Кіноіндустрія воєнного часу: що відбувається зі зйомками та прокатом

Широкий прокат українських та зарубіжних кіноновинок, аншлаги в кінотеатрах, безперервні знімання стрічок, що перемагають на конкурсах; проведення кіношкіл та міжнародних фестивалів – усе це сьогодні, як і протягом минулих років, могло б бути реальністю нашого кіножиття, якби не цинічне вторгнення росії на територію України, що триває вже понад пів року.

Mind поспілкувався з представниками української кіноіндустрії та дізнався про зміни у їхній професійній діяльності, про втілені та нереалізовані проєкти, дипломатичні здобутки галузі після 24 лютого та плани на час після перемоги України.

Як змінилося життя після вторгнення

Мабуть, моє життя, як і в більшості моїх колег, змінилося кардинально, адже потрібно було одразу в перші дні вирішувати, що робити, як рухатися. Мені насправді дуже пощастило в цьому плані, оскільки маю колег-однодумців. Пам’ятаю 24 лютого, коли ми о п’ятій ранку вже зідзвонювалися з Анною Мачух, директоркою Української кіноакадемії, тому що в нас 24 лютого був останній день зимового кіноринку, де я мала модерувати секцію Work in progress. Ми одразу почали думати, що робити.

Думка про те, щоб залишати Київ чи Україну, у нас навіть не промайнула. Ми міркували, як самоорганізовуватися, і вирішили, що потрібно протистояти цьому всьому. Створили такий експромт-штаб, аби якось протидіяти цій агресії, одразу почали готувати різні петиції, звернення до міжнародної кіноспільноти з тим, аби вона підтримала Україну, засудила російську агресію.

Як змінилася професійна діяльність

Якщо говорити в контексті Асоціації кіноіндустрії України, де я залишаюся директором, то ми, як і раніше, намагаємося налагодити співпрацю з міжнародними асоціаціями, які з початку вторгнення допомагають Україні та українським кінематографістам.

Налагодили співпрацю з Польським кіноінститутом, з Польською кіноакадемією, також із багатьма асоціаціями, об’єднаннями у світі. У перші місяці вони допомагали технікою. Зараз у багатьох країнах відкриваються спеціальні секції для фінансування українського кіно.

Нереалізовані плани

В асоціації цього року знову мав бути проєкт First Cut Lab, який ми щорічно проводимо у партнерстві з Tatino Films і Метью Даррасом. На жаль, цього року через війну таку лабораторію неможливо провести: немає ні фінансової, ні технічної можливості, оскільки складно було б навіть тьютора привезти до України.

Інший проєкт, який не вдалося реалізувати, і він видозмінився, це проведення Одеського міжнародного кінофестивалю, де цього року я мала бути координатором Film industry секції. Цього року ми проводимо його як Одеський міжнародний кінофестиваль в екзилі, вимушено.

Ми вже провели низку показів і презентацій українських фільмів на майданчиках наших дружніх кінофестивалів: Grimstad (Норвегія), у Португалії, також у Карлових Варах. Очікуємо, що найближчим часом буде проведений фестиваль-презентація українських фільмів від ОМКФ у Приштині (Косово), а також очікуємо на великий національний конкурс разом із пітчингом та Work in progress сесією під час Варшавського міжнародного кінофестивалю.

І цього року, з огляду на те, що Одеський фестиваль проводиться на партнерських майданчиках, ми не зможемо зробити традиційний open air показ, як це було навіть під час ковіду в Одесі на Потьомкінських сходах. Але сподіваємося, що війна закінчиться, і наступного року ми все надолужимо.

Дипломатичні та кіноіндустрійні здобутки після 24 лютого

Таких здобутків насправді багато. Ми показали, що якби вся українська кіноіндустрія працювала так активно, як ми це робимо після початку повномасштабного вторгнення, то ми, мабуть, мали б уже на цей час власний Голлівуд. Звичайно, те, що Українська кіноакадемія змогла домовитися з «Нетфлікс» і провести такий великий грантовий конкурс на підтримку розробки сценаріїв фільмів – це надзвичайна робота.

Також дуже тішить, як Україна презентується на різних майданчиках багатьох фестивалів і як активно всі українці намагаються спілкуватися з різними фондами. Це говорить про те, що наше кіно сильне, у нас талановиті люди. І якщо ми починаємо мислити ширше, то досягаємо багатьох вершин.

