Голова НКЦПФР: «До війни на вітчизняному ринку капіталів було понад 120 млрд грн іноземних коштів, а зараз лишилося близько 18 млрд грн»

Фондовий ринок в Україні перебуває на етапі становлення й фактично не виконує своєї класичної функції – залучення інвестицій в економіку країни. Ключовими перешкодами залишаються наслідки війни, недовіра інвесторів, домінування держоблігацій і слабка ліквідність. Ринок корпоративних облігацій розвинений слабко, а ринок деривативів фактично відсутній. Попри дозволи НБУ на інвестиції у закордонні активи – можливості руху капіталу в межах воєнного стану залишаються жорстко обмеженими.

Через недовіру до фінансової системи загалом українці вважають за краще зберігати заощадження в готівці, нерухомості чи валюті, а не в інструментах фондового ринку. Цю проблематику Mind підняв у розмові з головою НКЦПФР Олексієм Семенюком. Також говорили про конкуренцію з Мінфіном за приватний капітал, про реальний обсяг корпоративних облігацій, адаптацію до стандартів ЄС, доцільність появи нового біржового холдингу, еволюцію інститутів спільного інвестування (ІСІ), а також про те, коли український ринок криптоактивів вийде з тіні та як регулятор його контролюватиме.

Про реалії фондового ринку в Україні

– Український ринок капіталу тримається на держборгу: за І квартал 2026 року ОВДП забезпечили 83% біржових торгів (552 млрд із 663 млрд грн), тоді як корпоративні облігації – менш ніж 5 млрд грн. Що має статися, аби приватний капітал почав помітно перетікати з ОВДП і депозитів у корпоративні цінні папери та інші інструменти?

– Ви маєте рацію: пропорційне відношення корпоративних облігацій до державного боргу й ОВДП є неспівмірним, якщо порівнювати зі світовими стандартами. У тому ж ЄС співвідношення випусків облігацій приватних компаній до держборгу становить близько 30%, а в США – дві третини. Щодо України, то цьогоріч випущено корпоративних облігацій на 3,47 млрд грн. Якщо говорити про всі відкриті публічні випуски, то цифра сягає майже 38 млрд грн. Тобто це те, що можна купити. 

Другий момент: має бути співмірна дохідність. Адже зараз цінні папери від приватних випусків за цим показником дуже програють ОВДП. Ми розуміємо, як усунути цю проблему, і вже над цим працюємо. Зокрема, йдеться про законопроєкт №15314  «Про особові інвестиційні рахунки (ОІР)», який у роботі в парламентарів. Він передбачає, що доходи від інвестицій, утримуваних щонайменше три роки, звільняються від оподаткування. На сьогодні вже є дві версії цього законопроєкту, і цілком імовірно, що з’явиться третя.

Третій момент – надійність інструментів ринку капіталу. Адже всі розуміють, що ОВДП гарантовані державою, а приватні випуски – лише компаніями. Тому потрібно створити конкурентні умови щодо ОВДП та покласти їх на інші цінні папери, щоб вони стали такими ж привабливими.

– Це зрозуміло, але чи не конкурує тут держава сама із собою – Мінфін як найбільший позичальник проти НКЦПФР, зацікавленої в корпоративному сегменті?

– Ми жодним чином не намагаємося конкурувати з Мінфіном. Розуміємо, що країна сьогодні у стані війни.

Були зустрічі з Мінфіном стосовно муніципальних облігацій. І нас запевнили: міністерство не бачить проблем у тому, щоб муніципальні випуски були в Україні, і сам Мінфін навіть сприятиме цьому.

До речі, нещодавно в нас була спільна з представниками Мінфіну зустріч з містами на базі Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики. Тому, я вважаю, що нові фінансові інструменти з’являтимуться, і ми будемо прямувати до цього.  

– На ринку корпоративних облігацій з’явилися помітні історії (NovaPay з портфелем понад 4 млрд грн, Vyriy Industries із дебютним випуском на 5 млрд грн). Який сьогодні загальний обсяг корпоративних облігацій в обігу та як він співвідноситься з банківським кредитуванням бізнесу? І хто реально купує ці папери – банки, ІСІ чи фізособи?

– Станом на сьогодні публічних випусків є на суму понад 38 млрд грн, а цього року емісія становить 3,47 млрд грн.

Покупцем є інституційні інвестори (банки та інші фінансові компанії), а також роздрібні клієнти. У принципі, роздрібний інвестор в Україні зростає. Загальновідома цифра у 272 тис. роздрібних інвесторів – порахована по Розрахунковому центру. Це інвестори, які прийшли на біржу та зробили певні біржові операції.

А ще є позабіржові операції, і доволі багато інститутів спільного інвестування. Ця ніша на ринку капіталів добре розвивається, думаю, що роздрібних інвесторів навіть дещо більше, ніж публічних (тих, що пройшли через біржу).

– А які галузі наступні в черзі за облігаційним фінансуванням?

– За останні дев'ять місяців у нас було багато зустрічей із бізнесом. Зараз намагаємося його максимально залучати й показати, що вхід на ринок капіталу – простий. Нещодавній приклад – підписання у вересні цього року Меморандуму між НКЦПФР і ТПП України.

Ніша defense в Україні – це нова «золота жила» сьогодення: вже є значний попит на defense-інструменти та MilTech. Також у топі – сфера енергетики (зокрема, «зелена»), і ми вже бачимо зацікавленість із боку бізнесу.

До речі, коли ми говорили з містами про випуск муніципальних облігацій, там здебільшого фокус на створення енергонезалежності (розподілена генерація, СЕС, ВЕС, когенерація). І, на моє переконання, для міст це прекрасна нагода залучати кошти саме в ті сфери, де повернення становить шість – вісім років. Також нішею для облігаційних залучень можуть стати й агрокомпанії. Але зміна часів та обставин змінюватиме попит на ті чи інші цінні папери.

Проте для мене головне не сфери, а максимальне спрощення входу на ринок капіталу для приватних випусків – щоб звільнити цей процес від усілякої бюрократії. До речі, вже три місяці працює робоча група, куди ми долучили бізнес. Разом коригуємо нормативні акти, аби прибрати звідти все, що ускладнює цей вхід.

Про кадрову політику та результати роботи

– 14 вересня уряд вніс законопроєкт №16067 про вдосконалення діяльності НКЦПФР, 28 вересня з’явився альтернативний з/п №16067-1. Комісія переходить із-під  президента під Кабмін й отримує статус ЦОВВ зі спецстатусом, склад скорочується з восьми до п'яти осіб, з’являється Рада комісії з трьох незалежних членів і представників парламенту та уряду. Керівництво обирається за конкурсом, а Бюджетна рада, де учасники ринку мали голос, ліквідується. Ухвалити закон треба до кінця 2026 року – це вимога програми МВФ. Чи не втрачає регулятор незалежності, переходячи під уряд, адже саме незалежного регулятора вимагають МВФ і ЄС?  І чи не паралізує роботу норма про чотири голоси з п’яти? 

– Я більше схильний до формули «три голоси з п’яти». Бо якщо ми говоримо про п’ять членів НКЦПФР, то, коли двоє підуть у відпустку, це паралізує всі рішення комісії, що втрачає сенс і логіку.

Моя особиста думка: зараз комісія показує доволі широку роботу щодо євроінтеграційного процесу, віртуальних активів, секʼюритизації, ОІР, інститутів спільного інвестування, добровільних пенсійних фондів, дерегуляції. Це закони, які вже ухвалено або подано на розгляд нардепів.

Вважаю, що 2027 рік буде важливим щодо імплементації цих законів фактично на ринок капіталів. А дворівнева структура управління, запропонована МВФ, може бути реалізована й у поточній моделі, коли НКЦПФР підпорядкована президентові. Остаточне рішення ухвалює парламент, і за будь-якої моделі комісія виконуватиме свою роботу.

– А чи достатньо буде в НКЦПФР повноважень і ресурсів, щоб одночасно переходити на європейські правила й наглядати за новими сегментами – від криптоактивів до сек’юритизації?

– У нас достатньо компетенції та ресурсів, і ми точно готові переходити на європейські правила. Скажу більше: у липні цього року ми підписали Багатосторонній меморандум про взаєморозуміння IOSCO (Міжнародної організації комісій із цінних паперів), який виводить український ринок капіталів у помітне публічне поле на світовій арені, також ведемо роботу з ESMA (Європейське управління по цінних паперах та ринках. – Mind). Тобто максимально адаптуємо систему управління  та нагляд за ринком капіталів відповідно до світових і європейських норм. У комісії достатньо стійкості, щоб пройти цей перехід. 

– А чи готові ви особисто пройти конкурс за новими правилами?

– Якщо виникне така законна вимога, я готовий. І вважаю, що на будь-якому місці має бути компетентна людина, спроможна посідати саме це місце.  

– Конкурс на членів НКЦПФР за чинними правилами буксує: конкурсну комісію президент створив ще 27 травня (вперше без жодного іноземного представника, попри рекомендації KPMG та МВФ), а на той момент в НКЦПФР працювали голова та чотири члени з восьми. Чи призначено нових членів і коли склад буде укомплектовано? І чи не блокує неповний склад ухвалення рішень уже зараз?

– Краще за все відповісти цифрами. Цього року відбулося понад 35 засідань комісії, винесено понад 2000 рішень – і за цей час немає жодного неприйнятого чи конфліктного або проблемного рішення. Тобто комісія зараз цілком спроможна.

Щодо конкурсу, то його проводить не комісія, і я не можу відповідати за рішення президента. Конкурсна комісія створена окремо, і це незалежний орган. Наскільки мені відомо, уже пройдено етап екзаменування потенційних членів НКЦПФР.

Якщо говорити про те, чи вистачало мені тієї кількості членів комісії, аби рухати всі напрямки коректно та швидко – здебільшого ні. І тому часто доводилось особисто компенсувати цю прогалину, бо процесів і викликів дійсно дуже багато. Але сподіваюсь, що в листопаді чи грудні склад комісії буде укомплектовано: мені це конче потрібно.

– Ваше призначення 31 грудня 2025 року стало несподіванкою для ринку: ви прийшли з приватного бізнесу (ювелірне та швейне виробництво), до того банківська кар’єра у Правекс-Банку – без досвіду на ринку капіталу, і, за оцінкою Forbes, «черги охочих очолити НКЦПФР не було». Чому саме ви та що відповідаєте скептикам? 

– Комісії потрібен менеджер, а не людина з ринку. Тобто головою має бути людина, здатна розвивати ринок, організувати процеси, виявляти проблематику та вести переговори. Адже робота голови НКЦПФР – стресова й складна. І певен, що за своїми викликами вона не для кожного. До того ж я не перший голова НКЦПФР, якого було призначено не зі сфери ринку капіталів – до мене був Дмитро Тевелєв (очолював комісію з березня 2010 до січня 2015 року. – Mind).     

А скептикам я відповім результатами, і вони вже є. Про це свідчить Звіт про результати роботи за період з 1 січня по 29 вересня 2026 року. Зокрема, за час мого перебування на посаді внесено чимало законодавчих ініціатив: дуже складний закон про сек’юритизацію (№15172), законопроєкт про інвестиційні фонди (№16137) і законопроєкт щодо дерегуляції – спрощення та удосконалення процедур випусків цінних паперів (№15336), де ми пропонуємо, щоб реєстрація непублічних випусків акцій була не чотири місяці, а тиждень, що важливо для бізнесу.

Зараз на завершальній стадії законопроєкт про ОІР, а наприкінці серпня зареєстровано складний законопроєкт про недержавні пенсійні фонди (№15570), уже подано законопроєкти про ліквідаційний неттінг (очищення / взаємозалік зобов’язань при ліквідації чи банкрутстві. – Mind) і декриміналізацію (з/п № 15501), зміни до закону про аграрні ноти, законопроєкт №16067, що передбачає запровадження дворівневої структури НКЦПФР, яка наблизить український ринок капіталу до стандартів ЄС і вимог IOSCO, а також цього місяця подаємо до II читання в парламент з/п №10225-Д «Про ринки віртуальних активів» тощо.

– А що ви зробили зі своїм бізнесом – передали в управління, продали?

– Обидва бізнеси продано вітчизняним інвесторам.

– Вашого попередника Руслана Магомедова, за версією ЗМІ, звільнили через конфлікт із головою профільного комітету. Як у вас складаються стосунки з Данилом Гетманцевим і чи не стала НКЦПФР залежною від комітету, який тепер ініціює майже всі ключові для ринку законопроєкти?

