Роман Балаян: «Мій глядач – той, хто вміє вникнути й цінувати мінливість того, що відбувається»
Легендарний режисер – про нову стрічку, давні ідеї та нові формати кіноперегляду
Восени нинішнього року в кінопрокат має вийти новий фільм Романа Балаяна «Ми є... Ми поруч». У головних ролях – Ахтем Сейтаблаєв і Катерина Молчанова. Це буде перша стрічка режисера після 12-річної перерви – попередній фільм «Райські птахи» датований 2008 роком.
Mind поспілкувався з Балаяном про причини такого тривалого мовчання, про те, як з'явилася ідея нової стрічки, а також – про критерії режисерського таланту й відмінності серіалів від класичних повнометражок.
– Скільки ви виношували ідею фільму? Ми з вами три роки тому говорили про нього, але ви не виключали, що взагалі більше нічого не зніматимете...
– Я цю історію вигадав о другій годині ночі на пішохідному мосту в Парижі влітку 1990 року, після сварки з французькою продюсеркою.
– А що ви тоді знімали?
– Я мав знімати французький фільм, завдяки чому в 1990-му 12 разів побував у Парижі. І, на щастя, фільм не зняв. Я щось додавав до затвердженого сценарію, продюсерка говорила «це погано». Наприклад, там один поліцейський, а я пишу «два». Відповідь: «Це дорого». Були претензії подібного роду і не лише вони. Мені це набридло – і я пішов з проекту. До речі, ми з нею [з продюсеркою] розлучилися мирно і залишилися друзями...
– Це мала бути україно-французька копродукція?
– Ні, тоді був ще Радянський Союз. Участь СРСР у проекті – 15 відсотків.
Так от, з приводу мосту о другій годині ночі... Стоячи біля перил, я склав сюжет: нібито на пішохідному мосту в темряві стоїть чоловік, який втратив дуже багато в своєму житті, і хоче кинутися з мосту. Але раптом з темряви, з води, жіночий голос кличе на допомогу. Потім за сюжетом це виявився ангел-хранитель, посланий герою, щоб вивести його з непомірних страждань.
12 років тому я цей сюжет запропонував одному московському продюсеру. Він прочитав, йому дуже сподобалося. А наступного дня він телефонує: «Слухай, прочитали мої редактори і кажуть, що вже є такий фільм «Ангел А» Люка Бессона».
Хоч [у моїй ідеї] і нічого спільного [з фільмом Бессона], крім того, що герой вирішив розлучитися з життям, стрибнувши з мосту, ми з продюсером вирішили, що знімати через деяку схожість все-таки не варто. Через певний час я змінив сценарій – вже без ангела-охоронця. Але бажання знімати не виникало.
– Що або хто вас мотивував все ж зняти цей фільм?
– Колишній міністр культури України Євген Нищук наприкінці 2018 року. Де ми зустрілися, я вже не пам'ятаю. Він і каже: «Романе Гургеновичу, кажуть, у вас є сценарій. Я б дуже хотів, щоб ви його зняли за гроші міністерства, які ми виділяємо цьогоріч». Довелося знімати. (Сміється).
– Чому ви змінили назву «Помилка в діагнозі» на «Ми є... Ми поруч»? Мені здається, що перший варіант був точнішим потраплянням в сюжет.
– Вона одразу розкривала інтригу, про що буде фільм...
– Ви хотіли знімати Святослава Вакарчука. Чому ж у головній ролі – Ахтем Сейтаблаєв? Чи не через те, що Вакарчук пішов у політику?
– Ні, я Вакарчука ще в 2007 році хотів знімати в «Райських птахах», але він весь час був зайнятий концертами. А може і не хотів зніматися...
– А чому? Він хіба артистичний?
– Це необов'язково, зате у нього є харизма і в голосі, і зовнішності. Він повинен був грати себе, зі своєю органікою, просто в інших – пропонованих – обставинах. Він дуже натурально, без зніченості поводився на пробах. Усі думають, що я хотів його знімати, тому що він популярний. Але аж ніяк не тому. Його особистість відповідала моїм поняттям про мого героя.
Таку харизму мав і Олег Янковський.
– У зв'язку з пандемією як ви ставитеся до того, що в разі, якщо раптом знову закриють кінотеатри, прем'єра вашого фільму відбудеться онлайн?
– Прем'єра була на кінофестивалі «Молодість», а до моменту виходу в прокат, гадаю, не виключено, що буде онлайн-формат.
– А як ви сприймаєте те, що різні носії (в кінотеатрі же великий екран, правильний звук, а на смартфоні – маленький екранчик) можуть вплинути на сприйняття фільму?
– Справа не в цьому. Я, наприклад, можу і за поганої якості визначити, що за фільм, тому що я професіонал.
Коли ви сидите в кінотеатрі, є певне братство, якийсь єдиний порив, який об'єднує навколо фільму, навіть якщо він не подобається.
А вдома що? Ти можеш піти чаю випити, відповісти на дзвінок, зателефонувати товаришеві – це вже інший перегляд. Магія залу, в якому сидять люди, неважливо навіть які, якого рівня – зовсім інший перегляд.
– А чи дивитесяся якісь серіали Netflix або HBO?
– Взагалі їх не дивлюся. Це моя дружина дивиться. Й іноді, проходячи повз, я на хвилинку-другу дивлюся.
– Чому не дивитесь?
– Серіали – це анестезія. Форма оповідання – це ось, скажімо, людина цілиться, щоб убити когось, але автори її переривають, переходячи до іншого епізоду. А глядач продовжує дивитися, тому що йому цікаво дочекатися епізоду з вбивством – вб'є чи ні... Мені це не цікаво, як би воно не було знято.
– Кажуть же, що кращі американські режисери пішли в серіали.
– Одне іншому не заважає. До того ж американські серіали знімають аж ніяк не за чотири дні одну серію.
– А як би ви описали свою аудиторію?
– Я люблю паузи. У мене герої не поспішають, «спотикаються» в цьому житті, сповнені сумнівів. Це мій, пардон, стиль.
А сьогодні все в поспіху. І моя некваплива, розважна оповідь не має попиту. Тому мені складно описати мого глядача. Напевно, він – той, хто вміє вникнути і цінувати миттєвість того, що відбувається.
– Чи буде у вас наступний фільм?
– Можу «Ангела-хранителя» зняти, про що розповідав на початку, але буду чи ні – не в усьому залежить від мого бажання...
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
