Прем'єри тижня: «Колесо чудес» Вуді Аллена та «Хепі-енд» Міхаеля Ханеке

«Колесо чудес»

Сюжет. 1950-ті, розпал літа, на Коні-Айленд, що у Нью-Йорку, приїздить Кароліна. Вона ховається від свого чоловіка-мафіозі, а у розважальному парку у Коні-Айленді працює її батько, з яким вона давно посварилася і не спілкувалася, тож тут її шукати навряд чи стануть. У батька – нова сім'я: Джинні, яка колись хотіла стати акторкою, натомість працює офіціанткою, та її син, проблемний хлопчик, схильний до піроманії. У Джинні – роман з Мікі, молодшим за неї симпатичним письменником, який тимчасово працює рятувальником на пляжі. Та коли Мікі знайомиться з Кароліною, стосунки перетворюються на любовний багатокутник, що зрештою призводить до трагедії.

В українському прокаті: з 14 лютого

Бюджет: $25 млн

Бокс-офіс: $11,4 млн

Бекґраунд. Першою до роботи над «Колесом чудес» Вуді Аллен запросив Кейт Вінслет. Акторка мала зніматися у його драмі «Матч пойнт» (2005), але тоді Вінслет взяла паузу в кар'єрі, щоб побути із сім'єю. Після Вінслет до проекту приєдналися Джуно Темпл, котрій дісталася роль Кароліни, та Джеймс Белуші, який зіграв чоловіка Джинні. Останнім до головного акторського складу Аллен покликав Джастіна Тімберлейка. «Я міркував, якого б цікавого актора запросити на роль Мікі, рятувальника у 1950-х. І хтось сказав: «А як щодо Джастіна Тімберлейка?» – розповідав ще до прем'єри Вуді Аллен. Самого Аллена на екрані побачити не доведеться: він з'являється лише у своїх комедіях, а «Колесо чудес» – драматична стрічка.

Прем'єра «Колеса чудес» відбулася в жовтні 2017 року на закритті Нью-Йоркського кінофестивалю.

Вам сподобається, якщо: ви полюбляєте, по-перше, психологічні драми, а по-друге, психологічні драми від Вуді Аллена. «Колесо чудес» нагадує американську класику на зразок «Трамваю «Бажання» та водночас трагічні п'єси Чехова.

Вам не сподобається, якщо: у вас алергія на Джастіна Тімберлейка. Хоча у «Колесі чудес» він тонко витримує баланс між глибокою драмою та іронічною комедією і демонструє, що з акторською майстерністю в нього все гаразд.

Головна причина подивитися: побачити нову стрічку живого класика Вуді Аллена, яка, до того ж, одна з найкращих у його довжелезній фільмографії.

---

«Хепі-енд»

Сюжет. 13-річна Ева крізь камеру смартфону спостерігає за своєю матір'ю, стосунки з якою після її розлучення з батьком Еви у дівчинки не дуже складаються. Потім Ева фільмує свого хом'ячка, якому підсипала материні антидепресанти. Хом'ячку це на користь не йде. Згодом подібний трюк дівчинка робить і з матір'ю – і поки та перебуває в лікарні в комі, переїздить жити до батька. Той вдруге одружився і має маленького сина. Разом із сім'єю він мешкає у родинному домі – із старим батьком, який час від часу намагається накласти на себе руки, сестрою Анн, що керує сімейним будівельним бізнесом – дещо проблемним, і її сином, який ніби і виріс, але не подорослішав. Гармонійним життя цієї великої родини назвати важко – жоден з її членів не може усвідомити свої психологічні проблеми та подолати вади і слабкості.

В українському прокаті: з 15 лютого

Бюджет: не розголошується

Бокс-офіс: $1,9 млн

Бекґраунд. Зніматися у «Хепі-енді» Міхаель Ханеке запросив зірок своєї попередньої стрічки «Любов» (2012) Жана-Луї Трентіньяна та Ізабель Юппер. Власне, обоє зіграли майже тих самих персонажів, лише кілька років потому. Герой Трентіньяна має в обох фільмах однакове ім'я та в «Хепі-енді» переповідає історію, яку Ханеке показав у «Любові». Роль брата Анни Тома дісталася ще одній зірці французького кіно Матьє Кассовітцу.

Стрічка брала участь в основному конкурсі Каннського кінофестивалю, однак успіху «Любові», яка здобула «Золоту пальмову гілку», повторити не змогла. На рахунку «Любові» є й «Оскар» за найкращий іноземний фільм – а от «Хепі-енд», котрий також висувався, не потрапив навіть до шорт-листа.

Вам сподобається, якщо: ви – прихильник артхаусних драм взагалі та стрічок Міхаеля Ханеке зокрема. Цього разу режисер не лише досліджує хворобливі сімейні стосунки, а й торкається теми мігрантів – вона постійно фігурує на тлі основних сюжетних ліній.

Вам не сподобається, якщо: ви любите, коли в історії є логічна крапка. У «Хепі-енді» на неї чекати не варто, фінал лишається відкритим.

Головна причина подивитися: побачити наступну після блискучої драми «Любов» (2012) роботу Ханеке, яка є своєрідним сиквелом, і переконатися, що правило про другу частину, котра зазвичай буває слабшою за першу, працює навіть для живих класиків.