Медична реформа по-європейськи: на що орієнтуватися Україні

У жовтні 2017 року Верховна Рада ухвалила медичну реформу, яка, за словами її розробників та прихильників, вже через декілька років має призвести до якісного оновлення системи охорони здоров’я нашої країни. Олег Пендзин, член ЕДК, розповів Mind, з якими показниками охорони здоров’я Україна вийшла на старт медреформи, і порівняв ці індикатори з країнами Євросоюзу.

Медичні кадри. У Європейському союзі нараховується 1,8 млн лікарів, що на 16,4% більше, ніж десятиліття тому. В Україні за останні 10 років кількість лікарів усіх спеціальностей скоротилася на 16,5% і у 2016 році становила 187 000 осіб.

Тут і далі використано останні опубліковані Євростатом дані, які охоплюють 2014–2015 роки. Статистична інформація по Україні наведена за 2016 рік.

Слід зазначити, ключовими індикаторами, що використовуються для оцінки рівня охорони здоров’я в країні, є показники, які обраховуються на певну кількість населення (або потенційних пацієнтів). Так ось. Серед країн ЄС найвищий показник лікарів на 100 000 населення зафіксовано у Греції – 632, а найменший – у Польщі – 233 лікаря. В Україні на 100 000 населення припадало 440 лікарів, що є досить високим показником порівняно з країнами ЄС.

А от за чисельністю середнього медичного персоналу на перших позиціях серед країн ЄС знаходилися Ірландія та Люксембург, де на 100 000 мешканців припадало 1191 таких працівників. Високі показники зафіксовані також у Німеччині, Швеції й Фінляндії. Найменша кількість медперсоналу середнього рівня була у Румунії – 61 особа на 100 000 населення. В Україні на 100 000 населення нараховувалося 865 осіб такого медперсоналу.

Обслуговування пацієнтів. Показник чисельності лікарняних ліжок надає інформацію про можливості медичного обслуговування лікарнями, тобто про максимальну чисельність пацієнтів, що можуть одночасно лікуватися у стаціонарних умовах.

У середньому в Євросоюзі чисельність ліжок на 100 000 населення становила 515 одиниць і скоротилася за попередні 10 років на 12%. При цьому найбільшу кількість ліжок для лікування пацієнтів могли надати Німеччина, Литва та Болгарія − понад 600 на 100 000 осіб. До п’ятірки країн, у яких зазначений показник найменший, увійшли Швеція, Іспанія, Ірландія, Данія, Італія (менше 300 ліжок).

Що стосується України, то чисельність лікарняних ліжок на 100 000 мешканців у нас є найвищою серед країн Євросоюзу та становить 743 одиниці.

Високу варіативність у розрізі країн ЄС мають два наступні показники: кількість госпіталізацій та середня тривалість перебування у стаціонарі.

Так, серед країн ЄС найменше випадків госпіталізації зафіксовано на Кіпрі – 6918. Натомість найвищий зазначений індикатор був у Болгарії − 31 474 випадок на 100 000 населення, тобто фактично кожен третій мешканець цієї країни потребував стаціонарного лікування упродовж року. Понад 20 000 випадків госпіталізацій на 100 000 населення спостерігалося у Німеччині, Австрії, Румунії та Литві.

Україна також демонструє високий показник госпіталізацій – 20 200 випадків на 100 000 населення. Крім того, Україна має найвищу, порівняно з країнами ЄС, середню тривалість перебування хворого у стаціонарі – 11,2 доби. У країнах Євросоюзу найбільшу кількість часу у стаціонарі проводили угорці – 9,5 доби, найменшу – болгари – 5,3 доби. 

Фінансування. Найвищий рівень витрат на охорону здоров’я відносно до ВВП у Європейському союзі мали Швеція, Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Данія та Нідерланди – понад 10%. У межах 5% від ВВП витрачали на здоров’я Латвія та Румунія, що є найнижчим показником серед членів ЄС.

З розрахунку на одного жителя країни, найвищий абсолютний показник витрат на медичні цілі мав Люксембург − 5600 євро на рік. Понад 4000 євро на здоров’я витрачали в Данії, Ірландії, Нідерландах та Швеції. Найнижчими абсолютні витрати були у Румунії – менше 400 євро на особу на рік.

Україна на систему охорони здоров’я витрачає 3,2% ВВП, що з розрахунку на одного українця складає близько 60 євро на рік. Щоправда, наведені цифри включають лише витрати, передбачені у Зведеному бюджеті на зазначені цілі.

Водночас у Європейському союзі витрати на охорону здоров’я включають три основні складові: державне фінансування; обов’язкове медичне страхування та обов’язкові медичні рахунки; добровільне медичне страхування. Необхідно звернути увагу, що структура витрат на охорону здоров’я в розрізі країн – членів ЄС має суттєві відмінності, які обумовлені обраною державною політикою в цій сфері.

Наприклад, третина країн ЄС (Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Латвія, Португалія, Фінляндія, Швеція та Великобританія) більшу частину всіх витрат на охорону здоров’я здійснює за рахунок державних коштів. У половини країн ЄС основним джерелом коштів на охорону здоров’я є обов’язкове медичне страхування.

Смертність. Мабуть, одним із головних результативних показників, які дозволяють оцінити ефективність системи охорони здоров’я в країні, є коефіцієнт смертності, тобто кількість випадків смерті від різних причин на 100 000 населення. В Україні минулого року на 100 000 населення зафіксовано 1477 випадків смерті.

У середньому по ЄС-28 коефіцієнт смертності складав 1023 особи на 100 000 населення. При цьому найгірший показник зафіксовано у Литві – 1920 випадків смерті. Крім того, ще у восьми країнах ЄС коефіцієнт смертності перевищив 1,5-тисячну позначку. Найменша смертність у Франції – 738 випадків на 100 000 населення. Як і в Україні, так і у ЄС найбільше призводять до смерті захворювання системи кровообігу та злоякісні новоутворення.

У ході проведеного дослідження  виявлено, що у країнах – членах ЄС спостерігається досить тісний обернений кореляційний зв'язок між коефіцієнтами смертності  та рівнем ВВП на душу населення (r=0,6), а також між коефіцієнтами смертності та рівнем витрат на охорону здоров’я (r=0,7).

Таким чином, здійснивши короткий огляд окремих основних показників, які характеризують охорону здоров’я у країнах Євросоюзу та в Україні, можна дійти одного із найголовніших висновків: визначальний вплив на здоров’я нації справляють не кількість медичних фахівців, лікарняних ліжок чи джерела фінансування медицини, а загальний стан економічного розвитку країни.