Голова правління Турецько-української бізнес-асоціації: «Щороку турецькі інвестиції в Україну збільшуються на $200–300 млн – навіть за умов воєнного часу»

Економічна співпраця Туреччини та України – одна з головних складових зовнішньополітичних стратегій обох держав. І однією із основних сфер співробітництва є інвестиції. Обидві держави можуть багато запропонувати одна одній з погляду інвестиційних можливостей. Турецькі компанії давно інвестують у різні сектори економіки України, зокрема, у сільське господарство, будівництво, енергетику, транспорт тощо. Технологічно орієнтована економіка Туреччині може запропонувати Україні новітні технології та досвід у різних галузях, таких як телекомунікації, машинобудування, будівництво.

Також обидві країни мають значний потенціал для використання відновлюваних джерел енергії, таких як сонце, вітер та біомаса. У Туреччини чималі досягнення у цій сфері – у використанні сонячних панелей та вітряних турбін. А Україна має потенціал для розвитку відновлюваної енергетики та може відкрити нові ринки для турецьких компаній, що спеціалізуються на виробництві обладнання для відновлюваної енергетики. Про це, про проблеми та складнощі у площині інвестування турецького бізнесу в Україну, а також про шанси відновити «зернову угоду» Mind поговорив із головою правління Турецько-української бізнес-асоціації (TUID) Бураком Пехліваном.

Про турецькі інвестиції в Україну під час війни

– Як війна в Україні позначилася на нашій двосторонній інвестиційній співпраці? Які виникли складності?

– Відразу наголошую, що за п'ять років до війни Туреччина стала інвестором №1 в Україні та входить до трійки найбільших іноземних інвесторів за всі роки незалежності української держави. На сьогоднішній день сумарні турецькі інвестиції в Україні налічують понад $4,5 млрд.

Звичайно, після 24 лютого 2022 року турецьким інвесторам стало нелегко вести бізнес через складні та непередбачувані умови. Існує багато ризиків. І наші компанії не хочуть приймати на себе всі ці ризики та витрати (про них скажу детальніше трохи пізніше). Проте навіть у такій ситуації турецькі компанії продовжують інвестування в Україні.

Звичайно ж, важливим нюансом для розвитку бізнесу та нарощування інвестицій є пряме авіасполучення між країнами. На жаль, зараз це неможливо. Але до війни між Туреччиною та Україною було близько 200 регулярних рейсів на тиждень.

– Яку роль у цьому процесі відіграє ваша асоціація?

– TUID створена у 2004 році, після першого візиту до Києва нинішнього президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана (на той час – прем'єр-міністра) та за сприяння Посольства Туреччини в Україні. До початку війни її філії знаходилися у багатьох українських регіонах (зараз – у Києві та Львові), оскільки майже всюди активно працювали наші інвестори. На сьогодні у складі TUID приблизно 200 членів, і з початком війни в Україні їхня кількість не зменшилася, а навіть зросла на 5%. Серед них як найбільші турецькі компанії, так і представники середнього та малого бізнесу. І це найбільша бізнес-асоціація іноземних інвесторів в Україні.

У середньому щороку турецькі інвестиції в Україну збільшуються на $200–300 млн, і нижче за цей рівень практично не опускаються – навіть у нинішніх умовах воєнного часу. І все тому, що майже всі турецькі компанії продовжують свою роботу тут, зберігаючи колишні інвестиції та нарощуючи нові.

Нагадаю, що період COVID також був дуже складним часом для бізнесу. Але й тоді турецькі компанії знаходили можливість не припиняти процес інвестицій в Україну. Зокрема, йдеться про компанії у сфері енергетики та відновлюваної енергетики (будівельно-енергетичний холдинг GÜRIS, Onur Group, турецька компанія – лідер у галузі відновлюваної енергетики Eksim Energy, розробник об'єктів відновлюваної енергетики Ahlatçı Holding та Pekintaş Schmid тощо). Протягом 2019–2021 років вони інвестували в різні проєкти близько $500 млн. Територіальне розташування сонячних електростанцій – у Хмельницькій, Житомирській, Дніпропетровській, Одеській областях.

Про найпривабливіші для турків ніші української економіки

– Які три галузі найбільше цікавлять турецький бізнес, незважаючи на війну?

