Чому саме Андріївська: як пояснити вибір місця для ставропігії Константинопольського патріархату

18 жовтня 2018 року Верховна Рада України ухвалила законопроект № 9208 «Про особливості користування Андріївською церквою Національного заповідника «Софія Київська». Згідно з текстом документу, у Андріївській церкві, яка лишається у державній власності, буде облаштована Ставропігія Вселенського Константинопольського патріархату у Києві. Ставропігією (з грецької – «воздвиження хреста») називають автономну православну церковна одиницю, яка підлягає юрисдикції не місцевого ієрарха, а безпосередньо патріарха, відповідно –  користується спеціальними правами. Чому вибір Константинополя, при облаштуванні свого постійного представництва в Україні, пав саме на Андріївську церкву? Відповідь на це питання читачам Mind підготував Ігор Нетудихаткін – кандидат історичних наук,  завідувач сектору «Музей «Андріївська церква» Національного заповідника «Софія Київська».

Андріївська церква у Києві була зведена за проектом видатного італійського архітектора Франческо-Бартоломео Растреллі у середині XVIII ст. Дійсно, споруджена у стилі бароко Андріївська є однією з головних «візитівок» Києва. Утім, на наш погляд, аж ніяк не краса та пишність храму зіграла вирішальну роль у цьому доленосному виборі. Для того, аби його зрозуміти, ми маємо взагалі абстрагуватися від споруди і закцентувати увагу на сакральному значенні місця її зведення – Андріївському пагорбі, з яким у суспільній свідомості пов’язаний літописний переказ про проповідь апостола Андрія на землях майбутньої Україні-Русі.

Храмова ікона Андріївської церкви у Києві з образом апостола Андрія Первозванного.
Полотно, олія. XVIII ст.

Саме в символічності образу апостола Андрія як для Києва, так і для Константинополя криється «ключ» від цієї загадки. І, якщо «київська легенда» про Андрія Первозванного в загальних рисах знайома ледь не кожному киянину, то значення образу апостола Андрія для Вселенського патріаршого престолу не буде зайвим пояснити.

Ким був насправді Андрій Первозванний? Про земний шлях апостола Андрія відомо вкрай небагато. Усі більш-менш достовірні свідчення про нього зводяться до скупих згадок у Євангеліях та до його появи на початку «Діянь Апостолів». Фактично відомості про Андрія Первозванного обриваються на палестинській частині його життя.

Історія проповідницької діяльності апостола була реконструйована константинопольським ченцем Єпіфанієм лише у IX ст. Єпіфаній без перебільшення був непересічною людиною. Тікаючи від іконоборців (противників шанування ікон) з Константинополя, він вирішив не відсиджуватися у якомусь монастирі, а здійснити гігантську «науково-археологічну» подорож берегами Чорного моря. Під час мандрівки Єпіфаній ретельно дослідив усі священні зображення, жертовники, храми й хрести, які, згідно розповідей місцевих мешканців, вели своє походження від часів проповіді у них апостола Андрія. Наслідком цієї подорожі стало написання Єпіфанієм «Житія Андрія Первозванного» (близько 815-843 рр.).

Згідно «Житія» Андрій здійснив з Єрусалиму три подорожі берегами Чорного моря, причому, всі три за маршрутом «південь – схід – північ». Ця схема була надзвичайно зручна для Візантійської імперії, оскільки Чорне море в той час перетворилося для ромеїв на «Mare Nostrum» (лат. «наше море») – внутрішнє море Візантійської імперії, навколо якого була наче «зібрана» вся велетенська держава. Таким чином Андрій перетворювався на апостола Візантії. У «Житії», серед іншого, було зазначено, що Андрій Первозванний у 38 році висвятив першого єпископа м. Візантій – святого Стахія.

Як ці події пов’язані з українським сьогоденням? Дивовижно, але – безпосереднім чином. Справа в тому, що Візантій – це невеличке містечко на європейському березі протоки Боспор, на місці якого у 324 році імператор Костянтин Великий розпочав будівництво т. зв. «Нового Риму», що згодом отримав назву Константинополь.

