Економіст Ігор Бураковський: «Ми ще не на краю прірви»

За понад два місяці війна завдала суттєвого удару по вітчизняній економіці. Як вважають в уряді, збитки сягають майже $1 трлн – і це ще не остаточний показник. Світовий банк та НБУ прогнозують також різкий спад економіки України цьогоріч через війну –  до 30%. Тому сьогодні вже виникає безліч дискусій щодо того, як країна відновлюватиметься після військових дій, та обговорюються різні варіанти «плану Маршалла по-українськи». 

Про це та загалом перспективи відбудови української економіки в середньостроковій перспективі Mind поспілкувався з  директором Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, професором Ігорем Бураковським, який є автором наукових праць з міжнародної економіки, проблем економічних реформ у перехідних економіках та інтеграційних процесів. 

Про долю національної валюти

–  Низка експертів запевняє, що курс гривні не обов’язково гучно обвалиться через війну, і що наразі ситуація краща, ніж у 2014 році.  Наприклад, економіст Роман Шеремета каже: «Не варто перейматися курсом долара до гривні, бо допомога, що надходить Україні ззовні, – доларова. А на ринку велика пропозиція доларів, і навіть за значного попиту ціна буде стабільною». І все ж: чи означають втрати, яких наша економіка вже зазнала через війну з росією, що на гривню неодмінно чекає девальвація? 

– Сьогодні вкрай важко робити якісь прогнози. Але якщо говорити про курс долара, тут є кілька моментів. З одного боку, є попит і пропозиція валюти, з іншого – гравці на валютному ринку. Якщо говорити про попит і пропозицію, то наразі є попит на валюту серед підприємств, які ще працюють, у тому числі, на посівну. Звісно, є певний попит і з боку населення. Що стосується пропозиції – переважно це гроші, які ми на різних умовах отримуємо від міжнародних фінансових інституцій. 

По суті, це наш економічний тил – бо зараз майже вся територія України є полем бою, тому дуже важко говорити про те, як функціонує наша економіка.

Також є проблеми з пропозицією валюти, яку ми традиційно отримували за рахунок експорту певних товарів. Насамперед зернові, які ми зараз не можемо відвантажити. 

Ще один важливий пункт – це поведінка населення, яке пережило військовий та економічний шок. А саме – пересічні українці. Наприклад, ті, хто втратив все і виїхав (а це близько 5 млн осіб. – Mind). Останнє, що їх зараз хвилює, – це курс долара. Вони живуть на гуманітарну допомогу. Ті, хто не все втратили і тимчасово оселилися у родичів чи знайомих, – витрачають гривні.

 – Але ж чим вищий курс долара, тим швидше в людей вичерпаються їхні гривневі заощадження…  

– Це не зовсім так. Для того щоб вижити в цих непростих умовах, люди витрачають і гривні, і долари, скорочують або взагалі відмовляються від споживання певних товарів. При цьому подорожчання валюти дає можливість людям отримати більше гривень на свої потреби. До того ж банківська система встояла: українці не кинулись знімати депозити й переводити їх у валюту, що традиційно робилося під час усіх криз. Думаю, на це вплинув певний запас міцності нашої банківської системи. Але наразі ми можемо говорити про появу «валютних гойдалок». 

– А чи буде такий стрибок курсу, як у 2014 році?

– Усе залежатиме від перебігу військових дій. Наприклад, якщо активні бойові дії будуть лише в районі Маріуполя – думаю, економіка якось до цього адаптується. Якщо ж російські війська знову опиняться під Києвом чи підуть на значну частину української території – то наші економічні розрахунки не мають жодного сенсу. І валютний курс – це буде останнє, що цікавитиме країну: на перший план вийде постачання зброї, гуманітарна допомога тощо. 

Тому я зараз говорив би не про валютний курс, хоча він і важливий, а про економічні процеси за часів війни. Якщо гривня втрачає вартість (у тому числі в іноземних валютах) – я розглядав би це у контексті загалом української економіки і наших реалій, пов’язаних із цінами. Хоча, зрозуміло, що сьогодні попит на валюту зростатиме. Якщо, умовно, ми відмовляємось від російських та білоруських паливно-мастильних матеріалів і намагаємось замінити їх за рахунок світового ринку, частину яких раніше купували у країн Балтії, – нам потрібна валюта, а це відповідно буде тиснути на обмінний курс. 

