Акценти тижня: політика на футбольному полі, американо-російський нестійкий компроміс та сировинні протиріччя «зеленої» енергетики
Огляд основних подій минулих семи днів і реакція на них зарубіжної преси
Mind продовжує цикл публікацій під загальною назвою «Акценти тижня». У ньому ми висвітлюємо головні події, що напередодні сколихнули світове співтовариство та мають відчутний вплив на економіку не лише окремих держав, а й цілих регіонів. Десятий випуск інформаційної добірки присвячено політичним та маркетинговим підтекстам ЧЄ з футболу, підсумкам зустрічі Джо Байдена з Владіміром Путіним, черговому звиву протистояння між західним країнами та КНР, а також – колізіям на шляху розвитку відновлюваної генерації у світі.
Обмін політичними пасами: казуси й конфлікти «Євро-2020»
Цьогорічний чемпіонат Європи з футболу, вочевидь, запам’ятається не лише фанам і не тільки своїми спортивними моментами. Попри те, що правила турніру забороняють будь-які «політичні, релігійні або особисті слогани», а організатори пропагують ідеал «спорту поза політикою», але повністю відійти від політики футболу навряд чи колись вдасться. Крім того, досить розмитим є саме визначення того, що належить до вищезгаданих слоганів, хоч правила і містять певні уточнення. Тому критерії, за якими слогани проходять або не проходять крізь «сито» премодерації, лишаються значною мірою суб’єктивними.
Цього разу непорозуміння виникло з приводу форми української національної збірної. Як повідомляє Reuters, голова УАФ (Української асоціації футболу) в ході переговорів з представниками УЄФА в Римі 10 червня був змушений прийняти вимогу останньої щодо прикриття слогану «Героям Слава», що розташований на внутрішній стороні коміра футболок гравців.
У своїй заяві УЄФА назвала поєднання двох офіційних слоганів української збірної – «Слава Україні» та «Героям Слава» «таким, що має чітке політичне, історичне та мілітаристське забарвлення», пише спортивне видання Goal. Це рішення викликало хвилю обурення з боку українських громадян і вітчизняних футбольних фанів. І не дивно – адже УЄФА схвалила використання українською збірною обидвох лозунгів ще в грудні минулого року, а змінила власне рішення тільки під тиском Росії, чиї високопосадовці вкрай бурхливо відреагували на нову українську уніформу, представлену УАФ 6 червня. У такому світлі несподіване рішення УЄФА про заборону слогану «Героям Слава» суперечить меті, яку воно мало б досягти – «деполітизації» футбольних змагань.
Флешмоб-реакція на дії УЄФА
Натомість заборона лозунгу за самою лише вимогою Москви, навпаки, додає політичного відтінку в імідж турніру, загострюючи протиріччя між країнами. Прихильне ставлення до нової форми української збірної напередодні заяви УЄФА від імені своїх держав виявляли, зокрема, посольства США та Великої Британії в Україні, а посольство Канади 11 червня, вже після рішення європейського органу щодо заборони слогану, на знак солідарності з українською позицією перевдягнулося у спортивні футболки, на яких зберігалося заборонене гасло.
Співробітники посольства Канади в Україні у формі української національної збірної
У Росії ж його назвали «нацистським», пояснюючи це тим, що заклик вживався в якості вітання серед членів «бандерівських» ОУН-УПА. Тим не менш, голові УАФ Андрієві Павелку вдалося домогтися від УЄФА збереження на футболках принаймні традиційного «Слава Україні», і – що є не менш важливим – зображення на їх передній частині державних кордонів України включно з АР Кримом, що неабияк обурило російських можновладців.
Черговий конфлікт спричинила форма збірної Північної Македонії, яка містила абревіатуру головного футбольного органу країни – ФФМ (Федерація футболу Македонії).
Вочевидь натхненна частковим успіхом Росії стосовно української спортивної уніформи, Греція спробувала опротестувати емблему збірної свого північного сусіди, оскільки на ній країна називалася Македонією, а не Північною Македонією. На думку Греції, це суперечило відповідним домовленостям 2018 року між двома державами. Цього разу, проте, УЄФА протест відхилила.