– З Гетманцевим у мене суто робочі стосунки. І ми їх вимірюємо не тоном спілкування, а результатами. Звісно, у нас є суперечки щодо тих чи інших законодавчих норм, але це звичайний робочий процес. Як відомо, НКЦПФР не має законодавчої ініціативи (це прерогатива профільного комітету). Тому я вдячний, що Гетманцев чує та сприймає наші пропозиції.

Але я не вбачаю жодної залежності НКЦПФР від комітету – у нас ефективна співпраця між командами. Швидше за все, ми доповнюємо одне одного. І наша спільна робота дає країні та ринку капіталів продукти, які змінюють наш ринок.   

Про біржі та інфраструктуру

– Згідно зі звітом ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку) за березень 2026 року, в лістингу українських бірж лише шість компаній, дві біржі (ПФТС і «Перспектива») майже не торгують акціями. Організація рекомендує консолідувати ринок в одну біржу. Чи погоджуєтеся ви з таким «діагнозом»?

– Внесу маленьке уточнення: біржі ПФТС і «Перспектива» зараз не торгують акціями. Якщо говорити про поєднання ліквідності – так, а щодо поєднання бірж – ні, бо вважаю, що має бути конкуренція. Це одна з ключових вимог гармонійного розвитку ринку капіталів. Але тут питання в іншому – створити достатньо ліквідності та нових інструментів, які прийдуть на ринок з обох сторін і наповнять контекст цих бірж. І ми зараз працюємо над умовами, аби ця ліквідність приходила на ринок і зростала. 

– А що буде з ПФТС і «Перспективою» після появи нового біржового холдингу?

– Стосовно появи інфраструктурного біржового холдингу – варто розуміти, які питання він вирішуватиме. Якщо сьогодні в лістингу лише шість компаній, то сам по собі новий біржовий холдинг ліквідності не створить. Тому, на мою думку, він має прийти не на фінансових ресурсах, а на технологіях, щоб ринок капіталів зростав.

Якщо говорити про фокус, то я б зосередився не на тому, яка в нас кількість бірж, а на тому, що в Україні є ринок капіталів, але він обмежений – його замкнули.

– Про що саме мова?

– По-перше, відсутність репатріації капіталів. До війни на вітчизняному ринку капіталів було понад 120 млрд грн присутності іноземного капіталу, а зараз лишилося близько 18 млрд грн. Тобто репатріації капіталу немає. А іноземець не йде туди, де він не може забрати свої гроші.

Інший важливий нюанс: українська компанія, у якої немає валютної виручки, не може зробити емісію, номіновану в іноземній валюті, бо не має змоги купити валюту на погашення зобов’язань. І це стримує та обмежує ринок.

Ще проблема полягає в тому, що можливості українців придбати іноземні цінні папери фактично обмежені. Тобто роздрібний інвестор не може якісно диверсифікувати свій портфель, тож йому доводиться користуватися тим, що є. Звісно, могло б бути по-іншому.

Я не намагаюся критикувати регулятора кредитно-грошової політики. Зрозуміло, що ці норми встановлені вимушено – як відповідь на виклики війни. Але вже прийшов час для нового діалогу. І варто порушити питання про те, що сьогодні відбувається з ринком і що на нього впливає. І, можливо, якщо не знімати певні обмеження, то хоча б переглянути чи змістити рамки.

Адже всі ці обмеження стримують появу нових емісій і рух ліквідності. А від того, що в Україні з’явиться новий інфраструктурно-біржовий холдинг чи більше бірж, ринок капіталу в Україні не зміниться, бо проблематика не там. Наприклад, зараз є імператив на ОВДП, і вони мають більш конкурентні переваги порівняно з іншими цінними паперами. Звісно, цей фактор впливає на ситуацію.

– І що з цим робити?

– Я не проти ОВДП – вони мають бути. Чудово, що є такий інструмент: він дав чимало позитиву для формування роздрібного інвестора. Але слід створювати інструментарій, за якого інші цінні папери теж будуть цікаві для купівлі й кількість інвесторів зростатиме.

Законопроєкт про ОІР – саме про це, бо передбачає звільнення від оподаткування доходів від інвестицій, утримуваних щонайменше три роки, і пільгову ставку 5% для інших доходів від цінних паперів. Тобто фокус має бути не на те, скільки в нас буде бірж чи торгівців тощо, а на тому, чому ринок капіталів в Україні зараз має саме такий вигляд, а не інший.

