Зупинити ракету в повітрі: як срср програв США битву систем протиповітряної оборони

Українська делегація високо рівня веде переговори з представниками рф щодо підписання «мирної угоди» та припинення війни. Періодично у ЗМІ з’являються документи з так званими «проєктами домовленостей, що обговорюють Україна та рф». Сторони спростовують ці «витоки», або кажуть, що це лише чернетки з якогось етапу переговорів.

Вартою уваги є інформація британської ВВС від 17 березня, яку виданню повідомив радник президента Туреччини Реджепа Ердогана Ібрагім Калін. Він був присутній при телефонній розмові Ердогана з путіним. Останній особисто озвучив чотири напрями, які опрацьовують делегації.

Це: нейтральний статус України та її відмова від подальшої інтеграції в НАТО; демілітаризація до ступеню, який саме кремль визнає для себе достатнім; захист російської мови в Україні; та «денацифікація». Звучали й вимоги щодо статусу так званих «ДНР» і «ЛНР» і республіки Крим, йшлося про визнання їх Україною.

18 березня керівник російської делегації мединський заявив, що «нейтральний статус України та її невступ в НАТО є темами, по яким Київ і москва максимально приблизили позиції», а щодо демілітаризації, то переговорні групи знаходяться «десь на півшляху». «А далі вже починаються нюанси, пов’язані з тим, які гарантії безпеки отримає Україна додатково до вже наявних в разі відмови від вступу до блоку НАТО», – легковажно додав мединський.

Однак увесь світ знає, що Україна веде переговори з країною, яка є патологічним шахраєм і маніпулятором. Де згода на порушення підписаних  міжнародних угод дається на найвищому рівні, а потім керівництво  обурюється, що його викрили та наказали. І мова не лише про викинутий на смітник Будапештський меморандум, срср застосовував цю практику щодо ядерної зброї та протиракетної оборони.

Mind вирішив нагадати, як у 1970-80 роках срср намагався обдурити США. Натомість, втратив час, технології, гроші, і, фактично, назавжди відстав у воєнній та космічній галузі. Саме тому, москва так панічно боїться повітряно-ракетної зброї НАТО біля своїх кордонів.

Про спробу заморозити балістичні ракети

26 травня 1972 року президент США Річард Ніксон та очільник срср Леонід Брежнєв підписали кілька документів, направлених на обмеження стратегічних ядерних озброєнь. Найвідоміший із них – Тимчасова угода між США та срср про деякі заходи в сфері обмеження стратегічного наступального озброєння – так званий «ОСВ І».

Гонка озброєнь, що почалася після Другої Світової війни, потребувала все більше грошей. Наприкінці 1960-х срср щороку виготовляв тільки важких балістичних ракет до 200 штук, хоча вартість збройного урану становила 350 рублів за один (!!!) грам. А середня зарплата інженера була 120 рублів на місяць. Навряд чи в США була краща бухгалтерія, тож 1969 року в Хельсинки почалися перші переговори про скорочення ядерної зброї.

У 1972 році сторони нарешті вийшли на певний компроміс: США та срср заморожують кількість міжконтинентальних балістичних ракет наземного базування (дальність польоту МБР становить 5500 км. – Mind) і балістичних ракет, що встановлюються на підводних човнах, на рівні, зазначеному в протоколі на момент підписання.

Жодна зі сторін не хотіла особисто озвучувати точні цифри, скільки і яких ракет у неї є в наявності. Тож під час чергових консультацій вони просто обмінялися документами, де написали кількість ракет у опонента. Як свідчить історія, обидві сторони указали правильну кількість зброї один в одного, тобто розвідки країн працювали добре. 

Остаточний документ щодо скорочення озброєння та пускових установок, так званий ОСВ-2, між США та срср був підписаний аж 18 червня 1979 року. Свій підпис тоді вже ставив президент Джиммі Картер.