Герб Константинопольського патріаршого престолу

Неважко здогадатися, що саме від м. Візантій отримала назву могутня Візантійська імперія, а від святого Стахія ведуть свій початок усі Константинопольські патріархи, аж до нинішнього патріарха Варфаломія I, який розпочав процес надання «Томосу» про автокефалію (незалежність) Українській церкві. Офіційний титул Варфаломія звучить наступним чином – «232-ий Архієпископ Константинополя-Нового Риму і Вселенський патріарх, предстоятель Константинопільської православної церкви». Отже, апостол Андрій Первозванний вважається засновником престолу Вселенських патріархів у Константинополі.

Чим відзначився Андрій? Не пізніше XI ст., під впливом «Житія Андрія Первозванного» авторства Єпіфанія, сформувалася т.зв. «Андрієва легенда», яка увійшла до літопису «Повість минулих літ». Згідно літописного переказу, апостол Андрій проповідував у м. Синоп на Анатолійському півострові (сучасна Турецька Республіка) звідки прийшов до Корсуня (Херсонесу) в Криму. Надалі він дістався гирла Дніпра та почав підійматися рікою у північному напрямку. На своєму шляху апостол побачив круті дніпровські пагорби, піднявся на один із них та передрік появу в майбутньому Києва: «Чи бачите гори ці? – на цих горах засяє благодать Божа; і буде місто велике і багато церков воздвигне Бог». Також літописець зафіксував важливі обставини, які супроводжували виголошення пророцтва апостолом: «І піднявся на ці гори, благословив, поставив хрест, і помолився Богу, і зійшов з цієї гори, де з часом постав Київ, і пішов Дніпром угору».

Хто і як шанував апостола? З давніх-давен кияни вшановували місце встановлення хреста апостолом шляхом зведення храмів, посвячених на його честь. Найдавніша Андріївська церква у Києві була заснована у 1086 р. при Янчиному монастирі (до нашого часу не зберігся). Її фундатором був київський князь Всеволод Ярославович (1076-1077, 1078-1093), одружений на доньці візантійського імператора Костянтина IX Мономаха (1042-1055). Не даремно саме князь Всеволод став засновником першої Андріївської церкви у Києві – при охрещенні він одержав ім’я «Андрій». Серед іншого, це підтверджується графіті (написом на стіні) у Софійському соборі про поховання князя Андрія у «великий четверг… місяця квітня в 14».

Показово, що візантійський імператор Михайло Дука (1072-1077), шукаючи союзу з київським князем Всеволодом, апелював саме до образу апостола Андрія Первозванного, який символічно об’єднував Київ та Константинополь. «Духовні книги та достовірні історії вчать мене (імператора – І.Н.), що наші держави обидві (Візантійська імперія та Київська Русь – І.Н.) мають одне джерело і коріння, і що одне й те саме спасительне слово поширене в обох, одні й ті ж самі самовидці божественного таїнства та його провісники (Андрій Первозванний – І.Н.)  виголосили в них слово Євангелія», –  писав від імені імператора його секретар, видатний математик свого часу Михайло Пселл.

Зведена Всеволодом Андріївська церква до нашого часу не збереглася. Історик Михайло Максимович відзначав, що її місце розташування традиційно визначалося «гадательно», виходячи з поодиноких літописних згадок про близькість Янчиного монастиря до Десятинної церкви на Старокиївській горі.

Чим знаменита Андріївська церква? Нині існуючу Андріївську церкву у сер. XVIII ст. заклали саме на тому пагорбі, із яким у свідомості киян асоціювалася історія про проповідь апостола Андрія Первозванного та встановлення ним першого на наших землях хреста. Шедевр архітектора Растреллі вже чверть тисячоліття височить над Києвом – висота церкви від паперті включно з хрестом на центральному куполі становить 50 м.

Образ апостола Андрія Первозванного у плафоні на склепіннях Андріївської церкви

Якщо зайти в середину і підняти голову, то можна побачити «найвищого» Андрія у Києві – образ апостола у живописному плафоні на склепіннях храму. Зовсім нещодавно він був дбайливо відреставрований фахівцями Національного заповідника «Софія Київська», на балансі якого лишається Андріївська церква.

Проте, тепер ми розуміємо, що перед нами не тільки апостол, який передрік появу Києва, але і засновник Константинопольського патріаршого престолу. Сподіваюся, що вищенаведена інформація стане у нагоді читачам для більш глибокого розуміння процесів, які відбуваються довкола Андріївської церкви – пам’ятки культурної спадщини національного значення.