Немирний «Росатом»: як цивільні технології слугують війні
І чому санкційний тиск Заходу досі не працює
Аварійна зупинка реактора на Ростовській атомній електростанції у липні 2024 року, яка залишила мільйони людей без електрики, привернула увагу до безпеки, життєздатності та майбутніх планів величезного ядерного підприємства росії. «Росатом», правонаступник секретного військового Міністерства середнього машинобудування СРСР (Мінсередмашу), державна корпорація з великими державними субсидіями, має намір бути не лише ядерною паливно-енергетичною корпорацією, а й гарантом військової безпеки, рушієм економічного розвитку та інструментом російської зовнішньої політики.
Всередині країни метою є дороге, але так і не реалізоване прагнення додати десятки енергетичних реакторів до національних енергетичних потужностей. Спираючись на радянські програми та самопроголошений ядерний ренесанс, який повністю підтримує адміністрація путіна, «Росатом» вийшов далеко за межі росії, щоб прямо та опосередковано допомагати державі в її війні проти України. Які цілі «Росатому» на 2020-ті роки? Чи повинні ЄС і США непокоїтися через його глобальний вплив? Чому «Росатому» досі вдавалося уникати санкцій, які вдарили по інших російських стратегічних галузях?
З 1950-х років росія майже безперервно розвивала ядерну енергетику як безпечну, недорогу й таку, що підтверджує славу державного наукового лідерства. У XXI столітті ядерна енергетика рекламується як «зелена» енергія і розв'язання проблеми глобального потепління, до якого росія робить значний внесок своєю нафтохімічною промисловістю. Пропагандисти атомної енергетики в «Росатомі» стверджують, що рф може ввести в експлуатацію сучасні АЕС швидше, ніж французька, американська чи китайська промисловість. Його інженери не бачать особливих обмежень для потенційних застосувань як модернізованих реакторів із водою під тиском (PWR, російські ВВЕР-1200) і плутонієвих реакторів-розмножувачів (LFMBR), так і малих модульних реакторів (ММР).
Відновлення після розпаду СРСР
«Росатом» і чиновники святкують швидке відновлення галузі після політичної та економічної кризи 1990-х років, яка законсервувала багато її проєктів. Частково для фінансування відновлення після Чорнобиля й розпаду СРСР попередник «Росатому» запровадив програму «гроші за відпрацьоване ядерне паливо» (ВЯП). Ця програма дозволяла імпортувати ВЯП із 14 країн Європи та Азії для зберігання і повернення через 50 років.
Російські ядерні чиновники прогнозують імпорт до 20 000 тонн відходів, а $10 млрд із $31 млрд, обіцяних на реабілітацію радіоактивно забруднених регіонів, підуть на ці цілі. Громадяни росії, які виступають проти перетворення своєї країни на звалище ядерних відходів, вийшли на демонстрації по всій країні й легально зібрали достатню кількість підписів для проведення референдуму. Але адміністрація Путіна проігнорувала ці зусилля і до 2005 року почала активно закривати антиядерні та інші неурядові організації. Імпорт продовжувався.
Станом на 2016 рік росія мала на зберіганні 22 449 метричних тонн відпрацьованого ядерного палива, здебільшого власного, а до 2050 року матиме 70 000 метричних тонн, тоді як реабілітація радіоактивних відходів відстає від потреб охорони здоров'я на десятиліття.
Відновлення ядерного підприємства, що триває за підтримки держави у 2000-х роках, демонструє привабливість ядерного майбутнього для рф. Її лідери часто рекламують діяльність «Росатому» як ознаку того, що країна залишається науковою наддержавою і що вона слугує противагою західній, особливо американській, гегемонії. З цією метою у 2007 році чиновники створили державну корпорацію «Росатом» з капіталізацією від $40 млрд до $50 млрд, що складається з 350 підприємств і налічує понад 190 000 працівників. Її перший керівник Сергій Кірієнко назвав «Росатом» «відтворенням легендарного Мінсередмашу СРСР, але в нових ринкових умовах». До 2023 року загальна кількість працівників «Росатому» досягла 371 000, включно з майже 50 000 працівників за кордоном.
«Росатом» командує атомом
«Росатом» керує реакторною програмою, що складається з чотирьох напрямків:
1) експлуатація та прискорене будівництво реакторів типу ВВЕР у росії та за кордоном;
2) продовження експлуатації 11 канальних графітових реакторів (РБМК) чорнобильського типу;
3) розширення довготривалої програми ЛММР із метою досягнення в майбутньому замкнутого паливного циклу;
4) проєктування та виробництво компактних, транспортабельних установок (плавучих реакторів, криголамів третього покоління, танкерів-газовозів, океанських нафтових бурових установок з ядерним двигуном, а також реакторів космічного базування).
Загалом «Росатом» експлуатує 37 ядерних енергетичних реакторів загальною встановленою потужністю 29,57 ГВт (гігават) на 11 електростанціях. На ці станції припадає близько 20% внутрішнього виробництва електроенергії. Оскільки російський попит на електроенергію не потребує додаткових потужностей, проєкти будівництва вітчизняних реакторів типу PWR відображають не дефіцит виробництва, а радше вказують на потужність і вплив «Росатому», а також на постійні зусилля держави, спрямовані на те, щоб тримати зайнятими інженерів-атомників часів холодної війни.
Кожна реакторна програма значно відставала від прогнозів «Росатому». Державна програма 1998 року передбачала будівництво дюжини нових реакторів до 2010 року, але до цього року було побудовано лише три нових реактори. У жовтні 2006 року прогнозувалося 10 нових блоків між 2007 і 2015 роками. План 2008 року передбачав щонайменше 30 реакторів до 2020 року, включно з кількома плавучими атомними електростанціями. Лише 10 реакторів було введено в комерційну експлуатацію між 2000 і 2024 роками. У 2012 році провідні фахівці Курчатовського інституту прогнозували 50–60 ГВт встановленої потужності ВВЕР і РБМК до 2030 року, тобто будівництво й експлуатацію щонайменше 25 нових реакторів потужністю 1000 МВт менш ніж за 20 років. «Росатом» не наблизиться до цієї мети.
Російська програма реакторів-розмножувачів також постає перед труднощами. рф залишається єдиною країною, яка має комерційний реактор на швидких нейтронах (LMFBR). Попри її відданість виробництву плутонію і замкнутому паливному циклу, який частково передбачає переробку відпрацьованого палива, її аварійно небезпечні реактори LMFBR значно перевищують вартість і вже давно відстають від графіка. Реактор БН (швидкий реактор)-350, який був відкритий в Актау, Казахстан, у 1970-х роках для опріснення води й виробництва електроенергії для нафтохімічної промисловості в пустелі, довелося зупинити як небезпечний після розпаду СРСР.
Реактор БН-600 страждав від катастрофічних пожеж, витоків, розривів і розплавлених паливних стрижнів. Наступному реактору БН-800 знадобилися десятиліття, щоб стати до ладу, що знову ж таки значно перевищило вартість. Запланований блок потужністю 1200 МВт, але він навряд чи буде побудований до 2030-х років, і його промоутери на Білоярській АЕС намагаються обґрунтувати його вартісні параметри.
Ще одна технологія, яка із запізненням з'явилася на суднобудівних верфях субпідрядників «Росатому», – це плавучі атомні електростанції (скорочено ПАТЕС). «Росатом» уже давно переслідує мету створення плавучих реакторів, 12 з яких планується побудувати найближчими роками, але поки що розгорнуто лише один. «Академік Ломоносов» був поставлений на якір у Певеку, закритій військовій бухті на далекосхідній Чукотці для підтримки місцевої промисловості.
ПАТЕС спроєктовані так, щоб виробляти до 90 МВт електроенергії, але також можуть виробляти тепло й опріснювати воду. У росії вони призначені для Полярного кола. За кордоном «Росатом» має намір продати їх за $335 млн за штуку. Інтерес до них висловили Китай, Алжир, Індонезія, Бразилія, Малайзія, Мозамбік, Намібія, Південна Африка, Єгипет, Йорданія, Кувейт, В'єтнам та інші країни. Проте в росії сталося щонайменше 45 аварій з ядерними установками на «плавучих об'єктах», у тому числі щонайменше 10 великих аварій на підводних човнах.
