Кінопрем’єри тижня: кримінальна драма «Джокер: Божевілля на двох» і біографічна притча «Колір граната»

Цього тижня у вітчизняний прокат вийшли фільм про життя вірменського поета Саят-Нова, відреставрований кінофондом Мартіна Скорсезе, а також сиквел історії суперлиходія з коміксів DC.

Докладніше – в огляді Mind. 

Сюжет. Артур Флек запроторений до лікарні Аркхем, де очікує на суд через злочини, скоєні ним в образі Джокера. Розриваючись між двома особистостями, Артур не лише пізнає справжнє кохання, а й також віднайде музику, яка завжди грала всередині нього.

У ролях: Хоакін Фенікс («Джокер»,«Гладіатор»), Леді Ґаґа («Народження зірки», «Дім Ґуччі»), Зазі Бітц («Джокер», «Дедпул 2», Брендан Ґлісон («Ірландець», «Банші Інішерина»).

В українському прокаті: з 3 жовтня 2024 року.

Бекграунд. «Джокер: Божевілля на двох» Тодда Філліпса – це сиквел фільму «Джокер» 2019 року. Головну роль зіграв Хоакін Фенікс, а роль Гарлі Квінн – Леді Гага. Прем'єра відбулась 4 вересня 2024 року на 81-му Венеційському кінофестивалі.

Фільм «Джокер» спочатку був задуманий як оригінальний та самостійний твір без продовжень. Проте режисер Тодд Філліпс ще влітку 2019 заявив, що зацікавлений у створенні сиквела. У жовтні 2019 року Хоакін Фенікс дав інтерв'ю, в якому говорив про можливе повернення до ролі Артура: «Я не можу перестати думати про це… Якщо є ще щось, що ми можемо зробити з Джокером – це може бути цікаво».

Рейтинг стрічки на IMDb – 5,3 з 10.

Нагадаємо, що перший «Джокер» став першим в історії фільмом з рейтингом R, який зібрав мільярд доларів у світовому прокаті. На 1 березня 2024 року фільм займав 81-у позицію у списку 250 кращих фільмів за версією IMDb.

Вам сподобається, якщо: ви хочете побачити наелектризовану історію суперлиходія з коміксів DC, яка вже дещо повторюється, але має свіжу енергію від героїні Леді Ґаґи.

Вам не сподобається, якщо: ви проти романтизації божевільних, а також вас не надто надихає ідея мюзиклу на основі коміксів.

Головна причина подивитися: проспостерігати за тим, як Джокер перетворився з контркультурного антигероя у цілий попкультурний феномен. 

Сюжет. Життя вірменського поета Саят-Нова, від дитинства до смерті: духовний шлях, мистецькі напрацювання та внутрішні конфлікти зробили його головним ліриком. Він – майстер містифікації, який сам потрапив у свої пастки.

Фільм починається сценами з хлібом і рибою – символами християнства, та гранатів, з яких витікає червоний сік – символ життя та страждання. Надалі червоний колір проходить через увесь фільм.

У ролях: Софіко Чіаурелі («Мелодії Верійського кварталу»), Спартак Багашвілі («Тіні забутих предків»), Мелкон Алекян, Вілен Галстян.

В українському прокаті: з 3 жовтня 2024 року.

Бекграунд. Показ відреставрованої версії фільму «Колір граната» приурочено до 100-річчя з дня народження режисера Сергія Параджанова. Вже вдруге в історії ЮНЕСКО проголошує рік Сергія Параджанова.

Реставрація стрічки була виконана фондом Мартіна Скорсезе спільно з Cineteca di Bologna.

Фільм розбитий на кілька новел, і в кожній з того чи іншого боку показано життя і ставлення до нього відомого вірменського поета Саят-Нови.

У 1963 році була 250-а річниця з дня народження вірменського поета Арутюна Саядана, відомого під псевдонімом Саят-Нова. Партійна влада Радянського Союзу вирішила зробити з цього майстра любовної лірики, широко відомої на Кавказі, символ радянської «дружби народів». Сергій Параджанов дав своєму фільму про поета назву «Саят-Нова». Він став першим повнометражним фільмом, у якому Параджанов всебічно реалізував нову поетичну кіномову, накреслену в пробах до «Київських фресок» (1966) та «Акопі Овнатаняні» (1967). Сценарій було затверджено у 1966 році. Того ж року Сергій Параджанов покинув Україну та вирушив до Вірменії для зйомок. Кіностудія «Вірменфільм» планувала почати роботу над фільмом у індивідуальній творчій манері Параджанова, але після проб критики визнали фільм надто символічним і незрозумілим для глядачів.

Першу версію Параджанов мусив скоротити на вимогу цензорів і перейменувати на «Колір граната». Вона вийшла в обмежений прокат 1968 року. 1970 року фільм було представлено московському керівництву, яке зробило висновок, що «Колір граната» не можна рекомендувати для широкої глядацької авдиторії Радянського Союзу[2]. Потім режисер Сергій Юткевич додав інтертитри між епізодами та природні звуки, видалив еротично та релігійно навантажені сцени. Кожна глава отримала назву («Дитинство поета», «Поет при дворі князя» тощо), а кожна назва підкріплювалася або короткою цитатою з творів поета, або пояснювальною анотацією («Поет іде з монастиря», «Поет ховає своє кохання»). Ця версія вийшла в прокат у 1973 році, а Параджанов уперше побачив її тільки в 1988 році.

Вам сподобається, якщо: ви хочете побачити фільм-наслідування середньовічних фресок, де персонажі рухаються вертикально й горизонтально, а яскравість кадру підсилюється появою своєрідних рамок, які постають немов живі ілюстрації релігійних текстів.

Вам не сподобається, якщо: вам не дуже цікаво дивитися фільм з великою історією – нещадно цензурований радянською владою, що насичений глибоким символізмом зі здебільшого статичними кадрами та оригінальними музичними та кольоровими рішеннями.

Головна причина подивитися: «Колір граната» нагадує ікону з житієм – серію зображень, де розкрито ключові епізоди з життя особи. Це справжнє поетичне кіно, яке може здатися надто екзотичним у наш стрімкий час із зовсім іншими темпами життя і стилями зйомки та монтажу, але саме цей фактор і гарантуватиме цікавий кінодосвід тим, хто мало знайомий із творчістю Параджанова або хоче побачити геть «інше» кіно на контрасті з Голлівудом чи сучасним українським кінематографом.