Фестиваль «Кіноогляд»: Україні поставлено діагноз – масовий інфантилізм

У Будинку Кіно з 12 по 14 вересня пройшов фестиваль-конкурс «Кіноогляд», організований громадською організацією «СУК» («Сучасне Українське Кіно»), де були показані короткометражки молодих українських режисерів. Загалом на суд публіки представлено 40 робіт у чотирьох номінаціях: ігрове кіно, документальне, експериментальне, анімація. Гран-прі та сертифікат на 20 000 грн отримала режисерка Анна Дудко за п'ятихвилинний мультфільм «Сама собі тут».

Головним лейтмотивом багатьох конкурсних картин стала думка про те, що в більшості випадків корінь проблем сучасної людини – в її інфантилізмі. Але якщо жінок рятує вольовий прагматизм (вони врешті-решт беруть відповідальність на себе), то чоловіки, за рідкісним винятком, цим похвалитися не можуть.

Mind відвідав усі три фестивальні дні та розповідає про фільм-відкриття та переможців, а також про найяскравіші роботи, чиї автори невдовзі можуть стати зірками національного кінематографа.

Смерть дядька Ніко – в подарунок

Фільмом-відкриттям фестивалю стала румунська короткометражка «Різдвяний подарунок» режисера Богдана Мурешана. Вона належить до «нової румунської хвилі» – це визнані на світових кінофорумах фільми, що розповідають про побутові і психологічні феномени постсоціалістичного життя Румунії. Картина стала переможцем Міжнародного фестивалю в Клермон-Феррані, отримала нагороду на Міжнародному фестивалі в Палм-Спрінгс і перемогла на Львівському форумі WIZ-ART.

Дія стрічки починається 20 грудня 1989 року, через кілька днів після репресій Ніколає Чаушеску в містечку Тімішоарі. Тихий передсвятковий вечір перетворюється на пекло, коли батько дізнається, що в листі Дідові Морозу синок попросив: «Мені – локомотив, мамі – нову сумку, а татові – смерть дядька Ніко», маючи на увазі Ніколає Чаушеску. «Коли я таке говорив?» – пробурмотів зблідлий глава сімейства. – «Учора ти сказав, щоб дядько Ніко помер». «Це не дитина, а стукач! – кричить тато, стрясаючи ременем. – Завтра я буду за гратами».

Далі він намагається змусити сина сфабрикувати нового листа, де «дядька Ніко» зазначено з прізвищем сусіда, але хлопчик відмовляється брати участь в підробці, тому що «цей дядько хороший»... У фіналі вимучена страхом родина бачить, як 25 грудня натовп протестувальників спалює портрет Чаушеску, а незабаром розстрілюють і самого румунського президента. Дід Мороз виконав прохання хлопчика.

Цей фільм став лаконічно-сатиричним кіновисловом, що задав тон усьому фестивалю.

Рукавичка в космосі

Володарем Гран-прі та переможцем у номінації «Анімаційне кіно» став п'ятихвилинний мультфільм «Сама собі тут» Анни Дудко. Дівчинка в червоному пальтечку, яку за руку тягне мама, на хвилинку вивільняє долоню, знімає одяг і шапочку, надягає це на свого кота і відправляє його з мамою замість себе. Вона радіє такому «трюку», але через секунду губиться у великому місті, яке, немов у воронку, затягує її в свою чорноту, перетворившись на космос.

Компасом, рятівним колом і транспортним засобом у цій «міжпланетній подорожі» для неї слугує одна-єдина рукавиця, на якій вона летить, немов на повітряній кулі: дівчинці цікаво і лячно. Раптово космічна реальність зникає, і малятко знову опиняється біля кота і мами...

У стрічці проглядаються асоціації з мультфільмом «Рукавичка» (1967) Романа Качанова («Чебурашка», «Таємниця третьої планети»), де дівчинка мріяла про собаку і почала настільки захоплено грати зі своєю червоною рукавичкою, що та перетворилася на цуценя. Тільки там вирішується проблема самотності, а тут дівчинка проходить певну перевірку на самостійність, залишившись один на один з «космосом» великого міста. Але рідна рукавичка і там і тут – провідник любові.