Плавучі реактори служать «Росатому» в інший спосіб – на російському флоті атомних криголамів. Вони призначені для відкриття арктичних ресурсів, обслуговування військових баз і відродження сталінського Північного морського шляху «Главсевморпуть», створеного за допомогою рабської праці. Проте криголами теж страждають від затримок, перевитрат і технологічних збоїв.
Російські фахівці прогнозують, що до 2030 року вони забезпечать цілорічне транспортне сполучення вздовж арктичного узбережжя, побудувавши не менше 40 нових криголамів, деякі з них – атомні.
У 2007 році путін з'явився на борту атомного криголама «П'ятдесятиріччя Перемоги», щоб наголосити на політичному та історичному значенні цієї технології для росії. Але з моменту спуску на воду першого криголама «Ленін» у 1959 році, до якого пізніше приєдналися ще шість атомних криголамів, «Атомфлот» мав неоднозначні результати, а чиновники більше покладалися на ностальгію, аніж на реальні досягнення. «Ленін» став прикладом для наслідування після двох серйозних аварій у 1960-х роках, під час яких стався викид значної кількості радіоактивних речовин. Сьогодні флот атомних криголамів «Росатому» налічує вісім суден, у тому числі три –нового класу проєкту 22220 потужністю 80 000 кінських сил. На додаток до цього міністерство оборони рф, схоже, озброює криголами ракетами.
«Міністерство Арктики»
Фактично «Росатом» є інструментом російської зовнішньої політики в різних сферах, а присутність на міжнародних ядерних ринках дозволяє йому мати значний вплив на них.
Перш за все, він узяв на себе відповідальність за збереження Північного морського шляху від Мурманська на заході до Владивостока на сході та претендує на пряму роль у гарантуванні міжнародної безпеки рф. «Росатом» та його судноплавний підрозділ «Атомфлот», що володіє безліччю атомних установок, бачать себе саме як міністерство Арктики. «Росатом» забезпечує видобуток нафти й газу, нікелю, міді та платини.
Колишній керівник «Атомфлоту» В'ячеслав Рукша описав «Росатом» саме як своєрідний «Главсевморпуть» XXI століття в розв'язанні проблем експлуатації ресурсів, забезпечення надійного судноплавства всередині рф і до країн Азії, зокрема Китаю, а також захисту арктичної спадщини росії. «Росатом» пов'язує воєдино роботу трубопроводів, шахт, каналів, портів, полярної авіації та криголамів. Він обслуговує такі державні мегапроєкти, як програма «Арктик СПГ-2».
Конкретним проявом дедалі більшої присутності «Росатому» в Арктиці є порт Сабетта, спільне підприємство «НОВАТЕК», найбільшого незалежного виробника природного газу в рф, і російського уряду, яке розпочало роботу влітку 2013 року. Виконувач обов'язків директора «Атомфлоту» Леонід Ірлицький розповів про виклики, які стоять перед компанією у зв'язку з виведенням з експлуатації та утилізацією чотирьох криголамів радянської епохи, а також введенням в експлуатацію нових. Але росія сповнена рішучості претендувати на першість у будь-якій гонці атомних криголамів.
Нарешті, «Росатом» є головним світовим гравцем у будівництві АЕС, постачанні палива та поводженні з відходами, володіючи половиною світового ринку в цих сферах. ЄС і США наклали санкції на низку секторів російської економіки, але дозволили «Росатому» значною мірою уникнути санкцій. АЕС «Росатому» створюють одночасно довгостроковий вплив, оскільки ці проєкти можуть тривати до століття: десять років будівництва, 50–60 років експлуатації та виведення з експлуатації, а також навчання та постачання палива, більша частина яких перебуває в руках росіян.
За радянських часів «Мінсередмаш» не зміг завоювати міцний ринок збуту за кордоном, оскільки його реактори першого покоління ВВЕР не мали захисної оболонки, а також існували додаткові питання щодо безпеки, обслуговування та надійності. За винятком Фінляндії, чиї АЕС «Ловісса 1, 2» – це радянські ВВЕР, побудовані в 1970-х роках, СРСР міг продавати свої реактори за кордон лише своїм соціалістичним колоніям-клієнтам. Це були переважно реактори типу ВВЕР (Угорщина, Вірменія, Болгарія, НДР, Чехословаччина), а також два РБМК в Литві та чотири в Україні (Чорнобиль).