– Турецькі інвестиції за кордоном сконцентровані у трьох основних галузях: будівництво (інфраструктура), харчова/переробна промисловість та виробництво текстилю. Але в Україні турецький бізнес дуже диверсифікований та представлений майже в усіх сферах економіки, особливо цікавими є альтернативна енергетика, сільське господарство, нерухомість, ІТ.

Будівельний бізнес – один із найуспішніших для турків. З 1991 року і до початку війни в Україні турецькі компанії (Bosphorus Development JSC, Metal Yapi Konut, Onur Group, Dogus Insaat ve Ticaret A.S, консорціум YDA тощо) реалізували тут понад 200 інфраструктурних проєктів, на загальну суму понад $8 млрд. Серед них – міжнародний аеропорт «Бориспіль», сучасний стадіон у Донецьку, готелі, ТРЦ, сотні тисяч квадратних метрів житла, десятки тисяч кілометрів доріг, автомобільні мости, залізничні системи, промислові об'єкти тощо.

Якщо розглядати текстильну промисловість, то турецький бізнес тут теж зайняв вагому нішу – особливо після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, коли свою діяльність тут звернули більшість західноєвропейських компаній. І незважаючи на 25-відсоткове скорочення українського населення, яке мігрувало за кордон, частка ринку для турецького бізнесу у виробництві та продажу текстилю збільшилася – саме за рахунок того, що з ринку пішли європейські конкуренти.

Якщо говорити про сільське господарство, то турецькі інвестори досі не змогли максимально використати потенціал української сільськогосподарської галузі. Хоча сьогодні Україна є найбільшим експортером агротоварів до Туреччини.

– А з якими проблемами зіткнулися турецькі інвестори в ніші інвестицій в українське сільське господарство?

– Їх декілька. Наприклад, ті ж європейські інвестори набагато раніше вийшли на український сільськогосподарський ринок, і вони вже мають високий рівень конкурентоспроможності. До того ж українське законодавство не дуже дозволяє турецьким компаніям розширюватися в цій сфері. Турецькі інвестори до війни в Україні мали лише близько 50 000 га землі в оренді, тому як таким вирощуванням агрокультур тут ніхто не займався. Зі всіх членів TUID максимум 5–6% мають інвестиції в аграрній сфері.

Ми вітаємо процес відкриття ринку землі в Україні. І сподіваємося, що згодом іноземцям дозволять купувати великі земельні ділянки. Це прискорить надходження турецьких інвестицій в українську сільгоспгалузь, і думаю, що в майбутньому капіталовкладення в агробізнес стануть для турків одними з основних.

– Скільки турецьких компаній представлено сьогодні в Україні? Які розміри інвестування трьох найбільших із них?

– Головний турецький інвестор в Україні – телеком-холдинг Turkcell, власник українського оператора lifecell. Майже за 20 років роботи тут турки вклали в lifecell уже понад $3 млрд і на всій території України володіють майже 1000 вишок.

Номер два – це фірма Onur Group. Навіть зараз вона продовжує свої проєкти у сфері будівництва та інженерії в Україні, і деякі з них за масштабами інвестування сягають понад $200 млн. Окрім дорожньо-будівельної галузі, компанія інвестувала в українське сільське господарство, видобуток корисних копалин, промисловість (у неї є заводи з виготовлення будівельних матеріалів у Західній Україні, а також деревопереробне підприємство).

Onur Group є одним із найбільших іноземних інвесторів у сфері української відновлюваної енергетики (СЕС у Західній Україні). Також є вже нові капіталовкладення – у ВЕС у Закарпатті, розмір інвестицій яких не менш як $150 млн. Крім того, компанія вважається найбільшим роботодавцем: до початку військових дій в Україні вона забезпечувала роботою 8000 українців (зараз – близько 4000 осіб). Загалом до війни понад 30 000 українців працювало в турецьких компаніях (нині – не менше ніж 20 000). Тобто турецькі інвестори ще й є одними з головних роботодавців серед усіх іноземних компаній в Україні.

І на третє місце я поставив би не одну, а групу компаній, які працюють у ніші відновлюваної енергетики в Україні. Деякі з них я згадував на початку нашої розмови.

– Раніше в Україні функціонували банки із турецьким капіталом. Чи працюють вони зараз в країні і наскільки успішно?

– З жовтня 2006 року і до сьогодні в Україні успішно функціонує перший турецький банк – Creditwest Bank. А також Credit Europe Bank. Але вони невеликі.

