«ЗАГОВОРИ»: як подолати сором’язливість, досягти успіху та створити курс ораторської майстерності

Найкращі речі створюються через власну в них потребу. Це цілком стосується історії Анни Гончар – українки, яка спромоглась дати раду своїй невпевненості, очолити один з провідних осередків міжнародної ораторської спільноти Friends Toastmasters Clubd в Україні, вивести його в когорту світових лідерів попри пандемію коронавірусу, переїхати в США та побудувати експертну кар’єру на новому місці, а також створити затребуваний клієнтами авторський курс ораторської майстерності та запланувати собі ще безліч звершень.

Mind поспілкувався з Анною, щоб дізнатись, що мотивує на такі звершення, як навчитись публічним виступам та з яких елементів складається її авторський курс «ЗАГОВОРИ».

Історія Анни Гончар та її шлях в ораторській майстерності почався на четвертому курсі університету, коли студенти починають активно виступати з пітчами своїх проєктів чи презентаціями робіт. Відчувши певний бар’єр в комунікації, вона почала шукати можливості отримання навичок публічних виступів.

Проте, як згадує майбутня авторка курсу з ораторської майстерності «ЗАГОВОРИ», вперше мотивацію до розвитку навичок публічних виступів вона отримала в школі.

«Я дуже хотіла бути ведучою свят, проте одна вчителька мені напряму сказала: «Сиди і не висовуйся! Де ти, а де – ведучі?» Мене це травмувало і протягом ще тривалого часу, аж до університету, не давало можливості заявити про свої наміри чи бажання».

Тож Анна пішла на курси телеведучих, де зустріла однодумців, які розповіли про клуб ораторської майстерності Friends Toastmasters Club, який на той момент вже близько двох років вів діяльність в Україні, щотижнево допомагаючи прокачати навички публічних виступів.

На момент знайомства з українським філіалом Toastmasters International, в світі організація діяла понад 95 років. В ній створена повноцінна навчальна екосистема, згідно якій учасник клубу навчається, підвищує свій рівень та отримує за це бали (кредити).

- Розкажіть, як почався Ваш шлях у Friends Toastmasters Club

- В лютому 2019 року, на першій зустрічі в клубі, на якому були присутні близько 30 осіб, я як новачок мала виступити з промовою без попередньої підготовки. Перший виступ був жахливим: всі очікували на вражаючу промову, а натомість я плуталася у словах і не спромоглась сформулювати доречно думку.

Проте саме в той момент я зрозуміла, що дуже хочу ці свої слабкі сторони перетворити на сильні. Тож я вступила до клубу і обрала шлях Майстра публічних промов.

Цей шлях допомагає розвинути навички досвідченого публічного спікера. Навчання на цьому шляху фокусується на тому, як аудиторія реагує на промовця, і на покращенні контакту з аудиторією. Виступи сприяють розумінню ефективної техніки публічної комунікації, включно з написанням промов та їх подачею. Шлях завершується виступом із промовою, що дозволяє застосувати здобуті навички.

Вже за сім місяців я досягла рівня Майстра публічних промов, стала учасником клубного конкурсу з підготовлених промов і посіла в ньому перше місце.

Багато з тих, хто бачив мене на початку мого шляху, не міг повірити, що такий прогрес може відбутись за один неповний рік. Цьому насправді сприяла глибока система навчання, створена Toastmasters International.

Ця система включала в себе роботу над дикцією та артикуляцією, поставою, постановкою голосу та інтонування, жестикуляцією, взаємодією з кількома людьми на сцені та в цілому аудиторією, яка щоразу була інша, імпровізацією – і це лише частина того, чого довелося навчитись. Крім того, двомовність: навчання велось англійською, а зустрічі клубу відбувались українською.

- Окрім розвитку ораторської майстерності Ви розвивались і як функціонер Клубу?

По закінченні першого етапу навчання тодішній президент клубу запропонував мені взяти участь в конкурсі промов, який передбачає публічну оцінку. Я вирішила прийняти цей виклик і посіла перше місце серед учасників, які мали більший досвід за мій.

Минув ще один рік, настали часи ковіду. Проте ніхто не відміняв процедуру обрання на посаду президента клубу. Історично склалось, що цю посаду обіймали чоловіки, тож я вирішила цю традицію порушити.

Я могла розраховувати на підтримку тодішнього президента клубу, тож почала готуватися до виборів. Для цього я мала пройти певну кількість рівнів навчання, підготувати презентації і пітчинг-спіч, в якому треба було пояснити, чи здатна я змінити життя клубу в непростий для всіх час – covid-19 перевів нас з офлайн режиму в онлайн, і як саме.

На той момент я вже обіймала посаду PR-менеджерки в лідерській команді клубу і, просуваючи ідею клубу, могла похвалитись кількома досягненнями. Зокрема, за декількома показниками ми посіли 5 місце у світі – з 16 660 осередків, для розуміння.

Звичайно, на президентську посаду претендувала не лише я, тож конкуренти в мене були. Але я не здалась і не дозволила меншовартості звести мене на манівці: після тривалої підготовки, переписувань промови та тренувань перед дзеркалом мене обрали президентом клубу.

Президентство моє припало на складний період коронавірусу, під час якого вперше клуб, який базується на особистій взаємодії, мав перейти в онлайн-формат. Але ніхто не скасовував вимог, які організація висуває до клубу: виконати 10 річних цілей.

Попри труднощі ми виконали цілі і отримали статус President’s Distinguished Club. Тоді я зрозуміла, що здатна досягати поставлених цілей навіть попри несприятливі обставини.

Багато в чому надихали відгуки учасників, для яких я була не лише номінальним очільником клубу, але й ментором. Всі вони акцентувались на моїй енергії, яка їм допомагала почати вести публічну комунікацію: говорити на зустрічах, відстоювати свою думку, покращувати презентації та багато іншого.

За часів своєї каденції я додала до загальної програми зустрічей сесію артикуляційних вправ, під час якої ми розбирали попередні виступи учасників. Цей досвід навчив мене взаємодії з іншими, дав навички більш зрозумілої та корисної подачі навчальної інформації, що давало учасникам кращі і позитивніші результати, допомагало знімати зажими страху публічних виступів чи перебування в кадрі.

Через рік свого президентства я зрозуміла, що маю достатньо навичок, вмінь та досвіду, щоб замислитись над власними навчальними програмами. Саме тоді члени мого клубу почали рекомендувати мене як експерта для компаній, в яких вони працювали. Завдяки цьому я стала проводити перші консультації, тренінги, майстер-класи. Тоді ж власники ресторану Musafir, де відбувались засідання клубу, запропонували мені річну співпрацю у справі навчання їхнього персоналу вмінню розмовляти.

Так почався мій професійний шлях в навчальній галузі.

- Крім іншого, Ви розвивались як суддя заходів ораторської майстерності. Розкажіть, яким був цей шлях і чого Вам вдалось досягти?

- Взагалі суддівство, а саме запрошення в якості стороннього експерта з оцінювання, стало другою частиною мого розвитку як самостійного експерта.

В Toastmasters існує чіткий перелік вимог до людини, яка може стати суддею конкурсів. Мій особистий шлях, після виконання всіх цих вимог, почався з таємного суддівства конкурсів у інших осередках організації по Україні.

Я завжди намагалась давати максимально ґрунтовні оцінки виступам, використовуючи «метод бутерброду» і власні особисті напрацювання, які ставали в нагоді моїм учням. Спостерігаючи якийсь час за людьми, що підіймались на сцену, я бачила, в чому вони досягли прогресу, а над чим ще варто попрацювати. Це викликало повагу до мене як судді з боку організаторів та тих, хто мене запрошував.

Протягом кількох років мені вдавалось поєднувати хобі з роботою в медійній галузі в якості креативного редактора, сценариста та журналіста. Після цього, три роки тому, стався переїзд до Сполучених Штатів Америки на сьомому місяці вагітності. Саме тоді я почала роздумувати над тим, чим я можу займатись віддалено.

Переїхавши до США, я стала членом місцевого клубу The Allaboard Club, який існує 36 років, та експертом з оцінки доповідей учасників конвенції NCA (The National Communications Association). В клубі мені порадили – задля покращення мови та розвитку в рамках Toastmasters – запропонувати себе в якості судді конкурсів інших осередків.

Треба відмітити, що для мене стало відкриттям, наскільки індустрія комунікації та публічних виступів розвинута в Америці: аж до викладання у школах. В дітей одразу закладають розуміння, що 80% майже будь-якої роботи – це комунікація. Тож хочеш не хочеш, але маєш оволодіти цими інструментами.

Тож я вирішила не здаватись: розмістила на декількох сайтах своє біо і додала дані про досвід – завдяки цьому різні організації почали активно запрошувати мене стати суддею публічних виступів та дебатів.

Першими конкурсами були для вікової аудиторії 11-15 років, згодом – аудиторія учасників 16-20 років. Кожна участь ставала рядком у моєму портфоліо.