Більшість з цих блоків були закриті у 2000-х роках як одна з умов вступу країн до ЄС. Україна має 15 реакторів радянської конструкції, а чорнобильські РМБК зупинені. Під час вторгнення в Україну росія захопила контроль над Запорізькою АЕС із шістьма реакторами типу ВВЕР, зараз енергоблоки переведені в стан «холодної» зупинки.
Російська ядерна енергетика випромінює далеко за межі своїх кордонів. З 439 ядерних реакторів, що експлуатуються в усьому світі, 37 працюють у росії, ще 42 – були створені за російською технологією, ще 15 будуються за російською технологією. Реактори «Росатому» в Бангладеш, Індії, Єгипті, Ірані та Китаї мають підтримку на місцевому та національному рівнях, оскільки проєкти приносять не лише нейтрони, а й гроші, робочі місця та обіцянку надійної, хоча й дорогої, електроенергії. Навесні 2024 року росія та Узбекистан підписали угоду про будівництво шести малих модульних реакторів (ММР) потужністю 55 МВт, наступного покоління реактора з водяним охолодженням РИТМ-200Н, адаптованого з технологією атомних криголамів, тепловою потужністю 190 МВт, або 55 МВт-екв., і запланованим строком служби 60 років.
Окрім цих реакторів, «Росатом» підписав майже два десятки меморандумів про взаєморозуміння з африканськими та латиноамериканськими країнами, зокрема з Зімбабве, Малі, Буркіна-Фасо та Бразилією. Що ще важливіше, реактори зміцнюють національний вплив, який виходить за рамки нафти, посилює вплив і, принаймні в деяких країнах, відволікає увагу від кривавої війни рф в Україні. Крім того, російські кредити, які часто мають бути повернуті лише через 10 років, дозволять витримати майбутній тиск на «Росатом». У 2023 році «Росатом» заробив $16,2 млрд на цих проєктах проти $11,8 млрд лише роком раніше, у 2022-му. До 2030 року «Росатом» сподівається щонайменше подвоїти свої доходи.
Основні проєкти «Росатому» поза межами росії
Країна | Місцезнаходження (регіон) |
Кількість реакторів (ВВЕР-1200) |
Примітка (статус об'єкта) |
Бангладеш | Рупур (Roopur) | 2 | Будівництво триває |
Білорусь | БєлАЕС (Островець) | 2 | Об'єкт підвищеної небезпеки |
Китай | Тайвань | 4 + 2 | Будівництво триває |
Китай | Ксюдапу (Xudapu) | 2 | |
Єгипет | Ель-Даба (El Dabaa) | 4 | |
Фінляндія | Hanhikivi | 1 | Проєкт скасовано |
Фінляндія | Loviisa | 2 @ 440 MWe | Набуток радянської доби |
Угорщина | Paks 2 | 2 | |
Угорщина | Paks 1 | 4 @ 440 MWe | Набуток радянської доби |
Індія | Kudankulam | 6 | 3-6 блоки на реконструкції (добудова) |
Іран | Бушер (Bushehr) | 4 | |
Туреччина | Akkuyu | 4 | |
В'єтнам | Нинь Туан (Ninh Thuan) | 2 | То працює, то зупиняється |
Джерело: https://www.rosatom.ru/en/investors/projects/
Санкції та залежність від «Росатому»
Продаж «Росатомом» ядерного палива також забезпечує російський вплив. Багато країн відмовилися від власної паливної системи (виробництва власного збагаченого урану) і покладаються на рф, яка постачає збагачений уран для роботи реакторів і забирає їхнє відпрацьоване паливо. росія володіє приблизно 44% світових потужностей зі збагачення урану, і більшість з 32 країн, що використовують ядерну енергетику, покладаються на рф в певній частині свого ланцюга постачань ядерного палива.
