Голова Миляцької громади: «Щоб нас краще чули, громади мають говорити в один голос»

Миляцька сільська територіальна громада розташована в Сарненському районі Рівненської області, складається з чотирьох сільських рад (Жаденська, Миляцька, Перебродівська та Удрицька) і охоплює загальну територію 424 кв. км. На цій площі – дев’ять доволі віддалених один від одного населених пунктів; від адміністративного центру, села Миляч, до найвіддаленішого – 30 км. Населення офіційно складає 6700 осіб. Насправді більше, каже Федір Хлебович, очільник громади, і в селах існує демографічний перекіс: десь переважно люди похилого віку, десь – чимало молоді. Це додає клопоту сільській раді, яка намагається надати послуги всім жителям. Mind поговорив з очільником громади про проблеми прикордоння, фінансовий стан громади та послуги, які влада намагається якнайкраще надавати жителям.

– Як утворилась об'єднана Миляцька громада та які виклики постали перед нею?

– Миляцька сільська територіальна громада спромоглася «першою сісти у вагон», що їхав у напрямку децентралізації. 5 лютого 2015 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад», у нас завершальні сесії щодо об’єднання були проведені 26 серпня.

Після утворення об’єднаної територіальної громади ми стикнулися з великою кількістю проблем, але в нас був план. По-перше, безпека: пожежі і транспортне сполучення у громаді. По-друге, медицина. По-третє, освіта. Стан закладів освіти в нас був недостатнім. Закладів медицини особливо також не було – був лише один лікар на всі села. До того ж на початку як об’єднана територіальна громада ми мали доволі велику фінансову підтримку.

Якщо озирнутись, то зараз я не шкодую про роботу, яку було зроблено задля об’єднання громади.

На початку мали шість закладів середньої освіти. Після рішень Кабінету Міністрів про мінімальну кількість учнів їх стало п’ять. В їхньому розвитку нам надзвичайно допомогла освітня субвенція: встановили котельні у школах, поміняли покрівлю, встановили сучасні вікна, приміщення утеплили. Крім того, ми ніколи не витрачали власні кошти на зарплати вчителям. Також відкрили новий дитячий садочок на 60 місць. Люди задоволені!

Найбільша проблема Миляцької громади – дороги. Ми вже розробили документацію і тепер сподіваємося на розв'язання питання, бо ці дороги державного значення. Були б у комунальній власності, було б легше їх відремонтувати.

– Серед нововведень, що відбулися в Миляцькій громаді останнім часом, – відкриття Центру надання адміністративних послуг. Розкажіть, як це поліпшило доступ жителів громади до відповідних послуг?

– Потреба в центрі постала під час обговорення об’єднання громади. Серед питань, які ставили люди під час обговорень, часто зустрічалось одне – про те, куди в цьому разі йти за довідкою.

Раніше для отримання довідки доводилося сідати на маршрутку чи потяг, їхати в обласний центр, чекати на розв'язання питання, отримувати довідку і їхати додому.

Я тоді пообіцяв людям, що це питання ми розв'яжемо. Особисто в це вірив, бо бачив, як працював Рівненський ЦНАП, і розумів, що ми можемо щось на кшталт організувати й у себе. Тож довелося це питання вивчити.

Поки ЦНАПу не було, мені привозили з усіх сіл немалу теку з довідками, кожну з яких треба було підписати. Це дуже спонукало до активного розв'язання питання доступу до адміністративних послуг!

Подивились, що навіть створення ЦНАП в адміністративному центрі, селі Миляч, не розв'яже проблеми (я раніше казав, які в нас відстані). З іншого боку, адміністратор не має постійно сидіти на місці й чекати, чи потрібні його послуги. Тому було вирішено створити центральний ЦНАП громади та мережу віддалених робочих місць, що ми й реалізували в листопаді 2016 року.

Ми створили таку мережу на сім робочих місць. Десь адміністраторами стали старости, десь це були діловоди. Забезпечили на робочих місцях інтернет, адміністратори отримали власні печатки, доступи до реєстрів і програмного забезпечення, електронні ключі та все необхідне для роботи.

Зробити все це ми змогли завдяки проєкту ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду». Також вдячний «U-LEAD з Європою» за матеріально-технічну підтримку при створенні ЦНАПу та за велику методичну, організаційно-правову та юридичну роботу.