Як у 1972-му намагалися контролювати протиракетну оборону (ПРО)

Набагато цікавішою була угода «Про обмеження систем протиракетної оборони». Країни погодились мати по два кільця системи ПРО: перше навколо столиць (москва і Вашингтон мали їх ще із середини 1960-х – Mind); друге – навколо району, де зконцентровані пускові установки міжконтинентальних балістичних ракет (МБР). Головне, щоб в цих районах в радіусі 150 км було не більше 100 стаціонарних систем ПРО.

У липні 1972 року США запропонували скоротити райони розташування ПРО до одного, і влітку 1974-го було підписано відповідний додаток: США обрали військову базу Гранд-Форкс у Північній Дакоті, де знаходиться командування повітряними силами і розташовані основні пускові установки, а срср забажав закрити москву.

Щоб протиракетна оборона могла повноцінно працювати, їй потрібна потужна система радіолокаційних станцій раннього виявлення (РЛС РВ): станція фіксує запуск ракети противника, слідкує за переміщенням, передає координати наведення на пункт керування системи ПРО, а звідти вже йде снаряд на перехоплення ракети.

москва заявила, що їй треба сім потужних РЛС по периметру імперії. Чотири з них – РЛС «Дніпро» з можливістю понадобрійного сканування, вже працювали – в Мукачевому (Україна), у Скрунді (Латвія), у місті Балхаш (Казахстан), в селищі Мишельовка, Іркутськ, біля Байкалу. Їх планувалося з часом модернізувати. Та спочатку срср хотів побудувати ще три нові РЛС прогресивної на той період серії «Дар’ял». 

Місця їхнього розташування були погоджені із США та прописані у відповідному протоколі – «виключно по периметру національної території»: дві по арктичному узбережжю росії, і одна на півдні Азербайджану. срср чесно почав будувати дві – у місті Печора у Заполяр’ї та в місті Габала в Азербайджані. А от із третьою станцією – «Єнісейськ-15» – сталася прикра накладка.

Погана ідея – погане виконання

Документи на будівництво РЛС під Єнісейськом були затверджені 1980 року. Варіанти її розміщення біля Норильську або Якутську, згідно вимог Договору ПРО, були відкинуті, бо будівництво РЛС «Печора», яке розпочалося у 1974 році саме в Заполяр’ї, показало усю тупість рішення «будівництва по периметру». Тож уряд та Генштаб срср ухвалили рішення «спустити» станцію південніше, у район Красноярську, за 3000 км від «периметру» морського кордону на арктичному узбережжі.

Будівництво на «вічній мерзлоті» коштувало у три рази дорожче, ніж на материковій території, враховуючи складність логістики та обмеженість сезону будівництва. Крім того, станція потребувала багато електроенергії і  води для підтримки кліматичного балансу системи, а у Заполяр’ї з цим проблеми.

Натомість біля Красноярська вже працювала потужна Єнісейська ГЕС, що виробляла майже безкоштовну енергію від води сибірських рік. А РЛС «Дар’ял» споживає стільки ресурсів, що їх би вистачило на місто із населенням у 100 000 людей.

1980 року в селищі «Єнісейськ-15» почали будувати надсучасну на той момент РЛС «Дар’ял-У», тип станції – 90Н6 метрового діапазону. Станція являла собою дві масивні будівлі, рознесені на 850 метрів. Перша, висотою 80 м та екраном антени 30 на 40 метрів для передачі даних, друга – висотою 100 м та екраном 80 на 80 метрів для прийому даних.

РЛС «Дар’ял» може одномоментно виявляти та супроводжувати 100 цілей розміром з футбольний м’яч на відстань 6 000 км. І таких цілей вона фіксує щодоби до 3 000. Авторами розробки станції є колектив Радіотехнічного інституту Академії наук срср під головуванням професора Володимира Іванцова.

Проте, практичною реалізацією проекту займалися сотні інститутів та конструкторських бюро всього срср. Металургійні заводи виробляли тисячі тон алюмінієвого та мідного дроту, використовувалися сотні кілограмів золота та срібла для контактів радіообладнання. І це не враховуючи будівельного металу, бетону, цегли, скла, плитки… перераховувати можна безкінечно.