– А чи є на цьому ринку місце для приватної ініціативи (Inzhur Андрія Журжія публічно заявляє про намір створити власну біржу, хоча ви казали, що документів до комісії не надходило)?

– Дійсно, на сьогодні документи для реєстрації від компанії Inzhur до нас не надходили.

Але чи є сенс у цьому зараз? На мою думку, наявної інфраструктури наразі достатньо, щоб задовольнити попит і публічні випуски для роздрібних інвесторів. На сьогодні вітчизняному ринку потрібно лише зняття обмежень. 

Щодо Inzhur, то це приклад того, як розвиваються інститути спільного інвестування в Україні. Вони й надалі набиратимуть впливу, і мають бути в Україні. Але ще раз наголошу: кількість бірж не впливає на зростання ліквідності чи гравців. Натомість мають вплив довіра до ринку й простота входу на нього, а також мотивація для роздрібних інвесторів щось купувати.

– 4 вересня уряд вніс до Ради з/п №16038  «Про залучення стратегічного іноземного інвестора до інфраструктури ринків капіталу» на виконання меморандуму з ЄБРР 2025 року. Холдинг об’єднає нову біржу, Розрахунковий центр і частку в Національному депозитарії; держава отримає не менше 25%, контрольний пакет – іноземний інвестор разом із міжнародною фінансовою організацією. Альтернативний з/п №16038-1 пропонує 60% інвестору, 25% + 1 акцію державі та 15% українським профучасникам і банкам. Яку модель підтримує комісія, і чи є взагалі сенс віддавати контроль над національною інфраструктурою іноземцям?

– Я підтримую ту версію, яка гармонійно впливатиме на ринок капіталів і зберігатиме конкуренцію. Але при цьому не применшуватиме національні інтереси. Я не проти, щоб на ринок заходили іноземні інвестори з досвідом, проте держава повинна зберегти блокуючий пакет і закріплені в законі стратегічні права щодо національної інфраструктури. 

Загалом ми підтримуємо обидва законопроєкти. Але перший – з урахуванням наших зауважень. Проте дефініції другого є ближчими до наших зауважень та інтересів країни. 

Також, згідно з цією версією законопроєкту, хто більше принесе грошей на ринок капіталу України, той і переміг. Проте я переконаний, що переможець має визначатися за іншим принципом: хто запропонує кращу інфраструктуру та створить кращі технології.     

– А хто реально розглядається як стратегічний інвестор – Euronext, з яким ви узгоджували пріоритети у травні, Варшавська біржа, хтось іще?

– У Європі та США досить багато бірж, які можуть прийти в Україну й підсилити поточну інфраструктуру. Ми мали контакти з низкою провідних європейських та американських майданчиків, але до проходження конкурсу конкретику не оприлюднюватиму. Проте зазначу, що одна з наших пропозицій – щоб НКЦПФР фінально підтвердила інвестора, аби виключити біржі, які пов’язані з ворожим капіталом, та проконтролювати, щоб не були знехтувані національні інтереси.

Але знову ж таки проблематика полягає не в розширенні інфраструктури, а в тому, що ринок капіталів на сьогодні замкнуто. Зокрема, я говорю про конкретні постанови НБУ №18, №43 та №49.

– Коли реально очікувати на міжнародний конкурс і запуск нової біржі?

– Це може статися виключно після ухвалення закону «Про залучення стратегічного іноземного інвестора до інфраструктури ринків капіталу» (з/п №16038). Лише після цього можна вже розуміти, за якими правилами й нормами буде оголошено конкурс. Але це точно буде не цього року.

– ОЕСР рекомендує Україні два кроки для доступу малого та середнього бізнесу до капіталу: створити окремий ринок акцій зростання за моделлю польського NewConnect чи румунського AeRO (на кожному – понад 600 компаній) і переглянути вимоги до лістингу. За рішенням комісії, до 1 грудня 2026 року оператори організованих ринків мають узгодити правила з оновленим регулюванням із порогом капіталізації для основного ринку 6 млрд грн – це близько 125 млн євро, тоді як у Болгарії, Чехії та Румунії поріг становить близько 1 млн євро, у Польщі – 15 млн євро. Чи підтримує НКЦПФР ідею ринку зростання і коли такий сегмент може з’явитися?

– Ми підтримуємо цю рекомендацію ОЕСР і вже робимо перші кроки. У нас уже три місяці працює робоча група, зокрема, щоб спростити емісії облігацій.