Отож, прогнозувати курс долара наразі я не берусь. Але думаю, що відбуватиметься поступова девальвація гривні. І повторю ще раз: усе залежатиме від військово-політичного чинника і дій Національного банку України. Адже Нацбанк запровадив не всі обмеження, аби мінімізувати валютні коливання та «керувати» валютним потоками. 

– Що саме мається на увазі? 

– Наприклад, найпростіше було б просто заморозити всі валютні операції. Із запровадженням воєнного стану НБУ призупинив функціонування міжбанківського валютного ринку, запровадив фіксацію курсу гривні та за деякими винятками заборонив купівлю валюти. Водночас гривневими картками Visa чи MasterCard можна вільно скористатися і за кордоном. [Через процедуру перерахунку валют], громадяни можуть вивезти за кордон до 10 000 євро, небанківські фінансові установи (обмінники) купують та продають готівкову валюту. Також Нацбанк не вдавався до обов’язкового 100%-го продажу валютних надходжень. До того ж валютні обмеження поступово послаблюються. 

Я не прихильник того, аби малювати катастрофічні сценарії. Але те, що ця ситуація надовго, і кожен день, тиждень, місяць буде не схожий на попередній в економічному плані – це очевидно. І я розумію, чому міністр фінансів Сергій Марченко заявив, що Україна живе сьогоднішнім днем. Бо ніхто не знає, що буде завтра. 

– Наскільки вмотивованим і прийнятним у воєнний час ви вважаєте значний розрив між офіційним курсом долара в Нацбанку (29,25 грн/$) і комерційним – у банках (майже 34 грн/$)?  

– З моєї точки зору, різниця в майже п’ять гривень – велика. Але в наших економічних умовах я не вважаю це кризою. 

Тому сьогодні я розглядав би валютний курс не ізольовано, а як частину економічних процесів, що наразі в нас відбуваються. Але ми повинні бути готовими до відновлення економіки: коли запрацюють усі бізнеси та підприємства, це створюватиме попит на валюту та впливатиме на її пропозицію. І тоді можна буде більш конкретно розмовляти про валютний курс.

Про варіанти й терміни відбудови економіки держави

– Експерти кажуть, що падіння українського ВВП й зруйнована інфраструктура у довгостроковій перспективі оцінюватимуться в сотні мільярдів доларів. Як відбудовуватимемо державу після війни і скільки часу: як бачите цю проблему та покрокове її розв’язання (зокрема, у разі «замороженого конфлікту»)? 

– Прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявляв, що сукупні втрати нашої економіки від війни оцінюються в $1 трлн. Світовий банк називає цифру на рівні $600 млрд. Приблизно таку ж суму втрат називають Мінекономіки та KSE. Думаю, що ця сума зростатиме. Час та особливості відбудови залежать від того, як закінчаться військові дії. 

Щодо відбудови економіки при «замороженому конфлікті» – це залежить від того, яким буде його рівень (може бути обмежений певною територією і при цьому не виключено обстріл українських міст). Тобто питання в тому, як працюватиме економіка в умовах обстрілів. Тому, коли говоримо про відновлення, слід розуміти, якими будуть наші потреби, перш за все, пов’язані з обороною. Без вирішення питання оборони і безпеки питання про економіку і соціальне відтворення не має сенсу. 

Якщо ж усе-таки настане мир, треба зрозуміти, що саме і якою мірою втрачено: мости, шляхопроводи, підприємства тощо, і на яких територіях  буде проходити відбудова. Бо коли, умовно, ми повертаємося до 24 лютого – приблизно зрозуміло, що робитимемо: економіка 2014 року адаптувалася до цього розриву і розвивалася. На сьогодні ж не зрозуміла, наприклад, доля Маріуполя й «Азовсталі», у тому числі в економічному плані. Те ж саме стосується і Чорного моря: якщо Росія продовжить блокаду українських портів – тоді слід думати, як розвиватися без них і збудувати нову систему логістики. Звісно, на все це потрібні великі інвестиції. 

– І наскільки вони великі?

– Не готовий назвати цифри, і зараз ніхто їх не назве. Але, щоб відбудувати все (зруйноване на сьогодні), потрібні будуть сотні мільярдів доларів. Проте спочатку буде аудит, потім – визначатимуться пріоритети, бо нам ніхто не дасть стільки грошей, щоб побудувати нову країну. 

