Сучасне обличчя великого джазу: хто створює історію

Сучасне обличчя великого джазу: хто створює історію

І хто став «іконою стилю» у цій музиці

Цей матеріал також доступний російською
Сучасне обличчя великого джазу: хто створює історію

З кожним роком усе більше суперзірок американського й європейського джазового небосхилу спалахують під львівським небом на сценах трьох локацій Leopolis Jazz Fest (раніше – Alfa Jazz Fest). Цьогоріч наприкінці червня міжнародний фестиваль пройде вже увосьме. Напередодні цього свята музичного смаку та майстерної імпровізації Mind знайомить своїх читачів з історією джазу. Стислий її огляд підготувала музикознавець Ольга Кізлова. Про першовитоки джазової музики як культурного явища ми розповідали тут. А тепер пропонуємо поринути у сучасність. 

Як формувався сучасний джаз? У 1940-х роках народився набагато складніший за технікою гри і музичною мовою, більш «камерний» стиль bebop (бібоп – теж поскладове звуконаслідування манері гри). З нього починається відлік сучасного джазу. Бібоп створив у 1945 році квінтет у складі саксофоніста Чарлі Паркера, трубача Діззі Гіллеспі і ще трьох учасників ритм-секції.

Стиль був націлений на гармонію, а не мелодію. З нього розвинулися хардбоп (hard – твердий), потім – кул (сool – прохолодний). Паралельно, в середині ХХ століття, виникли такі несподівані «відгалуження», як рок-н-рол і ритм-енд-блюз. Нові стилі змінювали один одного все частіше. З'явилися латиноамериканська боссанова, симфонізований прогресив, потім «третя течія», що об'єднує джазових і академічних виконавців і їх прийоми, фрі-джаз (free – вільний), модальний або ладовий джаз, потім джаз-рок, фьюжн (від fusion – сплав), що поєднує все з усім і, нарешті, фанк (від funky – уникати, грати, неточно інтонуючи). Усі ці течії, формуючись у певній послідовності, змінювали одна одну.

Музиканти 80-90-х років ХХ століття, які намагалися зберегти основні стильові риси класичного джазу, одночасно злегка заграючи з новими тенденціями філармонічної музики, сформували стиль мейнстрім (від слова main – головний). Це одне з провідних, різноманітно представлених напрямків сучасного джазу. Однак нові течії приходили на зміну колишнім, не витісняючи їх. І сьогодні у світі джазу, який перетинається з пошуками серйозної авангардної музики і де звучить чимало сучасного, є безліч колективів, що грають у стилях диксиленду, свінгу та бібопу.

Who з хто? У спробі осягнути неосяжне слід назвати імена найіменитіших представників джазових стилів. У традиційному джазі – це оркестри корнетиста Джо Кінга Олівера, кларнетиста Сіднея Беше. Симфоджаз прославив знаменитий «білий» колектив Поля Уайтмена, свінг – оркестри Каунта Бейсі, Бені Гудмена, Вуді Германа і Глена Міллера.

Про творців бібопу йшлося вище. Хардбоп асоціюється з саксофоністом Джоном Колтрейном, кул – це Лестер Янг, Стен Гетц, Джеррі Малліген, Дейв Брубек, Пол Дезмонд. Боссанову створили Антоніо Карлос Жобім, Жоао і Аструд Жильберто. Прогресив – Стен Кентон, фріджаз – Орнетт Коулмен.

Трубач Майлз Девіс, який працював у манерах від хардбопу до джазроку, разом з саксофоністом Джоном Колтрейном очолюють модальний (ладовий) джаз. Фьюжн справедливо пов'язаний з іменами Майлза Девіса і Джо Завінула, груп MAHAVISHNU, WEATHER REPORT і SINDICATE. А захоплення Сході не оминуло Джона Маклафліна і групу SHAKTI, охопивши навіть корифеїв року The Beatles.

Зараз джаз розвивається, як йому, вільному, і належить, – різноманітно і сміливо. Сформувалися яскраві національні виконавські і стильові школи, наприклад, польська. Існує думка про «деякої стагнації джазового процесу в США». Однак, як і раніше, центром розвитку джазу залишається Америка, незважаючи на яскравий розквіт за останні 40-50 років численних європейських джазових шкіл.