До речі, новий законопроєкт про інвестиційні фонди вже адаптовано до законодавства ЄС, що передбачає появу нових інституцій ринку капіталів на базі європейського права. Тобто ми робимо все, аби компанії заходили в Україну і вхід на наш ринок був для них максимально цікавим і простим.

– Чи плануєте переглядати поріг лістингу ще до того, як він запрацює? І який рівень вважаєте обґрунтованим для українського ринку?

– До кінця 2026 року ми не встигнемо провести цю роботу. Але вивчаємо це питання, і з приходом нових членів комісії процес активізується.

Щодо порогу лістингу для українського ринку – думаю, він може залишатися на сьогоднішньому рівні. Цього абсолютно достатньо з урахуванням економічних умов в Україні, аби забезпечити на ринок прихід нормальних, не «сміттєвих» компаній. Навіть якщо зменшити поріг – де-факто це нічого не змінить. Але в майбутньому, залежно від обставин і економічних вимог, поріг лістингу, звісно, може змінитися.

– У лютому ви заявили, що вже цього року українцям запропонують акції однієї з держкомпаній. Ішлося про 7% ПриватБанку через «Дію»: 51,5 млн акцій за стартовою ціною 300 грн, 15–18 млрд грн для бюджету, ліміт 400 тис. грн на людину. У червні заступник голови НБУ Дмитро Олійник говорив уже про IPO у 2027 році – в Україні або у Варшаві. Що сталося з «народним IPO» і чому воно не відбулося 2026 року? І за кого комісія – за Київ чи Варшаву?

– Ідею «народного IPO», зокрема щодо 7% ПриватБанку через «Дію», запропонував ще мій попередник, і на початку року ми включили її до пріоритетів НКЦПФР. Відтоді наш підхід уточнився: рішення про продаж частки держкомпанії ухвалюють власник та уряд, а завдання комісії – щоб ринок був до цього готовий. Чи може це бути умовно якийсь держбанк? Так, і в нас уже була розмова з головою НБУ із цього приводу.

Для мене важлива не назва, а суть: IPO – це публічне розміщення акцій компанії. Припустімо, сьогодні в нас відбудеться IPO – що далі? Адже є поняття рейтингів, акції повинні якось оцінюватися, продаватися.

Україна має шанс на появу публічного випуску. Особисто я вважаю, що це може статися найближчим часом, і максимум імовірності – саме через подвійний лістинг. Але, щоб він відбувся, має бути достатньо ліквідності з розумінням того, що той чи інший цінний папір куплять (щоб потім перепродати чи робити якісь операції). І для компанії, яка робить публічне розміщення акцій, має бути мотивація – чому вона робить це саме тут, а не за кордоном.

Про криптоактиви

– Законопроєкт №10225-д  «Про віртуальні активи» прийнято за основу 3 вересня 2025 року – понад рік тому. Голова профільного комітету Данило Гетманцев обіцяв друге читання в березні. Ви в червні очікували фіналізації тексту в серпні та старту закону з 1 січня 2027 року, а на початку серпня казали, що документ готовий на 90%. Що саме лишається в тих 10%: ставки податків, база оподаткування, статус активів у кримінальному процесі?

– Питання вже не про відсотки, а про те, на якому етапі зараз перебуваємо. Ми вже на фінальній стадії обговорення повноважень з НБУ. Зараз лишилися технічні правки, якісь дефініції, неузгоджені з термінологією MiCA (регламент ЄС, що забезпечує юридичну визначеність щодо криптоактивів – криптовалют, токенів – цінних паперів і стейблкоїнів. – Mind). Після цього законопроєкт буде передано до комітетів ВРУ на узгодження й винесення на друге читання.

Загалом цей законопроєкт один із найскладніших, зокрема технічно. До того ж він має врахувати багато нюансів з огляду на той факт, що популярність віртуальних активів в Україні є доволі високою.

Зараз визначається, скільки триватиме перехідний період після того, як законопроєкт де-факто набуде чинності. Це лише вершина айсберга, а далі – підзаконні акти, які регулюватимуть авторизацію, потенційні вимоги, санкційну частину тощо. За комісією – розробка 18 підзаконних актів, а за НБУ – тільки один. Їх потрібно виписати, зареєструвати, узгодити, як це працюватиме на ринку, тощо.