Найбільшим досягненням стало суддівство конкурсу в Каліфорнії, учасники якого претендували на отримання стипендій.

Ця діяльність давала багато: покращила мою мову, формувала стосунки з організаторами конкурсів та збільшувала мою експертизу. Крім того, немало дало мені спілкування з дітьми-учасниками цих заходів. Вони ділились власними переживаннями та власним досвідом, а я змогла поділитись з ними власними напрацюваннями – зокрема, трекінг-листами, які дозволяють відстежувати прогрес по основним складовим публічного виступу.

Ці методичні матеріали побудовані навколо комплексу вправ, які треба виконувати протягом півтора місяців, і в яких поєднується акторська гра з різноманітністю завдань – і робота з дзеркалом, і читання вголос, і інші техніки.

Таким чином протягом вже понад чотирьох останніх років я покроково формувала свою міжнародну експертність.

Мене запрошують оцінювати міжнародні конкурси і я стала доволі відомою в цих колах. Зокрема, я проводжу майстер-класи та тренінги для студентів-журналістів Київського авіаційного інституту та Західноукраїнського національного університету, ЗУНУ.

- Як Ви дійшли до створення власного Курсу ораторської майстерності «ЗАГОВОРИ»?

- Зазвичай до мене звертаються люди з доволі одноманітними запитами: за тиждень-два або місяць відбудеться інтерв’ю, конференція, виступ, запис подкасту чи презентація – і у профільного спеціаліста є проблеми з публічними виступами. І проблеми ці доволі поширені та одноманітні.

• Ключова з них – «мені не подобається мій голос, який по-різному звучить в житті та в записі». Це має власне пояснення з фізіології.
• Друга за поширеністю проблема – дуже «зажата» мова з поганою артикуляцією.
• Третя – нестача кисню: спікер намагається все розповісти якомога швидше, «на одному диханні».
• Четверта – слова-паразити. Вони здатні навіть гарну промову зробити менш професійною, не дати слухачу насолодитись впевненістю спікера.
• Закриває топ проблем страх, що притаманний спікерам без досвіду: вони бояться вийти на сцену і постати перед невідомими їм людьми, побоюючись їхнього осуду.

До рейтингу також вартує додати жестикуляцію. Сидячи, людина почуває себе комфортно. Виголошуючи ж промову стоячи, хтось не знає, куди подіти руки, в когось починається свербіж, хтось хитається всім тілом «як береза в полі», хтось неконтрольовано ходить по сцені без сенсу.

Моя навчальна програма ЗАГОВОРИ у своїй першій ітерації була побудована саме навколо вирішення наведених проблем. Згодом до мене прийшло усвідомлення, що в навчанні не вистачає елементу спічрайтингу. Після додавання блоку написання промов «пазл зійшовся».

Першим учнем оновленого курсу стала дівчина-лікар, яка готувалась до виступу на профільній конференції. В процесі нашої роботи народилась метафора намиста: загальне «намисто» виглядає гарно та повно, коли кожний елемент знаходиться на своєму місці. А для цього вони мають нанизуватись у визначеній послідовності.

Саме за цим принципом побудований курс для всіх учнів. Він починається зі «Знайомства» – де учень розуміє, навіщо йому взагалі це намисто і з чого воно буде складатись. Далі йде перша намистина – подолання страху говорити взагалі («Заговори! Ти можеш»), а одразу після неї – розбір самої природи страху, щоб з ним можна було свідомо працювати. Тільки після цього має сенс переходити до техніки: дихання і голосу – фундаменту, без якого наступні намистини просто не тримаються купи. На дихання нанизується гра голосу – інтонування, потім артикуляційна гімнастика і дикція, що роблять мову чіткою та виразною. Далі – жести й погляд, які «одягають» голос у тіло. І лише коли ці базові намистини вже на нитці, учні переходять до змісту: пишуть саму промову, вчаться сторітелінгу для соціальних мереж і, нарешті, збирають фінальну самопрезентацію – WOW-виступ, який стає завершальною, найпомітнішою намистиною всього намиста.

Якщо перескочити порядок – наприклад, одразу писати промову, не впоравшись зі страхом чи диханням – намисто розсипається: текст є, а виступ не тримається. Саме тому кожен учень проходить систему послідовно, крок за кроком, і лише тоді ефект «намиста» – цілісного, впевненого виступу – стає видимим.

- Чи можете більш детально розповісти, що саме входить до програми курсу? Що отримає ваш студент?

- На першій зустрічі курсу я тестую людину і кажу, що вже добре виходить, а над чим варто попрацювати і далі пояснюю логіку навчальної програми і практики, бо її дуже багато впродовж курсу.

Також на початку навчання ми обов’язково обговорюємо, з чого складається промова. Адже виступ – це не лише про вимову, дихання, артикуляцію чи жести. Це і про вміння підготувати гарну промову, і правильно підготуватись самому, адже по-різному треба налаштовуватись на підготовку до онлайн-інтерв’ю, до презентації та до запису подкасту.

До того ж, треба мати навички імпровізації, адже не завжди можна спрогнозувати реакції та ставлення аудиторії. Для цього є одна з найцікавіших вправ курсу: люди перетворюються на неживий предмет та розповідають своє бачення якихось подій. Наприклад, уявляють себе вуличним світлофором і розповідають про все, що спостерігають довкола себе.

На початку роботи, на перших заняттях, я знімаю виступи своїх учнів, а потім ми розбираємо ці записи, визначаючи напрямки роботи.

Крім того, ми працюємо з книгами: їх також треба вміти читати вголос. Треба розвивати інтонацію, тембр, вміння бачити паузи за знаками пунктуації. Важливий елемент – вміння любити себе в кадрі, для чого ми записуємо «кружечки» та сториз.

В фіналі курсу ми готуємо wow-презентацію: з використанням різних інструментів, постановою «мови тіла», розстановкою пауз та іншим. Найкращий результат та показник ефективності навчання – поява публічних виступів, зникнення з мови слів-паразитів, подолання страху публічного мовлення і вільний запис сториз на камеру. Отже я курсом «ЗАГОВОРИ» спромоглась полікувати біль цієї людини.

- Чому саме Ви вирішили створити такий курсі і кому вдалось допомогти завдяки цьому навчанню?

- Свого часу я купувала курси і зрозуміла, що їх об’єднує один недолік – більшість з них дають загальний і геть не конструктивний зворотний зв'язок: «ти – молодець, так тримати, продовжуйте рух». На моєму курсі учень отримує повний розбір виступу за усіма складовими, з коментарями та пропозиціями, конструктивними ідеями та кроками розвитку.

З 2020 року, коли почалась робота над курсом, навчання пройшли близько 250 учасників – як в груповому, так і в індивідуальному форматі.

Здебільшого, курс проходять IT-спеціалісти – розумні, але боязкі в донесенні свого прогресу, поясненні своєї ідеї, поясненні незгоди з задачею. Цікавий прошарок – учні, які збираються вступати до європейських університетів: з одного боку, їм доведеться захищати свої проєкти по багатьох предметах, з іншого – це зазвичай відмінники із слабкою соціальною комунікацією, які хочуть підготуватись до виходу у великий світ.

Є лікарі, представники аграрної галузі, маркетологи, економісти, представники сфери обслуговування, як і представники ще багатьох професій та спеціальностей.

Багато тих, хто подається на гранти та шукає інвестиції для своїх стартапів. Є люди, які змінюють профіль діяльності – наприклад, зі сценариста на проджект-менеджера – і хочуть побудувати комунікацію із поясненням причин свого вчинку.

- Поділіться, будь ласка, планами та перспективами на майбутнє: як в плані особистого, так і в контексті Курсу «ЗАГОВОРИ»

- На найближчі три роки поставила перед собою три задачі:

1. Видати книгу, що допоможе українським студентам готуватись до будь-яких форматів виступів – на конкурсах, в навчальному процес. Я прагну показати, що успіх цілком прогнозовано досяжний, якщо працювати над собою.
2. Написати книгу для аудиторії 18-65 років із поясненням, що вміння публічно виступати не залежить ні від професії, ні від віку, ні від роду діяльності взагалі. Робоча назва поки – «10 сміливих кроків до виступу».
3. Відкриття школи ораторської майстерності в офлайн- чи онлайн-форматі. В США є велика діаспора українців, яким хочеться допомагати більш ефективно взаємодіяти з оточенням: як дітям, які бояться заговорити зі своїми однолітками-носіями мови та мають змогу взяти участь в різних конкурсах, де треба записати відеопрезентацію, так і дорослим, які змушені часто міняти роботу і які більш успішні, коли швидко та ефективно налагоджують комунікацію з новими колегами.

- Заради чого Ви цим займається, що Вас мотивує?

- Я хочу навчити людей не боятись співрозмовника незалежно від його статусу чи позиції, бути відкритими до розмови та легше йти до своїх цілей: не боятись знімати себе на відео, щоразу радіти можливостям та вибудовувати зв’язки, що сприятимуть кар’єрному прогресу.