Відбувається внутрішньоєвропейська міграція музикантів, їхні переїзди з Америки до Європи і навпаки. Наприклад, дуже відомий авангардний російський клавішник Михайло Альперін (народився в українському Кам'янці-Подільському, багато років жив у Норвегії, інтенсивно співпрацював з провідним європейським лейблом ECM; 11 травня цього року він помер в Осло на 62-му році). А Аркадій Шилклопер, що мешкає в Німеччині (в минулому валторніст Великого театру в Москві), – рекордсмен за кількістю участі в західних і пострадянських фестивалях. Саксофоніст Ян Гарбарек, за походженням поляк, народився в Норвегії, домігся широкого визнання в США. А Джо Завінул – уродженець Відня – був одним із провідних американських клавішників аж до смерті в 2007 році.

Де і як навчають джазу? Джазова освіта в Європі і США (на відміну від багатьох навчальних закладів України, які лише накопичують власний методичний і педагогічний досвід у цьому напрямку) організована дуже якісно, ​​і грати джаз можна навчитися в більшості європейських і американських спеціальних навчальних закладів – від шкіл до музичних вузів: там він давно вважається частиною серйозної музики.

Взаємний зустрічний рух джазу й академічної музики почався з моменту його народження. Перші гастролі на початку ХХ ст. негритянських бендів викликали бурхливе захоплення молодим музичним напрямком європейських (і американських, звісно) серйозних композиторів – Дебюссі, Саті, Равеля, Стравінського, Шостаковича, Прокоф'єва, Гершвіна та ін. Одночасно негритянські музиканти-слухачі опановували нотну грамоту, і сьогодні немає джазмена, який не володіє нею. Тепер джазу системно, за розробленими методиками, вчать на відповідних факультетах більшості американських і європейських музичних вузів. Поглиблення процесу залучення академічної музики в джазові орбіти сьогодні очевидно. І це не може не тішити. Сучасна музика – конгломерат національних і стильових засобів усіх регіонів і епох.

Де тепер грають джаз? Космополітизм джазу привів до виникнення в світі незліченної кількості національних і міжнародних джазових фестивалів найрізноманітнішого рівня. Найбільш знані з них – «Монтре» (Швейцарія), «Фестиваль Північного моря» (North Sea Jazz, Роттердам), і американські – у Ньюпорті та Чикаго.

Вітчизняні заходи поки дещо скромніші. Розмахом відрізняється хіба що Leopolis Jazz Fest. Серед інших – київська «Єдність», «Джаз-карнавал» у Одесі (тепер – Odessa JazzFest) і дитячий фест у містечку Південному, в Криму – «Джаз-Коктебель», що в зв'язку з анексією перемістився під Одесу. У Львові ще проходять фестивалі «Джаз без...» і «Флюгери Львова». Є криворізький, черкаський, чернівецький, вінницький й інші фестивалі.

У світі є безліч звукозаписних великих і малих компаній (лейблів). Щорічно, ось вже 60 років поспіль, з 1958 року в США присуджується премія GRAMMY Американської академії звукозапису, яка охоплює всі жанри, які практикуються в сфері рекордингу – від опери до альтернативної музики, репу, джазу і поп-музики. Їх дуже багато, але починаючи з 2012 року число категорій скоротилося з 108 до 78.

Українська джазова школа перебуває на етапі формування та пошуків. Можна сміливо стверджувати про окремих яскравих музикантів і колективи в плані їхньої концертної, виконавської діяльності, які роблять кар'єру на стандартах, іноді на своїй музиці. Але говорити про наш національній інтонаційній стиль у цій музиці поки зарано, його ще не так багато. Пробіл буде буде заповнено, коли вітчизняне інтонаційне мислення стане у наших джазменів природною компонентою. Втім, не страшний і «загальносвітовий», так би мовити, космополітичний джаз. Оскільки, як і в будь-якому іншому виді мистецтва, головне – самобутність, яскравість, несхожість на інших.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті