Nota bene: чи потрібна серйозна музика за наших часів

Mind продовжує публікувати матеріали в рубриці Nota Bene. Цей формат передбачає дещо більш емоційне забарвлення, що, втім, компенсується глибиною експертизи авторів у досліджуваному питанні. Сьогодні представляємо бачення нашої позаштатної журналістки, музичного критика та педагога Ольги Кізлової стосовно того, як розвивається в Україні музична освіта та що потрібно зробити для того, аби академічна музика як явище не зійшла нанівець у світосприйнятті вітчизняної молоді та освітніх програмах спеціалізованих закладів.

Я живу і працюю в столиці. Як живе мистецька освіта в українській провінції – питання відкрите. Але з дописів багатьох її викладачів у Facebook можна побачити, що важко і почасти досить «незграбно»: чи то заклади закривають, відбираючи приміщення, що сподобалися більш «перспективним» комерційним структурам, то зливають декілька шкіл в одну.  

В українській столиці справа поставлена краще. Період спроб «витиснути» школи з їх помешкань, особливо в центрі, в цілому закінчився, і в Києві працює близько 50 мистецьких шкіл. Вони підпорядковуються міському Департаменту культури та, за великим рахунком, – Міністерству культури та інформаційної політики України. Нещодавно, в листопаді, в Україні і в Києві, зокрема, пройшла чергова атестація педагогів, які працюють у цих закладах. Такої складної процедури отримання та підтвердження кваліфікаційних категорій і педагогічних звань в нашій країні ще не було.

Подібної тяганини, настільки важкого випробування для вчителів музичних шкіл нема ніде в світі. Можливо, щось схоже мають російські педагоги музики. Але там кожен урок з фаху – а це заняття з одним учнем –  повністю оплачується державою.  Більшість батьків (окрім предків найбільш безталанних або лінивих) за навчання музики взагалі нічого не платять.

В Україні левова частка вартості навчання теж оплачується завдяки державній субвенції, батьки платять небагато. Але на нас найближчим часом насувається так звана «реформа початкової мистецької (зокрема, музичної) освіти». Вона передбачає скорочення строку навчання основного контингенту учнів до 4-х років. Можливо, зменшення навчальних годин та, за бажанням родини, підвищення оплати навчання в разі потреби отримувати кількість занять, як це було протягом останніх 100 років. Невеселі перспективи і для учнів, і для вчителів.

Водночас, намір Мінкульту знизити рівень підготовки на нижчі щаблі (що, звичайно, так і буде, якщо зменшити години занять учня з педагогом і скоротити строк перебування в стінах музичної школи), вступає в повне протиріччя з тими колосальними атестаційними вимогами, які було поставлено перед вчителями музичних шкіл, ліцеїв та коледжів під час цьогорічної атестації. Не буду перераховувати цих вимог, але, вже 30 років проходячи атестації і завжди, як і наразі, підтверджуючи власні педагогічні регалії, подібного стресового процесу переживати ще не доводилося.

Але все колись закінчується. І процедура атестації закінчилася теж: багато  викладачів знизили свої тарифікаційні розряди, значно заощадивши в подальшому державні витрати на зарплатню для них. Тож, навчальний процес продовжився.

Навіщо людям велика музика?

У нашу епоху, в якій давно переміг прагматизм, саме класичні мелодії здатні зцілювати. Звісно, Моцарт – не доктор Хаус, а Шопен – не «швидка допомога». Проте, вже перевірено століттями, що хороша музика – іноді краще за непоганого лікаря. Чи це не диво?

Напевне, наш час передбачав Вільям Шекспір, коли казав: «Спів, що лунає з кожного сучка, І ставши звичним, слуху вже не милий». Так, справді, музичний фон став буденністю. І все-таки залишається чимало прекрасного й незвичайного, якщо говорити про істинні музичні цінності.

Музика завжди надавала людині дуже сильну емоційну підтримку. Пам’ятаємо, що незадовго до Першої світової війни газети всього світу повідомили про трагічну загибель величезного океанського лайнера «Титанік». У відкритому морі він наскочив на айсберг... У перші ж хвилини катастрофи пасажири зрозуміли, що врятувати вдасться тільки жінок і дітей, та й то не всіх. Жах охопив тих, хто перебував на пароплаві...

І тут сталося неймовірне. На верхню палубу вийшли музиканти симфонічного оркестру, які на «Титаніку» давали вечорами концерти для пасажирів. Вони вийшли з інструментами в руках, розташувалися в тому самому порядку, як завжди сиділи в концертах, і заграли Третю «Героїчну» симфонію Бетховена – композитора, чиє життя було насичене безустанною, напруженою боротьбою проти жорстоких ударів долі, що падали на нього з перших до останніх днів існування. Боротьбою з горем, приниженнями та несправедливістю, боротьбою за життя, щастя й радість...

Смертельно поранений «Титанік» гинув повільно, болісно, довго. А сотні людей, приречених разом із ним на загибель, слухали музику бетховенської симфонії, і ця музика зміцнювала їхній дух, захищала від паніки, душевних мук, божевілля – усього того, що неминуче загрожувало кожному, хто перебував у ці хвилини на потопаючому кораблі. Музика Бетховена лунала мужньо й величаво, перекриваючи шум води, що заповнювала тіло корабля, тамуючи страждання людей, які гинули. Вона лунала до тієї хвилини, поки хвилі не накрили палубу разом із музикантами та бетховенською музикою...

А пам'ятаєте чудовий фільм Романа Поланскі «Піаніст»? У його основі лежить справжня історія варшавського музиканта Владислава Шпільмана, який вижив у єврейському гетто завдяки своєму мистецтву та підтримці німецького офіцера, що поважав музику.

І ще… Досі сперечаються: чи потрібно виконувати велику музику для злочинців чи смертельно хворих? Чи повинен виконавець думати про моральний вплив на слухача? Чи думали про це В.Фуртвенглер, Р.Штраус (список можна продовжувати), які виконували музику для злочинців? Так, музика очищає, дає надію. Хоча деякі фахівці непохитні, стверджуючи, що в подібних місцях краще категорично заборонити авангард, модерн, рок, «важкий метал», шансон, попсу, які несуть негативну енергетику.

В епоху Всесвітнього павутиння мало який користувач не заходить на канал Youtube. Варто ввести назву твору чи ім'я виконавця – й можна зануритися у світ справжньої музики, а не тільки «навколомузичного сміття». Справжня музика зігріє, надихне, заспокоїть, підбадьорить і підтримає.

Чи є ще шанс у музичної освіти в Україні?

Пам’ятаємо, що до радянської влади не було жодної шляхетної родини (а згодом і міщанської або купецької), де дітей не навчали б музики, гри на інструменті, співу. Система навчання в СРСР теж намагалася прищепити молоді розуміння та повагу до академічної музики. Тепер же держава здебільшого не цінує того, що сторіччями поступово складалося та завоювало прихильність значної частини освіченого суспільства. Проте, окремі осередки все-таки збереглися та продовжують свою роботу.

Доказом цього є життя більшості українських музичних шкіл. Наведу приклад з поточних справ київської ДМШ № 29, що працює майже 50 років в одному зі «спальних» районів столиці.

Другий рік колектив очолює директор Оксана Клявліна. За цей час, попри важкі умови роботи, викликані пандемією і періодичними дистанційними заняттями, в школі відбуваються чималі зміни в бік осучаснення. Самих лише відео-концертів, де майстерність виконання, якість сценаріїв, режисури, монтажу, художнього оформлення покращується від одного запису до іншого, за цей час було організовано близько 20. Вони розміщені на сторінці школи в YouTube, користуються великим попитом та підтримкою відвідувачів каналу.

У поточному навчальному році, напередодні закінчення першого семестру і новорічних свят, в школі пройшли кілька гарно вибудованих, цікавих «живих»  концертів. Відбулося справжнє свято пісні, а саме вокальний конкурс «Різдвяна фантазія». У ньому взяли участь учні класів естрадного, академічного вокалу та постановки голосу.

Учні педагогів Марії Мороз, Вікторії Плахотнюк та Надії Бондарчук у супроводі концертмейстерів Вадима Колоска та Володимира Тартаковського довели вокальну майстерність, гарне володіння голосом та розлогим різноманітним репертуаром. Усі конкурсанти виступили на високому рівні, а найкращі з них здобули Гран-прі: Макарчук Поліна (молодша категорія, академічний вокал, викладач Плахотнюк Вікторія), Кіфоришин Аполлінарія (молодша категорія, естрадний вокал, викладач Бондарчук Надія) та її ж учениця Петренко Олена (старша категорія, естрадний вокал).

