Командир батальйону безпілотних систем 59-ї бригади: «Відсотків на 90 дрони можуть замінити людей»

Сергій Сом на війні з 2014 року. В інтерв’ю Mind він розповів про те, якого формату вона була спочатку і як змінилася, про переваги та недоліки української армії, знайомство з Михайлом Драпатим, особливості міських боїв і що треба зробити, аби ворог більше до нас не поткнувся.

– Ви – командир другого батальйону безпілотних систем «Інквізиція» у складі 59-ї бригади. Як він виник і які його досягнення зараз?

– Створювали його з колишнім командувачем бригади Вадимом Сухаревським. Відповідно і назву придумали. Уже місяць мої хлопці долітають до Маріуполя і Донецька. Ворог по трасі наставив кулеметних засобів, ми працюємо з цим.

У планах – діпстрайки. Бо ми належимо до структури СБС і повинні цим займатися, «прибирати» кожну муху, яка залетить на нашу територію. Нині на одного ворога використовуємо 3-4 FPV, по два-три «бомбери».

Треба вибудовувати глибокі ешелони оборони. У нас «мавіки» залітають на 20 кілометрів вглиб окупованої території ворога.

У зоні відповідальності «Інквізиції» вороги не заходять. І не надто активні. Але я б не став тут надувати щоки. У росіянців нині пріоритет – Добропілля.

– І що вони можуть там зробити?

– Стати там на висоту, контролюючи північну і південну сторони. Якщо це вдасться, то всю логістику до Петропавлівки на Дніпропетровщині нам обріжуть.

– Зайдуть?

– Не можу відповісти, бо це зона відповідальності інших бригад.

– Як ви починали війну?

– У 2014 р. я був у батальйоні «Харків 1», потім пішов до 43-го добровольчого батальйону, де був поранений.

Загалом маю вісім, після першого був у комі.

Побув удома чотири місяці і пішов у піхоту. Змінив кілька батальйонів, зупинився на 503-му, який базувався у Маріуполі. Мав і досвід строкової служби – в десантниках, а згодом – у ППО. Тільки вона нічого не дала – фарбував бордюри.

– Було уявлення, що росія нападе?

– Про це не думав. Більше того, 2014-го не розумів, що коїться. Блокпости, зачистки, штурмові дії – опорні пункти, будинки. Тоді була зовсім інша війна – контактні бої. Їх зараз майже немає. Через це сумую. Найстрашніше було – отримати з 152-ї гармати-гаубиці.

– А з «Граду»?

– Ні.

– Влітку 2014-го українська армія звільнила Слов’янськ, вийшли на кордон в деяких місцях Донеччини, наблизилися до Іловайську. Було відчуття, що скоро дотиснемо. Що перешкодило?

– Хаос, паніка і нерозуміння того, де і хто розташований. Ясно було тільки тим, хто стояли. Їздили по навігатору. На тій стороні було багато донецьких «ополченців», «руські» сиділи в тилу і керували процесом.

Після укладення Мінських угод не стріляли з мінометів та артилерії. Ми організовували диверсійну роботу. Заходили через нашу смугу, а виходили через ворожу. Причини – погана комунікація і відсутність в людей бажання брати на себе якісь обов’язки.

Було таке, що під Донецьком «поклали» 28 солдатів ворога. Радіопідривом. І це не одна операція.

Усе стихало до лютого 2022 року.

– І які у вас тоді були плани?

– Хотів задіюватися спецслужбами для виконання певних операцій. Мав певний досвід. «Повномасштабку», на відміну від 2014-го, чекав.

– Припустимо, Мінських домовленостей немає, і Україна вв’язується у повноцінну війну. До чого б це призвело?

– Отримали б по повній, багато чого б втратили, але б перебудувалися швидше. Але тут питання – чи пішла б тоді росія повномасштабною війною. Очевидно, політично не були готові до різких рухів.

Зараз армія вчиться. Але якщо, припустимо, вона призупиниться, ми можемо розслабитися і втратити час. Бо ворог за північно-східним кордоном вічний. Він не заспокоїться.

