Проєкт реалізується за підтримки Bertha Foundation.

Уряди росії та США впливають на кліматичні політики сотень інших країн. Америка є світовим лідером у використанні технології вловлювання вуглецю, а росія – проштовхує наратив про «безпечний для клімату і корисний для розвитку економіки» природний газ. Обидві ідеї вигідні нафтогазовим корпораціям – про це вони говорять публічно. У цьому матеріалі ми розповімо, чому уряди та політики в рф та США підігрують найбільшим забруднювачам, продукуючи потрібні їм закони та рішення.

Гроші як аргументи

Цього літа температура в південних областях росії досягла рекордних значень в +36°C і більше. Це призвело до колосального навантаження на енергомережі та спричинило відключення електрики у домогосподарствах і на промислових об'єктах. У липні почалися збої в енергосистемі через відмову генеруючого обладнання на Ростовській атомній електростанції. Через дефіцит генерації кілька мільйонів споживачів залишилися без світла.

Зате спека не заважає паливному ринку та нафтопереробці – які продовжили отримувати електрику без перебоїв. Бо нафтопереробні заводи в росії – це стратегічні об'єкти.

У 2023 році світова спільнота вчергове домовилася про поступову відмову від нафти, вугілля та газу – які є основним джерелом викидів вуглецю.

І хоча ще у 2019 році росія приєдналася до кліматичної Паризької угоди, помітного розвитку альтернативних джерел енергії в рф з того часу не відбулося.

У 2022 році сонячні електростанції в росії мали середню річну потужність близько 240 МВт. За підрахунками експертів Інституту енергетичної стратегії, країна має колосальний потенціал у розвитку СЕС – можливостей сонячної енергії вистачить, щоб збільшити наявну потужність в понад 9 тисяч разів.

Для цього потрібні лише відповідні економічні стимули – які мають прийти разом із політичними рішеннями. Але їх – немає. Не дивлячись на приєднання до Паризької угоди, насправді уряд рф взагалі не зацікавлений у розвитку відновлюваних джерел енергії. Тому за останні 5 років у росії не з'явилось жодного закону, який би створював хоч якісь економічні стимули для розвитку ВДЕ.

За останні шість років російський уряд не прийняв жодного рішення для розвитку сонячних та вітрових електростанцій, зробивши ставку на «синій» чи «сірий» водень, вироблений із використанням викопного палива, та атомну енергетику – які на думку місцевої влади є «чистими джерелами енергії». Чому ж так?

Навіть якби держава ухвалила рішення розвивати сонячні та вітрові електростанції, на ключових посадах все одно залишаються люди, які левову частку доходу отримують з нафтогазового бізнесу, а йому не вигідно віддавати ринок екологічно чистим конкурентам.

Наприклад, міністром екології у 2018-2020 роках був колишній заступник гендиректора нафтовидобувної компанії ВАТ «Пурнєфтєгазгеологія» Дмітрій Кобилкін. Обіймаючи державну посаду, він був публічним дезінформатором під час обговорення теми кліматичної кризи. Перед своєю поїздкою на 24-ту конференцію ООН зі зміни клімату у 2018 році він активно просував тезу про те, що «у нафти, вугілля та газу в росії стабільне майбутнє». І підкреслював, що природний газ – «це екологічно чисте паливо».

Відтоді протягом наступних трьох років на своєму посту він неодноразово повторював, що росія просунулася вперед у частині «зеленого» палива. «Зеленим паливом» він називає не сонячні та вітрові електростанції, а «зріджений природний газ, який практично не завдає шкоди атмосфері».

росія активно просуває природний газ як «зелене» паливо, хоча це не зовсім так. Природний газ дійсно виробляє менше CO₂, але все одно є викопним паливом та виділяє значні обсяги метану, який є потужним парниковим газом. Тому він не є «чистим» за стандартами кліматичної політики.

Саме тому профільне міністерство не поспішало приймати революційні рішення для стимулювання розвитку відновлюваних джерел енергії.

З 2020 року Кобилкін вже не керує Міністерством природних ресурсів та екології російської федерації. Але у 2021 році заступником міністра став Дмітрій Тетенькін, який також має досвід роботи на керівних посадах вугільних підприємств. Він був директором ТОВ «Амурський уголь» – одного з найбільших вугледобувних підприємств Далекого Сходу.

Нагадаємо, що саме викиди від спалювання вугілля є одними з основних причин кліматичної кризи. Саме тому держави-підписанти Паризької угоди домовилися, що викиди від вугілля повинні бути зведені до нуля до 2050 року.

Чи вважатимуть найбільшим пріоритетом захист природи люди, які займали топпозиції у вугільній сфері – велике питання.

Російським нафтогазовим гігантам не потрібно вкладати гроші в політичний лобізм, бо вони і так повністю або частково належать державі. А отже – сама держава намагається захищати економічні інтереси компанії.

Наприклад, «Роснєфть» – найбільша у світі публічна компанія за обсягом виробництва нафти – на 100% є власністю російської федерації. 50% капіталу російської газовидобувної монополії «Газпром» – теж під державним контролем

Колишні топменеджери приватних компаній-забруднювачів масово отримують високі посади в уряді російської федерації.

Двоє заступників міністрів енергетики працювали в нафтогазових корпораціях раніше. Так, Павєл Сорокін поєднує свою державну посаду із членством у раді директорів одразу трьох компаній із виробництва нафти: АТ «Зарубєжнєфть», АТ «Росгєо» та ПАТ «Транснєфть». А Євгєній Грабчак донедавна був гендиректором ВАТ «Ростопром».

Зрозуміло, що оскільки нафтогазовий сектор відіграє основну роль в енергетичній галузі держави, у Міністерстві енергетики логічно мати людей із досвідом роботи у цій сфері.

Проаналізувавши їхні рішення та публічну діяльність, можна побачити, що свої посади вони використовують для поширення дезінформації та викривленого наративу про кліматичну кризу. Потім ці «аргументи» служать виправданням для подальших державних рішень.

Наприклад, Павєл Сорокін роздає інтерв’ю, в яких наголошує, що «росія повинна дотримуватися тверезої позиції та не йти на поводу у лобістів відновлюваних джерел енергії».

В унісон із Міністерством природних ресурсів та екології він називає «чистими ресурсами» природний газ та атомну енергетику.

Подібна тенденція вимальовується і в російському парламенті.

Проаналізувавши біографії депутатів профільних екологічних та енергетичних комітетів Державної думи рф, ми бачимо численні приклади, як колишні топпосадовці енергетичних корпорацій, отримавши мандат, лобіюють інтереси нафтогазових компаній під час законотворчого процесу.

Наприклад, голова енергетичного комітету держдуми рф Павєл Завальний понад 20 років обіймав ключові посади на підприємствах у складі державного газового монополіста «Газпром». Роботу депутата він поєднує із керуванням спілкою організацій нафтогазової галузі «Російське газове товариство» – основна мета діяльності якого – допомагати уряду розробляти ефективні закони.

Протягом останніх 13 років Зальний пише та підтримує закони, які розширюють права компанії «Газпром». Зокрема він написав законопроєкт про надання податкових пільг під час видобутку нафти та підтримав законопроєкт про адміністративну відповідальність (замість кримінальної) за порушення охоронних зон газопостачання.

Чому депутат продовжує віддано працювати в інтересах колишнього роботодавця, ігноруючи загрози, які несе із собою кліматична криза?

Проаналізувавши дані російських держреєстрів, ми з'ясували, що син цього депутата – Ніколай Завальний – заробляє колосальні кошти завдяки співпраці із дочірніми підприємствами «Газпрому».

Зокрема, кілька компаній Ніколая Завального володіють частками в компаніях бізнес-групи «Ташир» – одного з найбільших підрядників «Газпрому». Саме «Ташир» отримував державне фінансування на будівництво великих газопроводів, зокрема «Сила Сибіру». За понад 10 років сума контрактів компаній групи «Ташир» на подібні державні закупівлі перевищила $2,5 млрд.

Але ні правоохоронні органи росії, ні колеги-депутати на цей очевидний конфлікт інтересів не зважають.

Американська прозорість

У США приховувати факт отримання коштів за відстоювання інтересів компаній – незаконно. Політики звітують про кожен отриманий ними долар – хто, коли та скільки їм заплатив. І головне – за які саме послуги.

Проаналізувавши відкритий реєстр лобістів на сайті Сенату США, ми виявили, що 70 зі 100 нині працюючих сенаторів отримували кошти від нафтогазових компаній. І цього більш ніж достатньо для того, щоб приймати необхідні для промислових гігантів закони. Адже ухвалення більшості законопроєктів, які не потребують спеціальних процедур, потребує 51 голос зі 100.

Розподіл коштів між представниками партій нерівномірний: 28 лобістів – це сенатори від Демократичної партії, 42 – республіканці.

Але сухі математичні розрахунки вказують на те, що нафтогазові компанії явно більше розраховують на підтримку саме політиків від Республіканської партії. Адже сумарно республіканці отримали понад $49 млн, тоді як демократи – всього близько $4 млн. При цьому, левова частка демократів із цього списку отримали незначні за американськими мірками суми – від $2000 до $5000.

Проаналізувавши публічну активність цих демократів на тему кліматичної кризи та шляхи її вирішення, ми не знайшли шквалу підтримки нафтогазової промисловості та активного лобіювання їхніх ідей. Припускаємо, що кілька тисяч доларів – недостатня сума для того, щоб пожертвувати своєю репутацією на догоду найбільшим забруднювачам. Зате саме ці сенатори не виступають із гострою критикою в бік хибних рішень, які пропонують для вирішення кліматичної кризи Shell, Exxon Mobile та Chevron.

Виходить, це плата за мовчання?

Від моменту, коли США ратифікували Паризьку угоду, Сенат прийняв численну кількість законів, про які мріяла нафтогазова галузь (приклади законів тут, тут і тут). Великим досягненням, над яким роками працювали вище згадані забруднювачі – частково перекласти на державу фінансування проєктів із вловлювання вуглецю (CCUS) та максимально знизити податки під час впровадження цієї технології.

Адже саме CCUS, на думку світових нафтогазових гігантів на кшталт Exxon Mobile та Shell – чи не найважливіша для подолання кліматичної кризи. Така теза містить у собі дезінформацію, бо суперечить наявному практичному досвіду застосування цієї технології – наразі комерційна доцільність CCUS сумнівна через значну вартість та дискусії в інженерних колах щодо її ефективності, тому її масштабування залишається під питанням.

Та чи поширювали дезінформацію ті сенатори, які отримували значне фінансування від нафтових і газових компаній? Ми проаналізували їхні заяви в публічному просторі – і знайшли відповідь на це запитання.

Найбільше грошей – понад $8,6 млн – за лобізм ідей нафтогазової промисловості отримав республіканець Міт Ромні. Публічна позиція цього сенатора щодо кліматичної кризи та шляхів її вирішення повністю копіює ідеї його спонсорів.

На своїй сторінці в YouTube Ромні та в інтерв’ю також просуває сумнівне рішення для боротьби із глобальним потеплінням – технологію вловлювання вуглецю: «Я зосереджуюся на тому, як заохотити інвестиції в нові технології, пов’язані з новими джерелами енергії або способами захоплення CO₂ з навколишнього середовища. Це ті речі, які я вважаю найбільш перспективними для розв’язання нашої глобальної проблеми, а не просто для зменшення викидів у США».

Разом із тим, він критикує відновлювані джерела енергії – як от вітрові та сонячні електростанції: «У нас немає достатньої потужності акумуляторів, щоб забезпечити електрикою вітрові та сонячні електростанції, які не працюють уночі. Що ми робитимемо в цей проміжок? Наразі це схоже на спробу вгадати, що ми зможемо впоратися (з кліматичною кризою – Ред.) з більшою кількістю вітрових та сонячних електростанцій – але це не розв’яже проблему».

Подібна закономірність – дезінформація в обмін на гроші – прослідковується і в поведінці інших сенаторів, які виступають лобістами забруднювачів.

І нафтогазові компанії дуже зважено обирають – кому платити найбільше.

Понад $5 млн нафтогазові корпорації заплатили за лобістські послуги сенаторові-республіканцю Джону Корніну. Чому саме йому? В його офіційній біографії вказано, що до того, як уперше стати сенатором у 2002-му році, він багато років працював на суддівських та прокурорських посадах. А отже, не є експертом у темі енергетики та природних ресурсів.