Але все ж таки хотілось би, щоб ми отримували не тільки міжнародні гранти, а щоб у нас запрацювала індустрія на комерційній основі. І аби ми жили не за рахунок міжнародної підтримки, а заробляючи гроші чесно своєю працею. І аби в нас для цього були економічні можливості, аби в Україні був мир, і ми могли надавати наші послуги спокійно міжнародним партнерам і спокійно залучати їх до знімань в Україні.

Топ українських фільмів для репрезентації нас у світі

«Стоп-Земля» Катерини Горностай, також я б назвала «Атлантиду» Валентина Васяновича. І я дуже чекаю на фільм Олеся Саніна «Довбуш». Це, на мій погляд, три фільми, що репрезентують українське сучасне кіно.

І ще, коли говорити про українські фільми, то для мене, безперечно, це «Земля» Олександра Довженка та «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка.

Перші омріяні проєкти після перемоги

Зараз ми працюємо з Юлією Гонтарук над фільмом «Залізна сотня», ми б хотіли спершу закінчити його. Також у розробці великий проєкт – серіал «Фортеця Маріуполь» про захисників «Азовсталі», про азовців, який Юля знімає з 2015 року. Вона провела серію розмов з воїнами і під час їхнього оточення на «Азовсталі».

Перші серії циклу можна побачити на YouTube-каналі Babylon’13. Я сподіваюся, що ми цей серіал будемо продовжувати. Надіємося, що більшість серій про захисників вийде вже після нашої найближчої перемоги.

Чому варто ходити в кіно у воєнний час

Це такий самий місцевий бізнес, і підтримка кінотеатрів зараз надзвичайно важлива.

Як змінилося життя після вторгнення

Усе, на що я розраховував цього року, припинилося, заморозилося: проєкти, заробіток... Окрім того, 25 лютого я поїхав у зовсім не знайоме мені місто Чернівці, де треба було починати якось будувати своє життя на невідомий термін.

Реалізовані проєкти

Неочікувано ми з командами зробили декілька значних соціально-культурних проєктів – Мистецький штаб, кінофестиваль «Миколайчук OPEN», – перший в Україні кінофестиваль з моменту повномасштабного вторгнення рф. І зараз закінчили знімання документального фільму, ідея якого зародилася саме у Чернівцях під час війни.

Відкладені проєкти

Цього року в мене були заплановані знімання стрічки «Мій юний принц», що зараз якраз мала фільмуватися, та робота співсценаристом ще на двох великих повнометражних картинах. На жаль, усе зупинилося. Та наразі ми з Хачатуром Васіляном, режисером стрічки «Мій юний принц» працюємо над покращенням сценарію з європейськими скрипт-докторами.

Дипломатичні та кіноіндустрійні здобутки після 24 лютого

Пишаюся нашою командою, з якою ми змогли провести великий офлайн-кінофестиваль «Миколайчук OPEN». Пишаюся своїм партнером по фестивалю Алексом Малишенком через проведення фестивалю в Миколаєві та організацію показу фільму «Будинок «Слово» у Харкові під час дуже складних часів для цих міст. Пишаюсь Українською Кіноакадемією через проєкт допомоги українським митцям разом із «Нетфлікс» та «Докудейс» через проєкт підтримки FILMBOOST.

Коли відновиться кіновиробництво довоєнного рівня

Залежить від стратегії, яку оберуть наші державні установи, що фінансують галузь. Тому складно сказати зараз.

Топ українських фільмів для репрезентації у світі

«Клондайк», «Додому», «Памфір», «Бачення метелика», «Будинок «Слово». «Нескінчений роман».

Перші проєкти після перемоги

Ми зараз розробляємо декілька нових ідей, пишемо сценарії, але й доробляємо ті, що вже були. Буду відвертим – почнемо працювати над проєктом, на який першим знайдемо гроші.

Чому варто ходити в кіно у воєнний час

Бо якщо не ходити, кінотеатри зачинять.

Джерела натхнення у складний час

Моя сім’я, колеги, партнери та друзі.