Звісно, серед пріоритетів переважатимуть економічні й соціальні питання. Зокрема, відбудова Бородянки, Бучі, Ірпеня, забезпечення людей комунальними послугами, робочі місця, зведення зруйнованих мостів і доріг тощо. Також у пріоритеті має бути  підтримка бізнесу з боку держави (через певні програми). 

Окрім цього, слід чітко розуміти, на яких умовах і скільки нам дадуть грошей іноземні донори. Я прихильник грантових умов. Але міністр фінансів Марченко каже, що Україні надають кредити під 1%. Якщо це так, це більш-менш прийнятно. Водночас відбудову економіки ми повинні розглядати саме як великий інвестиційний проєкт, що дозволить запустити багато економічних процесів. 

Зараз чимало розмов про «план Маршалла» для України. Проте після Другої світової війни він складав лише близько $14 млрд (за нинішніми цінами – це десь $140 млрд, дуже невеликі гроші). Але цей «план» спрацював тоді як драйвер. Тому важливо чітко розуміти, як Україна керуватиме цим проєктом відновлення. З української сторони повинна бути певна структура, яка виступала б генеральним замовником «великої відбудови» і координувала процеси. А кошти надходитимуть на єдиний рахунок, який контролюватиме хтось із донорів (МВФ, ЄБРР тощо), адже у міжнародної спільноти немає довіри до української держави. 

Також важливо, щоб отримані кошти максимальною мірою використовувалися для створення робочих місць усередині України і підтримки галузей, які цього потребуватимуть. 

Щодо термінів відбудови економіки, то процес може тривати 10–15 років. І тут виникає питання: яка його мета? Якщо ми хочемо лише відбудувати зруйноване – це один план, якщо ж хочемо повернутися до колишнього довоєнного рівня ВВП і перевищити його – це вже інша історія. До речі, можливо, у нас і не буде 45% падіння ВВП, а дещо менше. Адже певне економічне відновлення вже почалось і це компенсує якісь втрати. Та все залежатиме від того, де зупиняться українські танки і танки росії, і наскільки ми повернемо контроль над нашою інфраструктурою, наприклад, Запорізькою АЕС. 

Країна, на території якої відбуваються такі масштабні бойові дії, просто не може мало втратити. До того ж у разі затяжної війни нам слід буде вирішувати нагальну проблему нестачі робочої сили. Адже більшість чоловіків буде в армії, а чимало людей виїхало за кордон й невідомо, коли повернуться й чи повернуться взагалі

– Якщо говорити все ж про падіння ВВП у 45% – які його наслідки?   

– Фактично, Україна втрачає половину свого ВВП (а це наша економічна активність і ресурси), і ми всі стаємо біднішими. Поки що населення живе за рахунок заощаджень, але подивимось, що буде через квартал чи півроку. До того ж чим більше ми будемо падати – тим складніше нам буде відновитись. Тобто якщо сьогодні ВВП впав на 45%, то це не означає, що завтра він зросте на 50%. Коли, наприклад, ми хочемо протягом п’яти років подвоїти наш ВВП, який впав на половину – слід зростати щороку майже на 15%. Ви у це вірите? Якщо спробувати відновити країну за десять років, темпи зростання повинні бути на рівні 7–8%. 

Але мова ж не лише про цифри, а й про якість відновлення (можливо, не всі виробництва будемо відновлювати). Для мене, наприклад, велике питання – це наслідки блокади російської нафти й газу. Мета зрозуміла – послабити ворога. Але виникає питання для України: що робити з нашими транзитними потужностями (ГТС, нафтопровід «Дружба» з російською нафтою тощо) тоді, коли Європа перестане споживати російські газ та нафту? Це втрати у мільярдах доларів! Звісно, можна зняти фільм про покинутий нафтопровід, можна порізати трубу на металобрухт…  Та чи прискорить це відбудову нашої економіки? І, може, вже зараз треба думати над подібними проблемами саме в контексті відновлення? 

Про можливий український «план Маршалла»

– Нардеп від фракції «Голос» Ярослав Желєзняк упевнений, що «Україні підійде сценарій відновлення економіки Західної Німеччини, Італії, Японії, Південної Кореї чи Ізраїлю. Зокрема, Ізраїлю, бо він має постійні сутички з Палестиною й максимально розвиває свій ВПК». Який варіант розвитку вважаєте більш підхожим для України в нинішніх умовах – максимально швидкий і дієвий? Та й чи взагалі буде цей «план Маршалла», і звідки візьмуть гроші на відновлення України?

– Певен, що «план Маршалла» все ж для нас буде. Очевидно, що з досвіду реалізації «оригінального» плану Маршалла можна винести багато уроків, які слід використати сьогодні.

Взагалі, я завжди з певними застереженнями ставлюся до міжнародного економічного досвіду. Треба зважати на внутрішні вихідні умови, бо кожна країна мала свою специфіку повоєнних економічних перетворень у рамках «плану Маршалла» та результати економічного відновлення. Наприклад, на японській території не було воєнних дій, а Німеччина була переможеною країною з усіма відповідними наслідками. Тому, якщо говорити про Україну, ми повинні розуміти, звідки будуть гроші та скільки. Скільки отримаємо – зараз достеменно невідомо. 

Інакше Україна не зможе залучити інвестиції у свою економіку. І я прихильник того, щоб ми подавали нашу відбудову саме як інвестиційний проєкт.

– Наскільки я розумію, всі розмови про «план Маршалла» для України досить ефемерні, без конкретики: хто саме дасть гроші, скільки і на яких умовах?  

– Наразі ідея «плану Маршалла» використовується як інструмент згуртування для наших західних партнерів. Звісно, у кожного з них свої політичні й економічні пріоритети. До того ж незрозуміло, коли і чим закінчиться війна. І якщо в України не буде достойних гарантій безпеки – ми залишимося на рівні надання гуманітарної допомоги, і ніяких грошей на відбудову ніхто не даватиме. Тому поки що про «план Маршалла» можемо говорити лише в концептуальному плані. 

Звісно, ці гроші повинні бути в тому числі й російськими (щоб рф понесла економічне покарання). А далі все залежатиме від режиму антиросійських санкцій. Наприклад, якщо конфлікт буде заморожено – чи буде знято санкції з росії? Я хотів би, щоб вони залишалися, а заморожені золотовалютні резерви рф й арештовані активи російських олігархів були передані Україні. Але все упирається в юридичні питання, бо в кожній країні своє законодавство щодо іноземних заморожених активів. Тобто з боку наших партнерів потрібні певні юридичні рішення, затверджені парламентами. Якщо ж ні – ці активи можуть залишатися замороженими й 100 років. 

Чи стануть заарештовані російські активи українськими?

– Варіативність використання заморожених золотовалютних резервів росії, а це близько $600 млрд, як репарацій через міжнародні суди для відбудови вітчизняної економіки – як я розумію, під великим питанням, на противагу заявам економічного радника ОПУ Олега Устенка?

– Як  я вже казав, потрібні відповідні юридичні процедури (зміна законодавства, прийняття міжнародних спеціальних актів чи рішень тощо). І, однозначно, це не працює в режимі «кавалерійської атаки». Але, коли, умовно, ми закінчимо війну з українськими танками на Красній площі – ставлення до росії буде відповідним, її змусять платити репарації. І якщо ми хочемо репарацій, то повинні говорити не лише про суми, а й про порядок їх сплати. Наприклад, це може бути протягом двадцяти років по $10 млрд. Або інший варіант: у разі, якщо росія продовжує експортувати нафту і газ, Україна отримує з кожного сплаченого долара по два центи в якості репарацій.        

Коли ж конфлікт буде заморожено (сторони відходять на колишні позиції) – тут слід уже розмовляти з юристами-міжнародниками. До того ж багато залежатиме і від ситуації у самій рф: зміниться там політичний режим владіміра путіна чи ні.        

– Але слід визнати, що наші друзі-партнери не надто й поспішають ділитися заарештованими російськими мільярдами…

– Коли ми говоримо про репарації й ті економічні проблеми, які створила росія не лише Україні, а й нашим сусідам, що прийняли українських біженців (Польщі, Німеччині, Франції, Австрії тощо) – можливо, слід вимагати економічного покарання рф і на користь цих країн також. Бо прихисток біженців – це велика економічна проблема, з усіма відповідними наслідками. До того ж вони виділили нам на допомогу багато грошей і військової техніки.

Тому треба ставити питання про те, що росія повинна сплатити, наприклад, $1 млрд репарацій Україні та, скажімо, $200 млн репарацій нашим партнерам. Але про всі ці механізми можна говорити лише з огляду на те, як саме і де Україна закінчить війну.