До початку війни планувалося, що в Україну зайде турецький державний Ziraat Bank – один із найбільших банків країни. За три тижні до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну наш президент Ердоган був з візитом в Україні, під час якого обговорювалося і відкриття тут Ziraat Bank. На жаль, не сталося. Можливо, це відбудеться в майбутньому. Тому що це безперечний плюс для залучення більш масштабних турецьких інвестицій.

– А чи є приклади турецького бізнесу, який опинився на підконтрольних рф територіях після 24 лютого 2022 року?

– Я не маю точної інформації. Напевно, якісь турецькі бізнеси постраждали під час бойових дій чи російської окупації.

У сфері відновлюваної енергетики турецькі інвестори розпочали в Україні цей бізнес досить пізно, якщо порівнювати з європейськими. Нам дісталися для будівництва СЕС та ВЕС не найкращі території – переважно в Західній та Центральній Україні, і обсяги генерації у нас теж значно менші. Тому турецькі інвестори з початком війни в Україні майже нічого не втратили у цій ніші.

Якщо говорити про інші сфери інвестицій, які, можливо, опинилися на підконтрольних рф українських територіях, – навряд чи вони суттєві, якщо інвестори досі про них не заявили.

Про плюси та мінуси українського бізнес-середовища

– Ви працюєте в Україні вже понад 10 років. Чи є зміни в нашому бізнес-кліматі: чи стала ситуація іншою з початком війни, ніж раніше (у чому кращою/гіршою)?

– Свою професійну кар'єру я розпочинав понад 20 років тому у Східній Європі, зокрема у Чехії. Потім працював у Центральній Європі, Азії, країнах Балтії. В Україну вперше потрапив 2004 року, а з 2009 року майже постійно перебуваю тут. І мушу зазначити, що одна з найкращих східноєвропейських держав, яка має сильний інвестиційний потенціал, – це Україна.

Структурні реформи, які проводилися в Україні після 2014 року та останні кілька років, є більш значущими, ніж ті, що впроваджувалися з моменту її незалежності. Ці реформи створили більше можливостей для того, щоб інвестори вкладали капітал в Україну. І турецькі бізнесмени готові фінансувати сюди. Якщо раніше Україна в щорічному рейтингу Світового банку Doing Business перебувала на 150-му місці серед 190 країн світу, то вже в 2020 році піднялася на 64-те місце. Це значний ривок.

– Рейтинг – це добре. Але приблизно у цей період один із турецьких послів в Україні – Йонет Джан Тезель в інтерв'ю говорив, що «корупція та вимога хабарів залишаються структурним виміром українського бізнес-клімату». Нарікав на проблеми з верховенством права (нечесні суди/невиконання судових рішень), свавілля митниці, заборгованість українських організацій перед турецькими компаніями та протекціонізм з боку великого українського бізнесу. Ці проблеми пішли в минуле чи залишилися/розрослися ще більше?

– Потрібно визнати, що бізнес-імідж України – не найкращий у світі. Для іноземних інвесторів при виборі об'єкта для інвестицій є три параметри: успішність боротьби влади з корупцією, стабільна регуляторна ситуація та чинні закони (верховенство права), а також геополітичні ризики. І я не стверджуватиму, що в Україні немає проблем з бізнес-кліматом. Вони є, їх багато, і я повністю згоден з послом Тезелем. Але вони стосуються не лише турецького бізнесу. Такі нюанси присутні тією чи іншою мірою в кожній країні – і треба розуміти, що їх неможливо швидко усунути. Пам'ятаю, кілька років тому дві турецькі промислові компанії зверталися за допомогою до бізнес-омбудсмена через свавілля держорганів, і їм допомогли вирішити питання. Також були приклади рейдерства, вимоги хабарів на різних рівнях, проблеми на митниці – але сьогодні кількість таких неприємних для бізнесу інцидентів зменшується.

Проте не можна заперечувати, що Україна має і значний розвиток зі знаком плюс у цьому питанні, і потенціал. Наприклад, Україна стала останніми роками вельми диджиталізованою країною, що зменшує можливості повсюдної корупції. У результаті стало менше прямого контакту з чиновниками, і багато бізнес-процесів здійснюються за допомогою прозорих електронних систем.

Загалом турецьким підприємцям відносно комфортно вести свої справи в Україні, інакше вони б тут не працювали.