Як змінилася професійна діяльність

Якщо порівняти з минулим роком, кінопрокатний ринок зменшився на 70%. Багато людей поїхало з країни, багато залишило великі міста, де, власне, сконцентровані кінотеатри. Навіть у містах, де немає обстрілів, сеанси можуть бути перервані повітряною тривогою.

Ми відновили кінопрокат у червні: дотепер випускали на великі екрани фільми, які були заплановані на весну, але їх довелося переносити.

Реалізовані та заплановані проєкти

Буквально щойно вийшла у прокат стрічка «Я кохаю свого тата». Ця незалежна американська комедія стала нашим першим фільмом із тих, права на які ми придбали вже після початку повномасштабної війни.

Надалі нового контенту більшатиме. Традиційно у вересні покажемо українцям фіналістів Мангеттенського фестивалю короткометражних фільмів – глобального конкурсу, переможця якого обирають глядачі. У жовтні проведемо вже 6-й Київський тиждень критики. У листопаді покажемо стрічку «Клондайк» Марини Ер Горбач.

Нереалізовані плани

Кілька наших проєктів справді відбулися не в тому вигляді, у якому ми їх собі планували.

9-й фестиваль мистецтва кіно для дітей і підлітків «Чілдрен Кінофест» мав би пройти в гібридному форматі – не лише онлайн, а й у кінотеатрах. Зокрема, у Маріуполі, Херсоні та Сєвєродонецьку. Ми почали підготовку фестивалю одразу після завершення минулорічного, знаходили джерела фінансування. З початком вторгнення стало зрозуміло, що неактуальні як формат події, так і партнерства. Зрештою ми успішно провели фестиваль онлайн, ще й розширивши географічно – його дивилися не лише в Україні, а і в Польщі, яка прийняла найбільше тимчасово переміщених українців.

Не відбувся повноцінно Тиждень швейцарського кіно, який минулого року святкував 5-річчя. Але традицію літніх переглядів кіно зі Швейцарії нам таки вдалося зберегти – у нас пройшла спеціальна подія. Показували картину «Свята покровителька неможливого» Марка Вілкінса – швейцарського режисера, який уже багато років мешкає в Києві.

На жаль, фестивалі «Французька весна» і «Тиждень австрійського кіно» довелося скасувати повністю.

Щодо кіновиробництва – ми є співпродюсерами картини «Демони» Наталки Ворожбит. До завершення продакшну лишалося чотири знімальні дні. Наразі відновити фільмування в Україні неможливо, шукаємо зарубіжних партнерів, щоб зробити це деінде.

Дипломатичні та кіноіндустрійні здобутки після 24 лютого

Ми усвідомлюємо цінність культурної дипломатії, тому займаємося нею постійно.

Уже 26–27 лютого в Брюсселі, столиці Європейського Союзу, відбувався організований за нашої участі проєкт Focus on Ukraine у межах фестивалю BRIDGES. East of West Film Days. Головні українські фільми року показувались у найбільшій культурній інституції Бельгії, і цей майданчик також був використаний для закликів європейців до бойкоту росії.

Ми також були співорганізаторами Untold Ukraine Film Festival у Дубліні. Він тривав упродовж липня в Ірландському кіноінституті – одній із головних культурних організацій країни. На ньому зібрали понад 25 000 євро для організації Nova Ukraine, яка здійснює в Україні гуманітарні проєкти.

У серпні ми стали партнерами українського шоукейсу в межах програми Works in Progress Единбурзького міжнародного кінофестивалю, одного з найстарших у світі та одного з найважливіших у Британії. Проєкт проходив у межах Сезону культури Велика Британія/Україна за підтримки Британської Ради та Українського інституту. Проєкти українських фільмів були представлені міжнародним сейлз-агентам, дистриб’юторам, продюсерам та програмним координаторам фестивалів.

Коли відновиться кіновиробництво довоєнного рівня

Кіноіндустрія працює добре, коли процес безперервний. Найближчі українські фільми – це здебільшого те, що було зняте до повномасштабної війни.

Більшість незавершених стрічок зараз на паузі. Однак їхні проєкти активно презентують в індустрійних секціях світових фестивалів: ведуться пошуки іноземних партнерів, зокрема для того, щоб мати змогу закінчити виробництво за межами України.

Але очевидно, що для відновлення попереднього рівня важливе саме переможне закінчення війни. І, звісно, наявність після цього свідомих державних інституцій, які продовжать опікуватися кіно, а не займатимуться знищенням кіноспадщини, як це зараз робить Держкіно так званою «реорганізацією» Довженко-Центру.

Топ українських фільмів для репрезентації нас у світі

Дуже своєчасно на «Санденсі» та Берлінале відбулися покази фільму «Клондайк» Марини Ер Горбач – напередодні вторгнення, коли росія вже стягнула величезні сили до наших кордонів. Світ потроху звертав увагу на цю загрозу, а фільм нагадував, що війна вже триває, і показував, якою вона є. Ця стрічка розповідає про події липня 2014 року на Донбасі. Герої фільму – молоде подружжя. Вони чекають на народження дитини, а в небі над ними збивають пасажирський літак. В українському прокаті фільм вийде в листопаді.

Високий рівень глядацького кіно для широкої аудиторії показав «Носоріг» Олега Сенцова. Кримінальна драма про 1990-ті, яка дуже відрізняється від російських фільмів такої тематики. Вона не романтизує бандитизм, а рефлексує над тяжкими часами й показує ту жахливу спадщину совка, якої Україна тепер позбувається.

Найкраще ж сучасних українців у мирних умовах зображує картина «Стоп-Земля» Катерини Горностай. Чудова стрічка про дорослішання, перше кохання, шкільні дискотеки й ночівлі у друзів.

Чому варто ходити в кіно у воєнний час

Кіноіндустрія – це частина економіки країни. За нормальної відвідуваності кінотеатри можуть платити за контент кінодистриб’юторам, зарплати своїм працівникам, оренду власникам приміщень. З цього беруться податки, які наповнюють бюджет країни. Наявність коштів у держави – це зокрема й можливість фінансувати Збройні Сили України. Саме тому ті галузі економіки, які можуть собі дозволити працювати, мають це робити.

Джерела натхнення у складний час

Наші глядачі.

Кількість переглядів фільмів «Чілдрен Кінофесту» була цьогоріч навіть більшою, ніж 2021-го. Ми отримали багато гарних відгуків, які нас переконали, що свою основну місію цього року – трохи відволікти дітей від воєнної буденності – фестиваль виконав.

Із фільмом «Найгірша людина у світі», справжнім цьогорічним арт-гітом, ми впритул наблизилися до свого першого мільйона касових зборів від 24 лютого.

Днями ми оголосили про те, що Київському тижню критики бути – і вже читаємо в соцмережах коментарі та публікації глядачів про те, як вони очікують на цю подію.

Такі відгуки надихають, дають зрозуміти, що наша робота – на часі.

Як змінилося життя після вторгнення

Думаю, як і в будь-якого громадянина України, життя змінилося кардинально і безповоротно. Перші два тижні я переживала неабиякий стрес, далі трохи адаптувалась до постійного відчуття небезпеки. Ментально і фізично мене дуже підтримувала волонтерська кухня, де працювала понад три місяці. Там я віднайшла відчуття потрібності та наповненості, а також сили не чекати швидкого закінчення війни. Але головне – нових друзів, спільноту. Тільки разом з людьми і серед них можливо переживати такі тектонічні зсуви.

Як змінилася професійна діяльність

«Стоп-Земля», мій дебютний фільм, почав прокат за місяць до вторгнення. Це для мене був останній рубіж, щоб нарешті відпустити цю картину і взятися за нову ідею. Вторгнення, звісно, трохи сповільнило цей процес, але водночас додало багато іншої роботи.

Для нас, людей, що запаковують реальність у мистецькі форми, зараз дуже відповідальний час. Ми повинні архівувати все, що нині відбувається, збирати свідчення, бачити все на власні очі, якомога ширше їх відкриваючи, запам’ятовувати й рефлексувати. Події, що зараз відбуваються, впливатимуть на людей на покоління вперед.

Звісно, спочатку нічого, що не було новинами, нічого, окрім документального матеріалу, я не могла дивитися. Усі ігрові сюжети, усе кіно, яке я так любила, враз стало надмірним, стало непотрібною фікцією. Про свою роботу не було і думки. Стрибати в документалістику в мене не стало би сил, набагато більше користі я відчувала у волонтерстві.

Про написання сценаріїв також було складно думати, бо перспектива хоч колись повернутись у велике кіно для кожного представника нашої індустрії досі туманна. Але, мабуть, потрібен був час. Тільки зараз я знову спромоглася внутрішньо відчути свою ефективність у професії, а в голові нарешті виникло місце і простір для подальшої роботи з драматургією. Восени розроблятиму сценарій до наступного фільму.

Дипломатичні та кіноіндустрійні здобутки після 24 лютого

Пишаюсь представниками нашої сумлінної кіноспільноти, що попри складність і страшенну психологічну напругу подорожують на фестивалі, показують українське кіно і влаштовують неабиякий розголос про війну на червоних доріжках і в медіа!

Жорстока війна триває і в інформаційному полі, і ми мусимо зробити все, що в наших силах, аби не втратити позиції, тим більше зараз, коли інформаційний потік поволі вщухає. Культура – це сильний інструмент боротьби.

Коли відновиться кіновиробництво довоєнного рівня

Окрім кіновиробництва, ще є дуже багато різних індустрійних процесів, які мене хвилюють і які мають тривати. Є відчуття, що ми тепер дуже сильне суспільство (набагато сильніше, ніж після Майдану 2014-го), а тому зможемо захистити свою культуру і всередині нашої країни, щоб далі розвивати її. Зараз от важливий момент – кіноспільнота має відстояти право Довженко-Центру продовжувати роботу у статусі кіноархіву, не бути «реорганізованим».

Топ українських фільмів для репрезентації нас у світі

«Українські шерифи» Романа Бондарчука – документальний фільм, що розказує про Херсонщину, абсолютно українську землю, та людей, які працюють на ній. «Атлантида» Валентина Васяновича, фільм – політичний жест, події якого відбуваються на Донбасі в майбутньому, де Україна вже перемогла у війні. «Поза зоною» (або його повнометражна версія «Тера») Нікона Романченко – фільм, що в доволі авторській формі описує типову, на жаль, ситуацію: мати чекає дзвінка свого сина з фронту. «Явних проявів немає» Аліни Горлової – документальна оповідь про жінку-військову, що проходить реабілітацію після участі у воєнних діях.

Перші проєкти після перемоги

Працювати треба задовго до перемоги, ось просто вже. Розробляю проєкт фільму про молоду пару, що почала спільне життя в передмісті й опікується дідом дівчини. Це має бути кіно, наповнене гумором та сумом. 

Чому варто ходити в кіно у воєнний час

По-перше, варто ходити з суто економічного погляду. Щоб підтримати кінотеатри та прокатників, щоб не втратити певну тяглість у кінопрокатному процесі. По-друге, особливо варто ходити на українське кіно, щоб підтримати кіноробів – кожна тисяча переглядів у статистиці додає наснаги працювати далі, віддаляє від зневіри. Ось зараз у кінотеатрах йде український фільм «Снайпер. Білий ворон», будь ласка, сходіть!

Джерела натхнення у складний час

Люди, що мене оточують.

Як змінилося життя після вторгнення

Радикально. Ще 15 лютого ми майже всією творчою командою йшли червоною доріжкою на Берлінале, радіючи одразу двом нагородам, які отримав наш фільм «Клондайк», а вже за тиждень довелося змінити піджак на бронежилет, а кінокамеру на зброю, потрапивши до лав ТрО.

З одного боку, це було геть нове середовище. Усі хлопці з моєї роти були з абсолютно різних сфер, різного віку, різних поглядів і світосприйняття. Хтось іще навчався в інституті, а хтось уже мав власні компанії; хтось був із багатим військовим досвідом, а хтось уперше в житті взяв до рук зброю. Але, з іншого боку, цей «гурточок» був дуже схожий на знімальну групу, де всі об’єднуються задля досягнення однієї мети. Згодом всі ці хлопці стали моєю новою сім’єю.

За цей час мені також довелося дуже багато подорожувати Україною, займаючись військовою логістикою, доставкою необхідного обладнання та зброї, супроводом репортерів у різні гарячі точки. Понад місяць провів безпосередньо на «нулі», а також опанував волонтерську справу, оскільки майже все необхідне – від броніків і тепловізорів до автомобілів – доводилося діставати власними силами і за власні кошти. Тут і знадобилися мої продюсерські якості.

