Акценти тижня: суперкомп’ютер made in EU, дуалізм китайського одновладдя та нафтовий бунт ОАЕ

Акценти тижня: суперкомп’ютер made in EU, дуалізм китайського одновладдя та нафтовий бунт ОАЕ

Огляд основних подій минулих семи днів і реакція на них зарубіжної преси

Этот материал также доступен на русском
Акценти тижня: суперкомп’ютер made in EU, дуалізм китайського одновладдя та нафтовий бунт ОАЕ
Фото: depositphotos.com

Mind продовжує цикл публікацій під загальною назвою «Акценти тижня». У ньому ми висвітлюємо головні події, що напередодні сколихнули світове співтовариство та мають відчутний вплив на економіку не лише окремих держав, а й цілих регіонів. 12-й випуск інформаційної добірки присвячено намаганням Євросоюзу зайняти лідерські позиції в обчислювальних технологіях та політичним протиріччям щодо того, якими шляхами досягати цієї мети; нюансам «китайського комуністичного дива» та небажанню Об’єднаних Арабських Еміратів коритися загальній політиці ОПЕК+ стосовно лімітів у нафтовидобутку.

Суперкомп’ютерний суперпротекціонізм: боротьба ЄС за технологічну незалежність

Акценти тижня: суперкомп’ютер made in EU, дуалізм китайського одновладдя та нафтовий бунт ОАЕ
Фото: https://www.hpcwire.com/

Європейська влада прагне підвищити конкурентоспроможність ЄС на глобальному ринку комп’ютерів. Вершиною цих сподівань має стати проєкт MareNostrum 5 у Барселоні, про що Politico писало ще на початку червня. Згідно з інформацією видання, новий європейський суперкомп’ютер, обчислювальна потужність якого сягатиме 2*1017 FLOPS, викриває головну дилему європейських можновладців.

А саме – імпортувати суперкомп’ютерні технології з Китаю та США, заощаджуючи кошти та полегшуючи доступ до них європейським дослідникам та науковцям, або виробляти суперкомп’ютери самостійно, переслідуючи стратегічну мету ЄС у галузі обчислювальної техніки в довгостроковому періоді.

Значна частина фахівців та політиків Європи, схоже, схиляється до останнього варіанту. І це не дивно, адже західноєвропейські країни, які віддавна займали провідні позиції на міжнародному ринку, не звикли пасти задніх у науково-технічній царині. Так, німецький аналітичний центр DGAP у нещодавньому огляді європейських стратегічних перспектив наголошував на відставанны ЄС від США й Китаю в «глобальній технологічній гонці».

Згідно з ресурсом Top500, із 10 найпотужніших світових суперкомп’ютерів лише два розташовані на європейському континенті.  Водночас Європейська спільна ініціатива в галузі високопродуктивної обчислювальної техніки (European High Performance Computing Joint Undertaking, EuroHPC JU), відповідальна за будівництво нових суперкомп’ютерів у ЄС (у тому числі й іспанського MareNostrum 5), наголошує на створенні «пан'європейської суперкомп’ютерної інфраструктури» та «провідної обчислювальної екосистеми» у ЄС, хоч у програмних цілях і не проводиться чіткого розмежування між імпортуванням зарубіжних суперкомп’ютерів та розробкою власних.

Однак, як передає Politico, з думкою французьких та німецьких політиків щодо цифрового протекціонізму не погоджується іспанський уряд, представники якого, на відміну від перших, надають перевагу суто технічним характеристикам нової розробки. Тоді як керівництво Єврокомісії на перший план висуває «стратегічну автономію» і виступає за те, щоб проєкт доручили компанії, зареєстрованій на території ЄС.

Відповідно до попередніх результатів тендеру на спорудження барселонського суперкомп’ютера, який було оголошено ще в жовтні 2020 року, основними претендентами були дві компанії: американо-китайський консорціум IBM-Lenovo та французька корпорація Atos. Причому пропозиція першої була більш вигідною як в економічному, так і в технічному вимірах. Попри це Єврокомісія відкинула початковий проєкт IBM-Lenovo, посилаючись начебто на невідповідність критерію «доданої вартості ЄС».

Однак, як вважають фахівці, неухвалення іноземної кандидатури було викликано політичними поглядами керівників Єврокомісії та EuroHPC JU. За словами Politico, хоч іспанський уряд відіграє велику роль у визначенні переможця тендеру, вирішальне слово має сказати схильна до «цифрової автономії» Єврокомісія.

