Алла Самойленко: «Хороші актори в Україні є, і їх багато»

Повнометражного кіно в Україні знімають все більше. Лише у найближчі два місяці в прокат вийдуть ексцентрична комедія «Пріпутні», кримінальний комедійний екшен «DZIDZIO Контрабас», українсько-італійська стрічка «Ізі», напівдокументальна-напівігрова драма «Рівень чорного», екранізація історичного роману Андрія Кокотюхи «Червоний» і перше вітчизняне фентезі «Сторожова застава».

Акторський склад більшості цих картин – результат роботи кастинг-директора Алли Самойленко. На її рахунку – підбір акторів для таких повнометражних стрічок, як «Брати. Остання сповідь» режисера Вікторії Трофименко, «Мелодія для шарманки» Кіри Муратової, «Поводир» Олеся Саніна та ще кількох десятків інших.

Посаду кастинг-директора Самойленко поєднує з роботою агента. На цій посаді вона веде 25 акторів, причому деякі з них – без профільної освіти. Про те, де українському агенту знайти кінематографічні обличчя і чому у вітчизняному кіно так мало справжніх зірок, а також про суміщення двох несумісних професій і про перспективи розвитку кіноіндустрії Алла Самойленко розповіла Mind.

– Алла, для початку давайте розберемося в тому, як це все працює. Відома західна схема: у актора є агент, який відправляє його на кастинг. Там його зустрічає кастинг-директор, який і проводить проби. А як це влаштовано в Україні?

– У нас відбувається становлення ринку, стихійне та досить потворне. Передусім тому, що ми довго були колонією при метрополії та просто обслуговували сусідів. І нинішня система взаємодій – калька російської. Звідси парадокси становлення: як і в Росії років десять тому, значна частина українських кастинг-персон обзавелися підопічними акторами. Тут поєднується непоєднуване – кастинг-агентство з акторським агентством. Загальнонаціональний телеканал відкриває своє агентство, кастинг-директори погоджуються отримувати від акторів відсоток за можливість взяти участь у проектах, кастинг-директори поєднують свою діяльність з агентською. Всі ці речі просто неможливі на Заході.

– І як розібратися, хто є хто в наших реаліях?

– В українській кіногалузі у всіх каша в голові: у акторів, у агентів, у продюсерів, у режисерів і сценаристів. Таке враження, що ніхто не розуміє, як це має бути влаштоване. Кастинг-директор – це творча одиниця, приставлена до режисера і продюсера, щоб створити ансамбль. Кастинг-менеджер – менш творча одиниця, яка підпорядкована «вищим силам» і функціонально менш вільна, оскільки, умовно кажучи, перекладає фотографії та не впливає на прийняття рішень по ансамблю. І ще у нас існує таке гібридне поняття, як кастинг-агент – його немає більше ніде у світі.

Тому що насправді агент – та людина, яка покликана покращувати комунікацію між акторами і роботодавцями. Є ще директор – людина, яка веде всі справи актора і не займається більше ніким. Всі ці поняття у нас перемішані.

– Якщо немає чіткої системи, то на що орієнтуватися, наприклад, акторам?

– В Україні початком власного кіновиробництва можна вважати 2003–2004 роки, плюс-мінус. Спочатку це були односерійні телемувіки, потім прийшли серіали, з'явилися стосерійки. І ось зараз ми дійшли до повнометражного кіно. Всього за 15 років – це дуже короткий проміжок часу. Стрімкий розвиток – це чудово. Але тут же намітилася головна проблема: немає чітких критеріїв, немає професійних спілок і одностайності. Замість цього у нас є групки впливу, снобізм і неприйняття поглядів один одного. Це тягне за собою відсутність будь-якої стрункої структури.

Те, що у нас зараз відбувається з акторським ринком, це, чесно кажучи, ганьба для всіх – і для акторів, і для продюсерів. Це при тому, що у нас є хороші актори. І їх багато. Але те, що відбувається з їхнім світовідчуттям, – сумно, багато спочивають на лаврах, знімаються в посередньому продукті, називаючи це «великим кіно», і вважають це за найбільшу мрію, вершину кар'єри.

– При цьому дуже часто говорити про високий рівень акторської майстерності, на жаль, не доводиться...

– Це правда. Але є декілька феноменів. Я дуже люблю дніпровську школу, всі випускники дніпровського коледжу – це надійно. Дивно, але вони часто краще пристосовані до роботи в кадрі, ніж кияни, вихідці з Університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, хоча там були свого часу досить хороші педагоги. Плюс величезне значення має театр: якщо це актор маленького камерного театру, у нього немає напрацьованого досвіду подавати свою гру через 30 рядів глядацького залу до гальорки, то такий актор адаптується до камери в рази швидше академічного. Хоча я глибоко переконана: хороший грамотний режисер здатний перебудувати театрального актора так, щоб той заграв на камеру.

В Україні є два театри, звідки можна брати акторів і ставити перед камерою, і вони працюють з такою легкістю, ніби все життя знімалися. Вони відчувають природу цієї гри. Перший – це Івано-Франківський обласний музично-драматичний театр, яким керує Ростислав Держипільський, другий – невеликий театр на 300 місць «Віримо» з Дніпра. При цьому, наприклад, Харків – важке місто, хоча дуже театральне. Але ось зараз ми його вже розгойдали: харків'яни, нарешті, повірили в себе, і наразі очікую бум звідти. Одесити багато знімаються – там чимало стихійних акторів з масовки, вони дуже виділяються, їх легко помітити і знайти.

– Тобто щоб з'явитися на екрані, початківцю не обов'язково їхати до Києва?

– Я переважно працюю з повним метром і тому намагаюся їздити країною і шукати – вже шість років так переміщаюся по Україні. Я зацікавлена, щоб якомога більше акторів знімалися. У тих проектах, що їх я зробила за останні два-три роки, та й зараз роблю, – сила-силенна дебютів, актори з усіх українських театрів, професійних і аматорських. Нові імена – це неминуче, оскільки обсяг виробництва зростає, акторів-киян вже не вистачає, крім того, знімаються сиквели і свіжі сезони серіалів, де неможливо знімати одних і тих самих. Значить, знадобляться всі. Мені дуже цікаво, що за цим буде, як зміниться наш ринок, як зміниться ставлення акторів до професії, як з'явиться структура.

У своїх поїздках знайшла декілька крутих акторів. Дуже скоро вони стануть впізнаваними. І оскільки я їх знайшла, намагаюся формувати їх, прищеплювати їм інше світовідчуття. Мої заповіді прості: не спочивай на лаврах, знімаючись в серіалах, забудь слово «геніальний», працюй над собою, вчися на кращому.

– А що з гонорарами? Продюсери скаржаться, що при загальній тенденції скорочення бюджетів на виробництво апетити акторів ростуть.

– Склалося декілька парадоксів. Зараз наші актори вимагають такі гонорари, що деколи дешевше з Росії привезти нерозкрученого актора, ніж взяти українського. В Ізраїлі актори отримують менше. У Литві отримують взагалі копійки. У британців розкид гонорарів колосальний. Є актори, які знімаються за 100–200 фунтів на день, а є зірки, суми заробітків яких навіть вимовляти вголос непристойно. У Німеччині та Франції – встановлені ставки, тому що там дуже сильні профспілки, все зарегламентовано, гонорар ранжується за кількістю зіграних ролей і за тим, головні це ролі чи ні. У США теж все залежить від того, чи перебуваєш ти в спілці. Є ставки для учасників цих юніонів і норми для неюніон-акторів.

Я вважаю, що, з огляду на масштаб української кіногалузі, вимагати гонорар у $1000 за один знімальний день – це перебір. А для акторки середньої руки, яка ще не напрацювала собі репутацію, заявляти гонорар у 7000 гривень на день при загальній ставці для такого рівня у 2500 гривень – це дуже самовпевнено.

Бюджети на виробництво фільмів вельми скромні – наприклад, загальний бюджет, виділений Держкіно за підсумками десятого конкурсу і розподілений між приблизно сотнею проектів, становить суму меншу, ніж бюджет середнього голлівудського блокбастера. Але актори про це не думають. Існує дивне уявлення про медійність серед самих акторів і серед частини продюсерів, що й дозволяє диктувати гонорари в деяких випадках. При цьому інші департаменти змушені обходитися урізаними кошторисами, продакшен часто працює з новачками у всіх цехах через дешевизну, що безпосередньо відбивається на якості картинки.

– І при цьому хіба що Володимир Зеленський може зібрати глядачів у кінотеатри, а ще зірок назвати складно.

– В Україні зараз великі провали в типажі, обмежена кількість красивих героїв. Пояснення цьому найпростіше: дуже довго в країні професія актора була непрестижною. Харизматичні самодостатні люди рідко йшли в актори, бо це означало бути без роботи і задовольнятися малим, або йти з професії. І хоча вже зараз актори заробляють добре, ми ще розплутуємо ту ситуацію – перспективні кадри все ще обходять професію стороною. Зараз багато з'являється тих, хто в 1990-і не пішов у актори, але досі сублімує, шукає застосування своєму творчому початку в інших сферах.

У нас немає зірок. Від сили 10 відомих артистів, і найчастіше це характерні актори. Дуже бракує героїв – тих, на кого люди масово підуть у кіно і кого пам'ятатимуть за іменами, стежитимуть за їхньою фільмографією.

– Іншими словами, секс-символів не вистачає?

– Так, тих, у кому поєднуються інтелект і фізична досконалість. Зараз проблема в тому, що акторам простіше кричати: «Зрада! Нас не беруть», ніж хоча б правильно заповнити анкету, стежити за своєю фізичною формою, відточувати виконавську майстерність. Розвиватися хочуть не всі.

– Чи може в розвитку допомогти агент?