Російські чиновники припускали, що «Росатом» уникне санкцій через свою центральну позицію в міжнародному постачанні палива. Відповідно кремль використовував «Росатом» як «троянського коня для обходу західних санкцій». «Росатом» постачає військовим різноманітні компоненти, обладнання та сировину для ракет, танків і засобів протиповітряної оборони. «Росатом» придбав судноплавну компанію Fesco з терміналами в Новосибірську, Хабаровську, Томську і Владивостоці, суднами, контейнерами та платформами, яка працює з Китаєм, щоб уникнути санкцій. Хоча «Росатом» не підпадає під дію західних санкцій, такі його дочірні компанії, як «Атомстройекспорт», що займається встановленням ядерних технологій, і «Точмаш», що виробляє центрифуги для збагачення урану, підпадають під них.
Через власну залежність від російського урану як палива для свого парку з понад 90 цивільних реакторів, США лише із запізненням запровадили санкції проти «Росатому», який забезпечує приблизно 35% американських потреб в урані. Нещодавно вони заборонили імпорт низькозбагаченого урану (НОУ) з росії.
За оцінками міністерства енергетики США, енергетичні компанії мають приблизно трирічний запас низькозбагаченого урану завдяки наявним запасам або попередньо укладеним контрактам. У Конгресі зростають зусилля щодо запровадження санкцій проти «Росатому», а американські, французькі та інші виробники ядерної енергії також працюють над тим, щоб підірвати продажі «Росатому» за кордоном. Ще однією спробою зменшити вплив «Росатому» стало створення ядерного альянсу «Саппоро-5» (США, Канада, Франція, Японія і Великобританія), які домовилися про створення глобального ланцюга ядерних постачань.
Директор «Росатому» Олексій Ліхачов відкинув занепокоєння щодо заборони США на імпорт російського урану. Він вказав на лазівки в забороні, які дозволяють американській компанії Centrus, що виробляє ядерне паливо й має контракт із «Росатомом», домагатися винятку із заборони. Він заявив, що спроби США досягти самодостатності «перебувають у зародковому стані», і навряд чи вони зможуть нарощувати імпорт з інших країн. Насамкінець він зазначив, що протягом наступних 50 років збільшиться кількість запусків реакторів, що посилить світовий попит, у той час як лише кілька країн «мають повний цикл виробництва ядерного палива».
Безпечніший світ без «Росатому»
Ця стаття зосереджена на внутрішніх і міжнародних ядерних технологіях «Росатому», а не на їхній безпеці та надійності. Чорнобильська катастрофа, конструкція РМБК загалом і невдачі з ЛМБР привертають увагу до цих останніх питань. Той факт, що росія готова імпортувати радіоактивні відходи, свідчить про нижчий рівень занепокоєння щодо потенційного впливу іонізуючого випромінювання, витоків і неналежного зберігання небезпечних матеріалів на довкілля та здоров'я населення. Громадський контроль за діяльністю «Росатому» є незначним, оскільки адміністрація путіна змусила замовкнути більшість неурядових організацій та інакомислення загалом.
Окупація і мародерство в Чорнобильській зоні відчуження в перші дні російського вторгнення в Україну у 2022 році, військовий штурм і захоплення Запорізької АЕС під прямим контролем «Росатому», а також відмова від стандартів і режимів безпеки Міжнародного агентства з атомної енергії свідчать про те, що «Росатом» є міжнародним ядерним нехлюєм. Це призвело до закликів накласти санкції на «Росатом».
Девід Олбрайт з Інституту науки та міжнародної безпеки пише: «Росатом»... Це не просто добропорядний комерційний постачальник ядерної енергії. «Росатом» брав активну участь у незаконному захопленні Запорізької атомної електростанції (ЗАЕС)... «Росатом» також причетний до порушень прав людини українського персоналу станції, порушень, які включають тортури. «Росатом» також активно сприяє виробництву російських систем озброєнь, які використовуються проти України».
Росатом залишається, як і його радянський попередник Мінсередмаш, інструментом державної влади. Він переслідує російські військові цілі і завдання, навіть за допомогою своїх «мирних» контрактів на постачання реакторів і палива. Найближчим часом ЄС і США можуть вирішити визнати, що програми «Ростому» служать російській зовнішній політиці і, зокрема, незаконній війні в Україні.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: editor@mind.ua.