Як змінилася професійна діяльність

З 24 лютого я жодного разу не брав відеокамеру до рук – не було бажання. Але багато знімав з дрона, занотовував різноманітні історії та фотографував. Словом, збирав матеріал для подальшої реалізації у художньому кіно, адже життя куди більш винахідливе та непередбачуване, ніж будь-який кіносценарист.

Коли відновиться кіновиробництво довоєнного рівня

Не раніше, як закінчиться війна, але і потім будуть досить складні часи для українського кіно. І єдина надія, на мій погляд, – копродукції з кінокомпаніями інших держав. Тож треба вже зараз максимально поширювати українське кіно за кордоном задля того, щоб показати, що воно є, що воно конкурентоспроможне, професійне та самобутнє. І так зацікавлювати та залучати іноземних партнерів.

Нереалізовані проєкти

На жаль, усі кінопроєкти або заморожені, або зовсім скасовані.

Зараз мої «проєкти» – це пошук та спроби дістати хлопцям амуніцію, тепловізори, автівки та інше необхідне. Простіше кажучи, який час – такі й проєкти.

Дипломатичні та кіноіндустрійні здобутки після 24 лютого

На самому початку цього року вийшов кінофільм «Клондайк» режисерки Марини Ер Горбач, де я виступив як співпродюсер та оператор-постановник. Проєкт дуже успішно розпочав свій фестивальний шлях, отримавши нагороду за кращу режисуру на кінофестивалі «Санденс» у США та одразу дві нагороди, приз журі та приз глядацьких симпатій на Берлінале. На жаль, для мене це були єдині кінофестивалі, на яких я зміг бути присутнім та представляти проєкт.

Після 24 лютого фільм отримав ще 13 нагород на різних міжнародних кінофестивалях, але за цим я вже спостерігав винятково через Інтернет, іноді навіть сидячи в окопі.

Топ українських фільмів для репрезентації нас у світі

«Пропала грамота», «Мої думки тихі», «Кіборги», «Погані дороги», «Клондайк».

Перші проєкти після перемоги

Є багато цікавих ідей та сценаріїв, які ми зараз розробляємо. Усі вони цікаві та оригінальні: є і фентезі, і містика, і військова драма, й іронічна комедія в дусі Тарантіно. І в будь-якому разі після війни хотілося б їх реалізувати. Деякі з них ми вже подали на міжнародні гранти, сподіваюся, вони їх отримають.

Чому варто ходити в кіно у воєнний час

Кінотеатри треба відвідувати, дотримуючись правил безпеки під час повітряної тривоги, у жодному разі не нехтувати ними. А дивитися кіно не просто варто, а навіть необхідно, хоча б іноді, і не обов’язково в кінотеатрі. Адже кіно – це двері в іншу реальність, які дозволяють нашій психіці перемкнутися з зовнішніх проблем і жахів. А в цей час це дуже важливо.

Джерела натхнення у складний час

Усе навкруги, адже навколишній світ і події можуть як надихати, так і вводити в депресію. І лише ми вирішуємо, як його сприймати.

Як змінилася професійна діяльність

До початку війни в мене був дуже цікавий, але надто виснажливий проєкт – знімання серіалу «Кава з кардамоном». І ще восени я планувала взяти паузу в моїй професійній діяльності. Так склалося, що пауза взяла мене. Але глобально моя діяльність не змінилася.

Дипломатичні та кіноіндустрійні здобутки після 24 лютого

Проєктом, над яким я працювала декілька років до повномасштабного вторгнення, зацікавилась найбільша дистриб’юторська компанія у світі – Beta Film. І зараз я акомпаную нашій «Каві з кардамоном» у її подорожі світом.

Дуже цікавим був досвід – реалізація Українського павільйону на  Marche du Film (Каннському кіноринку). Це був і ковток повітря – зустріч з колегами та друзями, і водночас дуже відповідальний процес.

Коли відновиться кіновиробництво довоєнного рівня

Про відновлення можна казати тільки після нашої перемоги. Люди професії – чесні, відчайдушні. Вони не можуть залишатись осторонь. Тому наша кіноспільнота змінила знаряддя праці та замість брендових футболок Patriot вдягнула камуфляж. І поки вони не повернуться, прогнозувати щось неможливо. Якби не війна…

Як змінилося життя після вторгнення

Як у всіх, живу з постійними тривогами – повітряними та психологічними. Та ми вистоїмо і Україна скоро переможе!