– Крім іншого, Миляцька громада відома добровільними пожежними об’єднаннями. Розкажіть, яким чином і навіщо вони створювались, і чому цьому процесу приділялося так багато уваги з Вашого боку?

– Як я казав раніше, одним із наших пріоритетів при створенні об’єднаної громади була безпека людей. Ми перебуваємо у прикордонній зоні, маємо багато лісів, сінокосів, торф’яників і до 70% дерев’яних будинків – усе це несе численні загрози надзвичайних ситуацій. На момент створення ми не мали власної пожежної бригади та жодного справного пожежного автомобіля.

Була одна машина в лісгоспу, який організував власне пожежогасіння в період з весни по осінь.

Маючи кошти як об’єднана громада, почали шукати варіанти. У місцевих аграріїв знайшли несправну пожежну машину, відремонтували її, посадили водія та зорієнтували його на виклики по віддалених населених пунктах. У результаті саме через віддаленість машина приїжджала на місце події, коли дерев’яна хата вже згоріла до фундаменту. Крім того, через стан доріг машина постійно ламалась, виїжджаючи на виклики.

Тож ми постали перед ситуацією, яка вимагає шукати інші виходи.

Свого часу я дізнався, що в Європі існують бригади добровольців-пожежників. Завдяки «U-LEAD з Європою» вдалося відвідати Польщу, де такий інститут є доволі розвинутим. Ми попросили організувати нам візит до одного з таких добровольчих підрозділів. І що ж ми побачили?

У гарному утепленому приміщенні із санвузлом, кухнею та спортивним майданчиком стоять дві пожежні машини – легкова та важка. Все це нас зацікавило, тож ми прийшли з питаннями до очільника цього підрозділу.

Виявилось, що біля машини ніхто не чергує. Вона завжди справна та заправлена, готова до виїзду – і протягом 15 хвилин підрозділ на місці, і машина виїжджає. Ключі завжди в замку, і нікому навіть на думку не спадає його ховати в сусіда чи «під килимком», бо всі розуміють, що йдеться про безпеку.

Повернувшись, почав розповідати жителям громади про побачене й закликати створити такий самий підрозділ у нас. За час, поки це тривало, знайшли змогу відремонтувати ще одну машину, знайшли спосіб виділяти кошти на пальне та запчастини – і технічно підготувались.

Тож я загорівся ідеєю створення у громаді Центра безпеки. Залучив до обговорення заступника голови Рівненської обласної ДСНС – він, попри скепсис, приїхав ідею обговорити та пообіцяв допомогти, якщо ми свою частину зробимо.

Для цього ми ще раз поїхали з візитом до Польщі, цього разу – з начальником пожежної охорони громади. Ми жили неподалік пожежної частини польських рятувальників і побачили вночі, як після спрацювання сирени до приміщення збігалися місцеві – у капцях та шортах – і через чотири хвилини машина виїхала на виклик. Тоді він переконався, що це можливо.

По поверненню наполегливо стали до справи і незабаром сформували першу добровольчу бригаду з 12 осіб. Тут підключилося ДСНС, передавши нам пожежну машину. Після цього в іншому селі знайшли приміщення для нової частини, зробили ремонт і провели опалення – і нову бригаду сформували. Потім – у третьому селі так само, і в четвертому.

Десь було питання приміщення – тож бригада розмістилась у приміщенні Будинку культури. Десь не було автомобіля – в місцевому агропідприємстві попросили старий бензовоз і його переробили.

Таким чином зібрали автопарк на п’ять автомобілів та утворили чотири бригади. У грудні 2025 року почала роботу п’ята бригада, якій партнери подарували професійну пожежну машину – КАМАЗ на 4 тонни води.

У планах – створення ще однієї пожежної команди, що дозволить захистити всі села громади. Зараз беремо участь в одному українсько-польському проєкті, у межах якого матимемо змогу купити легкий пожежний автомобіль підвищеної прохідності.

Цей напрямок утворився та розвивається завдяки «U-LEAD з Європою»: вони організовували поїздки з обміну досвідом, у межах яких ми їздили в Польщу, і польські спеціалісти приїжджали до нас. Саме тому в нас усе йде правильним шляхом, бо ми консультуємося з уже досвідченими людьми.

