Металургія України: 30 років еволюції та партнерства
 
Матеріал в партнерстві з Групою «Метінвест»

Металургія України: 30 років еволюції та партнерства

Чому феноменальні стартові умови можуть стати проблемою і як її вирішувала галузь

Этот материал также доступен на русском языке
Металургія України: 30 років еволюції та партнерства

Сьогодні, як і 30 років тому, гірничо-металургійний комплекс є найважливішою частиною економіки України. Але при цьому галузь пройшла численні трансформації, в результаті яких стала сильнішою, технологічнішою і ефективнішою. Разом з металургами, гірниками і коксохімами розвиваються міста, в яких працюють ці підприємства. Колись вони були за всіма показниками містоутворюючими, а сьогодні стали ще й надійними партнерами місцевих громад, допомагаючи їм розвивати всі сфери життя.

Як все починалося

Україна займала близько 3% території СРСР, але при цьому в республіці було зосереджено близько чверті союзної промисловості. Такий перекіс був викликаний двома основними причинами:

  • природні багатства Донбасу та Придніпров'я у вигляді вугілля і залізної руди були природною передумовою для будівництва шахт і заводів;
  • під час першої хвилі індустріалізації, яка сталася ще в XIX столітті, були створені підприємства та інфраструктура, які стали основою розвитку радянської важкої індустрії.

Ці та деякі інші фактори призвели до того, що на момент розвалу СРСР Україна виплавляла до 40% чавуну і більше третини сталі, добувала близько половини всієї радянської залізної руди. У 1990 р. металургійні підприємства УРСР виплавили 52 млн тонн сталі – фантастичний показник. Але зараз мало хто замислюється, в якому стані були ці підприємства, якої якості продукцію і для кого вони виробляли.

Виплавка сталі в Україні

Джерела – Держстат України, * – ЗМІ, 2013-2020 – «Укрметаллургпром»

Ці, на перший погляд, феноменальні стартові умови виявилися злою долею для молодої країни, в якій практично вся економіка була державною. Завдання щодо збереження і примноження «виробничого потенціалу» виявилося надскладним. Справа в тому, що в радянські часи діяв Держплан, в якому виробництво і збут були відірвані одне від одного. Навіть найуспішніші і просунуті «червоні директори» на початку 1990-х зіткнулися з питанням: як, кому і за якою ціною продавати вироблене. Відповіді не було. Адже на всій території України перебувало лише кілька працівників всесоюзного Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків, які мали уявлення про напрямки продажу металопрокату і сталевих напівфабрикатів made in Ukraine. Але і їхніх знань було недостатньо – кризові явища в економіці вже незалежних пострадянських республік призвели до різкого скорочення потреби в металопрокаті. Менеджерам заводів довелося створювати з нуля і розвивати нові експортні напрямки збуту.

Нові бізнес-підходи

До середини 1990-х були закладені перші камені в фундаменти великих українських фінансово-промислових груп. На їхні плечі в результаті і лягли не тільки питання постачання і збуту, а й ефективного менеджменту, поліпшення якості продукції та технологічного розвитку промислових підприємств. Адже пострадянська металургія не відрізнялася високим рівнем технологічного оснащення. Її основними «конкурентними» перевагами були дешеві сировина та енергоносії, низькі зарплати персоналу і відсутність інвестицій у розвиток.

З іншого боку, в ті роки термін «містоутворювальне підприємство» був не пустим звуком. Практично на кожному метзаводі «висіла» соціальна сфера у вигляді дитячих садків, спортивних секцій, магазинів і поліклінік, було безліч непрофільних виробництв. Наприклад, меткомбінат «Запорожсталь» володів свинокомплексом і хлібозаводом, на «Азовсталі» виробляли кухонні гарнітури і шили одяг. А лідером у цій сфері був ММК ім. Ілліча, під егідою якого були зібрані молокозаводи, сільгосппідприємства, продовольчі магазини і багато іншого. Все це навантаження не дозволяло ефективно займатися основною справою – плавити сталь і виробляти металопрокат.

Але це не могло тривати вічно. Стимулом для підвищення ефективності виробничих процесів стали приватизація і остаточний перехід економіки України на ринкові рейки. Це все сталося до початку 2000-х. Приватні власники металургійних та інших промислових підприємств зосередилися на підвищенні ефективності їхньої роботи та інвестиціях. До завершення масштабної приватизації в ГМК України практично ніхто з «червоних директорів» не займався системною модернізацією. Наприклад, в той час на українських підприємствах ще була звичною технологія XIX століття – мартенівські печі.

Мартенівський цех ММК імені Ілліча виведений з експлуатації в 2015 р.

Плавка сталі тривала сім годин, а виробництво було неекологічним і малопродуктивним. Були випадки, коли сучасне технологічне обладнання купували, але воно роками лежало на складах в Україні. У всьому світі вважалося, що в модернізацію металургійних підприємств потрібно інвестувати з розрахунку не менше $50 на 1 тонну виробленої сталі. В українських реаліях про це можна було лише мріяти.

Головним чином тому, що в другій половині 1990-х заводи і комбінати загрузли в боргах перед контрагентами і бюджетом, а виплавка сталі скоротилася до 22-25 млн тонн на рік. Галузь, яка давала половину валютної виручки країні, довелося витягати з кризи за допомогою закону «Про економічний експеримент в гірничо-металургійному комплексі». Але підприємства не просто отримали пільги на податки, вони мали демонструвати певні показники, щоб отримати ці пільги. З липня 1999-го до січня 2002 року, за даними галузевого об'єднання «Металургпром» (зараз – «Укрметалургпром»), загальний розмір пільг становив 2,7 млрд грн, але до бюджету за той же період металурги перерахували 6,9 млрд грн платежів.

Проте галузь фактично втратила найбільш неефективні підприємства: Костянтинівський, Краматорський і Макіївський металургійні заводи. Решта металургів увійшли в 2000-ні з новими силами і практично всі – з приватними власниками, які вже знали, як ефективно виробити і максимально вигідно продати вироблену продукцію, що потрібно модернізувати, і скільки це коштує.

Тоді сформувалися перші промислові бізнес-групи. Деякі з них мали свою спеціалізацію. Наприклад, «Приват» сконцентрувався на випуску феросплавів, «Інтерпайп» – труб і залізничних коліс, «Донецьксталь» – на видобутку вугілля і виробництві коксу, а «Корпорація ІСД» стала збирачем металургійних заводів в Україні та Східній Європі.

Але час показав, що найбільш правильною виявилася ставка на вертикальну інтеграцію. Так, в 2001 р. саме за такою моделлю була створена компанія «Систем Кепітал Менеджмент» (СКМ), в якій об'єднали активи донецького бізнесмена Ріната Ахметова. У 2006 р. гірничодобувні і металургійні підприємства були виділені в окремий холдинг – Групу «Метінвест». Тут були і виробники ЗРС, і коксохімічні заводи, і металургійні підприємства. Це стало запорукою успішного розвитку та інвестицій у виробництво.

За 15 років підприємства Групи «Метінвест» з урахуванням групи підприємств «Запоріжсталь» виробили 179 млн тонн сталі

Велика приватизація = велика модернізація

Слід зазначити, що ініціатором згаданого «експерименту в ГМК» був нардеп Вадим Гуров, який тривалий час працював на «Криворіжсталі». Сьогодні це підприємство згадують як приклад найуспішнішої приватизації в історії України. Але мало хто знає, що в 2005 р. продаж комбінату за $4,2 млрд іноземному інвестору міг і не відбутися. Адже в 1996 р. це підприємство, яке було суто металургійним і належало державі, опинилося на межі зупинки. Водночас по сусідству простоював державний Новокриворізький ГЗК, нестабільно працював коксохімзавод, який готували до приватизації. Лише вольовим рішенням уряду ці три активи об'єднали в Криворізький державний гірничо-металургійний комбінат «Криворіжсталь», який зрештою і продали під час прозорого приватизаційного конкурсу. Сьогодні він входить до складу транснаціональної корпорації ArcelorMittal, яка за 10 років практично повністю оновила основні фонди підприємства. Тут відмовилися від мартенів, впровадили безперервне розливання сталі. А зараз готуються до будівництва окомкувальної фабрики, яка буде виробляти окатиші.

Юрій Риженков

Але не тільки міжнародні компанії вкладають мільярди доларів у модернізацію. Українська Група «Метінвест», створена в 2006 р., за 15 років інвестувала в свої активи близько $10 млрд. Й інвестиції не зупиняються. «Загалом у 2020 році ми спрямували понад $200 млн лише на екологічні проєкти, і цього року ми плануємо збільшити цю цифру», – розповів у червні 2021 року Юрій Риженков, генеральний директор Групи «Метінвест».