Масове захворювання на інфантилізм

У номінації «Ігрове кіно» перемогла короткометражка «Піца, паста і баста» Валерії Ободянської. За сюжетом сорокарічна жінка-лікар живе з 12-річним сином. Вона «вирощує з нього чоловіка»: уважного, делікатного, готового допомогти. Героїня має друга, але ці стосунки – суто платонічні: дама побоюється, що її син хибно сприйме появу чужого чоловіка в оселі. Залицяльник наполягає на знайомстві. Зустріч призначено в піцерії. І дядько нормальний, і хлопчина чудовий, але мати-одиначка все одно боїться – так сильно, мабуть, вона обпеклася на своїх перших серйозних відносинах. Фінал – відкритий.

Своїм сюжетом цей фільм перегукується з іншою картиною, показаною на фестивалі, але вже у позаконкурсній програмі. Стрічка «В радості, лише в радості» Марини Рощиної (переможець фестивалю «Молодість-2019») теж розповідає про матір-одиначку, але зовсім молоду. Вийшовши заміж за ді-джея, героїня навіть не повідомляє новоспеченому чоловікові про існуючого сина...

Тему тотальної неготовності бути відповідальним за стосунки трохи в іншому ракурсі порушує і документальна стрічка Ольги Махинько «Хочеш знятися в моєму фільмі?». Дівчина їхала до Польщі, щоб зняти документалку про заробітчан, а в результаті зняла фільм про комуну з 15 панків. Але кіно вийшло лише про одного з них – Іллю. Хлопці з його «команди» збирають на смітниках викинуту городянами прострочену їжу, а потім з неї готують обіди для безхатченків. Ілля – кухар. І героїня раптово закохується в нього, а він – відповідає їй взаємністю. Після декількох романтичних зустрічей і метушні між країнами звучить вердикт Олі: зустрічатися не потрібно, «ми надто різні». Останні кадри: літак злітає, сумна Оля вирушає додому... Публіка жадала розвитку роману, але не судилося.

Після перегляду Mind поставив питання автору – Олі Махинько: «Це було ваше рішення про розрив? Для вас кухар-панк був занадто альтернативним? Ви вирішили, що ваші почуття ні до чого не приведуть?» – «Ні, це було рішення обох, – відповіла режисерка. – Ми вирішили, що кожному з нас у своєму середовищі комфортніше, і тому завершили стосунки».

У мультфільмі «Елохім – зв'язок» Оксани Курмаз дівчину у якості коханого влаштував навіть... інопланетянин. Вона – рожевого кольору, інопланетна істота Елохім (в перекладі з єврейської – «божество») – блакитного. Вони грають у поп-рок-дуеті на тлі зірок, збирають квіти, множать різнокольорові планети. Найбільш вражаюча метаморфоза: коли рожева дівчина і блакитний інопланетянин злилися разом – вийшла блакитна Земля з рожевими материками. Так, але якщо б інопланетянин їй освідчився – невідомо, що б почув у відповідь. Одна справа – дуріти в мріях, інша – родину будувати.

А в конкурсній напівфантастичній картині «Ідеальна родина» режисер Дмитро Ковальський зробив акцент на неготовність до змін. Два дорослих брати за допомогою зброї утримують свої родини, якими регулярно обмінюються, щоб не нудьгувати. Один змушує всіх під час обіду слухати похмуру оповідь про свої улюблені сосиски, і, врешті-решт, племінниця не витримує і б'є його монтировкою по голові. Дівчина тікає до тата. Але у батька вона чує таку ж «цікаву» історію: «А в дитинстві мене мама поїла корисним молочком». Зрештою від «монстрів» тікають усі родичі. У фіналі брати вирішують розмістити оголошення, що заплатять рідним купу грошей, якщо ті повернуться. І ґрунтовно готуються до їх приїзду: споруджують навколо будинку рів з колючим дротом.

Комедія «Синдром Стендаля. Чи ні. Я не знаю» Михайла Рудя – про молодого інфантила. У музеї перед картиною починає нудити хлопця. У кафе своїй дівчині і товаришеві він намагається пояснити те, що сталося впливом «синдрому Стендаля»: «Це коли від краси твору приходить нудота». – «А мені здається, вона настає від того, що ти з'їв вранці прострочені пельмені», – парирує подружка. Кавалер – втілення мрійливості і чутливості, дама – іронії та прагматизму, друг – місток між ними.

Для «цінителя краси» непосильним випробуванням стає майбутнє весілля з коханою («А, може, перенесемо весілля? На півроку!» – на цій репліці чоловіки в глядацькому залі саркастично вигукнули: «Уууу», мовляв: мужик, ти вимагаєш неможливого), і необхідність працювати по вісім годин на день (що цілком під силу його нареченій). Зате коли в кафе з'являється інша красуня – раптом послизується і впускає на підлогу якісь ділові папери – головний герой кидається їй допомагати. Молоді люди явно зачаровані один одним... Але тут героя нудить... Краса! Синдром Стендаля вимагає нових жертв.

Фільм знятий майже ідеально – що підтверджувалося реакцією публіки: зал регулярно «накривало» сміхом. Загалом вийшла відмінна молодіжна комедія в дусі успішного «Інфоголіка» (2017).

Дорослішати змушує війна

Це теж показано в одній з конкурсних робіт – художньому фільмі «Килим» Наталії Кисельової. У центрі новели – життя підлітка Толіка з Маріуполя. Він живе з мамою, яка щодня просить його випрати килим. Але хлопцеві ніколи: він закоханий у сусідку – молоду матір, дружину військового, який воює проти сепаратистів. Оскільки чоловіка-вояка постійно немає вдома, молода жінка теж звертається до хлопчини за дрібною допомогою. І він, звісно, виконує доручення сусідки. А ще – малює її в своїх еротичних фантазіях... на маминому килимі.

Приїжджає з фронту чоловік і, дізнавшись про загибель кількох товаришів по службі, «втрачає голову»: ображає дружину і стусанами виганяє її юного «залицяльника». У того, нарешті, з'явився час виконати мамине прохання. Толік йде на пірс, розстеляє килим і починає його похмуро драїти. Вдалині чути протяжний свист снарядів і відгомони невидимих ​​вибухів...

Якийсь маленький хлопчик дошкуляє Толікові, зумисно наступаючи на килим сандалями. Зібравшись учергове прогнати малюка, герой дослухається до свисту снаряда і, розуміючи, що той наближається, миттю хапає дитину і загортається удвох в килим – в цю ж секунду лунає вибух, і глядачі бачать величезний водяний гриб, що накриває пірс. Ми чуємо по радіо: «В результаті обстрілу поранено дітей...» Потім камера вихоплює з-під килима перелякані обличчя Толіка і малого – і стає зрозуміло, що, на щастя, з героями все гаразд.

Килим у фільмі Кисельової – метафора любові і захисту: на ньому Толик лежав у мріях з коханою і їм же в реальності врятував не лише своє життя. Саме кадр з водяним грибом, що накриває дітей, викликав у залі найсильнішу реакцію – глядачі довго аплодували після закінчення сеансу.

Бракує темпу

Відзначимо, що в номінації «Документальне кіно» перемогла картина «Ім'я моє тобі залишу» Олександри Панченко – про життя літньої селянки, яка на святкуванні Дня перемоги, стоячи біля меморіалу, згадує свого загиблого батька. Від цієї картини залишилося відчуття невиправданої повільності. Яка, як і млявий темп, виявилися притаманні багатьом фестивальним роботам.

Переможець у номінації «Експериментальне кіно» – «Lover» («Коханець») Матвія Кішака – про дівчину, яку зрадив хлопець. Стрічка цікава технічними фішками: дія показана через кругле зображення, що збігається за діаметром з вініловою платівкою, під яку «крутили любов» персонажі.

Спецприз дістався фільму «Mute» («Німий») – про те, як не надто вдало рветься в артисти хлопець, позбавлений здатності говорити.

Враження Mind

За підсумком фестивалю стало очевидним, що на українській кінематографічній орбіті досить нових імен і талантів. Вони навіть потенційно здатні знімати видовищні блокбастери. Але для успіху треба, як мінімум утричі збільшити темп оповіді.