Безперечно, запам’ятають Євро-2020 і головні його спонсори, особливо Coca-Cola і Heineken, після того як Кріштіану Роналду напередодні пресконференції демонстративно відсунув від себе пляшки Coca-Cola, замінивши їх питною водою. Наступного дня після матчу між збірними Німеччини та Франції те саме зробив і гравець французької команди, мусульманин за віросповіданням, Поль Погба, однак тепер уже з пляшкою безалкогольного пива Heineken. Невдовзі дії Роналду повторив також італієць Мануель Локателлі, остаточно вбивши цвях у репутацію Coca-Cola, акції якої на той момент знецінилися більш ніж на 1,5%, а ринкова капіталізація після виступу Роналду зменшилася на $4 млрд.
Спонсори відреагували стримано, вимушені констатувати «право гравців на вибір» напоїв для споживання. УЄФА теж спочатку обмежилася обережним зауваженням, але вже в четвер, 17 червня, звернулася до збірних з проханням не прибирати пляшки спонсорів. Ситуація, що склалася між футбольними гравцями та Coca-Cola і Heineken, висуває питання «автентичності» спонсорів та їхньої реклами, передає Marketing Interactive. На думку багатьох фахівців, винні самі компанії, які виявили недалекоглядність і навіть нахабство, ставлячи некорисні напої перед професійними спортсменами.
Казуси неспортивного характуру трапляються на футбольних турнірах найвищого рівня не вперше і, певно, не востаннє. Так, на чемпіонаті світу 2018 вигуком «Слава Україні» (щоправда, вже після матчу) відзначився гравець збірної Хорватії та колишній гравець київського клубу «Динамо» Домагой Віда, який зіграв важливу роль у перемозі власної збірної над збірною Росії в чвертьфіналі. Це, звісно, не могло не викликати обурення російської влади, хоча сам Віда тоді уникнув серйозного покарання з боку ФІФА. На тому ж турнірі скандал розгорівся з приводу націоналістичних жестів швейцарських гравців Джердана Шакірі та Граніта Джаки, косовських албанців за походженням, які під час матчу проти Сербії жестами демонстрували фанам символ Албанії – двоголового орла.
Зрештою, завжди існуватимуть цінності, що стоятимуть вище за футбол і для фанів, і для самих гравців – як і події, які виходять за межі суто спортивного регламенту.
Так, травма данського футболіста Крістіана Еріксена позаминулої неділі змусила фанатів та гравців на полі тимчасово забути про футбол і об’єднатися у висловленні підтримки данській зірці. А що стосується національних ідей, то футбол, імовірно, ніколи не буде цілком вільним від них, адже для багатьох країн міжнародний турнір такого рівня, як чемпіонат Європи – чи не найкращий спосіб заявити про свою національну самобутність. Схоже, концепція «футболу поза політикою» так і залишиться життєздатною виключно на сторінках правил спортивних організацій. І можливо, це добре – бо саме та частка політики, яку неодмінно несуть у собі національні збірні, і робить футбол унікальним в очах мільйонів фанатів цього виду спорту в усьому світі.
Саміт G7: західні лідери кидають виклик Китаю
Протягом позаминулих вихідних, з 11 до 13 червня, лідери країн «великої сімки» зустрілися у Корнуоллі, що на південному заході Англії. Коммюніке 13 червня зафіксувало широке коло питань для обговорення: від забезпечення світу новими дозами вакцин до боротьби зі зміною клімату. Паралельно з перемовинами у довколишніх містах англійського регіону відбувалися виступи кліматичних активістів, які критикували західних політиків за брак зусиль в оздоровленні планети.
Портрети лідерів семи країн, виготовлені з електропобутових відходів у районі Карбіс Бей, де відбувся саміт
Однак, політика лідерів західних держав викликала невдоволення не лише в екоактивістів. Безперечно, найголовнішим рішенням саміту стало рішення про обмеження економічного впливу Китаю з його стратегічною ініціативою «Один пояс, один шлях», спрямованою на створення світової мережі торгових шляхів для китайських товарів та інвестицій. У заяві Білого дому зафіксований спільний план семи держав щодо покращення інфраструктури в економічно слабших країнах.