– В ідеальних умовах – так. Агент шукає нові обличчя, що відповідали б трендам у світовому кінопроцесі. Він може допомогти становленню актора: залучити потрібних фахівців – фотографів, коучів, вибрати ті ролі, які розкриють потенціал актора. Але у нас не ідеальні умови. Що може агент в Україні? Прочитати договір, домовитися про гонорар, для чого йому потрібно добре орієнтуватися в реаліях галузі, іноді – вибити умови кращі, на зразок службового автомобіля. Все це вирішується на рівні особистих відносин. Ще агент може дзвонити продюсеру і асистенту в процесі зйомки, якщо актор поскаржився, наприклад, на те, що йому тексти висилають невчасно. І досить рідко агент може знайти акторові роботу. А актори думають, що варто знайти агента – і відразу ж підуть зйомки за зйомками. Але ж навчання або проби агент за актора не пройде, та й талант ніхто не скасовував. Робота агента з індивідуальністю, типажем, побудова кар'єри актора – це поодинокі випадки.

І акторам варто пам'ятати: навіть за наявності агента вони самі відповідають за дисциплінарні й творчі аспекти своєї діяльності. Ніхто не зніме з актора відповідальності за неадекватну поведінку, ніхто не має права вирішувати за актора, де і в чому йому зніматися. У нас досить часто ці речі порушуються. Гримаси становлення. Мати агента у нашій країні означає мати якісь обмеження. Хоча багато акторів готові на це, тому що відчувають комфорт від подібної взаємодії.

– Який відсоток бере акторський агент в Україні?

– У нас це 10%. Агенти дітей-акторів – 20%.

– А як вийшло, що дві протилежні за функціями професії – кастинг-директор фільму, що підбирає ансамбль і вирішує, у кого буде шанс отримати роботу, і акторський агент, зацікавлений у просуванні саме свого підопічного, той, хто отримає ці 10% від майбутнього гонорару, – в Україні злилися в одну?

– У тих умовах ринку, в яких ми працюємо, у нас поки що можлива тільки система суміщення. Бо неможливо стати агентом і працювати з актором, не будучи частиною галузі. Елементарно: людині ззовні просто нема звідки взяти інформацію про ті проекти, які плануються. Людина, не задіяна у виробництві, просто не дізнається про те, які існують можливості для того, щоб продати актора, знайти для нього роботу. Якщо це незрозуміла для кастинг-директорів людина з нізвідки, до неї не прислухатимуться. Ця практика прийшла до нас з Росії. Там часто кастинг-директор і власник акторського агентства – одна й та сама особа.

Якщо говорити про мене – коли я працюю на картині, то пропоную своїх акторів в загальному порядку, при наявності ролей для них, ніколи не «втюхуючи» і не наполягаючи. Якщо вони проходять кастинг у моїх картинах, то я не беру з них агентські. Таким чином я виключаю корупційну складову.

Ринок, що в нас сформувався, для людини ззовні виглядає дивно. Наприклад, повсюдно існує думка серед акторів, що потрібно платити кастинг-директору за те, щоб тебе знімали. Мені не раз пропонували гроші, щоб потрапити в каст. Але це ж дикість! Це нівелює професію як таку! Виходить, якщо я візьму гроші, це буде провокувати мене знову і знову давати ролі одному і тому самому актору, що само собою заперечує мої професійні навички, підбирати акторів до образів героїв, а не тасувати безкінечно один і той же набір облич. І те, що ми бачимо на екранах – одні й ті ж обличчя, – автоматично наштовхує на думку, що, цілком можливо, багато хто так і працює. Можливо, режисерам і продюсерам здається, що лише ці, умовно кажучи, 100 акторів здатні втілити їхні задуми в життя, а за межами цієї сотні хороших авторів не існує. Інколи буває, що в двох медичних серіалах на різних каналах один і той же актор грає, наприклад, гінеколога. Або один і той же актор знімається в кількох серіалах про ментів, граючи ідентичні ролі. В результаті глядач сприймає це все як один великий безкінечний серіал. Я вважаю це однією з причин, чому так часто буває соромно дивитися на екран, коли там йде український продукт.

– Виходить якесь порочне коло. Як його можна розірвати?

– В Україні професія агента поки що малоспроможна. Я не знаю жоден випадок, коли актор був би захищений у суді в разі спору з продюсером. Тому що все співзалежне. Репутаційні речі – єдине, що працює. Нічого не регламентовано, агентсько-акторські договори номінальні, оскільки у нас немає в законі прописаного пункту про те, що актора на майданчику може представляти третя особа. Є випадки, коли особливо спритні агенти лякають наших акторів з ніжною психікою договорами. Але це профанація, документи позбавлені юридичної сили. Договори компаній-виробників з акторами – це теж, за великим рахунком, фількіна грамота. Бо вони пишуться не під взаємини актора і наймача, а під податкову.

Думаю, що з часом деякі продюсери перекваліфіковуються на агентів, актори «народять» зі свого середовища здібних людей, якась частина кастинг-директорів просто перестане займатися підбором і піде в агенти. Зараз у мене 25 акторів. Вони всі – мої друзі, мої знахідки. Я вболіваю за них, але я більше все ж таки кастинг-директор, а не агент. І коли прийде момент, з'являться гідні умови на ринку, нові люди, охочі до цивілізованих відносин, я з радістю зніму з себе цю ношу, віддам своїх підопічних в хороші руки і займатимуся лише підбором акторів.