Держава прагне взяти під контроль приватні фінансові структури. Чому частка держбанків наростає
І чим ризикують усі учасники процесу
Найближчим часом парламентарі можуть ухвалити входження держави в капітал великих приватних банків. Відповідний законопроєкт, що одержав негласну назву «про банківську націоналізацію», зареєстрований у Верховній Раді.
Він передбачає можливість націоналізації банків, зокрема найбільших, відповідно до ділової репутації власників. Банкіри кажуть, що законопроєкт прописаний під Сенс Банк (раніше – Альфа-Банк Україна). Напередодні, у березні 2023 року, Нацбанк заявив, що акціонери «Сенсу» мають небездоганну ділову репутацію у зв'язку з накладеними Заходом санкціями. Проте законопроєкт може стосуватися й інших українських банків, якщо репутацію їхніх бенефіціарів буде визнано сумнівною.
Mind розбирався: чим загрожує фінансовому сектору таке безпрецедентне розширення повноважень регулятора та наскільки широко можна трактувати поняття «небездоганна репутація».
Чи справді держава потребує додаткових активів у банківському секторі? Частка держави в банківському секторі становить майже 60%. Додаткове її нарощування суперечить офіційній позиції Міністерства фінансів, яке роками планувало скорочення державної участі в банківському секторі.
Починаючи з 2008 року, Мінфін ухвалив кілька стратегій розвитку державних банків, основна ідея яких полягала в поступовому скороченні частки держбанків через їх продаж. Але на практиці держсектор у банкінгу лише наростав. До 2022 року – через націоналізацію нових банків, у 2022-му – завдяки держполітиці, зумовленій воєнним часом.
Хоча Мінфін визнавав, що це – «не ринкова історія», і планував зменшити частку держави в банківському секторі до менш ніж 25%.
Як визначатиметься бездоганність ділової репутації? Це основне, що зараз бентежить учасників ринку.
Механізм націоналізації через небездоганну ділову репутацію в Україні наразі не напрацьований. «У постанові Нацбанку №149 сказано, що НБУ може визнати небездоганною ділову репутацію власників, які перебувають під діями санкцій. Але правового механізму забрати банк акціонери не мають – доти, поки банк виконує всі вимоги регулятора. Такий юридичний механізм надає законопроєкт», – пояснює банківський експерт Олена Домуз.
Чому знадобилося таке розмите формулювання? Тому що юридично щось пред'явити «небажаним» банкам не завжди можливо.
Наприклад, Сенс Банк має хороші фінансові показники, і при всіх обмеженнях він залишається операційно прибутковим. За підсумками воєнного року операційна дохідність становила 19%, а 2021 року – 21%. Раніше банк звернувся до уряду Великої Британії за можливістю провести докапіталізацію на $1 млрд. Також установа розглядає залучення іноземного інвестора, а в Європі тривають судові розгляди стосовно його акціонерів, Михайла Фрідмана та Петра Авена, які заперечують санкції проти себе.
«Еквівалент зобов'язань банку перед фізособами на кінець січня 2023 року, за даними НБУ, становив близько 43 млрд гривень, це трохи більше $1 млрд. Банк має гарну ліквідність – є запас платоспроможності. Наприклад, високоліквідні кошти становили 14 млрд грн, – каже Олена Домуз. – Я гадаю, що НБУ може намагатися націоналізувати банк, щоб не спровокувати паніку на банківському ринку. «Сенс» – найбільший [комерційний] банк із величезною базою клієнтів, а всі банки пов'язані один з одним».
Чому в Україні сформувалася така колосальна частка держвласності у банківському секторі? На першому етапі існування незалежної України, у 1990-х роках, ефективність держбанків була під великим питанням: їх часто використовували в неринковому кредитуванні. «На початку 2000-х Україна навіть накладала обмеження на діяльність Ощадбанку, бо мало місце надто велике політичне кредитування, яке не поверталося, а мережа відділень генерувала операційні збитки. До 2008 року Ощадбанк та Укрексімбанк поступово втрачали свої частки, продати їх було можна, але нереально з політичних міркувань», – розповідає банківський експерт Станіслав Шлапак.
Імпульсом для розвитку держбанків стали глобальні фінансові кризи.
2008 року Україна націоналізувала Укргазбанк, «Родовід» та «Київ». Міжнародні партнери України, як-от МВФ і Світовий банк, уважно стежили за політикою в банківському секторі країни, оскільки частково саме вони виділяли кредити на покриття проблем фінансової системи.
2016 року було націоналізовано найбільший ПриватБанк, і держава стала володарем гігантської частки в банківській системі – понад 50%. Це порушило низку питань не лише про зменшення частки держави в секторі, а й про конкурентоспроможність «Ощаду» та «Укрексіму», які в умовах конкуренції, що збільшилася, почали інвестувати в сервісну складову.
Як писав Mind, 2022 року саме сектор держбанків отримав основний розвиток.
Чи є ознаки того, що держбанки готують до продажу? Одне з явних досягнень у сфері держбанків – реформа корпоративного управління. «Держбанки намагалися зменшити вплив політики на систему ухвалення рішень через незалежні наглядові ради. Можна сказати, що реформа корпоративного управління зробила держбанки сильнішими, прозорішими, більш комерційно орієнтованими і зрештою – ефективнішими», – говорить Шлапак.
Він зазначає, що хоча банки не повною мірою дотримувалися стратегічних напрямів, рекомендованих Мінфіном, але стала помітною певна спеціалізація. Наприклад, Ощадбанк виведено в загальну систему гарантування вкладів, він має чітку стратегію розвитку. Укргазбанк просунувся до майбутньої приватизації, уклавши угоду з IFC про конвертаційний борг.
«З погляду продажу пакетів акцій банків, у яких держава має свою частку, Укргазбанк пішов далі за всіх шляхом підписання угоди з Міжнародною фінансовою корпорацією щодо отримання кредиту, який може бути трансформований в акціонерний капітал. Безумовно, багато зробив і ПриватБанк, але він має дуже серйозний елемент гальмування, зав'язаний на судових процесах із колишніми акціонерами», – говорить Денис Чернишов, заступник голови правління Укргазбанку. За його оцінкою, результати «Привату» у підготовці (а можливо, навіть у продажу) банку були б набагато вагомішими, якби не судові позови.
Частка непрацюючих кредитів (NPL) банків, %
Напрацювання з продажу частки мав і Ощадбанк, що був близький до підписання угоди з ЄБРР. «ЄБРР та IFC, як організації розвитку за своїм мандатом, традиційно йдуть туди, куди з різних причин не готові на цьому етапі заходити комерційні інвестори», – каже Станіслав Шлапак.
Статус «державний» – синонім «ефективний»? Серед державних банків непоодинокі випадки довгострокової, до 10 років, реструктуризації кредитів великим клієнтам. Їм встановлюється пільговий період – наприклад, три роки – під час якого позичальник взагалі нічого не платить банку. Такі пільги негативно впливають на мотивацію позичальника обслуговувати кредит, внаслідок чого формуються NPL, що тягнуться роками. Банки в держвласності зазвичай мають найвищі показники проблемних кредитів на ринку.
Під питанням залишається й прибутковість держбанків.
Операційна прибутковість на активи (ROA), %
На перший погляд, банки під контролем держави є операційно прибутковими. Середня прибутковість на активи (ROA) без урахування відрахувань до резервів за 2019–2022 роки для ПриватБанку становила 9,8%, а для інших трьох державних фінустанов від 1,5% до 2,3% проти середнього показника ринку 5,3%.
Операційна прибутковість на активи (ROA) після вирахування прибутку за цінними паперами, %
Але після вирахування тих прибутків, які банки отримують на цінні папери, доходи трьох із чотирьох держбанків перетворяться на збитки. «Ми можемо побачити спотворене розуміння виконання завдань, які ставить перед банками воєнний час. Навіть серед держбанків є установи, які не кредитували, але одержують прибуток. Вони займалися переважно обслуговуванням фізичних осіб, – розповідає Денис Чернишов. – Банки, що кредитують, формують резерви під ці кредити та отримують негативний фінансовий результат. Але саме ці кредити забезпечують життєздатність армії і економіки. Оцінювати ефективність роботи банків у воєнний період лише за прибутком – не зовсім коректно».
Чим ризикують держбанки? Найбільш уразливі ділянки в держбанках – це органи управління, наглядова рада та загальні збори акціонерів. «Питання не в їхній нестійкості чи некомпетентності, адже рівень команд у наглядових радах дуже високий. Але на ці органи все одно є певний вплив і можливий тиск із боку держави», – каже Чернишов.
Також підвищена увага до роботи держбанків накладає певні обмеження на внутрішні протоколи, зокрема, щодо мотивації команд.
Так, ексголову Укргазбанку та ексочільника НБУ Кирила Шевченка звинуватили в тому, що «Укргаз» виплачував винагороду приватним особам-посередникам, які допомагали залучати кошти бізнесу та держпідприємств. У приватному секторі така схема заохочень є не злочином, а звичайним методом роботи. Можна припустити, що після звинувачення проти Кирила Шевченка інші банкіри просто не захочуть йти працювати до держбанків або боятимуться ухвалювати серйозні рішення щодо їх розвитку.
«У справі Укргазбанку орган досудового розслідування говорить про те, що в цей банк і так прийшли б клієнти без інших зусиль. Однак конкурентна боротьба між держбанками йде, вона нікуди не поділась і сьогодні», – вважає Денис Чернишов.
За його словами, де-факто така конкуренція скорочує фінансовий результат для їхнього єдиного мажоритарного акціонера – держави. Але розв’язання цієї проблеми – завдання повоєнного часу.
Графіки виконані за допомогою Flourish.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