Тематичний вечір з творів композиторів-ювілярів Сергія Прокоф’єва та Дмитра Шостаковича став захоплюючою музичною пригодою як для  виконавців, так і для слухачів. Концерт провели учні та викладачі фортепіанного відділу. Його очолює досвідчений, шанований педагог Олена Алтухова, майстер фортепіанної педагогіки, яка підготувала до професійного життя чимало своїх учнів. У першому відділенні, присвяченому С. Прокоф’єву, варто відзначити чудові виступи вихованця її класу Матвія Левченка, а також кількох учнів, що навчаються у викладачів Світлани Шевченко, Інни Бондарчик, Ірини Селіванової. Міцний, зрілий дует педагогів Любові Гонти та Андрія Васькевича блискуче заграв перекладену Михайлом Плетньовим для двох роялів «Сцену сварки» з балету «Попелюшка».

У другому відділенні твори Д. Шостаковича знову довершено виконав Матвій Левченко, який вчиться у 4 класі, а також учні Світлани Задорожної, Юлії Величко, Світлани Шевченко, Людмили Колісник, Любові Гонти. Перлиною  вечора став фінальний номер: «Концертіно для двох роялів» Д.Шостаковича у виконанні піаніста Володимира Тартаковського та викладача теоретичних дисциплін (сольфеджіо та музичної літератури) Людмили Родіонової. Цікаво, змістовно розповідала про творчість класиків ведуча Ірина Іващенко.

На початку грудня у Святошинському районі, де розташована КДМШ № 29, в одинадцятий раз відбувся районний конкурс учнів-піаністів. Діти з цієї школи отримали два перших: Вероніка Калачинська, клас Любові Гонти та Каміла Толкачова, клас Світлани Шевченко, друге  – Балюк Олексій, клас Наталії Кнігницької, та третє – Святненко Владислав (викладач Інна Бондарчик). Але найвищу нагороду, Гран-прі цього конкурсу, перемігши багатьох суперників, виграв чотирикласник, учень Олени Алтухової Матвій Левченко.

До слова, 26 грудня в Колонному залі Національної філармонії України відбувся різдвяний концерт «Викладачі – дітям», підготовлений педагогами музичних шкіл міста для своїх вихованців. В ньому взяв участь Андрій Васькевич, який показав переконливу інтерпретацію Andante maestoso –  фіналу сюїти П.Чайковського – М.Плетньова на музику з балету «Лускунчик».  

Напрочуд гарним вийшов ще один звітний концерт – відділу народних інструментів, в якому виступали юні домристи, бандуристи, баяністи, гітаристи. Грали учні класів Адріани та Едуарда Капур, Ніни Погребняк, Маргарити Юренко, Лариси Макухи, Олександра Кондратьєва.  З великим задоволенням слухачі прийняли виступ ще одного Матвія Левченка – артистичного, музикального, працелюбного, талановитого баяніста, учня 7 класу викладача Тетяни Удовенко. Прекрасно грали дуети гітаристів Влада Кавича та Аріни Ілик (клас Маргарити Юренко), педагога Тетяни Удовенко та її учениці Марії Шкурової. І на заключення роскішно виступив учнівський квартет баяністів (керівник Едуард Капура). Які молодці, скільки вправності та натхнення!

Не можу не згадати участь шкільного вокального ансамблю «Київські соловейки» у Всеукраїнському проекті «Коляда-триб'ют». За підтримки Українського культурного фонду були створені та викладені у вільний доступ нотні обробки та оркестрові фонограми 14 колядок, свого часу записані від носіїв фольклору на Сході України, здебільшого Донецькій області. Обробки створив композитор Євген Петриченко, оркестровий супровід записав Ансамбль класичної музики ім. Лятошинського під орудою  диригента Богдана Пліша.

Для кожної колядки було зроблено «еталонний» запис відомими українськими колективами або солістами, а виконання інших учасників зараз викладається поруч на сторінці у мережі YouTube. «Київські соловейки» записали колядку «У полі, у полі!» – найскладнішу, на думку композитора (перший куплет співається акапела). «Еталонний» варіант цієї колядки записав гурт ManSound. Також ансамбль посів перше місце, а його солістка Катя Зеніна отримала Гран-прі в  конкурсі Lacity Golden Talent Festival. Колективом керує Марія Мороз, якій багато років допомагає концертмейстер Вадим Колосок.

Педагоги та учні школи постійно беруть участь у районних концертах до різних свят та пам’ятних дат, виступаючи в парках, залах районної адміністрації та інших локаціях.