Проте протиріччя існують і всередині останньої. Так, французькі політики на чолі з Європейським комісаром з питань внутрішньої торгівлі та послуг Тьєррі Бретоном висловлюються за технологічну незалежність ЄС, зокрема і в суперкомп’ютерній індустрії. А група урядовців переважно скандинавського походження під проводом чинного віцепрезидента Єврокомісії Маргрете Вестагер наголошують на відкритості європейської економіки.

Отже, у самій Єврокомісії склалася складна система різнорідних, а подекуди й протилежних за поглядами груп та лобі, яка ставить під сумнів характер остаточного рішення з приводу того, яка компанія очолюватиме MareNostrum 5. Унаслідок цих протиріч через пів року після того, як виконавчий директор HPC JU оголосив, що «процес знаходиться на своїй фінальній стадії», попередній тендер було скасовано через відсутність «необхідної більшості».

Прихильники «цифрової автономії» вважають підтримку європейських виробників необхідною передумовою стратегічної безпеки ЄС та прискорення науково-технічного прогресу в регіоні. Проте, навіть створення «пан'європейської» цифрової інфраструктури не здатне вирішити всіх питань, зокрема – щодо залежності європейської електротехнічної промисловості від напівпровідників з Азії. Поки що проведення нового тендеру відтерміноване на невизначений строк.

Тим часом Барселонський центр суперобчислень (BSC) з нетерпінням очікує на початок встановлення суперкомп’ютера, під який вже виділили необхідні приміщення та допоміжну інфраструктуру, включно з двома охолоджувальними вежами загальною потужністю 17 МВт. А керівники центру сподіваються на швидке поновлення тендерних процедур і старт роботи нового суперкомп’ютера вже до кінця цього року.

«Прогресивна автократія»: Китай святкує 100-річчя Комуністичної партії

Акценти тижня: суперкомп’ютер made in EU, дуалізм китайського одновладдя та нафтовий бунт ОАЕ
Фото: https://www.scmp.com/

1 липня на площі Тяньаньмень у Пекіні зібрався величезний натовп ретельно відібраних китайських громадян – 70 000 осіб. У четвер китайська правляча партія святкувала своє 100-річчя, протягом якого переживала злети й падіння. Так, історія ще довго зберігатиме згадку про мільйонні жертви режиму Мао Цзедуна другої половини минулого століття. А 32 роки тому на тій самій площі в Пекіні, де 1 липня відбувався розкішний парад, гриміли танки урядової армії, а сотні демонстрантів стали жертвами збройної агресії тієї самої Комуністичної партії Китаю. Попри все китайські медіа гучно співають дифірамби керівній політсилі країни, називаючи її головним захисником китайського народу.

І все ж думка про «священну роль» КПК у творенні майбутнього країни, як вважає The Economist, є більшим ніж звичайна пропаганда китайської влади. Значна частина китайських громадян справді підтримує політику керівної партії. І не дивно: лише за 20–30 років Китай з бідної, слабкорозвинутої країни перетворився на другу за могутністю державу світу після США. І дедалі чіткіше вимальовується бажання компартійної верхівки перевершити останніх: як економічно, так і ідеологічно. Пропагандистські медіа Китаю критикують американську демократію, протиставляючи їй автократичну модель, яка ігнорує особисту свободу своїх громадян, однак має набагато більше контролю над державною політикою та добробутом китайського народу загалом.

Яскравим прикладом такого контролю, у якому виявляється не лише сутність керівної партії, а й частково – менталітет китайської нації, є підхід до епідемії COVID-19 напередодні святкування. Як повідомляє китайська газета SCMP, за пів години до початку церемоній усім присутнім наказали зняти маски. Усі вони були повністю вакциновані задовго до свята.

Від журналістів, які прагнули бути присутніми, вимагали здачі щонайменше двох назальних мазків для підтвердження відсутності в них вірусу. Головною подією дня були, звісно, не шоу та грандіозний парад, а одногодинна промова лідера Китаю Сі Цзіньпіна, у якій лунали засудження «іноземного цькування» з натяком на США, а також обіцянки щодо стабілізації ситуації в Гонконгу (де поліція в день святкування оточила вулиці, перешкоджаючи продемократичним демонстраціям). І, що є найголовнішим і водночас найтривожнішим для західних держав (особливо США), – плани стосовно об’єднання з Тайванем, яким здавна опікуються Сполучені Штати.

Сьогодні західна демократія і справді переживає не найкращі часи. ЄС і США досі не оговталися від економічної кризи 2020 року, спровокованої пандемією. Американське суспільство виявилося розділеним у ставленні до руху за права афроамериканського населення країни, та внаслідок нерозумної дипломатії колишнього президента Дональда Трампа. Крім того, США змушені рахуватися з російською агресією в низці країн світу, зокрема й на Сході України. КНР, навпаки, перебуває на підйомі, а нещодавні опитування китайського населення демонструють зростання підтримки державної політики країни.

The Economist серед основних причин успіху автократичного режиму КПК називає поєднання ринкової економіки з жорсткою централізацією та контролем над великим бізнесом країни. А також – безжалісність китайського керівництва щодо тих, хто заперечує її абсолютну владу або ж критикує за репресії проти гонконгських демонстрантів та корінного уйгурського населення.

Цими (а особливо другим) пунктами китайська диктатура схожа на подібні автократичні режими в Росії, Білорусі та Сирії. Головною відмінністю є те, що верхівка Компартії насправді подбала про добробут населення, запровадивши загальнодоступне соціальне забезпечення й дешеві медичні послуги, а ще – реформувавши державну податкову систему. Хоча корупція серед верхівки КПК, як і в усіх автократіях, наявна в досить значних масштабах.

Імовірно, глибшою причиною успіху китайської моделі є сам китайський менталітет, ідеали якого відображені ще в ученнях Конфуція. Згідно з ними, авторитет державної влади має бути беззаперечним, а нестабільність керівного апарату рівнозначна смерті нації.

Проте жодна імперія та жодний режим не є безсмертними. США посідають владу у світі ось уже майже 80 років, тоді як Китай на чолі із Сі Дзіньпіном – порівняно молодий конкурент, що лише починає завойовувати авторитет на міжнародній арені, хоч і робить це семимильними кроками. Та й усередині країни, попри яскраву ззовні картинку, вирують протести окремих груп проти державних репресій. Чи зможе КПК надовго втриматися при владі та зберегти при цьому високий рівень популярності серед населення – питання часу.

Ціни+: зростання вартості нафти та конфлікт в ОПЕК+

Акценти тижня: суперкомп’ютер made in EU, дуалізм китайського одновладдя та нафтовий бунт ОАЕ
Фото: https://www.orbex.com/

Минулого тижня ціна нафти перевищила $75 за барель. Про це повідомила в четвер, 1 липня, американська газета The WSJ. Таке зростання, якого не спостерігалося з 2019 року, є реакцією на відновлення попиту на нафту та інші види палива внаслідок поступового вщухання пандемії та її наслідків для світової економіки, яка стрімко набирає обертів.

Як повідомляє WSJ, внаслідок зростання попиту ще напередодні першої зустрічі ОПЕК+, що відбулася минулого четверга, країни-експортери на чолі з Саудівською Аравією та Росією планували вже в серпні збільшити щоденний випуск нафти приблизно на пів мільйона барелів для кожної країни. Таке рішення мало бути ухвалено під час зустрічі, проте несподівано відклалося на п’ятницю, що було пов’язано з протестом ОАЕ проти умов підвищення видобутку.

Але, як передає Bloomberg, перемовини в п’ятницю, 2 липня, також не призвели до згоди між державами. Як зазначають автори статті, причиною «непокори» ОАЕ стало невдоволення країни наявним лімітом на видобуток, встановленим для країни на рівні 3,2 млн барелів на день, що відповідає стану виробничих потужностей ОАЕ у 2018 році. Оскільки протягом трьох років ОАЕ інтенсивно інвестували в національну нафтову індустрію, збільшуючи у такий спосіб максимальні обсяги видобутку нафти в країні, то природно, що тепер країна домагається для себе менш жорсткого ліміту.

Водночас інтереси країни не відповідають поглядам більшості членів ОПЕК+. За свідченням знавців, наростання конфлікту між ОАЕ та рештою країн – експортерів нафти і неспроможність досягти згоди протягом наступної зустрічі, запланованої на сьогодні, 5 липня, загрожує виходом ОАЕ з організації та порушенням наявних домовленостей між державами.

З іншого боку, затягування рішення про збільшення видобутку здатне спровокувати інфляційний вибух у світі, занепокоєння з приводу чого вже висловили США та низка великих міжнародних банків. Опір ОАЕ запропонованій угоді щодо підвищення виробництва нафти для кожного члена на 400 000 барелів на день щомісяця впродовж другої половини цього року потягнув за собою негативну реакцію Саудівської Аравії, яка заборонила своїм громадянам відвідувати ОАЕ (начебто – через COVID-19).

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті