Олігархи нового часу: як війна трансформує енергетичний сектор України

На п’ятому місяці війни Україна втратила значну частину свого промислового та аграрного потенціалу – як фізичні активи, так і господарські ланцюги та людський капітал. Вітчизняна енергетика також зазнала значних втрат. Проте на відміну від багатьох інших галузей промисловості має високі шанси на швидке відновлення. Саме енергетика має шанс стати локомотивом економічного розвитку України в найближче десятиліття.

Mind Intelligence аналізує, яким чином нові обставини вплинуть як на сам ринок, так і на український політичний та діловий ландшафт.

Новий донор

Уже зараз можна  прогнозувати, що після закінчення війни фінансова підтримка та інвестиції Заходу будуть спрямовані, передусім, на відновлення енергетичної  галузі. Це повністю укладається в усталену стратегію ЄС, пріоритетом якого завжди є інвестиції в інфраструктуру, сільське господарство та ПЕК. Навіть тепер, не чекаючи завершення бойових дій, Євросоюз уже готовий активно допомагати Україні,  зокрема фінансово, в інтеграції до європейського ринку електричної енергії.

Покладення спеціальних зобов'язань на експортерів електричної енергії – тобто, підтримка тарифів на нижчому від ринкового рівні, є тимчасовим рішенням, яке буде скасовано по закінченню війни. При цьому доходи від аукціонів на розподіл перетину будуть максимальними, якщо збережеться високий рівень конкуренції. Нагадаємо, в деяких торгівельних операціях експортери мали віддати «Укренерго» 80-85% отриманого доходу від експорту електроенергії.

Складніше з державними корпораціями – «Енергоатом» та «Укргідроенерго» не поступатимуться доходами задля того, щоб приватні компанії збільшували свої статки. В цій частині ризик несе ідея створення єдиного державного трейдера, який опікуватиметься експортом електроенергії, що виробляється державними корпораціями.

Детальніше про те, як формуються прибутки в енергетичній галузі, читайте в повній версії матеріалу.

Формування потужних державних конгломератів

Війна призвела до ослаблення впливу олігархів – їхні ресурси вичерпуються, в той час як держава для відбудови власних активів може розраховувати на допомогу міжнародних партнерів. Зменшенню ролі олігархів сприятиме обмеженість фінансових ресурсів, а також активна позиція українського суспільства, яке не толерує таку модель економіки. Крім того, статус кандидата в ЄС – це не лише значна допомога в адаптації до європейських цінностей, правил та стандартів, але й вельми жорсткий контроль з боку європейських структур за станом справ у державі.

Ще перед початком війни президент Володимир Зеленський  шукав можливості впливати на ціни найбільш електорально значимих позицій – пального, газу та електроенергії. Не маючи змоги чинити вплив на них адміністративними методами, він став прихильником розвитку потужних державних корпорацій, які будуть керуватися не пріоритетом максимізації доходів, як має робити кожна нормальна комерційна структура незалежно від форми власності, а передусім завданням стабілізації цін на зазначені вище позиції.

Враховуючи, що найдохіднішою галуззю економіки в найближчі роки буде ПЕК, саме тут виникнуть найбільші державні конгломерати. До них належатимуть «Нафтогаз України», «Енергоатом», «Укренерго» та, можливо, «Енергетична компанія України»

Детальніше про те, як найпотужніший конгломерат у державі вже формується на базі НАК «Нафтогаз України», читайте в повній версії матеріалу.

Структурна трансформація ПЕК

Втрата через війну контролю над Донбасом та частиною південних територій суттєво змінила структуру української енергетики. Фактично в «сіру» зону потрапили три потужних ТЕС та кілька локальних ТЕЦ. У зв'язку з непідконтрольністю частин Луганської та Донецької областей немає доступу до джерел енергетичного вугілля, яке вважається найбільш якісною та дешевою сировиною. 

У випадку втрати контролю над всією територію Донбасу і зокрема над шахтоуправлінням «Покровське», що декларується агресором як пріоритетне , вугільна енергетика України зазнає критичного удару.

Замістити вугільний сегмент мала б альтернативна енергетика. Натомість цей напрямок, що був до війни  найдинамічнішим, наразі найбільше постраждав та деградував.

Минулого року електростанції на ВДЕ виробили близько 13% від загального обсягу електроенергії в країні. Тепер виробництво «зеленої» електроенергії впало майже вдвічі. До того ж, майже неможливо точно оцінити втрати й те, яка частина активів «зеленої» енергетики залишилася під контролем України. Деякі електростанції знаходяться на окупованій територій, але вони надалі числяться як такі, що належать до Об'єднаної енергетичної системи України.

Окрім цього зазнала краху система державної підтримки цього напрямку.  Через брак коштів влада суттєво обмежила виплати за «зеленим» тарифом – у березні Міненерго встановило ліміти – від 15% від розрахункового тарифу для сонячних електростанцій до 60% для виробників електричної енергії з біомаси. Наприкінці червня ліміти були дещо підвищено, але надалі це – мінімальні виплати на рівні 20%  від того, на  що розраховували виробники.

Після закінчення війни Україна матиме в кращому випадку 40-45% потужностей альтернативної енергетики порівняно з довоєнним, і ще мінімум п'ять років не буде впроваджено жодних нових проєктів.

Євросоюз, куди рухається Україна,  має намір відмовитись від використання двигунів внутрішнього згоряння в найбільш важливих сегментах автомобільної індустрії. Це чітка перспектива 10-15 років. Тож у ЄС, до якого на той час вже має належати наша країна, спостерігатиметься профіцит виробничих потужностей нафтопереробки. У такій ситуації будівництво нових НПЗ не матиме сенсу.

Вітчизняний паливно-енергетичний комплекс входить в етап активної та вимушеної трансформації майже усіх своїх складових. Як раніше вже не буде, однак не виключено, що в майбутньому Україна виграє, отримавши оновлену, цивілізовану ту конкурентну енергетичну галузь.

Детальніше про перспективи нафтопереробної галузі і плани ЄС в повній версії звіту