Самі себе кинули

У 1983 році супутники США помітили незвичне будівництво в районі Красноярська, і методично відслідковували його до 1987 року. Зрештою уряд США офіційно заявив про порушення срср 6-ї статті Договору по ПРО – РЛС була побудована поза межами «визначеного периметру». На той момент станція вже була збудована, оснащена обладнанням і почалися пуско-налагоджувальні роботи апаратури.

Союз намагався запевнити США, що це станція для «спостереження за космічними об’єктами», і країни могли б використовувати їх разом. Проте, США відмовилися від цієї «легенди» срср, і у 1989 році москва погодилася самостійно ліквідувати РЛС «Єнісейськ-15».

За офіційними даними: на будівництво РЛС було витрачено 203,6 млн рублів; на закупівлю технологічного обладнання – 131,3 млн рублів; а на його демонтаж – 50 млн рублів; для вивезення унікальної апаратури знадобилося 1600 залізничних вагонів. Саму будівлю з внутрішніми мережами так і залишили напризволяще. Попереду були буремні 90-ті. 

Сотні тон алюмінієвих та мідних мереж з двох, майже стометрових будівель, разом із залізною арматурою, місцеві мешканці пару десятиліть виривали та здавали на металобрухт. Вікна, двері, лампи, лінолеум, вимикачі… все, що можна було розібрати та винести, було розібрано та винесено. Нарешті дійшли до цегли. Будівлі були розібрані до фундаменту.

Ось так тепер виглядає один з флагманів системи ПРО росії. Ці кошти можна було би витратити на поліпшення побуту радянських людей, проте «режим совка» звів нанівець роботу сотень тисяч науковців, інженерів, металургів, залізничників, будівельників, а також суміжних підприємств. Із заявлених срср «потужних РЛС по периметру» на сьогодні працює лише РЛС «Дар’ял» в Печорі. З моменту її повноцінного запуску (1984 рік) буде 40 років, а тамтешнім технологіям більше п’ятидесяти.

Як США скористалися провалом срср 

США зробили певні висновки з історії будівництва радянським союзом потужних стаціонарних РЛС: це дуже дорого фінансово, потребує надто багато енергії та природних ресурсів для функціонування, і будується так довго, що станції встигають морально застаріти. Вже наприкінці 1990-х США визначили своїм основним напрямком розвитку побудову невеликих РЛС, які мережею покривають значну територію у зручних для спостереження місцях.

Поруч із такими станціями розташовують і ракетні системи Pershing або  Patriot. Стратегія почала активно втілюватися за допомогою країн НАТО. У 2001 році, за президентства Білла Клінтона, США в односторонньому порядку вийшли з Договору по ПРО 1972 року.

Саме це так дратує москву, яка панічно боїться розширення Північно-атлантичного блоку (НАТО). росія програє заходу і по військово-технологічним, і по фінансовим можливостям. Сьогодні вони хизуються своїми гіперзвуковими ракетами «Кінжал», які, нібито, не може «виявити в повітрі» жоден радар. Проте це ненадовго. Протиповітряні системи, які вже стоять в європейських країнах НАТО, враховуючи Польщу, завдяки потужному розвитку технічної думку на заході, швидко знайдуть алгоритми визначення і перехоплення і цих ракет.

росія боїться, що новітні системи протиповітряної (ППО) та протиракетної (ПРО) оборони з’являться на території України, і наш північний сусід стане відкритим для будь-якого спостереження. Натомість сам активно розставляє свої системи у країнах-сателітах. Так, на днях парламент білорусі ратифікував договір про розміщення на своїй території терміном 25 років двох російських об’єктів: системи попередження про ракетний напад в Барановичах та радіостанції військово-морського флоту у Вілейці.

Взагалі-то РЛС раннього виявлення «Волга» в Барановичах почали будувати ще у 1986 році, потім зупинили, і відновили у 1997-му. Вона й так працює там вже років 20-ть, хоча і за технологіями сорокарічної давнини, її задача виявляти ракети середньої дальності. Ситуація дуже нагадує ситуацію з Чорноморським флотом рф в Україні, тобто білорусь буде на гачку, навіть після відходу диктатора лукашенка.