Позивний «Хан»: «На війні наш обов’язок – бути готовим до будь-чого»

Боєць 14 окремого полку БпАК із позивним «Хан» народився в Києві, виріс у Бучі, а до лав Збройних Сил України долучився у 2022 році. Студент-культуролог у цивільному житті, він отримав ґрунтовну підготовку і пройшов тривалий бойовий шлях, успішно опанувавши військову професію оператора БПЛА. Він поділився з нами своєю історією, розповівши про шлях до війська, бойову роботу та загальні враження від служби у 14 окремому полку.

– Розкажи про своє життя до того, як ти долучився до Збройних Сил.

– До Збройних Сил я був звичайним підлітком – студентом Києво-Могилянської Академії, підпрацьовував у Києво-Могилянській бізнес-школі, тусив із друзями, мав дівчину. Жив своє щасливе життя – ріс, розвивався і кайфував від усього.

Полюбляв спорт: 11 років займався футболом, потім перемкнувся на волейбол, ним займався роки зо два. У принципі люблю всі ігри, пов'язані з м’ячами, у мене до цього прямо хист – футбол, волейбол, баскетбол і далі за списком.

Окрім цього, я дуже любив читати книжки з історії. Власне, саме це стало підґрунтям для недовіри й нелюбові до москалів.

Моя родина – це мама, брат, батько. Мати з батьком розлучені, після початку вторгнення мама переїхала до Дубая, брат – у Стамбулі, батько лишився в Україні. Життя трошки нас порозкидало, але я їх дуже сильно люблю.

– Що спонукало тебе піти до війська?

– «Рекрутинг» від російської армії в Бучі на початку повномасштабного вторгнення (Сміється). Насправді, якби мене спитали 23 лютого, чи пішов би я до війська, якщо почнеться двіж, то я, найімовірніше, сказав би, що не піду.

Проте 24 лютого з'явилося чітке усвідомлення, що саме я маю робити та що боротьба – це, власне, мій шлях. Тоді я собі дав обіцянку, що як би стрьомно не було, я робитиму те, що я вважаю правильним і що мені підказує почуття честі.

Зранку я прокинувся під звуки літаків і вибухів – у нас у Бучі почалися бойові дії, виходить, 24-го ввечері – 25-го зранку. І, власне, так і почався мій шлях.

Просто хочу, щоб моя країна лишалася моєю, щоб мої друзі були живі, і щоб ми з ними могли вільно спілкуватись українською мовою.

– Ти ідентифікуєш себе як бучанин чи як киянин?

– Це дуже цікаве питання. Ми переїхали в Бучу після розлучення батьків, мені було 13 років. І все своє свідоме життя я хотів вирватися до Києва, ідентифікував себе як киянин, проте весь цей час жив у Бучі.

Потім, коли нам вдалося вийти з-під окупації, мати мені сказала: «Бачиш, ти все життя хотів утекти з Бучі, а саме Буча стала початком твого справжнього шляху».

Тому зараз можу з гордістю заявити: так, я бучанець, і це мій головний плюс (Сміється). Це частинка мене, яка дуже сильно на все вплинула.

– Чому ти обрав саме 14 окремий полк БпАК?

– Я ще наприкінці весни 2022 року обрав для себе фах безпілотних систем, але тоді це все було в дуже зародковому стані. Згодом, після участі в бойових діях на Бахмутському напрямку, дізнався, що існує підрозділ, повністю присвячений безпілотним системам – 14 окремий полк.

Мене вже тоді це зацікавило, подумав: блін, як класно, у них є цілі батальйони FPV, роти ISTAR, працюють буквально на всьому безпілотному, що існує. Буде чудово, якщо я зможу там йти саме по своїй обраній спеціальності й розвиватися в ній. Тому я тут: щоб самому ставати краще та по змозі допомагати всій цій системі ставати краще, знаходити всілякі нові рішення.

– Ти прийшов до полку по переведенню. Було складно переводитися?

– Ну, тоді загалом було складно переводитись, людей з очевидних причин не дуже хотіли відпускати. Тому так, легкого було мало – але я пройшов всі ці «кола пекла», всі документи пройшли, все вийшло, і ось я тут. І дуже радий цьому.

