Керівниця Регіонального офісу «U-LEAD з Європою» в Донецькій області: «Більшість громад та жителів Донеччини вірять: вони повернуться додому»

Місцеве самоврядування в громадах Донецької області – це щоденний виклик, постійні труднощі і невизначеність, часом – навіть непорозуміння. Проте очільники громад Донеччини і їхні команди активно працюють: допомагають своїм жителям, облаштовують хаби на нових місцях і навіть працюють над стратегіями повоєнного відновлення, власного повернення та запрошення нових мешканців громади. Mind поговорив про діяльність ОМС з окупованих територій, нові та старі виклики, що постають перед ними, а також про сподівання на майбутнє із Вікторією Троценко, керівницею Регіонального офісу «U-LEAD з Європою» в Донецькій області.

- Як функціонують громади Донеччини в умовах війни?

- Мені близька ця тема і я можу поділитися своїм досвідом.

Думаю, нікого не здивує інформація про те, що громади Донеччини живуть і працюють в надскладних умовах: обстріли, руйнування інфраструктури і постійні безпекові загрози. Частину місцевих органів влади евакуйовано, частина залишається на місці, є й такі, частини колективів яких працюють на місцях, а частково – дистанційно.

Якщо наводити статистичні дані, то до 2014 р. у Донецькій області було 66 громад. Після початку війни частина територій опинилася в окупації, тому до процесу децентралізації долучилися не всі громади. У підсумку сформувалося 46 громад. Після початку повномасштабного вторгнення 2022 року території частини цих громад опинилися під тимчасовою окупацією. Але органи влади усіх 46 громад продовжують працювати на підконтрольній Україні території.

Звісно, це все дуже серйозно вплинуло на діяльність громад, і потребує серйозної переоцінки. В U-LEAD ми умовно поділяємо громади Донеччини на три типи:

• тимчасово окуповані,
• прифронтові громади,
• умовно-тилові громади.

Органи місцевої влади тимчасово окупованих громад змінили місце свого перебування та продовжують працювати на підконтрольній Україні території. Відповідно до чинного законодавства, у таких випадках за цими органами зберігається їхня легітимність, усі права, обов’язки та повноваження.

Паралельно багато з них створюють центри підтримки для своїх жителів, які виїхали з окупованих територій. Такі центри (або ХАБи) організовують переважно в місцях найбільшого скупчення переселенців із відповідних громад.

Звісно, неможливо охопити всі населені пункти, де нині проживають внутрішньо переміщені особи, проте органи місцевої влади намагаються забезпечити максимальне охоплення своїх громадян, зокрема і шляхом співпраці з іншими ХАБами, чи приймаючими громадами, на основі меморандумів або партнерських домовленостей.

Наразі в Донецькій області абсолютно у всіх громадах створені військові адміністрації населених пунктів. Найчастіше вони функціонують паралельно з виконавчими органами відповідних рад. Звичайно, існують ситуативні управлінські недоліки, але в принципі все працює.

Прифронтові та умовно-тилові громади по більшості працюють на місцях. Разом з тим, нерідко вони застосовують формати частково дистанційної роботи. Таким чином, частина працівників виконавчих органів виїжджає та працює віддалено, частина – в ХАБах або центрах підтримки громадян працює з ВПО зі своїх громад. Частина ж працівників залишаються у громаді, допомагаючи мешканцям, які залишилися у своїх домівках.

- Які основні виклики стоять перед місцевим самоврядуванням, зокрема, Донецької області?

В першу чергу, безпекові та воєнні виклики – зокрема, втрата населення: як загиблими, так і через виїзд за кордон. Це, в свою чергу, вплинуло на масштабну втрату кадрів. Неочікувано, але це частково вирішило питання оптимізації та скорочення штатів, але в іншому кадрове питання дуже серйозно стоїть сьогодні.

Ще один виклик – брак інформації. Деякі органи влади не мають повного спектру даних про громади через відсутність документації. Коли у 2022 році росія захоплювала території, не усі мали час вивезти документи. У декількох випадках влада взагалі прийняла рішення залишитись під окупацією…

З часом інформація відновлюється, але ці виклики існують.

Другим блоком можна виділити руйнування інфраструктури та втрату ресурсів: починаючи від знищення приватного і комунального майна аж до зменшення економічної бази громад. Наразі відсутні дієві механізми компенсації і відшкодування, бракує реєстрів пошкодженого та знищеного майна, в окремих випадках обстеження пошкодженого та зруйнованого майна є неможливим.

Зараз законодавство починає потроху врегульовувати ці нюанси, але проблем ще вдосталь. Звичайно, адже люди йдуть до своєї влади, втративши житло і сподіваються на неї. Тому дуже нагально стоїть питання будівництва соціального житла і розселення людей.

Також існують перебої в наданні базових послуг: і медичні, і освітні, і адміністративні сервіси працюють частково. Громади, які змогли переїхати та зорганізуватись у безпечних місцях, потроху відновлюють надання послуг. Бачимо, що навіть відновлюються заклади охорони здоров’я та соціального захисту населення. Тим не менш, це ж відновлення не в повній мірі, і не кожна громада може собі це дозволити, і не кожна громада здатна таке зробити.

Звісно, постраждали людський, економічний та культурний виміри: втрата економічного потенціалу, втрата культурно-освітнього потенціалу, виїзд молоді, руйнування місцевих культурних осередків…

Але з цим громади дуже активно працюють. На початку повномасштабного вторгнення було дуже багато гарних волонтерських ініціатив, з якими співпрацювали громади, і які – хоч і в менших обсягах – існують і понині. І наші громади дуже активно до них долучаються, працюючи над власною ідентичністю.

Ще один блок – системні проблеми управління: брак ресурсів, правових механізмів. До нас звертаються громади з безліччю питань, які ми намагаємось вирішити таким чином, щоб і не порушити чинне законодавство, і допомогти громадам.

Питання їхні – нагальні. Наприклад, щодо перехідного періоду, коли військові адміністрації вже створені, але їхнім начальникам ще не передані повноваження. Щодо запуску освітнього процесу, запуску опалювального сезону та інші.

Перераховані вище проблеми і втрати призводять до вакууму, нерозуміння механізмів співпраці між виконавчими органами та військовими адміністраціями. Але! Хочу наголосити, що в Донецькій області не спостерігається жодних конфліктів між органами місцевого самоврядування та військовими адміністраціями, всі нормально і злагоджено працюють.

- Серед викликів, які Ви перерахували, є такі, що не залежать від громад та місцевої влади, а є – навпаки, саме з зони контролю ОМС. Як громади, що перебувають в евакуації, зберігають свою локальну ідентичність, управління, зв’язок із людьми?

- Громади в евакуації станом на сьогодні вже трішечки адаптувались. На початку все було просто і примітивно: чати в месенджерах, в яких групувались члени громади. Вони, в принципі, досі діють, але на початку це було рятівним колом: проводились опитування, шукали людей, розподіляли гуманітарну допомогу.

Зараз громади, що працюють в евакуації, змогли вже створити власні хаби, в яких ведуть роботу. До речі, ми порівнювали досвід наших громад із прикладами інших переміщених, і можемо стверджувати, що у громад Донеччини особлива власна система: кожна громада намагається створити власний хаб. Інші створюють обласні хаби, регіональні.

Але ці донецькі хаби не обслуговують виключно «своїх» громадян. Нерідко громади співпрацюють, допомагаючи одна одній, укладаючи меморандуми та охоплюючи послугами жителів інших громад. Ці центри – дуже різні: в когось це один кабінет з кількома спеціалістами, а є – мережа «Я – Маріуполь», яких більше 20 по Україні. В якихось надання послуг обмежено соціальними та адміністративними, а в інших – і перукарня, і пральні машини, і інші побутові послуги.

Звичайно, багато чого залежить від бюджету громади. Хтось навіть може дозволити собі будівництво соціального житла.

І от, адаптувавшись до ситуації, громади повернулись до питання локальної ідентичності: почали створювати сайти, збирати різні історії. Існує практика роботи з мешканцями громади, які звертаються до ЦНАПу чи хабу: їх, з їхнього дозволу, опитують на предмет фіксації як військових злочинів останнього часу, так і більш ранніх історій та згадок. Всі ці історії фіксуються в реєстрах та архівах, щоб не загубились.

- А як вони налагоджують співпрацю з приймаючими громадами: що вдається, а де потрібна підтримка?

- Не можна говорити, що всім переміщеним громадам завжди було просто знайти спільну мову з приймаючими громадами, але з часом наші громади змогли облаштуватись на нових місцях.

Дуже допоміг і став у нагоді проєкт «Пліч-о-Пліч: Згуртовані громади», що сприяє підтримці та об’єднанню громадян та громад. За рахунок обміну досвідом, спільної реалізації інфраструктурних та інших проєктів вибудовується контакт між людьми, налагоджуються знайомства.

Окрім того, створюються локальні ініціативи з налагодження горизонтальних зв’язків. Зараз набирають обертів спільні проєкти громад Донецької області та інших областей – з будівництва, зі створення стаціонарних пунктів для надання послуг соціально незахищеним верствам тощо.

- Як «U-LEAD з Європою» супроводжує ці громади (напр., юридичний супровід, консультації щодо повноважень, стратегічне планування в нових умовах тощо)?