Новий проєкт, що отримав назву Build Back Better World (B3W), має стати противагою західних демократій до китайського аналогу. На відміну від останнього, західні інвестиції враховуватимуть традиційні цінності розвинутих країн: поширення демократичних ідеалів, боротьба з корупцією, відповідність кліматичним стандартам тощо. Очолити B3W має США, для яких Китай є головним економічним та політичним конкурентом.
Китайські політики негативно відреагували на проєкт G7. Як передає BBС, посол Китаю в Лондоні запевнив, що «світ давно не керується рішеннями невеликої групи держав». Фактично ця заява означає, що для китайського уряду B3W прирівнюється до зради західними політиками китайських інтересів. Ще до офіційного завершення саміту, новим «мемом» у китайських соцмережах стало зображення очільників країн «великої сімки» зі звірячими головами, що є алюзією на «Тайну вечерю» видатного італійського творця Леонардо да Вінчі.
Протягом останніх років вплив Китаю у світі стає дедалі відчутнішим. Зокрема, активно шукає порозуміння з Піднебесною Російська Федерація, яка від 2014 фактично опинилася в міжнародній ізоляції. Самміт G7 наприкінці позаминулого тижня засвідчив продовження суперництва між США й Китаєм – двох найвпливовіших у світі держав, від дій яких багато в чому залежить майбутній геополітичний ландшафт світу.
Перемовини Байдена та Путіна: ключові питання
16 червня в Женеві відбулася довгоочікувана зустріч лідерів двох найбільших країн світу. Як передає Bloomberg, саміт тривав лише 2,5 години – набагато менше, ніж прогнозувала більшість західних фахівців. І хоча можна припустити, що швидкість перемовин дійсно свідчить про те, що президенти «знайшли спільну мову», за висловленням Володимира Путіна, однак західна преса налаштована набагато скептичніше.
Значна частина зрушень має скоріше дипломатичне, а не практичне значення. Як зауважує CNN, президент США Джо Байден, на відміну від заяв американської сторони у попередніх американсько-російських зустрічах, цього разу констатував важливу роль Росії у міжнародних відносинах, назвавши обидві держави «визначними силами» світу. Сторонам також вдалося домовитися про обмін послами, які були вислані з країн ще навесні. Президенти пообіцяли співпрацювати в галузі скорочення озброєнь та кібербезпеки.
Протиріччя очікувано виникли з найгостріших тем: дотримання російською верхівкою прав людини, припинення хакерських нападів на американські компанії та згортання військової агресії на сході України. За свідченням The Economist, сам Джо Байден розділив акценти в порядку денному на три «кошики»: питання, які вирішуються більш-менш легко і не мають викликати протиріч між лідерами, принаймні на папері (обмеження ядерного арсеналу, охорона Арктики, проблема зміни клімату тощо).
Другий «кошик» включає вже більш спірні аспекти – зокрема, територіальна цілісність України та припинення російських кібератак. Тут Путін, як завжди, заперечив причетність власного уряду. І обговорення цих проблем обмежилося кількома красномовними, однак порожніми метафорами американського президента.
Найбільше протиріч виникло з приводу третього «кошика» – гуманітарного. Байден наполягав на звільненні російського опозиціонера Олексія Навального, а Путін у властивому йому дусі звинуватив самого Навального в порушенні російського законодавства.
Загалом, хоч обидва президенти на пресконференціях після зустрічі запевняли журналістів у вдалому перебізі перемовин, конкретних домовленостей сторони дійшли хіба що в обміні послами, а також щодо продовження та розширення нової угоди зі скорочення наступальних озброєнь (СНО, START), яка діє з 2011 року.
Власне, останній пункт був чи не єдиним досягненням, згаданим у спільній заяві обидвох президентів від 16 червня. Сторони також домовилися про продовження стратегічного діалогу в майбутньому. Саміт став корисною дипломатичною розрядкою, але реальні політичні інтереси двох великих держав навряд чи зійдуться в найближчому майбутньому.
Бракує кисню: «зелена» енергетика ризикує задихнутися
Американський президент Джо Байден повертався з Женеви з упевненістю, що «зробив усе, що мусив». Однак перед президентом і американською партією демократів досі стоїть нелегке завдання: «проштовхнути» грандіозний інфраструктурний план, представлений діючою адміністрацією Білого дому, через національний Конгрес, де демократи мають лише незначну більшість.