Знаю від побратимів і посестер, які мобілізувалися відносно недавно, що зараз усе відбувається значно гладше й простіше. Заповнюєш анкету на сайті полку, наші рекрутери виходять із тобою на співбесіду, разом ви визначаєтеся з найкращою для вас посадою. Далі – візит до РТЦК, військово-лікарська комісія, підписання контракту чи пряма мобілізація.

Після навчального центру займаєшся роботою, яку сам для себе обрав. Це в нас у полку гарантується як мінімум тим, що командири підрозділів дуже зацікавлені знайти людей саме на вакантні посади, щоб робота робилася ефективно, плюс вони цілком свідомі того факту, що найефективніший боєць – той, що має мотивацію виконувати своє завдання. Тому, якщо пішли на вакансію, наприклад, автомаляра – будете автомаляром чи кимось у тій самій сфері. Якщо обрали бути оператором БпЛА, як я, то будете літати.

– Чим саме ти займаєшся зараз у полку?

– Я особисто оператор розвідувального БПЛА. Виїжджаю з групою на завдання, веду аеророзвідку позицій ворога, виявляю цілі та наводжу на них засоби ураження: ударні дрони, ракети або артилерію (ми часто працюємо у взаємодії з іншими складовими Сил оборони).

Загалом у нас в полку є різні групи, які працюють із різними типами безпілотників – і FPV, і розвідувальні дрони, і ударні. Є ті, що відповідають за глибинні ураження об’єктів далеко в тилу ворога або на території росії. Це дуже важливе завдання, бо вони б’ють туди, куди не можуть дотягнутися інші види озброєння – туди, де ворог на це не очікує. Так би мовити, нищимо росіян на їхній землі, поки вони не дійшли до нашої. Найкраща новина: займатися цим можете й ви, долучившись до нашого полку та пройшовши навчання.

У проміжках між операціями відпочиваю, навчаюся. Навчання в полку системне та постійне: освоюємо нові технічні засоби, закріплюємо навички з тактичної підготовки й такмеду, тут потрібна постійна практика. Регулярно їздимо на стрільби: передусім я, звісно, оператор БПЛА, але на війні наш обов’язок – бути готовим до будь-чого. Підтримую хорошу фізичну форму, дуже люблю багато ходити пішки, якщо маю на це час.

Вчитися було і буває непросто, але всього можна досягти. Головне мати бажання й докладати зусиль. Та й полк наш необов’язково про «рексів»: можна піти на таку саму небойову посаду, яку ви мали на цивілці, і приносити користь одразу ж, без додаткових навчань.

– Які твої враження від служби?

– Мене оточують дуже сильні люди – але це не пригнічує, а навпаки дуже надихає. Моє переведення до полку зайняло багато часу, було багато бюрократії, тож я не займався бойовою роботою. А тут у полку я по новій у все це закохався: у тренування, у фізо, у бойову роботу, у польоти. Мені все це дуже цікаво, і моє відділення, люди, які мене оточують, мене дуже надихають – я з ними і в огонь, і в воду, і в окоп, і на лівий берег, як то кажуть. Дуже затишно почуваюся, радий, що я тут.

Я вважаю, що в нас дуже людяно ставляться один до одного. Командири завжди тебе вислухають, зокрема й командир полку – він приїжджає на позиції, питає, що нам треба, як нам можна допомогти, щоб ми краще робили свою роботу. Банально відчувається, по-перше, підтримка матеріальна, а також – що не менш важливо – підтримка моральна. І ти готовий більш якісно виконувати свою роботу. Коли тобі чогось не вистачає, завжди можна звернутися до командира: якщо ці речі є на складах, тобі їх дадуть без жодних проблем.

– Що б ти хотів сказати українцям?

– Шукайте можливості максимально допомогти війську або долучитися до нього. Шукайте те, що вам найбільше сподобається – зараз ви маєте дуже багато можливостей для вибору, і працюйте, розвивайтеся в цьому напрямку.

Ну а якщо ви для себе оберете напрям безпілотних систем, то завжди чекаємо на вас у 14 окремому полку БпАК. Як на мене, у нас чудові можливості для розвитку. Можна і за цивільним фахом прийти працювати – знаю, що на штабі в нас годують добре, люди хороші, працювати дадуть, у відпустці родину зможете бачити, що ще треба?

Ми – ті, до кого ви зможете ефективно долучитися для звільнення нашої землі.