- U-LEAD була поряд з громадами всіх регіонів з самих витоків реформи децентралізації, у різні етапи, різні часи і з різними програмами. Наша діяльність має на меті підвищення спроможності працівників органів місцевого самоврядування, сприяння їхньому професійному розвитку, навчанню та впровадженню європейських підходів до місцевого самоврядування, а також розвиток їхнього потенціалу через обмін досвідом та ініціювання партнерств, у тому числі на міжнародному рівні. Ми працюємо як зі спеціалістами громад, так і з сільськими, селищними, міськими головами та начальниками військових адміністрацій.

Щоб досягти цих цілей, ми використовуємо різні формати навчання та професійного розвитку: інформаційні сесії, консультації, комплексні навчальні програми, сторінки в соцмережах та чати. Багато з наших програм сертифіковані Національним агентством України з питань державної служби, тому після їх проходження учасники отримують сертифікати з нарахуванням кредитів ЄКТС. Маємо також програми обміну досвіду та стажування – в Україні та за кордоном.

Була свого часу, особливо на початку повномасштабного вторгнення, і більш прикладна допомога: декілька громад отримали від нас автомобілі, інструменти для відбудови, генератори. Але це не є нашим основним мандатом.

Ми навчаємо, наприклад, проєктній діяльності. Після навчання громади можуть не просто повісити на стіну сертифікат, а одразу реалізувати свої знання, подавши проєктну заявку міжнародним донорам. Через цю практичність ми спостерігаємо підвищену активність громад Донецької області, велику кількість запитів на консультування.

По середах ми проводимо заходи серії «Середа з U-LEAD», до яких можуть долучатись і активно долучаються наші громади, обирають собі навчання.

Як відбувається стратегічне планування у громадах, що не знають, коли зможуть повернутись додому?

Звичайно, це дуже складний процес. Проте він триває. Зараз загальну стратегію розвитку оновлює вся Донецька область, і громади – не виключення. Адже законодавство не передбачає виключень – всі мають створити чи оновити Стратегії розвитку.

Громади звертаються до нас за консультаціями та з питаннями щодо принципів, умов чи алгоритмів створення стратегій, ми відповідаємо. Зазвичай йдеться про доволі короткострокове планування. Оскільки ніхто не знає, що буде завтра, то ми застосовуємо принцип сценарного планування – «що, якщо».

Все одно, як би не розвивалась ситуація, стратегія потрібна. Хоча б для того, щоб мати для себе відповідь на питання: «а якщо завтра – додому?», «а якщо там вже нічого немає, що робити?»

Якщо наступного дня відбудеться деокупація, люди поїдуть додому: дивитись, планувати, відновлювати. Вони матимуть безліч питань, від великих до малих, і місцева влада має вже напрацювати відповіді на ці питання.

Є випадки, коли до нас приходять громади, території яких повністю під окупацією, але вони розробляють. І не лише тому, що є така норма і її треба виконувати – більшість громад та жителів вірять: вони повернуться додому.

Достатньо активно створюються та працюють Молодіжні ради. В учасників цих рад горять очі, вони не збираються нікуди виїжджати, вони вже подають – і виграють – грантові заявки, залучають кошти і щось постійно роблять.

- Що мотивує громади та їхнє керівництво рухатися вперед – і команди громад, і команду регіонального офісу «U-LEAD з Європою»?

- Почну з команди U-LEAD: нас мотивують громади. Навколо багато чого відбувається, що може змусити опустити руки. Але телефонують з громади, дякують за підтримку і кажуть, що потрібна допомога. Це надзвичайно надихає. Коли приходить молодь за порадами та підтримкою – це теж дає сил.

А людей з громад мотивують вони самі, вони тримаються на вірі. На вірі в те, що вони повернуться, хоч і з розумінням, що повернуться, з різних причин, не всі. І цю віру не можна в них відібрати.

Особисто я просто вірю в них і дякую їм за їхню щоденну роботу.

- Як громадам знайти і отримати підтримку?

- Безумовно, це зараз дуже важко. Але йдеться насправді про саморозвиток і навчання. Наприклад, U-LEAD може навчити, як подавати заявки та як спілкуватись з надавачами. З цими знаннями та навичками громади можуть йти та самостійно шукати програми підтримки.

Одним з пріоритетних напрямків поточної фази роботи «U-LEAD з Європою» є розвиток міжнародного співробітництва. Наразі ми збираємо, аналізуємо та структуруємо інформацію. А громадам пояснюємо, що треба говорити про себе, поширювати інформацію про своє існування, свою ситуацію та свою діяльність. Крім того, треба вчитись шукати інвестиції і вміти працювати з проєктами.

Ми їм пояснюємо, і на тому будуються їхні партнерства:

1. Не думайте, що якщо ви – громада з Донеччини, ви не цікаві для співробітництва.
2. Якщо ви знайшли партнера, він не буде вашим на 100% донором.
3. Партнерство – це пошук і знаходження спільних інтересів. А ваш досвід вже зараз стане в нагоді і буде корисним європейським громадам.