– Як співпраця з іншими місцевими громадами допомагає розв'язувати спільні проблеми, як вдалося налагодити міжмуніципальну співпрацю між громадами і звідки виникла ідея створення місцевої Асоціації органів місцевого самоврядування?

– Усе почалося з моєї зацікавленості Центрами безпеки, які на початку стали з’являтися на Донеччині. Такий побудували й у Білій Криниці, куди ДСНС передало автомобіль. Згодом ми разом стали розвивати добровольчий пожежний рух. Так, у партнерстві виявилося значно простіше говорити з державними службами, міжнародними партнерами та взагалі ділитися досвідом.

Згодом це переросло в асоціацію, завдання якої – згуртуватися навколо ключової ідеї: нас мають чути. А щоб краще нас було чутно, ми маємо говорити не всі поодинці та перебиваючи один одного, а в один голос і тим самим голосніше.

З іншого боку, ми можемо зібратись і обговорити, у кого є які питання для вивчення. Зібравши перелік, ми можемо звернутися до різних експертів, представників міністерств та відомств.

Зараз основна потреба – залучення фінансування. Тож ми на останню зустріч нашої асоціації запросили профільного експерта: він розуміється на викликах, які перед нами стоять, тому зміг відповісти на всі наші запитання та розповів багато цікавого й корисного.

Плюс до того, спілкування в рамках об’єднання – це постійна можливість домовитися про зустріч і поїхати до сусідів, подивитися на їхній побут і почути про їхній досвід. Як кажуть, «навіть у поганій хаті є чого повчитись»: або як треба робити, або як краще не робити.

– У чому полягає і яку користь приносить співпраця Миляцької громади, представників органів місцевого самоврядування громади із міжнародними партнерами – у тому числі «U-LEAD з Європою»?

– Як я раніше казав, у співпраці з U-LEAD для нас дуже важливою є можливість звернутись до спеціалістів із запитаннями, якщо самі чогось не знаємо і не вміємо.

У рамках місцевої Асоціації ОМС ми збираємо свої запитання, голова обговорює їх з регіональним офісом, і тоді ми дізнаємось: на якісь питання є коротка відповідь електронною поштою, на інші – потрібна зустріч для обговорення з профільним експертом, а деколи потрібно пройти повноцінне навчання.

Йдеться не лише про мене чи інших очільників громад, а про їхні команди. Свого часу я своїм показав перелік навчальних програм, які пропонуються, і вони у міру появи потреби звертаються по навчання: чи то щодо фінансів, чи з адміністративних питань, чи їх цікавлять якісь аспекти діловодства або ветеранської політики.

Життя вимагає оперативного реагування, тому доводиться йти до експертів.

– Що у планах у Миляцької громади?

– У планах – продовження облаштування закладів освіти.

Серед потреб – енергетика. Наша робота полягатиме в зменшенні фінансового навантаження на цю галузь. Основний пріоритет – поліпшення енергоощадження. Ми в котельні придбали чотири котли, що працюють на тирсі та гілках, а для них придбали дробарку. Завдяки цьому ми економимо: вартість дров утричі більша за вартість нашої сировини. Додатково ми очищуємо територію громади.

Також у планах – фіналізація напрямку добровольчих пожежно-рятувальних підрозділів.

Далі хочемо займатися культурою, бо за фінансовими негараздами та потребами про неї постійно забувають. Хочу привести до ладу заклади культури в громаді, щоб люди знову повірили в себе, щоб наш хор співав. Спорт також хочеться і треба розвивати.

Взагалі хочеться, щоб люди згадали, що вони живуть в Україні, і треба все робити для неї. Бо їздять по різних країнах, збирають ягоди. З часом хтось замислюється, а чи можна такий саме бізнес створити вдома – і от в одному із сіл починає розвиватись ягідництво. І завдання місцевої влади це підтримати– допомогти з морозильними камерами, пакуванням, виходом на різні ринки.

Такі аграрні ініціативи ми сильно підтримуємо, бо необхідно, щоб земля працювала. Людині, яка хоче працювати на землі, треба максимально надати таку можливість, щоб і вона заробляла, і ми мали кошти від її податків. А це потребує меліорації земель і багато іншого.

Я завжди казав – життя у громаді має бути в наших руках. Держава здатна допомогти, якщо з нашого боку буде до неї поштовх.