Про рівень інвестування українців у турецьку економіку

– А як справи з українськими інвестиціями в економіку Туреччини в останні роки: скільки зареєстрованих підприємств з інвестиціями українського походження, в яких галузях їх концентрація максимальна?

– Масштабних українських інвестицій у Туреччину поки що не спостерігається, хоча, на мою думку, українцям робити бізнес у Туреччині легше і зручніше, ніж у Європі.

Із початком війни в Україні на наш ринок зайшло трохи більше українських компаній, але вони дуже малі. Проте є кілька яскравих прикладів. Український розробник та виробник професійних охоронних систем Ajax Systems у жовтні 2022 року відкрив свій завод у Стамбулі. А близько восьми років тому один із найбільших українських виробничо-торговельних холдингів Terra Food відкрив молочний завод у турецькому індустріальному парку міста Караман. Також компанія Biosphere успішно функціонує на турецькій території. А український виробник обладнання для шахтарів DEZEGA (колишній Донецький завод гірничорятувальної апаратури – ДЗГА) відкрив у вересні 2017 року високотехнологічний завод в Ізмірі.

Знаю, що є ще кілька невеликих інвестицій у сфері відновлюваної енергетики. Але, звичайно, масштаб українських інвестицій у Туреччину не порівняти з аналогічними турецькими. Це величезна різниця!

– Чи є у Туреччині надвеликий український бізнес, який належить олігархам ФПГ?

– Наскільки мені відомо, таких нема. Була спроба виходу на турецький ринок українського агроолігарха Юрія Косюка. Свого часу він хотів придбати одне з найбільших підприємств Туреччини з переробки курятини. Але угода не відбулася: не зійшлися в ціні. Також українська компанія Biosphere Corporation планувала купити у Туреччині завод, але не вийшло.

– А в яких галузях турецької економіки чекають на українські інвестиції?

– Потенціал є у сфері машинобудування, оборони, енергетики та сільського господарства. У цих галузях нам є що одне одному запропонувати.

Про перспективи зони вільної торгівлі Україна – Туреччина та реанімацію «зернового коридору»

– Міністр економіки Юлія Свириденко на початку липня заявила, що Україна готова ратифікувати Угоду про зону вільної торгівлі з Туреччиною та розпочати переговори щодо перегляду документа у 2024 році. У чому суть проблеми з Угодою про ЗВТ, парафованою ще 3 лютого 2022 року?

– Проблем із нею немає. Оскільки в Україні триває війна, вирішення цього питання затягується. Але гадаю, що після заяви міністра Свириденко процес активізується.

Вперше цю ідею озвучили 1998 року, а самі переговори ведуться з 2007 року. Тобто вже 15 років. Угода про зону вільної торгівлі є важливою темою для обох країн. Угода дозволить за короткий час збільшити товарообіг між двома країнами до $10 млрд. Вона дасть поштовх українській економіці, зокрема легкій промисловості. Після підписання Угоди про ЗВТ легка промисловість України залучатиме з Туреччини більше інвестицій. І ці інвестиції дуже важливі: в Україні відкриватимуться заводи, українські громадяни залишаться працювати на батьківщині, і Україна відчує значне зростання економіки. Також турецькі компанії вироблятимуть товари в Україні та експортуватимуть їх до Туреччини.

– Чи реальне відновлення «зернової угоди» – у яких форматах та тимчасових рамках?

– Війна показала, хто найкращий друг України. Нині Польща та інші найближчі країни – сусіди України голосно заявляють, що вони не хочуть українського зерна. Тоді як Туреччина доклала всіх зусиль, щоб відкрити минулого року «зерновий коридор», через який було вивезено понад 33 млн тонн сільгосппродукції до 45 країн світу. Хоча у нас теж є свої фермери, але Туреччина розуміє сьогоднішній скрутний стан України і хоче допомагати.

Пам'ятаю, як 15 травня 2022 року на діловій зустрічі з головою ТПП України Геннадієм Чижиковим я сказав йому про те, що йдуть активні переговори щодо Чорноморської зернової ініціативи, і «зерновий коридор» незабаром буде відкрито. Тоді ніхто не вірив у успіх цієї угоди – ані Захід, ані Україна. Але 22 липня 2022 року документ було підписано, а 1 серпня з порту Одеси вже вийшло перше судно з вантажем. Тому думаю, що згодом «зернова угода» відновить свою роботу – переговори тривають. Принаймні серйозних альтернатив цій угоді я не бачу.