Як пише Financial Times, республіканська половина Конгресу надає перевагу громадській інфраструктурі на кшталт мостів та доріг, тоді як демократи планують направити левову частку бюджету в проєкти, зосереджені на зменшенні парникових викидів. Успіх інфраструктурного плану є необхідним не лише для виконання амбітних цілей Байдена стосовно перетворення США на чисту від викидів країну до 2050 року, а й для репутації президента взагалі. Провал кліматичної політики «значно зашкодив би президентові», за словами американського політолога Пола Бледсоу.
Як стверджують автори Financial Times, реалізація такого масштабного плану зазвичай вимагає щонайменше 60%-ої більшості в Конгресі, на яку демократам розраховувати не варто. Є й обхідний шлях – оформити проєкт у вигляді «примирення» (англ. – budget reconciliation). У такому разі для його затвердження достатньо було б мінімальної більшості у 51%, що за існуючого складу американського парламенту цілком можливо.
Проте є й недолік такого «примирення» – проєкт має обмежуватися виключно податками та бюджетними витратами. «План робочих місць» Байдена включає, між іншим, важливі заходи, що виходять за межі згаданих вище категорій, як-от встановлення жорсткіших стандартів щодо обсягів емісій для станцій з виробництва електроенергії. Оскільки нові стандарти не є податково-бюджетним заходом, від їхньої реалізації демократам довелося б відмовитися. А це значною мірою підірвало би задекларовані президентським штабом кліматичні пріоритети. Турбот Демократичній партії США додає також строк проведення майбутніх виборів до Конгресу, що відбудуться вже наступного року.
І якщо байденівський план є політичним аспектом проблеми оздоровлення енергетичного сектору США, то нерівномірний розподіл рідкоземельних металів, необхідних для вітрових турбін, сонячних панелей та інших «зелених» технологій, а також нестача інвестицій у їх видобування та переробку являють собою економічну перешкоду, на чому наголошує британське видання The Economist.
Так, близько 85% видобутку рідкоземельних металів у світі здійснюється в Китаї, і 80% цієї сировини, що споживається промисловістю США, у період з 2014 до 2017 імпортувалися саме з Піднебесної. Декілька з цих елементів є необхідними для електромобільної індустрії США, на яку робить ставку штаб американського президента, зазначає видання Euronews.
А значна частина світового кобальту, що є необхідною складовою батарей в електромобілях, добувається в жахливих умовах на території Конго. За таких умов аргумент про «неетичність» добування нафти й вугілля вже не діє, а інвестори схиляються до фінансування більш традиційних енергоносіїв. Таким чином, згідно з The Economist, проблема ресурсозабезпечення відновлювальної енергетики як в США, так і у світі, гальмує технологічнний прогрес та інновації у цій галузі.
Крім того, існують і інші, не менш важливі проблеми впровадження «зелених» технологій в енергетичному секторі. Зокрема – потреба у виділенні значних земельних площ під сонячні та вітрові електростанції, а також вузькість існуючих електромереж, відповідальних за доставку чистої електроенергії від станцій до споживачів. Нарешті, серйозною загрозою для майбутнього відновлюваної енергетики та вільних від емісій технологій є нестача інвестицій у країнах, що розвиваються (окрім Китаю), через що впродовж найближчих десятиріч ці країни (у тому числі й Україна) можуть посісти провідні місця в рейтингу найбільших вуглецевих забруднювачів.
Фінансування «зелених» проєктів у країнах, що розвиваються
Протидія провідних країн кліматичним змінам ведеться по всіх фронтах – від боротьби демократів за більшість у конгресі США до недавнього самміту G7 з його планом «відбудови» (Build Back Better World), який, між іншим, передбачає вільну від викидів інфраструктурну стратегію у країнах, що розвиваються. Головним завданням західних політиків та активістів лишається залучення до цієї боротьби інвесторів, особливо в менш розвинутих країнах. Процес декарбонізації глобальної економіки вже розпочався, однак чи завершиться він вчасно для виконання вимог Паризької угоди, покаже час.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