Сума капітальных інвестицій Групи «Метінвест» у 2006-2020 рр. (за міжнародними стандартами фінансової звітності)

Сьогодні флагманське металургійне підприємство «Метінвесту» – ММК ім. Ілліча в Маріуполі. Після того як меткомбінат в 2010 р. став частиною Групи, тут відбуваються глобальні зміни. Добудовано і введено в експлуатацію установку із вдування пиловугільного палива, яка дала змогу відмовитися від дорогого природного газу під час виплавки чавуну. Завершено масштабний проєкт із модернізації аглофабрики, який обійшовся «Метінвесту» в $160 млн.

Рукавні фільтри на модернізованій аглофабриці ММК ім. Ілліча

За останні п'ять років тут побудовано нову слябову машину безперервного лиття заготівок (МБЛЗ) і проведено тотальну реконструкцію прокатного стану 1700. Разом ці два проєкти дали змогу значно збільшити виплавку сталі, підвищити якість плоского прокату.

А влітку 2021 р. в компанії анонсували будівництво нового цеху з виробництва рулонного прокату вартістю понад $1 млрд. Уже підписано контракт з італійською машинобудівною компанією Danieli, яка стане постачальником основного технологічного устаткування. Коли цех добудують, в Маріуполі будуть виробляти високоякісний плоский прокат з цинковим і полімерним покриттям. Сьогодні така продукція користується високим попитом у виробництві металочерепиці, сендвіч-панелей та іншої будівельної продукції, сировину для якої наразі доводиться імпортувати. Так що реалізація проєкту дозволить зробити імпортозаміщення.

Новий комплекс МНЛЗ №4 на ММК імені Ілліча дозволяє випускати високоякісну сталь, а його газоочисне обладнання відповідає екологічним вимогам Євросоюзу

Глобальна мета «Метінвесту» і всього українського ГМК – це «зелена металургія», яка буде використовувати вуглецево-нейтральні технології. Уже сьогодні в Групі «Метінвест» замислилися про необхідність будівництва електросталеплавильних виробництв, які в перспективі прийдуть на зміну доменним печам і кисневим конвертерам. Дугові електросталеплавильні печі (ДЕСП) практично не викидають в атмосферу СО2, а сировиною є лом чорних металів або спеціальна сировина з підвищеним вмістом заліза, яка також не залишає вуглецевого сліду. Такі DRI-окатиші недавно почали випускати в Кривому Розі на Центральному ГЗК. І це перший крок на шляху до «зеленої металургії».

Розвиток і партнерство

«Метінвест» торік став акціонером Покровської вугільної групи в Донецькій області, де видобувається дефіцитне коксівне вугілля. А в цьому році на базі Дніпровського КХЗ (Кам'янське) «Метінвесту» був сконцентрований виробничий комплекс Дніпровського меткомбінату. Це підприємство з 2017 р. перебувало в складній ситуації, не маючи власної сировинної бази і втративши стабільне фінансування з боку колишніх акціонерів. Тепер меткомбінат і місто, в якому він розташований, отримали надійний фундамент для подальшого розвитку. Адже менеджмент Групи «Метінвест», який використовує у своїй роботі найкращі ринкові і корпоративні практики, розуміє, що для його співробітників важливі не тільки умови роботи, але і якість соціального середовища.

Термін «містоутворювальне підприємство» залишився в минулому. Соціальна інфраструктура, яка відволікала ресурси від побудови ефективного бізнесу, вже давно перейшла на баланс муніципалітетів. Але однією із запорук сталого розвитку місцевих громад є надійне партнерство між містами і великим бізнесом. Жителі Маріуполя, Кривого Рогу, Запоріжжя та інших міст присутності Групи «Метінвест» вже давно оцінили її зусилля, спрямовані на трансформацію не тільки виробництва, а й соціальної сфери. Ця тенденція в перспективі повинна зберегтися і посилитися. Адже металургійні комбінати, ГЗК і коксохімічні заводи – це активи, які неможливо вивезти за межі України. І щоб вони ще довго працювали на благо української економіки, потрібні не тільки нові технології, але і люди, яким комфортно жити в рідному місті.

Соціальні інвестиції Групи «Метинвест» у розвиток міст присутності (з урахуванням СП «Запоріжсталь» та асоційованих компаній)

 
Матеріал в партнерстві з Групою «Метінвест»
Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті