Чому Україна очолила світовий рейтинг корупції

Чому Україна очолила світовий рейтинг корупції

І про що насправді свідчать результати дослідження E&Y

Чому Україна очолила світовий рейтинг корупції
Фото eFile989/flickr

10 квітня консалтингова компанія E&Y опублікувала глобальний рейтинг корумпованості бізнесу, в якому Україна посіла «почесне» перше місце. У трійку лідерів, крім нашої країни, потрапили ще Кіпр і Греція. Як відзначають автори дослідження, відсутність економічного зростання і поліпшення бізнес-клімату в Україні, у комбінації з відсутністю ефективної системи покарання, підштовхує бізнесменів до порушення етичних норм. Так, щоб допомогти бізнесу вижити, принаймні 37% респондентів готові запропонувати грошову винагороду в обмін на укладення або продовження контракту.

Соціальні мережі та новинні стрічки інформаційних ресурсів почали тиражувати меседж про чергову українську «зраду». Мовляв, влада і чиновники-корупціонери доконали країну. Але тут виникає резонне запитання: «А чи всі зрозуміли справжню суть рейтингу і те, про що говорять його результати?» Адже насправді він – про корумпованість приватного бізнесу в країні. Про те, що юридичною мовою називається «комерційний підкуп». Більшість опитаних у процесі дослідження українських бізнесменів визнають можливість використання комерційного підкупу та інших корупційних дій задля вирішення ділових питань.

Така ситуація цілком звичайна для українського приватного бізнесу – «відкат» і «розпил» (поділ хабара між менеджерами – хабародавцем і одержувачем) – це «священна корова» вітчизняних підприємців. Практично всі цим грішать, але при цьому ніхто вголос про це не говорить, бо хто ж потім захоче мати справу з таким «базікою»?

А насправді хабарі наявні практично скрізь, де потрібні якісь конкретні рішення або вибір на користь того чи іншого учасника бізнес-ланцюжка. Спробуйте без хабара поставити свою продукцію на полиці супермаркетів або продати будь-яку послугу чи товар відділу закупівель приватної фірми. При цьому «чорний обіг коштів» відіграє двояку роль: з одного боку, він дозволяє фірмам ухилятися від сплати податків, а з іншого – спрощує життя нечистим на руку менеджерам. Адже перевірити, скільки насправді було заплачено за товар, скільки пішло на хабар закупнику, а скільки привласнив менеджер з продажу – практично неможливо.

І навіть для того, аби просто влаштуватися на гідну (а в провінції – на будь-яку) роботу в приватній компанії, претендент почасти повинен «домовитися» з HR-службою.

Не залишився осторонь цієї сумної тенденції і банківський сектор. Зрозуміло, що чіткої статистики, скільки кредитів було видано за хабарі та інші преференції, немає навіть у правоохоронців. Але напевно мова йде не про один десяток відсотків від загального кредитного портфеля.

Не гребують подібним й інвестбанкіри, що сприяють розміщенню українських підприємств на біржах. Серед іншого, у нещодавньому минулому в хід йшов підкуп аналітиків і керівництва інвестиційних фондів з метою простимулювати придбання акцій конкретних компаній.

До речі, на хвилі післяреволюційного «очищення» чиновницького апарату деякі з таких інвестбанкірів обіймали найважливіші економічні пости в першому уряді Арсенія Яценюка. І голосно заявляли про реформи та боротьбу з корупцією.

Ще одна важлива проблема, зазначена аналітиками E&Y, – це відсутність хоч скільки-небудь реального покарання за корпоративну корупцію. Якщо чиновників і співробітників держкомпаній в Україні все ж притягують до кримінальної відповідальності й часом навіть позбавляють волі, то автору цих рядків за 16 років роботи на українському ринку не доводилося чути про хоча б якогось менеджера-«відкатника» чи «розпильника», якого було б покарано відповідно до закону.

Усе це вичерпно пояснює той резонанс, який виник після ухвалення законопроекту про обов'язкове декларування прибутків учасниками «антикорупційних» громадських об'єднань. У той же час в Європі, про прагнення до якої так полюбляють розмірковувати в Україні, декларування статків є обов'язковим для всіх, хто отримує будь-які доходи крім основного місця роботи. А також – виплачує кредит, користується податковими пільгами або в поточному фінансовому році зробив дорогу покупку (понад 10 000 євро одноразово).

Наприклад, у Литві цей механізм працює вже понад 10 років, і ніхто не здивований і не обурюється. А «податок на дармоїдів», який на початку нинішнього року задумав ввести президент Білорусі Олександр Лукашенко, фактично списаний з аналогічного литовського закону.

Отже, у державі, що наскрізь просочена ідеєю особистого збагачення будь-яким шляхом, де суспільство цілком толерантно ставиться до того, що будь-хто з «володарів» влади і ресурсів за замовчуванням привласнює частину цих ресурсів, усяка боротьба з корупцією приречена на поразку. А всі антикорупціонери зрештою виявляються стурбовані лише тим, як приховати власні статки.

Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.

Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.

Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті