Незалежні директори в держсекторі — контроль чи формальність?

Незалежні директори (також вони є незалежними членами наглядових рад) – фахівці, які залучаються для роботи в органах управління державних компаній. Найчастіше це великий бізнес – наприклад, держпідприємства або якісь великі акціонерні товариства, що мають стратегічне для України значення. Головна мета залучення таких фахівців – у забезпеченні прозорого та вільного управління, на яке, до того ж, не здійснюється політичного впливу та тиску.

Адаптація до системи

В поточних реаліях все виглядає наступним чином: незалежний директор набуває повноважень і починає працювати. Фактично ж, потрапляючи у систему, фахівець починає до неї прилаштовуватися, а згодом і адаптуватися. В наших умовах незалежні директори – це вже давно не екзотика, а реальність. І ця реальність іноді підкидає неприємні сюрпризи.

Якщо ж придивитися до незалежного директора – це завжди фахівець із бекграундом у той чи іншій сфері економіки, який (це має бути аксіомою) не залежить від того чи іншого підприємства. А от чи буде він здатний імплементувати свою незалежність – питання. Нерідко кажуть, що конфліктів інтересів немає, але чи так це насправді? Формально – так, по суті – ні. Найголовніше – навчитися співпрацювати із системою та набути право бути незручним.

Найчастіше можна побачити таке: будь-яке голосування, і всі голоси незалежних директорів «за». Тобто, не існує іншої думки – немає, так би мовити, опозиції. Але багато незалежних директорів реально сильні. То ж чому вони не ламають тоді цю конструкцію?

Проте як вони можуть? Вони безперечно сильні, це фахові співробітники. Але, зазвичай, вони усвідомлюють, що вони не впливають на рішення. Чому? Все просто: бо всі ті рішення приймаються в інших місцях.

Проблеми та шляхи їх вирішення

Не всі наглядові ради в Україні мають проблеми, але, все ж таки, це питання варте обговорення. Зокрема, йдеться про прямі рекомендації голови ради стосовно голосування. Інакше кажучи, мовчи, бо можеш або вилетіти з ради, або ж стати причиною того, що її називатимуть неефективною. Усвідомлюючи це, досвідчені люди не прагнуть самі ламати систему, бо вона, насправді, сама має підлаштовуватися під умови.

У цьому темному лісі є й яскраво освітлені галявини. Наприклад, ще 3-4 роки тому майже всі наглядові ради були «для галочки», але зараз ситуація суттєво змінилася. Попри всі нововведення, тут все ще відчувається парадокс: держава ніби і хоче незалежних директорів, але водночас їм не довіряє. В цьому і полягає головна іронія.

Незалежних директорів вимагають, в першу чергу, хто? Донори, експерти, міжнародна спільнота. А державні органи, вочевидь, намагаються зберегти баланс – начебто. призначити, але при цьому не втратити елементи влади. Тому що насправді це не завжди для захисту від корупції. Люди наскільки бояться втратити контроль, а також ситуацій, коли щось піде не так, бо відповідати за цей напрямок все одно їм. І тому вони здійснюють ті чи інші перепони. Тобто, незалежні директори не запобігають помилкам не тому, що вони слабкі. Є зовнішнє середовище, яке вимагає їх робити ті чи інші помилки.

Натомість, не все так погано. Якщо незалежний директор бачить ризик, фіксує його, можна почати з цього. Рішення все рівно приймається, але тут і зараз фахівець демонструє свою незалежну думку, конструктивний діалог, розбирається в реальних проблемах, ініціює створення питань. Коли альтернативна думка прозвучить вголос, може й інші задумаються, що вони – не «порожні місця», а мають сенс. Ну, а коли буде жива дискусія, різні аргументи, тоді вже і рішення будуть незалежні.

Висновки

Якщо підсумувати, стає зрозумілим: контроль в наглядовій раді здійснюється не «для галочки», він потрібний для здійснення реального впливу на діяльність компанії. І незалежні директори роблять в це свій особистий внесок. Реальний вплив на менеджмент – це здатність наглядової ради впливати на рішення керівництва компанії і модерувати процеси, не ухвалюючи рішення, що здатні зашкодити підприємству.

Зробити інститут незалежних директорів не на папері, а в реалі таким, що формує позитивний образ компаній та її ділову репутацію – ось головна мета. Ще дуже потрібно прибрати асиметрію: хто відповідає, той і ухвалює рішення, а не навпаки. І найголовніше – навчитися і мати право бути незручним. Незручний – це не завжди неправильно, це ефективно.

Якщо всі члени наглядових рад дотримуються інтересів компаній і мають окрему думку, це не означає, що кожен із них – незручний для компаній. Це означає, що можна передивитися рішення, доопрацювати і ухвалити його. І таке рішення має всі шанси бути значно ефективнішим.