facebook.com
mind
Навіщо молодим художникам брати участь у конкурсах, а галереям і арт-центрам – їх проводити
Спецпроект

МУХі 2017

Партнерський матеріал

Навіщо молодим художникам брати участь у конкурсах, а галереям і арт-центрам – їх проводити

І як художні змагання впливають на арт-ринок

Цей матеріал також доступний російською
Навіщо молодим художникам брати участь у конкурсах, а галереям і арт-центрам – їх проводити
Експозиція проекту "У Відповідь" арт-групи "Шапка"
Фото Shcherbenko Art Centre

На українській арт-сцені зараз – бум конкурсів для молодих художників. Навесні цього року в Dymchuk Gallery підбили підсумки другого конкурсу, місяць тому закінчився прийом заявок на премію PinchukArtCetre 2018, на листопад цього року намічений фінал конкурсу МУХі. Навіщо молодим художникам брати участь у конкурсах, а інституціям – їх проводити, Mind пояснює засновниця «Щербенко Арт Центру» і конкурсу МУХі, галерист, куратор і арт-консультант Марина Щербенко.

Будь-який конкурс – це передусім змагання. Саме конкурентна складова і провокує активні дискусії та критику, які супроводжують практично кожен помітний конкурс. Але не будемо буквально порівнювати художників зі спортсменами, як це зробили три художниці – Жанна Кадирова, Лада Наконечна та Леся Хоменко – у 2012 році, коли проходив конкурс третьої Мистецької премії ім. Казимира Малевича. Так збіглося, що всі троє номінанток представляли одну художню групу – «Р. Е. П.»(«Революційний експериментальний простір»). На сцену під час церемонії нагородження художниці вийшли в однакових спортивних костюмах з іменами, вишитими на спинах, як одна команда. Премію все ж отримала лише одна з них – Жанна Кадирова. Проте, варто зазначити, що змагальна структура подібних конкурсів – швидше засіб, ніж мета.

Навіщо молодим художникам брати участь у конкурсах, а галереям і арт-центрам – їх проводити
Фото Микола Тимченко / День

Які можливості з'являються у молодого художника, що бере участь у конкурсі?

По-перше, художник бачить свою роботу поруч із творами інших учасників-номінантів. Під час підготовки до підсумкової виставки він занурюється в загальну творчу середу, обговорює роботу з куратором, бере участь в синергії формування спільного проекту. Це можливість оцінити збоку себе, свою спроможність, майстерність, цілісність роботи, відшліфовувати свій авторський почерк і підняти рівень.

По-друге, галерея або інституція, що проводить конкурс, потім може запросити художника зробити першу виставку, а підтримка і навіть опіка на старті кар'єри – дуже важливі. Завдяки конкурсу не тільки художника вибирають, але й у нього є можливість придивитися і визначитися, з якою з інституцій йому в подальшому працювати. Яскравий приклад – французька премія Марселя Дюшана. Над нею працюють три організації: Асоціація міжнародного поширення французького мистецтва (ADIAF), Центр Помпіду та FIAC (Паризький ярмарок сучасного мистецтва). Усі вони – більш ніж престижні, і саме перспектива співпраці з ними вабить художників: адже тоді вони отримають виставку в Центрі Помпіду, контакти з французькими колекціонерами сучасного мистецтва, які й заснували ADIAF, і високі шанси продажів на FIAC.

Навіщо молодим художникам брати участь у конкурсах, а галереям і арт-центрам – їх проводити
Дар'я Кольцова, «Теорія захисту» (інсталяція: скло, ізоляційна стрічка, фотографія, аудіо)
Фото Максим Бєлоусов / Shcherbenko Art Centre

По-третє, художник отримує пряму увагу кураторів. На початковому виставковому етапі молодому художнику участь у великих проектах допомагає напрацьовувати експозиційний досвід. Працюючи разом з іншими учасниками і порівнюючи себе з ними, художник визначає своє місце в загальному контексті, виявляє індивідуальні особливості та демонструє авторський стиль. У таких проектах особливо відчутна роль куратора, який допомагає художнику підготувати роботу до виставки, починаючи з формування і відточування ідеї та закінчуючи вибором медіа й матеріалів. Тому від куратора дуже багато залежить, особливо в перших проектах художника. Завжди цікаво спостерігати за молодими кураторами, які допомагають встати на ноги талановитим художникам. Наприклад, британець Надим Саммай, експерт МУХі 2015 року, вже на наступний після конкурсу рік запросив переможницю Дарину Кольцову взяти участь в Московській бієнале молодого мистецтва. А швейцарець Самюель Луенбергер послідовно працює з молодими художниками з Німеччини, у тому числі з Сол Калера, яка була фіналісткою Future Generation Art Prize 2017. До речі, обидва куратора входять в двадцятку найвпливовіших молодих кураторів Європи за версією Artsy.

Конкурси проводять не тільки незалежні інституції, а й великі фундації та музеї. Так, в березні 2017 року у віденському музеї сучасного мистецтва MUMOK завершилася виставка Ганни-Софії Бергер Places to fight and to make up. Анна-Софія стала першим лауреатом премії Kapsch Contemporary Art Prize, яку в 2016 році заснували і провели Kapsch Group і музей MUMOK для просування молодих художників, які живуть в основному в Австрії. Для музею це важливий проект, оскільки він дає можливість виростити нове покоління австрійських художників. Переможниця конкурсу як приз отримала 5000 євро і персональну виставку в MUMOK, крім того, її роботу для колекції MUMOK придбала Kapsch Group. Тобто художниця змогла не тільки заявити про себе, а й отримала поштовх і засоби для розвитку свого арт-бренду: капіталізацію свого імені та можливість шукати інституції для співпраці й майданчики для виставок уже і за межами країни. Адже арт-центри, галереї та арт-ринок у цілому завжди потребують «свіжої крові».

Навіщо молодим художникам брати участь у конкурсах, а галереям і арт-центрам – їх проводити
Анна-Софія Бергер, Places to fight and to make up
Фото mumok.at

Особливе значення в конкурсі має склад експертної комісії. Від їхнього професіоналізму і досвіду роботи з заявками художників залежить список фіналістів. Експерти відбирають роботи молодих художників, більшість з яких тільки починають свій шлях, і тут важливо не лише помітити здібності, талант, первинне розуміння критеріїв роботи в сучасному мистецтві, а й розпізнати потенціал до розвитку і зростання, який в майбутньому дасть ґрунт для формування сильного і переконливого бренду художника.

У 2016 році в журі премії ім. Індріха Халупецкого, яку вже понад 25 років щорічно вручає чеське Товариство Індріха Халупецкого (одним із засновників свого часу виступив Вацлав Гавел), моїми колегами стали Марек Покорний, куратор муніципальної галереї в чеському місті Острава, і Гуннар Кваран, директор музею Аструп-Фернлі в Осло. Також до складу комісії увійшли Холлі Блок, директор Bronx Museum of the Arts у Нью-Йорку, і Олександра Куса, директор Словацької національної галереї. Наради в цьому форматі показали, наскільки важливий для конкурсу міжнародний склад журі. Тільки в такому випадку вибір фіналістів і переможця стає результатом об'єктивного, комплексного й компетентного рішення людей, які бачать картину як зсередини, так і зовні. Ці погляди з різних боків доповнюють один одного і розширюють простір для дискурсу.

Зосередженість на роботі з молодими сучасними художниками можна сміливо назвати феноменом кінця ХХ – початку ХХІ століття. Конкурси – один з етапів у загальній системі формування імені художника. Їх засновують фонди, асоціації колекціонерів, музеї та галереї у співробітництві з компаніями-спонсорами. Їхня основна мета – виростити нові покоління художників, у яких варто вкладати гроші. У тому числі й за це подібні проекти часто опиняються під обстрілом критики. Наприклад, премію The Hugo Boss Prize критикують за «голлівудізацію» сучасного мистецтва. А Rob Pruitt Awards, що з'явилася як пародія на формат премій, – за вбудовування в систему американської поп-культури.

Молоді художники – новатори, сміливі та відкриті, не затиснуті в лещата вже сформованого іміджу. У цьому їхня основна перевага, що приваблює як кураторів, так і глядачів. Конкурси створюють для них здорове конкурентне середовище, тобто підштовхують до розвитку і, в підсумку, поставляють в арт-індустрію нові імена.