Енергетичний перехід: як несподіваний дефіцит обладнання в США спонукає розвиток «зеленої» генерації

США є світовим лідером за обсягами видобутку природного газу, але в країні спостерігаються проблеми з розбудовою газової генерації попри значний попит на неї.

Тож на американському ринку все чіткіше проявляється тренд: несподівано цей попит почав сприяти розвитку безвуглецевої енергосистеми, заснованої на відновлюваних джерелах електроенергії (ВДЕ). Незважаючи на всі спроби Дональда Трампа прибрати стимули для будівництва «зеленої» генерації. Але через декілька років, у міру зростання кількості газових електростанцій, роль і частка ВДЕ в енергосистемі США все ж може знизитись.

Mind розбирався у причинах, які змінюють тренди на американському ринку, та дізнався, наскільки ці тенденції актуальні для України.

«Зелений» підйом

Бум попиту на електроенергію в США, який живлять стрімкий розвиток штучного інтелекту та будівництво дата-центрів, спричинив вибуховий ефект. Сполучені Штати б’ють рекорди за темпами розбудови генерацій, у тому числі відновлюваних джерел енергії (ВДЕ).

2024 рік відзначився безпрецедентним зростанням «чистих» потужностей – в енергосистему було додано 48,2 ГВт вітрових і сонячних електростанцій, а також накопичувачів енергії, що на 47% більше, ніж за підсумками попереднього року.

А у 2025 році, за прогнозами US Energy Information Administration (EIA; незалежне агентство у складі федеративної статистичної системи США, підрозділ Міністерства енергетики), ці обсяги зростуть ще на 63 ГВт, або на 30% проти торішніх досягнень.

Такі очікування поважної державної інституції дещо здивували експертів, оскільки з’явилися на тлі численних заяв Дональда Трампа (відомого особливою прихильністю до сланцевої індустрії) про розворот федеральної політики від потужної підтримки ВДЕ через пільги в оподаткуванні до зростання тарифів, які значно підвищують вартість проєктів.

Пояснення парадоксу знайшло видання Fast Company, поспілкувавшись з учасниками ринку. Хоча бюджетний закон, підписаний Дональдом Трампом 4 липня, різко скоротив стимули для розвитку ВДЕ, нові проєкти в галузі сонячної та вітрової енергетики все ж залишилися з двома обмеженими варіантами для отримання податкових стимулів.

Перший: новий проєкт може претендувати на податковий кредит, якщо почне виробляти електроенергію до кінця 2027 року. Другий варіант – це так званий безпечний період: якщо власник починає будівництво нового вітропарку чи сонячної електростанції протягом наступних 12 місяців, то він матимете ще чотири роки на завершення проєкту.

«Хоча ми, м’яко кажучи, не в захваті від цього законодавства, ми просто реагуємо на обставини для збереження бізнесу. Це означає, звісно, максимально включити до перехідного періоду якомога більше проєктів», – каже Джим Спенсер, президент і генеральний директор компанії Exus Renewables North America.

Тільки у штаті Нью-Мексико Exus має кілька пропозицій, які перебувають на розгляді, щодо будівництва нових сонячних електростанцій. Завдяки попередній закупівлі сонячних панелей компанія буде готова швидко рухатися вперед, щойно виграє тендер.

Тобто заявлене зростання потужностей ВДЕ може мати короткостроковий ефект. Але є і довготривалі фактори, які впливають на подальший активний розвиток «зеленої» енергетики.

Турбінний дефіцит

Джон Кетчум, генеральний директор NextEra Energy, яка є ключовим гравцем у постачанні енергії на американському ринку, б’є на спалах. Ця компанія відома не тільки потужними проєктами у сфері ВДЕ, а й тим, що за останнє десятиліття побудувала найбільше потужностей газової генерації у Сполучених Штатах.

Джон Кетчум вважає, що в США посилився ризик енергетичного дефіциту внаслідок неефективної державної політики. «Навіть за найкращим сценарієм до кінця 2030 року може бути побудовано лише близько 75 ГВт газової генерації, що становить 16% із 460 ГВт, загалом необхідних. Якщо ми обмежимо ще й ВДЕ, у США виникне серйозна проблема з нестачею електроенергії. Можливі навіть відключення під час пікового навантаження», – застерігає він.

«Газова генерація поступово будується, але вона не буде доступною в значних масштабах десь до 2030–2032 року. Крім того, вона стала значно дорожчою, оскільки за останні п’ять років витрати щонайменше подвоїлися через обмежену кількість доступних на ринку газових турбін, інфляцію та дедалі більші витрати на інжиніринг, закупівлю та будівництво», – сказав Джон Кетчум.

