Як побудувати «український Стенфорд»?
Чого вчить досвід ХХ століття, чим допомагає Литва та де джерела фінансування українських університетів
Серед ключових проблем української освітньої царини – війна, демографічна криза з її похідними та якість освіти, як середньої, так і вищої. Проте всі проблеми насправді мають своє розв'язання, вже існують напрацьовані алгоритми.
Але справжній прорив – створення «українського Стенфорду» або «українського Гарварду», за словами ректора УКУ, можливий лише тоді, коли вища освіта стане спільною справою українського суспільства. Про це та багато іншого говорили учасники дискусійної панелі «Пріоритет номер 1. Інвестиції в освіту» в межах International Invest Summit 2025.
Модератором панелі виступив Іван Компан, директор Академії «Делойт» в Україні, викладач Единбурзької бізнес-школи, компанію на сцені йому склали Микола Княжицький, народний депутат України, Тарас Добко, ректор Українського Католицького Університету та Даріус Скусевічюс, посол з особливих доручень із питань координації відновлення та відбудови України при Міністерстві закордонних справ Литви.
International Invest Summit 2025 (4–5 липня 2025 року, Львів) – захід для інвесторів, організований Українським центром аналітики та досліджень (UCAI) спільно з International Investment Office і за підтримки Mind. Мета саміту – створити дієву платформу для спілкування та пошуку можливостей інвестування в Україну.
Оцінка стану освіти в Україні, за шкалою від 1 до 10
Тарас Добко, 6 балів: Я працюю у сфері освіти, тому не можу відповідати неупереджено. Але вважаю, що ми рухаємось у правильному напрямку.
Микола Княжицький, 5 балів: Мені сумно бачити українські університети на низьких позиціях у рейтингах. Проте, якщо подивитися на походження засновників найбільших стартапів на кшталт WhatsApp чи PayPal, побачимо українські прізвища. Тож або вони, або їхні батьки здобули гарну освіту тут.
Даріус Скусевічюс, утримався: Освіта – це надзвичайно широке поняття, і варто пам’ятати також про школи. А тут ситуація доволі сумна, оскільки одна із семи шкіл в Україні постраждала від війни, а до цього треба додати COVID та дистанційну освіту: близько 5 млн учнів мають освітні втрати. Мені складно оцінювати всі освіту, але, кажучи про цифри, з боку Литви дійсно вважаю цю сферу пріоритетом номер 1.
Найболючіші проблеми української освіти
Тарас Добко: Наступні роки, аж до десятиліть, українським університетам доведеться існувати в умовах асиметричної конкуренції. Якщо подивитися, скільки в державному бюджеті виділено коштів на всю освіту, побачимо суму в 200 млрд грн (на 40% більше, ніж було два роки тому). Попри позитивну динаміку, доведеться визнати, що це – менше за бюджет одного Стенфордського університету.
Бюджет на всю вищу освіту становить близько 55–57 млрд грн. Ми в УКУ маємо партнерську програму з католицьким дослідницьким Університетом Нотр-Дам, що в Індіані. Його річний бюджет сягає $1,7 млрд.
У цьому випадку гроші мають значення, оскільки без них багато чого не вдасться зробити.
Собівартість навчання в УКУ на рік становить $4200. Наприклад, серед країн – членів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) цей показник – від $12 000; менше –у Польщі, більше – у Норвегії.
Тому наш єдиний вихід – змінювати мислення, змінювати mindset і думати, як конкурувати в такій нерівній ситуації.
Тарас Добко, ректор Українського Католицького Університету: «Треба розуміти, що якісна освіта є дорогою».
Микола Княжицький: Наша найбільша проблема зараз – це демографічна криза. Винна неправильна, на мій погляд, державна політика, згідно з якою хлопцям від 18 років заборонено виїжджати з України, тому батьки вивозять їх раніше – тобто школярами.
Раніше хлопцям-студентам взагалі був заборонений виїзд на обмін досвідом із закордонними університетами. Міністерство згодом скасувало цю норму, оскільки ці поїздки поліпшують якість освіти й підвищують її популярність.
Також проблема, що багато університетів залишають дистанційну форму навчання.
Демографічна криза, пов’язана з безпекою і безнадією людей, але і з якістю освіти, яка стимулює людей виїжджати.
Поточна ситуація має неочікуваний плюс: до середніх шкіл стали повертатися чоловіки-вчителі, які отримують бронювання. Але для учнів це на краще, оскільки вони мають збалансований склад вчителів.
Але стан технічного забезпечення наших шкіл – катастрофічний. Знаю, бо ми реалізовували спільний проєкт з урядом Тайваню та Українським Католицьким Університетом: комп’ютеризували понад 100 шкіл і навчали українських вчителів інформатики, STEM-освіти та робототехніки.
Тому про стан технічного забезпечення я знаю, як і про зарплати вчителів. В умовах демографічної кризи та війни це не така другорядна проблема, як могло б здаватись.
Даріус Скусевічюс: Розвиток освіти – це постійний процес трансформації, незалежно від місця, де ви перебуваєте. Враховуючи новітні технології, які з’являються постійно, доводиться бути адаптивними щодня. До того ж швидкість їх появи та впровадження передбачає, що у школі треба навчати геть інших речей, ніж в університеті.
Найбільшими проблемами освіти взагалі я вважаю інфраструктуру, потребу в постійній адаптації та подолання освітнього розриву дітьми, які постраждали через війну або COVID. Діти в 5–9 класах зараз не знають того, що мають знати на початку навчання в університеті.
Джерела фінансування українських університетів
Тарас Добко: «Український Гарвард» та «український Стенфорд» можливі лише в тому разі, якщо освіта стане спільною справою коли багато гравців в суспільстві були зацікавлені, щоб вона ставала якіснішою та досягла такого рівня, щоб не треба було імпортувати високоякісних гравців, а була змога вирощувати їх на місці.
Освіта разом із медициною та безпекою мають найбільший вплив на утримання талантів в Україні.
Є такий вислів: «Якщо проблему можна розв'язати грошима, то це – не проблема, а витрати». Його можна по-різному трактувати, але він дуже правдивий щодо зміни культури вищої освіти, її не вирішити грошима. Щодо інвестицій, бізнесу та освіті, то треба розуміти, що існує велика кількість форматів інвестицій у навчання. Зокрема є інвестиції уваги, часу.
Наприклад, участь бізнесу в наглядових радах університетів – надзвичайно важливий формат, що дозволяє університетам полишати свої бульбашки та дивитися на реальний світ. Це також дозволить якісніше розв'язувати проблеми, які стоять перед бізнесом.
Чи участь бізнесу в розробці навчальних програм та стандартів освіти. Чи залучення викладачів-практиків з бізнесу. Чи співпраця бізнесу із Центрами кар’єри при університетах. Чи приклад Сумського державного університету, який створив лабораторію матеріалознавства, до якої звертається бізнес із комерційними замовленнями, не маючи такого обладнання. Це і є світова практика взаємодії бізнесу та освіти!
Окремий вимір – підприємництво. Університети могли б генерувати компанії, брати участь в комерціалізації досліджень. Це дуже недорозвинений напрямок в українській вищій освіті.
Є ще багато чого – дуальна освіта, R&D, lifelong learning…
У 60-ті роки минулого століття українці в Гарварді об’єдналися навколо ідеї створення українського наукового інституту при університеті – і їм вдалося. Думаю, що українцям в Україні також вдасться створити гарні освітні інституції.
Микола Княжицький: Ми маємо вижити, тож час позбавитись від стереотипів.
Частина цих стереотипів тягнеться з радянських часів, зокрема й той, що університет – не місце для розмови про гроші. По суті, університет – це неурядова організація, вона не розподіляє одержані прибутки між акціонерами, але це не означає, що їх не має бути.
Заробляючи на свою оперативну діяльність, університет виконує свою основну функцію.
Микола Княжицький, народний депутат України: «Ми маємо вижити, тож час позбавитися стереотипів».
Я маю досвід у культурній галузі, адже він схожий з освітнім. Подивіться, як у Польщі будується новий музей чи театр. Як правило, коштом уряду, коштом місцевої влади, а також коштом громадської організації, яка їх залучає в бізнесу. В нас таке заборонено!
Окремо про бізнес. Більшість грошей в Україні заробляють на тому, що мало б бути освітою: коучі, тренери, самоосвіта, бізнес-освіта… Але це освітою не є! Університети мали б зібрати під своїм дахом зі своїми викладачами всі ці освітні послуги та надавати їх на якісному рівні. Бо в нас навіть школи дозволяють собі мати гуртки, у яких батьки платять за послуги.
Про проєкти участі партнерів у відновленні освіти
Даріус Скусевічус: Якщо подивитися на абсолютні цифри, то Литва – маленький донор. Тому, коли ми працюємо в Україні, ми шукаємо партнерів і намагаємося долучити їх до того, що робимо. Так ми разом з іншими донорами зібрались і будуємо підземні школи з укриттями. Одна вже відкрилася в Одеській області, ще п’ять будуються.
Ще одна програма – «Школи майбутнього для України». Вже два роки разом з українськими, італійськими та литовськими архітекторами ми створюємо дизайн – який вигляд має мати сучасна школа – у стилі Lego: розробляємо вимоги та документи для кожного окремого блоку школи, які адміністрація самостійно потім може «скласти» для досягнення своїх цілей.
Незабаром ми закінчимо ці технічні роботи, передамо їх у власність українських інституцій і почнемо безпосередньо будівництво таких об’єктів.
Даріус Скусевічюс, Посол з особливих доручень із питань координації відновлення та відбудови України при Міністерстві закордонних справ Литви
Взагалі в нас чотири напрямки роботи в царині освіти: укриття у школах, приміщення подвійного призначення (підземні школи під час війни, потім – кінотеатр, спортзал, громадський центр), розробка документації та програма подолання освітніх розривів для учнів 5–9 класів, що зараз впроваджується в Одеському регіоні.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