Але – що дуже важливо для енергетичних гігантів – Корнін представляє штат Техас, у якому розташовані понад 30% нафтопереробних потужностей країни. А отже тамтешній старший сенатор відіграє ключову роль у формуванні законодавства та представництві інтересів цієї території.

Разом з тим, саме у Техасі глобальне потепління відчуваються чи не найбільше в США. Понад 20 років поспіль цей штат посідає перше місце за кількістю катастроф. Щоб покрити наслідки ураганів та посух, держава витрачає близько $1 млрд на рік. Здавалося б, хто як не сенатор від цього штату має бити на сполох і лобіювати максимально жорстку кліматичну політику?

Натомість під час енергетичного саміту у Техасі Джон Корнін висміяв занепокоєння щодо змін клімату, назвавши їх «культом»: «Це чиста фантастика. Це частина культу або релігії відновлюваної енергії», – сказав він.

Отримуючи мільйони доларів від нафтогазових корпорацій, Корнін концентрує свої зусилля на захисті їх приватних інтересів. Він є автором численних ініціатив на підтримку роботи нафтогазового сектору. А також – виступив спонсором закону, який стимулює дослідження та розробку технології уловлювання вуглецю.

Ще один сенатор від штату Техас – республіканець Тед Круз – також отримує щедру фінансову винагороду за лобістські послуги від нафтогазових компаній. З моменту обрання сенатором у 2013 році, всього він заробив понад $5 млн.

Про те, що Круз тривалий час захищає нафтовий та енергетичний сектор Техасу, він говорить відкрито – на своєму офіційному сайті. У цій політичній боротьбі політик не соромиться використовувати аргументи, які містять дезінформацію. Зокрема, про те, що «експортуючи американський СПГ, Сполучені Штати (...) зменшують глобальні викиди».

Проте, як дослідив провідний американський фахівець з проблем метану Роберт Говарт, експорт зрідженого газу залишає вуглецевий слід на 33% більший, ніж вугілля, якщо врахувати витрати енергії на виробництво і транспортування СПГ. 

Окрім сенаторів, забруднювачі фінансово стимулюють і тих політиків, які мають великий вплив на політику у сфері природних ресурсів.

Наприклад, голова Комітету з природних ресурсів Палати представників США Брюс Вестерман допомагає створювати профільні закони та впливає на важливі політичні рішення, зокрема щодо змін клімату й енергетичної безпеки.

Згідно з даними Федеральної виборчої комісії, він з року в рік заробляє на лобіюванні інтересів нафтогазового сектору. Так, лише у 2023 та 2024 роках (січень-вересень) Вестерман отримав від нафтогазових компаній $306,000 за лобістські послуги. Не дивно, чому він і виступає проти обмежень на розробку викопного палива. А кліматичні програми називає «економікогубними».

Своїми думками щодо екологічної політики Вестерман активно ділиться і на своїй сторінці в соцмережі «Х». Там ми знайшли чимало дописів, які містять дезінформацію, вигідну нафтогазовим компаніям.

Зокрема, в лютому 2024 року політик спробував відбілити репутацію природного газу: «Американський природний газ є найчистішим, найбезпечнішим і найбільш етичним джерелом енергії на Землі. Короткострокові обмеження адміністрації Байдена на експорт природного газу зі США будуть серйозною втратою для навколишнього середовища, геополітичного ландшафту, економіки та національної безпеки». 

Зараз в американських судах є кілька справ за позовами проти нафтогазових компаній – Shell, BP, Exxon Mobile, Chevron – щодо поширення ними дезінформації про кліматичну кризу та компенсацію шкоди за її наслідки. Фігуранти рішуче відкидають усі звинувачення. 

Разом з тим ні в судових реєстрах росії, ні в американських державних базах даних ми не знайшли жодного позову щодо політиків та урядовців, імена яких прозвучали в нашому розслідуванні. Жоден із них не відповів на наші запити з проханням прокоментувати їхні мотиви поширення дезінформації, яка копіює позицію нафтогазових корпорацій, де вони працювали, або які виступали спонсорами їхніх лобістських зусиль.