Як змінилася професійна діяльність

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну кіношкола більше двох місяців працювала онлайн, щодня наші викладачі зустрічалися в зумі зі студентами. Щоправда, назвати це навчанням складно. Спілкування потрібно було, щоб дізнатися, як у кого справи. Це більше було схоже на психологічну підтримку, розмови про сьогоднішній день і намагання говорити про майбутнє, дискусії про кіно і навіть вечори української поезії.

З травня ми вийшли працювати офлайн, щоб закінчити навчальний рік, зняти дипломні фільми та запустити коротку кіношколу та набір на новий навчальний рік.

Реалізовані проєкти

Із нового: ми в партнерстві з Українським домом запустили проєкт «Кінопростір», маємо дуже насичений графік: щотижня проводимо відкрите інтерв’ю з кінодіячами, дивимось українське кіно і дискутуємо з командою проєкту, проводимо безкоштовні лекції з найкращими представниками кіноіндустрії.

Знімаємо з випускниками документальний фільм «Добробат». Зняли чотири дипломні роботи – короткометражні фільми наших студентів-випускників.

Ми проводимо другу благодійну зміну кіноканікул – це літній кінотабір для дітей. Зараз у нас другий тиждень кіноканікул для дітей, які були в окупації в Маріуполі й наразі проживають у Києві, пишемо сценарій, скоро почнуться знімання. Ми вже завершили зміну з дітьми, які були в окупації в Бучі та Гостомелі.

Це були два чудових тижні з неймовірно творчими дітьми, ми вчили їх створювати кіно: придумувати ідею, писати сценарій, проводити кастинг, підбирали локації та костюми для знімань, потім вони були акторами і членами знімальної групи, а далі дивилися прем’єру короткометражного фільму «Інша сторона» разом з батьками у кінотеатрі. У нас активно працює коротка школа, постійно запускається воркшоп або інтенсив.

Відкладені проєкти

Минулого року ми виграли пітчинг Держкіно з серіалом «Хто живе у темряві?», 12 серій, і в квітні вже мали готуватися до знімання. Наразі цей проєкт відкладено. Повинні були запустити багато нових коротких освітніх програм, але точно ще зробимо це.

Коли відновиться кіновиробництво довоєнного рівня

Я думаю, що як тільки закінчаться бойові дії та завершиться війна, кінематограф почне відновлюватись дуже швидко. Увага всього світу зараз прикута до України. Україна – це тренд, біда в тому, що такою ціною. Тренди впливають на культуру і на кіно, тому світ буде хотіти знімати кіно про Україну і в Україні.

Топ українських фільмів для репрезентації нас у світі

Зараз на міжнародних кінофестивалях дуже достойно Україну представляють стрічки, зняті до війни, і тепер на кожному фестивалі класу «А» є українське кіно. Це «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука, у якому я є співпродюсером, «Бачення метелика» Максима Наконечного – прем’єри цих фільмів відбулись у Каннах; «Клондайк» Марини Ер Горбач, «Як там Катя?» Крістіни Тинькевич, продюсером якого є Ольга Матат, наша випускниця; і чекаємо реакції на прем’єру фільму «Люксембург, Люксембург» Антоніо Лукіча на фестивалі у Венеції.

Перші проєкти після перемоги

Якщо просто сидіти й чекати на перемогу, вона не настане. Ми маємо боротися щодня. І в тому, що ми продовжуємо працювати і створювати проєкти, теж є боротьба. Тому вже зараз у розробці два коротких метри, серіал, два повнометражні фільми та серія документальних фільмів.

Чому варто ходити в кіно у воєнний час

У кіно варто ходити завжди, бо кіно дає нам сенси або можливість замислитися над важливим чи відволіктись. Звичайно, зараз треба ходити в кіно ще й для того, щоб кінотеатри вижили в цей складний час. Ми маємо підтримувати один одного, підтримувати бізнес і державу.

Джерела натхнення у складний час

Робота і люди. Проєкти, мої колеги і наші ідеї.