– Чи реалістичний старт із 1 січня 2027 року та коли український крипторинок нарешті вийде з «сірого режиму»?

– Про реалістичний старт можна буде говорити з моменту, коли визначать тривалість перехідного періоду (зараз ідеться  десь про пів року), протягом якого писатимуться підзаконні акти. А це не раніше, ніж ухвалять законопроєкт. Тому старт із 1 січня 2027-го – нереалістичний. І причина не в готовності комісії, а в процедурі: спершу закон має ухвалити Верховна Рада, потім діятиме перехідний період, протягом якого ми підготуємо підзаконні акти.

До того ж законопроєкт сприяє появі інфраструктури та інструментів, які будуть цікавими для бізнесу та користувачів (це токени, забезпечені активами, DLT-платформи для обігу токенізованих цінних паперів, можливість для бізнесу приймати оплату у віртуальних активах із конвертацією, випуск токенів тощо). Тобто законопроєкт створює широке коло стимулів і пільг, аби ринок віртуальних активів мав чітку мотивацію для переходу в білу зону.

– І наскільки активно йтиме цей процес, на вашу думку? Скільки відсотків крипторинку вийде з «тіні» та за який період?

– У нас немає таких прогнозів. Але результат не буде нульовим. Якщо говорити про ту ж Європу, то, навіть коли там було прийнято правову рамку щодо регуляції віртуальних активів, ринок теж не відразу вийшов із «сірої зони».

За даними Chainalysis, оборот віртуальних активів в Україні – понад $200 млрд на рік. Тобто зараз понад 16% українців користуються віртуальними активами за відсутності будь-якої правової рамки. І це ненормально, особливо для країни, яка прагне інтегруватися в Європу. Ми не можемо прийти в ЄС, не маючи регуляції віртуальних активів.

– Ви називали розподіл повноважень з НБУ «закритим і не предметом переговорів»: НКЦПФР – головний регулятор, за НБУ – лише токени електронних грошей. Але за кілька днів до цього нардеп Ольга Василевська-Смаглюк заявила, що НБУ й комісія так і не домовилися, засідання робочої групи перенесено на невизначений термін, а голосів у залі може не вистачити, бо самі депутати тримають крипту. Хто має рацію?

– На сьогодні неузгоджених позицій між НБУ та комісією щодо регуляції, повноважень, інструментарію немає. Засідання робочої групи відбуваються на базі Комітету з питань податкової та митної політики щотижня, а інколи – двічі на тиждень.

Парламент уже підтримав його в першому читанні, і я впевнений, що підтримає і в другому.

– Добре, розподіл повноважень з НБУ узгоджено, і будемо сподіватися, що Рада проголосує. Але чи готова до цього комісія технічно: у липні ви створили Департамент віртуальних активів – чи є вже його керівник, скільки в ньому людей і який бюджет?

– Дійсно, Департамент віртуальних активів вже є, але поки що ми не витрачаємо поточний бюджет на утримання персоналу (а додатковий бюджет не отримували). Я вважаю, що спочатку має бути проголосований законопроєкт, а потім вже ми зможемо зробити широкий набір у цей департамент, аби забезпечити регуляцію.

Але комісія технічно вже готова: на сьогодні в департаменті є декілька працівників, які опрацьовують методологію – допомагають нам писати нормативну частину законопроєкту. Ми вже проводимо з ними навчання по перейняттю міжнародного досвіду Великої Британії, Польщі, Німеччини, Іспанії.

Керівника департаменту ще немає. Звісно, у нас є певні бюджетні пропозиції на 2027 рік. Сподіваюся, що Мінфін нас почує.

– А як регулятор контролюватиме ринок, де більшість операцій проходить через закордонні платформи? Чи буде для Binance, Bybit, OKX обов’язкова національна авторизація та що станеться з тими, хто її не отримає?

– Так, буде обов’язкова національна авторизація. Звісно, ми оцінюватимемо кожного, хто подасть заявку. Має бути відповідність усім вимогам, які передбачені законом – якщо говорити про торговельні майданчики, які ви назвали. Також компанії-претенденти не повинні мати жодних зв’язків із російським капіталом.

Ті, хто не пройде національну авторизацію, опиняться поза правовим полем. А отже, не зможуть здійснювати операції з віртуальними активами на території України.