За його словами, в останній рік строки постачання подвоїлися: «Турбіни, замовлені сьогодні, будуть доставлені не раніше 2028 року, і черга продовжує збільшуватися. Ціни також стрімко зростають унаслідок дефіциту й ажіотажного попиту, і мають потенціал до подальшого зростання через нові мита президента США Дональда Трампа на імпорт сталі та алюмінію».

Тож за таких умов стає очевидним, що сонячна енергетика в США стрімко розвивається не тільки тому, що її вартість знизилась, а й тому, що обладнання для газової генерації електростанцій перетворилося на дорогий дефіцитний товар, і його виробництво стикається із затримками в ланцюгах постачання.

Полювання на устаткування

«Виробники оригінального обладнання називають строки виробництва від п’яти до семи років, якщо ви намагаєтеся замовити газову турбіну прямо зараз», – розповідає Боббі Нобл, старший менеджер програми з досліджень і розробок газових турбін в EPRI (Electric Power Research Institute).

«Мінімум три-чотири роки – це реальні строки, якщо ви ще не в черзі на турбіну. Ми бачимо це в усіх компонентах, необхідних для будівництва газової електростанції», – свідчить Пол Соткевич, президент і засновник консалтингової компанії E-Cubed Policy Associates.

«Газові турбіни переживають справжню «золоту лихоманку», – зазначає Білл Ньюсом, генеральний директор американського офісу Mitsubishi Power (японський виробник турбін із групи Mitsubishi Heavy Industries). Такі агрегати, за його словами, повністю розпродані на багато років наперед. У період із 2023 до 2024 року обсяг замовлень у Північній і Південній Америці зріс уп’ятеро, а якби виробничих потужностей було більше, цей показник міг би легко зрости й усемеро.

«Без сумніву, попит на газові турбіни суттєво зріс, особливо якщо врахувати, що 2022 року на весь ринок великих газових турбін у США припав лише один продаж – то був найнижчий показник за всю історію. Тепер завдяки новим угодам і бронюванням, що відбулися лише за останні шість місяців, ми додамо десятки газових турбін до нашого парку в Північній Америці», – сказав Річ Ворберг, регіональний президент Siemens Energy (один із провідних світових виробників газових турбін із Німеччини). У першому півріччі 2025 року портфель замовлень компанії на такі установки досяг у США нового рекордного рівня у 133 млрд євро.

«Увесь світ намагається замовити нові газові турбіни, і глобальний попит залишається доволі високим», – зазначає Боббі Нобл.

А як щодо України?

«Я не чув, що в Україні хтось зараз серйозно думає про будівництво справжньої газової генерації з турбінами. Всі проєкти – газопоршневі, когенерація. Для них обладнання нам донори подарували навіть більше, ніж змогли приєднати до мережі, там широке коло виробників», – сказав у коментарі Mind галузевий фахівець Віктор Відзіховський, який має значний досвід в енергетиці.

Газові турбіни, зазначив він, «це дуже тонке виробництво й доволі мала, специфічна ніша. Це обмежений клуб виробників, оскільки газова турбіна – це практично як авіаційний двигун, тільки дуже великий».

Проте один із продавців генерувального газового обладнання на українському ринку, який побажав залишитися неназваним, розповів Mind, що в сегменті газопоршневих установок існує зараз «легкий дефіцит».

«Черга при замовленні для будівництва газопоршневої генерації в Україні – десь на пів року, маємо певну невизначеність», – сказав він.

Водночас підприємець звернув увагу, що в Україні на відміну від США бізнес здебільшого тримається певної ніші, коли заходить у будівництво генерації, а не прагне комбінувати в інвестиційному портфелі відразу кілька її видів.

«У нас не США, де на інвестиційні проєкти дивляться виключно в розрізі чисел – витрат і прибутковості. В Україні ще беруть до уваги політичну складову, вплив держави на ринок, військові фактори», – підсумував він.

Щодо майбутньої структури виробництва електроенергії у країні, то Національний план до 2030 року передбачає частку 27–29% ВДЕ (зростання з поточних 6–9%) з одночасним розгортанням газових малогабаритних турбін і збереженням близько половини атомної генерації в загальному міксі.

Тому енергетичний перехід в українському контексті залишається без розвороту в бік значного нарощування потужних газових електростанцій, як це відбувається у Сполучених Штатах. Докладніша картина буде зрозуміла після завершення війни, коли стане більш визначеною структура нової української економіки.