій?

– Давайте порахуємо разом: на прифронтових територіях, практично на лінії розмежування, розташовуються Луганська ТЕС і Вуглегірська ТЕС, трохи далі – Слов'янська й Курахівська ТЕС. Разом це близько 60 000 людей.

Слов'янська ТЕС підтримує шахту і місто Новогродівка, це 10 000 людей. «Вуглегірка» отримує вугілля від «Добропіллявугілля» – плюс майже 40 000. У Курахівської ТЕС на рік найбільше споживання, отже, десь ще плюс 20 000 людей.

– У нас не лише ТЕС, а й теплоцентралі вугільні, всі вони забезпечують опалення найближчих населених пунктів.

– Так, всі наші ТЕС розташовані в моногородах, і люди там залежать від постачання тепла саме з вугільних станцій. Слов'янська ТЕС дає тепло Миколаївці, Придніпровська ТЕС опалює третину Дніпра. Більшість теплоцентралей працюють на вугіллі: Дарницька ТЕЦ опалює частину лівобережжя Києва, Чернігівська ТЕЦ – повністю Чернігів, Черкаська – Черкаси.

Тепло на вугіллі дешевше, ніж тепло на газі. Перебільшувати значення вугільної генерації не будемо, але навіщо переходити на імпортний газ, якщо можна використовувати своє вугілля? Тим більше є технології, які дозволяють це робити максимально екологічно.

Необхідно будувати екологічно чисті блоки й модернізувати робочі, щоб на найближчі 20 років маневрена генерація в Україні була. Потім модернізовані енергоблоки поступово виходитимуть з експлуатації, залишаться нові – побудовані недавно. За ці 30–40 років треба буде ухвалити рішення, що робити з регіонами, залежними від видобутку вугілля. Адже поки ми говоримо, але нічого не робимо, регіони вмирають, і рано чи пізно це призведе до трагедії.

– Зниження видобутку вугілля йде рік у рік, ми можемо опинитися в ситуації, коли нам не вистачить вугілля вже ні на що. Який вихід бачить теплова генерація?

– Треба віддати в приватні руки всю вугільну промисловість. Видобуток падає, але запаси-то нікуди не поділися. Він падає тому, що немає грошей на проходку, на зарядку нових лав, на розвиток. І ростуть ціни на вугілля: на шахті, яка може добувати 100 000 тонн при середній собівартості 1500 грн за тонну, без інвестицій видобувається тільки 10 000 тонн, і собівартість зростає до 5000 грн за тонну. Тому що людей працює стільки ж, світла споживається стільки ж, а товару немає.

Приватні інвестори, купуючи шахти, розумітимуть  перспективи, що й у які строки необхідно зробити, і  видобуватимуть більше вугілля. А попит є, бо чим нижче собівартість, тим цікавіше. Вугільні інвестиції не швидкі: приблизно один – півтора року йде оконтурювання  (будівництво) лави, потім установка обладнання, початок видобутку, і протягом 7–8 місяців ці інвестиції тільки окупатимуться. І це лише одна лава, яка дасть 800–1200 тис. тонн вугілля. До цього необхідно додати інвестиції на підтримку шахти, потрібні для нормальної роботи лави, а також поточні операційні витрати. А паралельно необхідно оконтурювати нові лави. Загалом окупність мінімум 3,5–4 роки.

– Але в нас величезна кількість збиткових шахт, на них знайдуться покупці?

– Є шахти перспективні, є безперспективні. Перші точно куплять. Але тут є проблема. Вона була прописана в концепції, яку готував попередній склад Міненерговугілля і від якої колишній т.в.о. міністра Юрій Вітренко відмовився. На шахтах висять величезні борги, ще з 1990–2000-х років. На кожне держоб'єднання припадає близько 10 млрд грн, це й бюджетні платежі, і соціальні відрахування. З такими боргами шахти ніхто ніколи не купить, тому що інвестиції ніколи не окупляться. І з боргами вже ніхто нічого не зробить.

На думку фахівців галузі, борги необхідно списати перед виставленням шахт на продаж. Розглядалося два підходи: ось є держкомпанія, у неї 4 шахти, можна списати весь борг і продати всю ДК; або виділити одну перспективну шахту без боргів, виставити її на продаж, а ДК потім просто «поховати» з боргами. Інакше як продати такі борги? Інвестору треба вкладати в розвиток, щоб зарядити лаву, а це приблизно 1 млрд грн. А йому кажуть: ти спочатку віддай мільярди на старі податки, а потім вкладай ще мільярд. Ніхто на таке не піде!

– Вас запрошували на обговорення питань подальшого розвитку й трансформації вугільних регіонів?

– Не запрошували. Чи знаю я, як це здійснювалося за кордоном? Так, знаю, ми цікавилися. Німеччина закрила вугільну станцію з вугільним розрізом у якийсь федеральній землі, і все аплодують, закрили – молодці! Давайте всюди закривати! Тільки в тому документі в самому низу написано: з бюджету за два роки буде виділено 700 млн євро на трансформацію.

Взяти Великобританію та політику Маргарет Тетчер, яка силою закривала шахти й розганяла шахтарів. Там теж виділялися величезні кошти на трансформацію, навчання та перекваліфікацію населення.

– Ми підійшли до того, що на сьогодні в Україні немає жодного програмного документа щодо розвитку вугільної та енергетичної галузей, трансформації регіонів... З чого починати?

– Я сподіваюся, що найближчим часом з'явиться рішення РНБО про подальший розвиток теплової генерації. Там у нас є перспективи на 20–30 років, ми зможемо плавно входити в епоху декарбонізації. Відмовлятися від вугілля і теплової генерації необхідно поступово, замінюючи її іншими джерелами, і готувати програми для трансформації регіонів.

Шахтарям буде чітко сказано, що на цій шахті вам ще п'ять років працювати, на цій – 10, на цій – 20. Персонал на теплових станціях теж скорочуватимуть поступово. Люди повинні бачити, що їх не кидають напризволяще. На сьогодні в нас шахтарів близько 200 000 – працівників і їхніх сімей, енергетиків теж близько 200 000. Якщо ми зараз різко все закриваємо, то 400 000 людей залишаються без роботи. Процес трансформації має йти плавно та без потрясінь, інакше отримаємо революцію, але вже соціальну.