Командир штурмового спеціалізованого батальйону «Шквал»: «Боєць успішно виконав 70 завдань, 40 з них – штурми»
Апачі — про свій військовий шлях, перший бій і героїчних підлеглих
Для бійця з позивним Апачі війна почалася 2014 року, з усвідомлення, що «зелені чоловічки» в українському Криму – це надовго та небезпечно. Тому – військова освіта, досвід бойових дій і згодом – командування батальйоном «Шквал».
Батальйон «Шквал» – це узагальнена назва добровольчих підрозділів Збройних Сил України, сформованих із колишніх ув'язнених, яким надали право на мобілізацію відповідно до закону, ухваленого у травні 2024 року.
В інтерв’ю Mind – про організацію батальйону, мотивацію підлеглих та найскладніші завдання «Шквалу»
– Як для вас почалася війна?
– Наприкінці 2013 року, коли в Україні почалася Революція Гідності, я мав 15 років. Коли до Криму зайшли «зелені чоловічки», зрозумів, що Україну доведеться боронити. Саме тоді твердо вирішив стати військовим. Це усвідомлення прийшло до мене в 10 – 11 класах. До того, як був молодшим, планував обрати професію лікаря.
Після школи рік пропрацював, потому – Військова Академія міста Одеси, спеціальність «військова розвідка». «Армійщини» вистачало, та згодом адаптувався.
У 2020 році закінчив навчання і став командиром розвідувального взводу. Одразу в 59 бригаді, бо її місце дислокації – рідна Вінниччина. До початку «повномасштабки» встиг потрапити в зону проведення ООС. Особливого бойового досвіду не здобув, але різницю між тим, чого навчали, і тим, що було на практиці, відчув.
– Де ви зустріли 24 лютого 2022 року?
– На Херсонщині, неподалік Кримського перешийку. О 04:40 дивився новини в телеграмі та спостерігав, як горизонт починає палати.
Треба було приймати реальність – почалася велика війна.
Того ж дня був мій перший бій. Їхали у складі бронегрупи від роти. Завдання – висунутися в район Антонівського мосту. У складі розвідувальної роти розташувалися вздовж дороги з РПГ-22. Влаштували ворогу засідку.
У потрібний момент мій підлеглий і командир іншого взводу відкрили вогонь з РПГ-22 та вразили БМП-2 противника. Ворожий десант, що почав спішуватися, був уражений у стрілецькому бою.
Росіяни почали вести вогонь у нашому напрямку. Одна з наших груп відкотилася до бетонного паркана. Там було підприємство. Ворог «змалював» це. Ті, хто залягли під парканом, – вийшли з поля зору росіян. Я, взводник, розумію: без протитанкових засобів вступати у протистояння немає сенсу. Тому залягли й чекали, як вони евакуйовують поранених. Як зараз пам’ятаю: рятували якогось Толіка.
Телефоную командиру роти. Отримую наказ чекати. Минає година, вже важко. Але підіймаєш голову й розумієш – колона ще стоїть. Згодом противник почав рух від нас, бо побачив, що до нас починають під’їжджати наші танкісти. Разом із ними перетнули міст.
Враження? Налаштував себе, що це робота.
– Нині ви очолюєте «Шквал» – батальйон із колишніх ув’язнених. Як так вийшло?
– Мав дві пропозиції. Одна з них – заступник командира стрілецького батальйону. Обрав «Шквал» – був упевнений, що знайду із цими людьми спільну мову.
Познайомився з підлеглими в навчальному центрі. Спочатку не розумів, як із ними спілкуватися. А насправді – такі самі люди: багато молоді, патріотично налаштовані.
Раніше був свідком, коли треба вмовляти особовий склад на банальну ротацію. У «Шквалі» такого немає. Якщо вашому побратиму потрібна заміна – вони йдуть і роблять це. Приймають безумовно, бо прийшли сюди як добровольці. Вони розуміють, що мають виконувати завдання на найскладніших напрямках, проводити штурмові дії.
– Яка мотивація у ваших бійців?
– На початку всі кажуть про патріотизм. Це дійсно база. Але, коли вже ближче знайомишся з бійцями, розумієш: дехто – не хотів далі сидіти у в’язниці, дехто – не проти заробити грошей.
– Яке найскладніше завдання було успішно виконане вашими бійцями?
– Насправді їх було багато. У районі одного з населених пунктів дві групи по чотири бійці мали зачистити посадку та штурмувати позиції противника. За весь період виконання завдання одна з четвірок у комплексі з пілотами бригади знищили 21 солдата противника. Наші втрати – один легкий поранений. Поставили таку планку: один «шквалівець» вартий щонайменше п’ятьох росіян.
Мої люди рішучі та безстрашні. І гнучкі. У період виконання завдання вони шукають нестандартні шляхи подолання перешкод.
– Як проходить селекційний відбір у ваш батальйон?
– До кожної в’язниці заїжджає представник «Шквалу». Проводить співбесіду з ув’язненими. Пояснює специфіку роботи батальйону. Хто виявив бажання – отримує відношення. Після цього керівництво в’язниці дає направлення на проходження ВЛК.
У разі успішності цієї процедури керівництво збирає документи і подає клопотання до суду з проханням про дострокове звільнення. Причина – бажання захищати країну. Суд задовольняє це прохання. Після цього представник ТЦК забирає ув’язненого й доставляє в батальйон.
– У «Шквалі» є жінки?
– Так, кілька десятків. Зараз проходять підготовку в навчальному центрі. Плюс особи, які чекають на навчання. За відгуками, усі вони зарекомендували себе дисциплінованими та відповідальними бойовими одиницями.

– Розкажіть про найгероїчніших представників батальйону.
– Насамперед, світлої пам’яті, Віктор Тригубченко. Позивний – Буба. Боєць із нашого першого відбору. Одразу показав себе як лідер. Дванадцять разів обманював смерть. У перших п’ятьох випадках нам доповідали, що Буба загинув.
Реакція: Буба, як же так? Потім зрозуміли, що він може викрутитися практично з будь-якої ситуації. Виходив завжди останнім. Його уже берегли як штурмовика.
«Поїдеш старшим машини», – говорили. «Добре, командир, зроблю», – відповідає.
Перший виїзд – три години без Буби. Потім виходить на зв’язок. Машина розстріляна, колеса пробиті. І Буба з великими очима. «Буба, як так?» – «Не знаю, командире, так вийшло, у кожній точці, де перебував ворог, дав йому бій».
Гаразд, Буба, давай господарством займатимешся. Але особового складу бракувало. Причому врахуйте: головний сержант роти, сержант забезпечення, технік завжди готові піти в бій. Неодноразово головний сержант, спостерігаючи за боєм зі стріму, просив б/к, двох бійців, йшов на виконання бойового завдання.
Буба ніколи не відмовлявся від того, щоб штурмувати. Треба – то треба. Зібрався, виїхав, потім бійці доповідають: «Буба поліг». Після восьмого такого випадку ми перестали вірити. Навіть коли говорили, що бачили бійця мертвим. А згодом він сам телефонує і каже: «Забирайте мене». Звичайно, стрімголов за ним. «Побратими говорили, що ти «двісті». Та то не я лежав мертвий, то руський, я його поклав і чекав наступного»
Торік у листопаді він загинув. Завдання для нього начебто й нескладне – прикривати з кулемета хлопців, які висаджуються з наплічниками і закладають вибухівку в будівлю, де розташовується противник. Але, коли Буба під’їхав з кулеметом, ворог із другого поверху будівлі відкрив вогонь. Тринадцятий вихід бійця виявився нещасливим.
Ще один боєць – Віталій Корягін. Позивний – Коряга. Дякувати Богу, живий. Теж наш перший відбір. Більш ніж 70 виконаних завдань. З них 40 – штурмові дії. На одній з останніх «робіт» він «упіймав» інсульт. Полікувався, приходить і каже: «Давайте завдання».
Пішов. Доповідь: «Коряга двохсотий». Але насправді його група перехитрувала ворога. Не сиділи у бліндажі, який «зачистили». Відійшли на метрів десять, замаскувалися та чекали, поки росіянці заходитимуть у бліндаж. Так «наклацали» від чотирьох до шести солдатів противника. Потім «скиди» росіян. Тому й вирішили, що Корягу живим не побачимо.
Але потім бачимо на стрімі: солдати противника так само падають намертво, підходячи до бліндажа. Хтось підходить до них – магазини забирає, документи собі в сумочку кладе. Знову перемістився і заліг. Ага, точно Коряга. Просимо 108 батальйон: «Підлетіть до нього, киньте записочку – типу, відходь». Це не вдалося, бо Коряга збивав всі «пташки», які до нього підлітали.
Добре, що згодом із ним зв’язалися, і після успішно виконаного завдання боєць відійшов на точку евакуації.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].