– Краматорськ можна тримати довго?

– Ні. Якщо ворог візьме Добропілля, то дуже швидко позбудемося Краматорська і Слов’янська. Ми уже говорили: Добропілля – це висота. Проблема ще в тому, що у нас ніхто не готовий до міських боїв.

– Чому?

– Прогалини у базовій військовій підготовці. «Муштрувати» людей треба відповідним чином. Якщо піхота – то піхота. Якщо штурмовики – то штурмовики.  

– У чому різниця між боями в полі і в місті?

– Місто це завжди складно. З будь-якої щілини по тобі можуть вгатити. У полі ти краще орієнтуєшся в просторі – посадка, позиція, підсвітка БпЛА. Я не скажу, що ворог краще готовий до міських боїв. Просто у них більше «м’яса».

– НРК нам в цьому можуть допомогти?

– Так. Але все повинне працювати комплексно – НРК, FPV, «бомбери», «мавіки». Зразу скажу: дрони не замінять людей стовідсотково, але відсотків на 90 – цілком. На цей час завдання піхоти – спостерігати і виявляти «маяки» по лінії. Позначити, що це наша територія. Їхнє завдання – виявити «точки» противника і передати куди слід.

– Чи можуть допомогти танки в міських боях?

– Цілком. Але за умови сильного туману, коли дрони не працюють, а танкіст знає маршрути і орієнтується. Що добре: наші оператори дронів можуть працювати і в туман. Ворог, навіть ті, що з «Рубікону» – ні.

– Чому так?

– Бо ми переважаємо у майстерності людей і засобах. Я про «бомбери». Бо на FPV в туман не полетиш.

– Але росіянам не треба «бомбери», бо мають КАБи.

– Але і у нас вони вже є. Крім того, коли працюєш по передньому краю КАБом, то можеш і по своїх влучити. А «Бабу Ягу» кацапи відверто бояться.

А в артилерії та «м’ясі» нам важче. Тому дрони рятують людське життя. Кілл-зона розширятиметься. У ній будуть пересуватися тільки НРК і дрони.

– Як виглядатиме лінія розмежування після затухання війни?

– Велика кілл-зона, багато камер з різних засобів – «крила», НРК, «бомбери». Все заміноване. Повний автоматизм, бо пануватиме штучний інтелект. Свій не тинятиметься там, де працює штучний інтелект. Якщо тиняєшся, ти уже не свій.

– У чому головна проблема української армії?

– Я скажу про перевагу. Знаю особисто нового головнокомандувача Драпатого. Познайомився через загиблого «Да Вінчі». Толковий командир, талант. Сучасний погляд на війну, пройшов через усі ланки на ній.

Раніше були наступи в нікуди. Приклад – Бахмут. Бо не робити закріплення на позиціях – злочин. Часто змінювалися бригади. Це неминучі втрати через адаптацію.

Наша армія ще на 70% залишається радянською. Це величезна проблема.

– Чи є сенс у штурмових військах?

– Звісно. Але вони мають закріплятися на позиціях і зачищати її. Усю іншу роботу повинні робити дрони.

– Вас лякає імовірна велика мобілізація в росії?

– Ні. Вони вмирають дуже швидко. І північнокорейці, які начебто знову мають допомогти, теж. Нам головне – не прогавити розвиток БпЛА. Бо до мене приходять дуже багато людей, які «нуль» навіть після фахової підготовки. Плюс цивільні. Я не розумію, як у них можуть бути вихідні під час війни. Чим далі від лінії фронту, тим більше людям все одно. Навіть у Дніпрі та Києві – містах, які ворог активно «поливає» балістикою.

– Чи промацуватиме росія НАТО?

– Так. Безпілотним компонентом. Думаю, балтійські країни найближчим часом будуть ошелешені.

– Ви думали над тим, чим займатиметеся років за 10-15?

– Планую воювати у приватних компаніях. Настане час сутичок між корпораціями. Мілітарні люди знадобляться.