Захворіло у світі
31,328,238
Померло у світі
964,839
Вилікувалось у світі
21,503,496
Захворіло в Україні
181,237
Померло в Україні
3,642
Вилікувалось в Україні
79,901
Карету подано: на чому їздила київська еліта за часів Гетьманщини

Карету подано: на чому їздила київська еліта за часів Гетьманщини

Як і зараз, у XVIII сторіччі головними питаннями була вартість та проблема паркування

Цей матеріал також доступний російською
Карету подано: на чому їздила київська еліта за часів Гетьманщини
Фото Shutterstock

Mind продовжує публікувати історичні цікавинки під рубрикою «Екскурс». Цього разу пропонуємо увазі читачів історію становлення транспортної системи України. Сьогодні ми розглянемо події, що відбувалися три сторіччя тому.

Довжелезні кортежі можновладців, проблеми з паркуванням – ці явища добре знайомі всім киянам. Але чи стикалися мешканці міста з подібними проблемами у далекому XVIII столітті, коли Київ був порівняно невеликим провінційним містечком України-Гетьманщини? Як не дивно, але це так.

Вишуканий транспортний засіб (кінь, колісниця, карета) з давніх-давен був важливою ознакою, що маркувала його власника як представника еліти (світської чи духовної). Французький дипломат, граф Сегюр, який у 1787 році супроводжував російську імператрицю Катерину II у подорожі до Києва, був вражений пишністю тогочасних кортежів. «Особи чином вище полковників мали їздити в кареті, запряженій чотирма або шістьма кіньми, залежно від чину, з довгобородим кучером та двома форейторами. Коли я вперше виїхав таким чином, то мій форейтор вже був під воротами, а моя карета ще на моєму дворі», – писав він у своїх спогадах. Тут варто зазначити, що форейтором називали кучера, який сидить на перших конях в упряжі, оскільки до них не дістає батіг головного кучера.

На чому їздила київська еліта за часів Гетьманщини
Портретне зображення графа Луї-Філіпа Сегюра. XIX cтоліття

Як виглядали елітарні транспортні засоби XVIII століття, можна дізнатися, завітавши до Національного музею історії України. У його експозиції представлена парадна царська карета імператриці Єлисавети Петрівни. Цю карету імператриця подарувала Київському митрополиту Рафаїлу Заборовському (1731–1747) під час своїх відвідин Києва в 1744 році. Справа в тому, що у тогочасних монархів Російської імперії існувала традиція дарувати карети новопоставленим київським митрополитам. 

На чому їздила київська еліта за часів Гетьманщини
Карета, подарована імператрицею Єлизаветою Петрівною київському митрополиту Рафаїлу Заборовському у 1744 році (Національний музей історії України)

Спочатку карети до Росії потрапляли з Європи. Зокрема, у 1674 році член шведського посольства Іоганн Філіп Кільбургер відзначав, що «декілька років тому в Ліфляндії (Прибалтика. – Авт.) почали робити й привозити до Москви стільки німецьких карет, що зараз їм також немає більше збуту».

У XVIII столітті виготовлення карет так-сяк було налагоджене й у самій імперії. Отже, вулицями Києва часів Гетьманщини сновигали карети європейського та російського виробництва. «А як же тогочасний український «автопром?», – запитаєте ви. Існував, рідний!

На чому їздила київська еліта за часів Гетьманщини
Григорій Левицький. Мідна гравірувальна дошка «Теза на честь Рафаїла Заборовського». 1739 рік (Відділ образотворчих мистецтв НБУ ім. В.І. Вернадського)

Архівні джерела підтверджують, що в Києві в середині XVIII століття дійсно проживали майстри, які були здатні зробити щось на зразок карети. Так, прибутково-витратна книга Софійського монастиря за 1737 рік фіксує виплати за виготовлення так званої «коляси» для митрополита Рафаїла Заборовського. Щоправда, сам процес виробництва тривав досить довго – близько півроку. У січні 1737 року «резчик» Антон за 4 рублі вирізьбив з дерева кабіну для карети. Усю весну тривали роботи з її оздоблення – фарбування (використовували коштовні венеціанські фарби), золочення та посріблення окремих деталей.

Сумарні витрати на виготовлення цього транспортного засобу склали приблизно 23 рублі. Завершальним «акордом» історії облаштування екіпажу стало придбання для нього «вороного» коня. Як це не дивно, але вартість коня вдвічі перевищувала вартість самої «коляси» –  48 рублів. Звісно, це був кінь гарної масті та не з дешевих. Але такий дисонанс вартості карети та коня, на наш погляд, вказує на порівняну доступність екіпажу місцевого виробництва.

Що ж можна було купити на 23 рублі в Києві у 1737 році? Ця сума дорівнювала вартості 31 кг вишуканої в’яленої осетрини, 5 л найдорожчого грецького вина «преміум класу», 70 кг родзинок або ж 60 кг білосніжного цукру. Також на 23 рублі можна було придбати 25 метрів найкращого «карункового» сукна та одягнути у вишукані жупани чоловічу половину великої тогочасної української родини.

Щоправда, вищеназвані «маленькі радощі» були доступні лише представникам київської еліти середини XVIII століття. Для прикладу: річне жалування ковалів, бондарів та стельмахів, що працювали при монастирських господарствах у Києві, становило близько 7–8 рублів. Отже, заощадити на карету простий коваль міг шляхом відкладання своєї заробітної платні протягом трьох років. Якщо ви думаєте, що це було неможливим, оскільки людина б померла з голоду, то помиляєтеся. Окрім грошової винагороди світські службовці, що працювали при монастирях, отримували забезпечення харчами та одягом від монастиря, отже могли вести цілком пристойне життя.

А тепер уявіть собі ситуацію: починаючи з 1686 року кожен новий київський митрополит отримує в подарунок від монарха карету. Відомо, що у XVIII столітті головною резиденцією архіпастирів був Софійський монастир. Логічно припустити, що парк транспортних засобів при їхній резиденції невпинно розростався. І це дійсно було так. Ми віднайшли архівний документ 1813 року, що засвідчує перебування при Софійському монастирі в цей час аж 13 транспортних засобів. Серед них було вісім звичайних карет, а також  дві «спальни деревянных»  – важкі карети для далеких подорожей, що були пристосовані для сну.

Окрім цього, в «автопарку» були «тарадайка архиерейская» (легкий двоколісний візок), «зимний возок» та «бричка». Де ж паркувалася така сила-силенна екіпажів? Якщо поглянути на старовинний план Софійського монастирського ансамблю 1819 року, то можна побачити одну дивну річ. Одразу поза його мурами (на території сучасної Софійської площі) був розташований величезний «Митрополитанский конюшенный двор». Він являв собою огороджений комплекс споруд, до складу якого входили безпосередньо дворова площа, «каменный флигель», «каменный корпус», «конюшенной сарай», «изба для конюхов» та колодязь. Саме на цьому дворі, на місці такої популярної зараз Софійської площі,  і паркували численні транспортні засоби.

На чому їздила київська еліта за часів Гетьманщини
План Софійського монастиря архітектора Андрія Меленського. 1819 рік.
Фото Науковий архів НЗ «Софія Київська»
На чому їздила київська еліта за часів Гетьманщини
Софійська площа (сучасне фото)
Фото Shutterstock

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті