Прем'єра тижня: «Паралельні матері»

Сюжет: Дженіс – досить успішний мадридський фотограф, яка заводить випадковий роман з одним із героїв своєї зйомки. Їх зближує один спільний антропологічний інтерес, який стосується не лише їх, а за фактом – усієї сучасної Іспанії. Результатом цього зв'язку стає вагітність Дженіс, яку вона відмовляється переривати. Вже у клініці героїня знайомиться з юною Аною, після чого їхні долі перетинаються найнесподіванішим чином...

У ролях: Пенелопа Крус, Мілена Сміт, Россі Де Пальма та інші.

В українському прокаті: з 3 лютого 2022 року.

Бекграунд. Педро Альмодовар повертається з черговою історією, що порушує життєві теми, а також розповідає про людей крізь призму непростого вибору, який доводиться робити кожному час від часу. Його нова робота невипадково називається «Паралельні матері», оскільки присвячена навіть не стільки конкретним жінкам, скільки материнству загалом. Материнству, яке може мати безліч «але» та «якщо», змінюючи ставлення людини до оточуючих людей і світу, а також відчиняючи двері для нового життя.

Попри те, що центральною фігурою залишається саме героїня Пенелопи Крус, підліток Ана, яка опинилася в тій же палаті, також готується до непростого етапу в дорослому житті, що тільки-но почалося. Етапу, коли жінка та дівчина більшою мірою можуть покластися тільки на себе – Альмодовар спеціально підкреслює даний факт, для чого успішно використовує ті ж флешбеки, що знімають будь-які питання щодо оточення. Невипадковість подібного кроку легко зчитується при розвитку другорядної лінії, пов'язаної з антропологією.

Дружини та матері завжди були змушені залишатися на самоті при збройних конфліктах – саме тому в епіцентрі уваги опиняється громадянська війна в Іспанії у 30-х роках минулого сторіччя. За кращого розкладу така самота – тимчасова, тоді як за гіршого… Ви й самі знаєте. Подібні відтінки додали «Паралельним матерям» більшої глибини, оскільки історія змогла суттєво розширити кордони, даючи можливість порушити не менш важливу тему історичної спадщини та відповідальності за скоєне.

Ідея могла бути реалізована лише за наявності двох сильних акторських робіт, і Пенелопа Крус із Міленою Сміт зробили все можливе, щоб глядачі не сумнівалися у щирості персонажів. Пенелопа заслужено отримала Кубок Вольпі за найкращу жіночу роль на Венеціанському кінофестивалі – вона дуже точно передала характер своєї героїні, вміло підводячи її до емоційного катарсису у відповідний момент.

«Паралельні матері» – не лише акторське, а й красиве кіно, в якому яскраві кольори чудово переплітаються з оркестровою музикою, допомагаючи створити потрібне емоційне тло. Ні, Альмодовар не експлуатує вже заїжджені прийоми для надання більшого драматизму, оскільки в цьому немає потреби. Причина? Загальна неспішність – часом вона була навіть зайвою, хотілося більшої зухвалості та залученості до того, що відбувається.

Вам сподобається, якщо: ви є шанувальником/цею творчості Педро Альмодовара, а також акторського таланту Пенелопи Крус, яка знову виблискує на екрані в непростому образі.

Вам не сподобається, якщо: очікуєте побачити нестандартні сюжетні ходи, оскільки особливість історії – прямолінійний та неспішний розвиток.

Чому варто подивитися? Як би там не було, план Альмодовара спрацював. Переплетіння непростих доль подарувало безліч цікавих сцен, які допомагали наносити яскраві мазки на життєві полотна головних героїнь. Паралельно все, що відбувається, маскувало прірву за віком та кар'єрними досягненнями – коли знаходиться те, що об'єднує, набагато простіше заплющувати очі на відмінності. Однак є й те, на що не можна заплющувати очі – на правду.

Правда, будучи нерозказаною, може призвести до саморуйнування, що підводить людину до ще більших випробувань у подальшому. Адже, як відомо, рано чи пізно вона все одно стає надбанням громадськості.