Судити президента: за що Феміда повстала проти Ніколя Саркозі

Побудова правової держави та незалежної судової системи – наріжні камені українських реформ. Від них залежить успішний перебіг євроінтеграції та привабливість країни для іноземних інвесторів. У цьому контексті кримінальні справи, фігурантом яких став Петро Порошенко, передбачувано викликають значний суспільний резонанс. Ексгаранта підозрюють у перевищенні влади за низкою епізодів. Слідство триває.

Але підозри в корупції та зловживанні «телефонним правом» – не унікальна особливість українських президентів. Подібні кейси також зустрічаються в політичному житті країн ЄС, де глави держав після відходу з посади часом перетворюються на підслідних. І навіть отримують реальні тюремні строки – як постскриптум до запаморочливої ​​кар'єри.

Наприклад, аналогічні події розгортаються у Франції. На лаві підсудних опинився колишній президент Ніколя Саркозі, який потрапив у поле зору правоохоронців понад 10 років тому. Mind уважно вивчив основні деталі цієї резонансної історії та з'ясував: деякі з них мимоволі нагадують ситуацію в Україні, що розгорнулася після президентських виборів 2019 року.

Як усе почалося?

Верховна влада у Франції багато років була недоторканною. В усякому разі керівникам країни вкрай рідко висували кримінальні звинувачення. Однак останнім часом французи припинили миритися з частими зловживаннями, до яких вдаються президенти та інші високопосадовці.

«Недовіра наростала поступово. Це схоже на процес повільної появи тріщин у стіні», – зазначає Ніколя Руссельє з інституту політичних досліджень Science Po, пояснюючи, як президенти П'ятої республіки втратили довіру медіа, прокуратури та виборців.

Ніколя Саркозі, який керував Францією у 2007–2012 роках, звинувачують у корупції та торгівлі впливом. «Це історичне випробування системи правосуддя Франції, тому що президента вперше звинувачують перед судом у корупції», – впевнений Фабріс Арфі, головний редактор порталу Mediapart, що спеціалізується на проведенні гучних журналістських розслідувань.

Але приховати не вдалося, і колишнього президента після розслідування фактів можливої ​​корупції було засуджено до трьох років тюремного ув'язнення (з яких два – умовно) за «корупційну змову».

У чому суть справи?

Згідно з обвинувальним вироком, Ніколя Саркозі запропонував судді Жільберу Азіберу допомогу в отриманні більш престижної роботи – «теплого містечка в Монако» – в обмін на відомості щодо іншої кримінальної справі проти нього.

У результаті суддя погодився надати Саркозі дані, проте справу так і не було доведено до кінця. За французькими законами, самого факту укладання «корупційного пакту» достатньо для обвинувального вироку.

Разом із колишнім президентом Франції тюремні строки отримали два інших обвинувачених – Тьєррі Ерзог, давній друг і довірений адвокат Саркозі, і суддя Жільбер Азібер. Усі троє вже оскаржили вирок і вважаються невинними до вердикту суду наступної інстанції.

Некваплива французька юстиція відводить приблизно рік на розгляд цієї апеляції. За нею можуть з'явитися нові, а Саркозі вже пообіцяв дійти до Європейського суду з прав людини, якщо правосуддя в його версії не восторжествує.

Куди сягає коріння підозр?

Саркозі проходить обвинуваченим ще за кількома кримінальними справами. Згідно з найгучнішою та найсерйознішою з них, експрезидент незаконно отримував гроші на свою передвиборчу кампанію 2007 року від лівійського диктатора Муаммара Каддафі.

Ця історія, дуже чутлива для експрезидента, встигла обрости величезною кількістю подробиць і поворотів. Так, один із синів лівійського лідера, Саїф аль-Іслам, говорив про 50 млн євро. Однак президент Білорусі Олександр Лукашенко стверджує, що сума була вдвічі більшою. «Муамар Каддафі мені особисто про це розповідав, коли до Мінську приїжджав», – говорить він.

У матеріалах справи є багато непрямих доказів, починаючи з грошових переказів від людей, близьких до Каддафі, на рахунки знайомих Саркозі, і закінчуючи відомостями про великі витрати готівкою на потреби кампанії. Головний свідок обвинувачення, міжнародний аферист Зіяд Так’єддін, стверджував, що особисто передав 5 млн євро готівкою помічникові Саркозі. Однак згодом цей свідок, який переховується в Лівані, заявив, що обмовив колишнього президента у своїх свідченнях, які він раніше багаторазово підтверджував. Можна лише здогадуватися, чим пояснюється така зміна.

По-друге, військова кампанія 2011 року, одним із головних натхненників якої виступив Саркозі. Каддафі було повалено та вбито; його син публічно звинуватив французького президента в отриманні грошей. Цілком імовірно, що суд зможе дати часткову відповідь на запитання, чи не стояло за цими подіями зведення особистих рахунків.

Наприкінці березня цього року почалися слухання у «справі Бігмаліона» (Bygmalion – назва PR-агенції, що відповідала за організацію передвиборної кампанії Саркозі 2012 року. – Mind).

Суть історії полягає в тому, що штаб Саркозі використав подвійну бухгалтерію та підроблені рахунки, щоби вийти за рамки офіційно дозволеного бюджету. Перевищення, за даними слідства, склало, щонайменше, 15 млн євро.

Саркозі, зрозуміло, стверджує, що нічого не знав – і відповідальність за порушення, якщо вони і були, лежить на виконавцях. Рішення суду залежатиме від показань свідків, які, за попередньою інформацією, можуть бути дуже неприємними для колишнього президента Франції.

До яких наслідків усе це призводить?

Ніколя Саркозі має стійкий імідж «людини з минулого». Багато французів ставляться до нього з ностальгічною симпатією, але вони утворюють скоріше фан-клуб, аніж потенційний електорат. Сам Саркозі сприймається як Мік Джаггер, який не пише нових пісень, або Ален Делон, який ніде не знімається. Мемуари колишнього президента користуються успіхом: він із задоволенням підписує примірники в книжкових магазинах, охоче фотографується з покупцями, але з цього ніяк не випливає жодних реальних перспектив. Дві третини французів хочуть, щоб він пішов з політики.

При цьому Саркозі намагається виглядати в суспільній свідомості як впливовий патріарх, який не повністю пішов на спочинок. Іноді з'являються повідомлення про неформальні вечері з нинішнім господарем Єлисейського палацу Емманюелем Макроном у сімейному колі. Чинний і колишній президенти публічно демонструють взаємну повагу.

Розгляди, у яких фігурує експрезидент Франції, є вкрай заплутаним клубком, що справляє гнітюче враження. Саркозі виглядає людиною, замішаною в сумнівних історіях і оточеною сумнівними персонажами. І чим спритніші доводи він озвучує на користь своєї невинуватості, тим складніше в неї повірити. У ньому відчувається надмірний дух авантюризму.

Усе йде до того, що, навіть якщо Саркозі вдасться вийти сухим із ​​води (що малоймовірно), його образ назавжди буде пов'язаний із шахрайством. Звичайно, колишній президент не має наміру здаватися. Але майже єдине, що йому наразі залишається, – це патетично звертатися до французів з просторів медіа. «Скільки ж ще ми збираємося витратити грошей платників податків на те, щоби спробувати будь-що довести, що я корупціонер! Французи мають знати, що я не шахрай, навіть якщо я їм і не подобаюся», – наголосив він в одному з інтерв'ю.